Справа № 591/10709/25
Провадження № 2/591/2578/25
Іменем України
17 березня 2026 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Горб А.Д., позивачки ОСОБА_1 , позивачки ОСОБА_2 , представника позивачок адвоката Формова В.В., представника відповідача Світайла А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , в особі представника позивачок адвоката Формова Володимира Володимировича, до Сумського державного університету, вул. Харківська, буд. 116, м. Суми, ЄРДПОУ 05408289, про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
установив:
19.09.2025 до Зарічного районного суду м. Суми надійшла вказана позовна заява, у якій представник позивачок просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Сумського державного університету від 29 серпня 2025 року № 1540-ІІ про звільнення ОСОБА_2 з 29.08.2025, поновити ОСОБА_2 на роботі на посаду фахівець І категорії деканату факультету ЕлІТ (факультет електроніки та інформаційних технологій) Сумського державного університету, адміністративно-управлінська категорія посади, стягнути з відповідача Сумського державного університету (ЄДРПОУ 05408289, вул. Харківська, 116, м. Суми, Україна, 40007) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_2 ) середній дохід за час вимушеного прогулу з 30.08.2025 по день поновлення на роботі з розрахунку 8000,00 грн/міс., допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати середнього доходу за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць; визнати протиправним та скасувати наказ Сумського державного університету від 29 серпня 2025 року № 1538-ІІ про звільнення ОСОБА_1 з 29.08.2025, поновити ОСОБА_1 на роботі на посаду провідний фахівець деканату факультету ЕлІТ (факультет електроніки та інформаційних технологій) Сумського державного університету, адміністративно-управлінська категорія посади, стягнути з відповідача Сумського державного університету (ЄДРПОУ 05408289 вул. Харківська, 116, м. Суми, Україна, 40007) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_3 ) середній дохід за час вимушеного прогулу з 30.08.2025 по день поновлення на роботі з розрахунку 8000,00 грн/міс., допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього доходу за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.
Позов обґрунтований тим, що на думку позивачок, їх було незаконно звільнено з роботи, оскільки підстави для скорочення їх посад були відсутні, а процедура вивільнення не відповідала вимогам трудового законодавства України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 матеріали даної справи передані на розгляд судді Зері Ю.О.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 24.09.2025 відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 31.10.2025, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Судове засідання, призначене на 31.10.2025, було відкладене через першу неявку представника відповідача та неповідомлення ним причин неявки до 08.12.2025.
11.11.2025 представник відповідача засобами підсистеми «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, вимоги позивачок вважає безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідачем у повній мірі дотримані вимоги трудового законодавства при вивільненні позивачок, оскільки жодна не надала згоди на переведення на посаду з отриманого ними переліку вакантних посад. Позицію позивачок представник відповідача вважає маніпулятивною та такою, що спрямована на перекручування фактичних обставин.
08.12.2025 засобами підсистеми «Електронний суд» представник позивачок подав клопотання про долучення доказів, у якому просить при вирішенні справи по суті здійснити розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача на користь кожної з позивачок по 57000,00 грн витрат не професійну правничу допомогу та долучити до матеріалів справи докази на понесення позивачками таких витрат.
У судовому засіданні, розпочатому 08.12.2025, оголошувались перерви до 12.12.2025, до 12.02.2026, до 17.03.2026.
У судовому засіданні позивачки та їх представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові, наголошували на недотриманні процедури вивільнення позивачок у зв'язку із скороченням штату та окремо наголошували, що наказ відповідача про зміни у штатному розписі та вивільнення працівників взагалі не стосується позивачок, а прийнятий з метою упорядкування роботи навчально-допоміжного персоналу, у той час як позивачки відносяться до категорії адміністративно-управлінського персоналу, при цьому позивачкам не були запропоновані на час звільнення усі наявні вакантні посади.
Представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, зазначає про відсутність порушень з боку відповідача як роботодавця при вивільненні позивачок за скороченням штату.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Наказом ректора Сумського державного університету № 1606-ІІ від 19.09.2016 про прийом до особового складу ОСОБА_3 прийнято на посаду фахівця 1 категорії деканату факультету електроніки та інформаційних технологій з 20.09.2016 з окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з вказаного наказу.
