Справа № 464/7811/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/811/720/26 Доповідач: ОСОБА_2
17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2025 року,
з участю: прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
власника майна ОСОБА_6 ,
встановила:
даною ухвалою клопотання слідчої СВ ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 - задоволено.
Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - будівлю (гараж літ. «Б-1»), загальною площею 35,7 кв. м, реєстраційний номер 3151005746060, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони його відчуження, користування та розпорядження.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу слідчого судді скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Окрім того просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді мотивуючи тим, що копію повного тексту ухвали отримала лише 09.03.2026 року.
Вказує, що ОСОБА_6 не було відомо про постановлення ухвали та її зміст, оскільки розгляд клопотання здійснювався без її виклику та участі.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою.
Звертає увагу на те, що слідчим суддею формально наведено положення ст. 170 КПК України, однак належним чином не встановлено наявності достатніх і конкретних підстав вважати, що нерухоме майно відповідає критеріям речового доказу у розмінні ст. 98 КПК України.
Зазначає, що посилання слідчого на можливі порушення під час державної реєстрації прав не є достатньою правовою підставою для арешту нерухомого майна.
Вказує, що арешт накладено без доведення необхідності застосування саме такого обсягу обмежень (заборона користування та розпорядження), що є істотним втручанням у право власності ОСОБА_6 .
Стверджує, що ОСОБА_6 , є власницею квартири, розташованої за адресою кв. АДРЕСА_2 , а гараж знаходиться поряд із квартирою та придбаний ОСОБА_6 викличну для особистих потреб - зберігання власного майна та забезпечення побутових потреб, пов'язаних із проживанням.
Зазначає, що є особою з інвалідністю 2-ї групи і наявність гаража безпосередньо впливає на мобільність та можливість самостійно забезпечувати власні життєві потреби.
Акцентує увагу на тому, що позбавлення можливості володіти та користуватися гаражем суттєво обмежує право власності та створює додаткові труднощі у повсякденному житті, що є непропорційним втручанням у права та суперечить вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Вказує, що будь-які докази того, що ОСОБА_6 мала намір відчужити гараж, відсутні.
Зазначає, що доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється досудове розслідування, слідчому судді не надано, повідомлення про підозру ОСОБА_6 не оголошено.
Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити, думку прокурора ОСОБА_7 , яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали клопотання та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить наступного висновку.
Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.
Відповідно до пункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК України встановлені загальні умови, що не допускають застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ст. 170 КПК України - арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про його арешт.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України), наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею належним чином дотримані.
З матеріалів клопотання, вбачається, що 04.11.2024 матеріали досудового розслідування по даному факту внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024142080000117 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.197-1 КК України.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 25.06.2025 право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю (гараж літ. «Б-1»), загальною площею 35,7 кв. м, реєстраційний номер 3151005746060, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Листопадна, 2 зареєстровано за ОСОБА_6 .
З постанови слідчої СВ ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 від 14.11.2025 вбачається, що об'єкт нерухомого майна - будівлю (гараж літ. «Б-1»), загальною площею 35,7 кв. м, реєстраційний номер 3151005746060, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Листопадна, 2 визнано речовим доказом.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст.170 КПК України.
Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення слідчий суддя правильно встановив, що враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, з метою збереження речових доказів у їх первинному стані, слідчий суддя обґрунтовано приходить до висновку, що наявні достатні підстави для арешту зазначеного у клопотанні слідчого майна.
Колегія суддів також враховує, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які, в свою чергу, чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України. Поряд з цим, власник або інший володілець майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право звернутися із клопотанням про скасування накладеного арешту.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 не оголошено, колегія суддів зауважує наступне.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК у випадку накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК, тобто незалежно від процесуального статусу особи в кримінальному провадженні.
Посилання власника майна в поданій апеляційній скарзі на те, що позбавлення можливості володіти та користуватися гаражем суттєво обмежує право власності та створює додаткові труднощі у повсякденному житті, що є непропорційним втручанням у права та суперечить вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, слід визнати непереконливими, оскільки матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна. Крім того, застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступень втручання, що у цьому випадку і мало місце.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Таким чином, доводи, на які покликається в апеляційній скарзі ОСОБА_6 висновків слідчого судді щодо доцільності накладення арешту на майно, не спростовують та не дають підстав для скасування ухвали слідчого судді.
Слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. 170 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування з встановленням наявних у кримінальному провадженні доказів, які вказують на відповідність майна вимогам ст. 98 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
При перевірці справи в апеляційному порядку допущених істотних порушень кримінального процесуального закону, на що покликається адвокат в апеляційній скарзі, які б тягнули за собою скасування ухвали слідчого судді, не виявлено.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
поновити ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді