Справа № 202/3065/25
Провадження № 2/522/1883/26
10 березня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Абухіна Р.Д.,
за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
21 липня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 187 427,10 гривень та здійснити розподіл судових витрат.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Абухіну Р.Д.
Ухвалою суду від 23 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання по справі призначено на 28 серпня 2025 року.
07 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому відповідач просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
08 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
12 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
15 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» надійшли додаткові пояснення, у яких позивач заперечував проти застосування строку позовної давності, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У підготовче засідання, призначене на 28 серпня 2025 року учасники справи - не з'явилися. Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду на 03 листопада 2025 року.
У судове засідання, призначене на 03 листопада 2025 року учасники справи - не з'явилися. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання відкладено розгляд справи на 15 січня 2026 року.
14 січня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» надійшла заява про розгляд справи без участі.
У судове засідання, призначене на 15 січня 2026 року учасники справи - не з'явилися. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 10 березня 2026 року.
09 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» надійшла заява про розгляд справи без участі.
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з вимогами частини другої статті 247 ЦПК України - фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
01 червня 2023 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1Ф-3298, за яким ПАТ «КРЕДОБАНК» зобов'язалося передати ОСОБА_1 грошові кошти в кредит у розмірі 147 000,00 гривень на строк до 31 травня 2021 року.
У п.3.3. Договору сторони погодили, що на момент укладання договору сторонами обумовлено значення процентної ставки у розмірі 18% річних протягом 1-го періоду дії ставки.
Згідно п.3.4. Договору, починаючи з другого та всіх наступних періодів дії ставки, проценти за користування кредиту сплачуються згідно встановленого розміру змінюваної процентної ставки.
Відповідно до п.3.6. Договору, змінювана процентна ставка розраховується наступним чином: змінювана процентна ставка = базова ставка + 5%.
З метою забезпечення вказаного зобов'язання, 01 червня 2013 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житлове приміщення, а саме: однокімнатна квартира загальною площею 30,00 кв.м., житловою площею 14,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
Факт виконання зобов'язання ПАТ «КРЕДОБАНК» перед ОСОБА_1 підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 01 червня 2013 року по 16 жовтня 2017 року.
17 жовтня 2017 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» було укладено договір факторингу із відступленням права грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами №17/10-03, за яким на умовах цього Договору з дня, наступного за днем, у який Фактором на користь Клієнта буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов цього Договору грошове зобов'язання щодо оплати (фінансування) Ціни Відступлення, (а щодо Прав Вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) Клієнт відступає Фактору (передає у власність Фактора) Права Вимоги в повному обсязі за плату та під фінансування від Фактора, а Фактор з дня, наступного за днем, у який Фактором на користь Клієнта буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов цього Договору грошове зобов'язання щодо оплати (фінансування) Ціни Відступлення, (а щодо Прав Вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) набуває (приймає у власність) від Клієнта Права Вимоги в повному обсязі та здійснює їх оплату (фінансування) Клієнту та за яким було відступлене право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 01.06.2013 року №1Ф-3298, що підтверджується додатком №1 до договору факторингу від 17.10.2017 року №17/10-03.
Також, 17 жовтня 2017 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» було укладено договір відступлення прав заставодержателя (іпотекодержателя), за яким Цедент одночасно відступив Цесіонарієві, а Цесіонарій набув від Цедента всі права заставодержателя (іпотекодержателя) за Договорами застави з дати, визначеної п. 3.1 Договору факторингу (тобто з дня, наступного за днем, у який Цесіонарієм на користь Цедента буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов Договору факторингу грошове зобов'язання щодо оплати (фінансування) ціни відступлення, визначеної Договором факторингу) та у зв'язку з укладанням якого було відступлене право вимоги до ОСОБА_1 за договором іпотеки від 01.06.2013 року №2162, що підтверджується додатком №1 до договору відступлення прав заставодержателя (іпотекодержателя) від 17.10.2017 року.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч.2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договорів, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами. Таким чином, у порушення умов кредитних договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаними договорами - не виконав.