Наказом ректора Сумського державного університету № 2492-ІІ від 06.12.2016 про зміну прізвища, змінено з 06.12.2016 прізвище фахівця 1 категорії деканату факультету електроніки та інформаційних технологій ОСОБА_3 на ОСОБА_2 , що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з вказаного наказу.
Наказом ректора Сумського державного університету № 2304-ІІ від 12.11.2021 про прийняття на роботу адміністративно-управлінського персоналу ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду фахівця в підрозділ: Деканат факультету ЕлІТ (Факультет електроніки та інформаційних технологій), категорія посади - адміністративно-управлінський персонал.
Наказом ректора Сумського державного університету № 2430-ІІ від 26.11.2021 ОСОБА_1 призначено відповідальною за формування в Єдиній державній електронній базі з питань освіти замовлень на отримання інформації для виготовлення документів про освіту з правом накладання КЕП.
Наказом ректора Сумського державного університету № 0863-VІ від 06.10.2022 ОСОБА_1 визначено користувачем ЄДЕБО від Сумського державного університету за статусом Оператор.
Наказом ректора Сумського державного університету № 1999-ІІ від 26.10.2023 про переведення/переміщення адміністративно-управлінського персоналу ОСОБА_1 переведено з посади фахівця деканату факультету ЕлІТ на посаду провідного фахівця деканату факультету ЕлІТ, категорія посади - адміністративно-управлінський персонал.
Згідно із штатним розписом на 2025 рік у складі деканату факультету електроніки та інформаційних технологій наявні шість штатних одиниць: провідний фахівець 2,00, фахівець І категорії 2,00, інженер І категорії 1,00, фахівець 1,00.
Відповідно до службової записки № 110 від 29.05.2025 декана факультету ЕлІТ Юрія Волка, у зв'язку із скороченням чисельності студентів, проведенням навчального процесу переважно у дистанційному режимі, через що суттєво скоротились обсяги роботи, які виконує деканат факультету електроніки та інформаційних технологій, запропоновано внести зміни до штатного розпису деканату факультету ЕлІТ та скоротити наступні штатні одиниці: провідний фахівець, 1,0 ставки, фахівець І категорії, 1,0 ставки.
Згідно наказу ректора Сумського державного університету № 0622-І від 13.06.2025 року «Про зміни у штатному розписі університету та вивільнення працівників» внесено зміни до штатного розпису та наказано скоротити з 30.08.2025 1 ставку провідного фахівця деканату факультету електроніки та інформаційних технологій та 1 ставку фахівця І категорії деканату факультету електроніки та інформаційних технологій; наказано вивільнити наступних працівників деканату факультету ЕлІТ з 29.08.2025: провідного фахівця ОСОБА_1 , фахівця І категорії ОСОБА_2 ; наказано відділу кадрів до 25.06.2025 попередити провідного фахівця ОСОБА_1 , фахівця І категорії ОСОБА_2 про наступне вивільнення 29.08.2025 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, надати зазначеним працівникам разом з повідомленням про вивільнення пропозиції іншої роботи в університеті у відповідності до наявних вакантних посад та кваліфікації вивільнюваних працівників та в подальшому до вивільнення надавати такі пропозиції за наявності; наказано позивачкам після отримання пропозицій іншої роботи письмово повідомляти відділ кадрів щодо прийнятого рішення про можливе переведення в якомога коротший строк, а за наявності відповідного запиту від відділу кадрів про згоду чи відмову від переведення на запропоновані вакантні посади - невідкладно, протягом наступного дня після звернення з таким запитом, у разі згоди на переведення подати в установленому порядку до відділу кадрів особисту письмову заяву на переведення на запропоновану посаду, неподання відповідної особистої заяви на переведення буде вважатись підтвердженим фактом відмови від переведення на іншу запропоновану посаду.
Підставою для винесення вказаного вище наказу зазначено зменшення контингенту здобувачів освіти в СумДУ, зниження чисельності напрямів роботи зі студентами, що проводяться виключно за їх безпосередньої присутності, а також обсягів робіт, які виконуються навчально-допоміжним персоналом, зміна формату здійснення освітнього процесу в умовах воєнного стану, активне застосування засобів та ресурсів онлайн-навчання, враховуючи переважну відсутність здобувачів безпосередньо в університеті, потреба в зміні організації праці в СумДУ, зокрема, оптимізації штату та приведення його у відповідність до потреб та обсягів наявної роботи.
Відповідно до попереджень про вивільнення від 24.06.2025, копії яких наявні у матеріалах справи, кожна з позивачок окремо була повідомлена про скорочення займаної посади та наступне вивільнення з роботи з 29.08.2025 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а також кожній з позивачок окремо були запропоновані посади, перелік яких був доданий до попередження про вивільнення.
На кожному з попереджень наявні відмітки позивачок, скріплені їх підписами, про те, що пропозиції вакантних посад отримані, відповідь буде надана після ознайомлення.
Як зазначили у ході розгляду справи позивачки, переліки наданих ним вакантних посад складались з переважно посад прибиральниць, інших технічних працівників та не містили посад фахівців, при цьому надати саме ці переліки позивачки не мають можливості через їх не допуск на робочі місця, у той час як переліки перебували у службових кабінетах позивачок.
Суд звертає увагу, що матеріали справи містять копію Витягу зі штатного розпису Сумського державного університету на 2025 рік вакантних посад адміністративно-управлінського, навчально-допоміжного та адміністративно-господарського персоналу станом на 24.06.2025 і як стверджує представник відповідача, саме цей перелік вакантних посад і був наданий позивачкам під час ознайомлення із наступним вивільненням.
Дану обставину позивачки категорично заперечували у судовому засіданні. Більш того позивачки кожна окремо підтвердили, що у разі надання ним саме того переліку, який був доданий до відзиву на позов, вони погодились би на переведення навіть на тимчасові посади.
Відповідно до наказу ректора Сумського державного університету № 1540-ІІ від 29.08.2025 про звільнення адміністративно-управлінського персоналу позивачку ОСОБА_2 звільнено з посади з 29.08.2025.
Даний наказ містить підпис ОСОБА_2 про її ознайомлення з наказом та отримання його копії, а також застереження про те, що на момент звільнення 29.08.2025 з вакантними посадами позивачка ознайомлена не була.
Відповідно до наказу ректора Сумського державного університету № 1538-ІІ від 29.08.2025 про звільнення адміністративно-управлінського персоналу позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади з 29.08.2025.
Даний наказ містить підпис ОСОБА_1 про її ознайомлення з наказом та отримання його копії, а також застереження про те, що на момент звільнення 29.08.2025 з вакантними посадами позивачка ознайомлена не була.
Факт того, що позивачкам на день звільнення не були запропоновані усі наявні вакантні посади представник відповідача у ході розгляду справи пояснив тим, що на той час значна кількість працівників відділу кадрів перебували на лікарняному, у зв'язку з чим позивачкам було роз'яснено, що список вакантних посад не змінився порівняно з тим, який їм був наданий раніше. Також пояснив, що при вирішенні питання скорочення посад керівництво деканату керується досвідом роботи з працівниками, при цьому переважне право на залишення позивачок на роботі порушено не було.
Суд вважає таку позицію відповідача помилковою з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За змістом частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суду необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 року у справі №161/7196/19 однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Такий висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, постанові від 18 вересня року у справі № 800/538/17, постанові від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16, постанові від 09 липня 220 року у справі № 809/2894/13-а.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Положеннями частин першої-третьої статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (ратифікована 04 лютого 1994 року, набрання чинності 16 травня 1995 року) вказано на те, що тягар доведення необґрунтованості звільнення не має лягати лише на працівника. При цьому, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції передбачено першу або другу чи обидві такі можливості:
a) тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці;
b) згадані в статті 8 цієї Конвенції органи наділяються повноваженнями виносити рішення про причину звільнення з урахуванням поданих сторонами доказів та відповідно до процедур, передбачених національними законодавством і практикою.
У ході розгляду справи судом було встановлено, що у відповідача дійсно відбулося скорочення чисельності та штату працівників, при цьому суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення позивачок та дотримання відповідної процедури, тим більше, що матеріали справи не містять доказів оскарження наказу ректора Сумського державного університету № 0622-І від 13.06.2025 про зміни у штатному розписі університету та вивільнення працівників.
Матеріали справи підтверджують, що відповідачем 24.06.2025 у відповідності до норм трудового законодавства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було попереджено про наступне вивільнення з 29.08.2025.