Доказів зворотного відповідачем надано - не було.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 01.06.2013 року №1Ф-3298 становить 187 427,10 гривень та складається з:
- тіла кредиту - 93 291,23 гривень;
- відсотків за користування - 19 593,74 гривень;
- три відсотки річних - 16 784,29 гривень;
- інфляційні втрати - 57 757,84 гривень.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає про те, що позовну заяву подано із порушенням строку позовної давності, а посилання на частове виконання не спростовує пропущення строку давності по всій сумі зобов'язання. Зазначене мотивовано тим, що 06 жовтня 2015 року було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, яке в подальшому було скасовано, а тому, строк позовної давності для звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості закінчився 25 листопада 2018 року.
Проте, з вказаними доводами відповідача не можна погодитися з огляду на наступне.
Дійсно, заочним рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2015 року у справі №239/478/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором від 01 червня 2013 року №1Ф-3298 у розмірі 151 049,47 гривень.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Велика Палата досліджуючи питання про припинення зобов'язання на підставі рішення суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц зазначила, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Тобто, основною умовою зміни порядку, умов або строку кредитного договору є наявність судового рішення, що набрало законної сили.
Проте, заочне рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2015 року у справі №239/478/15-ц скасовано ухвалою цього ж суду від 04 листопада 2015 року.
Ухвалою Новогродівського міського суду Донецької області від 25 листопада 2015 року у справі №239/478/15-ц позовну заяву ПАТ «КРЕДОБАНК» до ОСОБА_1 залишено без розгляду.
У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19).
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що саме по собі звернення ПАТ «КРЕДОБАНК» із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості без наявності судового рішення, що набрало законної сили не призвело до зміни строку дії кредитного договору.
Як вже було встановлено судом, строк дії кредитного договору укладеного між сторонами було погоджено до 31 травня 2021 року.
Саме тому, строк позовної давності в даному конкретному випадку повинен обраховуватися з моменту закінчення строку дії кредитного договору.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Законом № 540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 211).
Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).
Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Проте, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, позовна давність повинна відраховуватися з за три роки, що передують 12.03.2020 року, а тому, враховуючи те, що до позовів про стягнення заборгованості за кредитним договору застосовується загальна позовна давність терміном у три роки, позовна давність у даному конкретному випадку повинна відраховуватися з 13.03.2017 року.
Суд також зауважує, що наведена у відзиві на позовну заяву дата, коли закінчився строк позовної давності - 25 листопада 2018 року припинає на період, коли позовна давність була зупинена.
У зв'язку з чим, суд доходить до висновку про те, що позовна заява подана без порушення строку позовної давності.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що позивач в супереч вимог чинного законодавства здійснив нарахування трьох відсотків річних та інфляції, оскільки, з запровадженням карантину було встановлено заборону щодо нарахування штрафних санкцій.
Проте, суд не погоджується із зазначеними доводами з огляду на наступне.
У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
04 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19».
Указаним Законом Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 15, яким передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
З 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами Кабінету Міністрів України його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території Українигострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).
Пункт 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України заборони нараховувати 3 % річних, інфляційні витрати передбачені статтею 625 ЦК України, не містить. 3% річних та інфляційні витрати не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України, оскільки за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу 3 % річних та інфляційні витрати входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За таких обставин, нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат у період дії карантину не порушує вимоги чинного законодавства.
Суд також зауважує, що під час розгляду справи відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок, не надано контррозрахунок тощо.
Не надано доказів на підтвердження повного або часткового виконання зобов'язання в межах заявленої до стягнення грошової суми.
Тому, з урахуванням зазначеного, суд погоджується із наведеним позивачем розрахунком та доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
У контексті оцінки доводів позовної заяви, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наявні факти порушення, інші доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки доведені факти порушення переважують наведені аргументи.
Що стосується вимоги про стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Так, представник позивача просить стягнути витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №10 від 17.10.2014, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Також, чинним законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
В даному випадку позивач підтверджує понесення ним витрат на професійну правничу допомогу підтверджуються наступними доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги , додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги, актом прийому - передачі наданих послуг.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Враховуючи задоволення позову, а також беручи до уваги, що відповідачем не подано заяву про зменшення судових витрат суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 5 000 грн. на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) заборгованість за кредитним договором №1Ф-3298 від 01.06.2013 року у розмірі 112 884,97 грн., яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту - 93 291,23 грн., суми заборгованості за відсотками 19 593,74 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) кошти нараховані на підставі ст. 625 ЦК в сумі 74 542,13 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) судові витрати: судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду буде виготовлений 20 березня 2026 року.
Суддя Р.Д. Абухін
10.03.26