Однак у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем виконано обов'язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування вивільнених працівників - позивачок.
Так, у ході розгляду справи представник відповідача стверджував, що при попередженні позивачок про наступне вивільнення відповідачем був наданий їм перелік вакантних посад станом на 24.06.2025, який є ідентичним тому, що доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву.
У той же час позивачки заперечували вказану обставину та наголошували на тому, що наданий їм перелік вакантних посад складався здебільшого з посад технічного персоналу, при цьому станом на дату звільнення позивачки не були ознайомленими пропозиціями вакантних посад на день звільнення, про що свідчать письмово викладені на наказах про звільнення позивачок застереження.
Доказів неможливості надання позивачкам переліку вакантних посад станом на дату винесення оскаржуваних наказів (навіть за умови незмінності цього переліку за період з 24.06.2025) відповідачем не надано.
При цьому як стверджували позивачки, у разі надання їм переліку вакантних посад у тому вигляді, який був долучений до відзиву на позов, позивачки погодились на заняття наявних у ньому вакантних посад навіть у тому разі, що така посада є тимчасовою.
Відтак за умови не доведення відповідачем належними і допустимими доказами факту виконання обов'язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування вивільнюваних працівників, у суду відсутні підстави вважати законною процедуру вивільнення позивачок, у зв'язку з чим суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині скасування наказу № 1538-ІІ від 29.08.2025 про звільнення ОСОБА_1 та наказу № 1540-ІІ від 29.08.2025 про звільнення ОСОБА_2 та про поновлення позивачок на роботі з 30.08.2025.
Твердження представника відповідача про те, що частина посад з наявних у переліку вакантних посад не були вакантними, а тому не пропонувались для зайняття позивачкам, оскільки ці посади були зайняті раніше узгодженими кандидатурами, судом взяті до уваги, водночас вони не спростовують висновків суду про те, що відповідачем були порушені вимоги трудового законодавства у ході вивільнення позивачок, оскільки на день їх звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були запропоновані наявні вакантні посади.
При ухваленні рішення суд також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина восьма статті 235 зазначеного КЗпП України).
Системний аналіз приписів статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.
Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 758/9164/16-ц.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Позивачками заявлено про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 8000,00 грн, оскільки роботодавець при виплаті заробітної плати позивачкам проводив доплату до мінімальної заробітної плати через те, що посадові оклади ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були нижчими аніж визначено законом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь кожної з позивачок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 52000,00 грн за період з 30.08.2025 по 17.03.2026 з наступним утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів.
Щодо вирішення питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи, що позивачки звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача належить стягнути у дохід держави судовий збір у сумі 1938,24 грн.
Відповідно до положень частини першої статті 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на роботі та виплати їм середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць
Керуючись статтями 10, 12, 81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 272, 273, 352-355, 430 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника позивачок адвоката Формова Володимира Володимировича до Сумського державного університету про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Сумського державного університету від 29 серпня 2025 року № 1540-ІІ про звільнення адміністративно-управлінського персоналу, поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді фахівця І категорії деканату факультету ЕлІТ (факультет електроніки та інформаційних технологій) Сумського державного університету.
Стягнути з Сумського державного університету, вул. Харківська, буд. 116, м. Суми, ЄРДПОУ 05408289 на користь ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.08.2025 по 17.03.2026 (включно) в сумі 52000 грн з утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.
Визнати протиправним та скасувати наказ Сумського державного університету від 29 серпня 2025 року № 1538-ІІ про звільнення адміністративно-управлінського персоналу, поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного фахівця деканату факультету ЕлІТ (факультет електроніки та інформаційних технологій) Сумського державного університету.
Стягнути з Сумського державного університету, вул. Харківська, буд. 116, м. Суми, ЄРДПОУ 05408289 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.08.2025 по 17.03.2026 (включно) в сумі 52000 грн з утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.
Стягнути з Сумського державного університету вул. Харківська, буд. 116, м. Суми, ЄРДПОУ 05408289 у дохід держави судовий збір у сумі 1938,24 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач 1: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Позивач 2: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Сумський державний університет, вул. Харківська, буд. 116, м. Суми, ЄРДПОУ 05408289.
Повне судове рішення складено 20.03.2026.
Суддя Ю. О. Зеря