Дата документу 20.03.2026 Справа № 334/2382/25
Єдиний унікальний №334/2382/25 Головуючий у першій інстанції: Телегуз С.М. Провадження № 22-ц/807/584/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
20 березня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, -
У березні 2025 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
В позовній заяві посилалися на те, що Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі Статуту, основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
Відповідачу на праві власності належить нежитлове приміщення №130 площею 56,15 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
02.10.2021 року позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Станом на 01.11.2021 року Типовий індивідуальний договір № 71201261 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , між Позивачем та ОСОБА_1 є укладеним.
Відповідно визначення, наведеного в Методиці, опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньо-будинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №13069 від 26.07.2019 року.
Враховуючи знаходження в багатоквартирному будинку та відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення вказане приміщення є опалювальними.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.
Відповідно п.11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 року №315.
Розподіл теплової енергії у будівлі/будинку здійснюється відповідно п.5,6 Розділу ІІІ Методики. Розподілений обсяг для опалюваного приміщення у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулами 13,14.
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії Відповідачу за період з 01.11.2021-31.05.2024 на суму 43594,70 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості. Позивачем були сформовані та надані Відповідачу рахунки на оплату спожитої послуги.
Згідно «Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води», затвердженого постановою КМУ від 01.06.2011 року №869, позивачем для застосування протягом опалювального періоду 2021-2022 років розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії, які затверджені Рішенням Виконавчого комітету ЗМР від 11.10.2021 року №374.
Відповідач за період з 01.11.2021-31.05.2024 не виконав обов'язки по сплаті за послугу з постачання теплової енергії згідно умов Договору, тому виникла заборгованість у розмірі 43594,70 грн.
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення Боржника, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно яких Позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, знаходженням нежитлового приміщення Відповідача у багатоквартирному житловому будинку.
Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму грошової заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 43594,70 грн.; стягнути судові витрати у розмірі судового збору 2422,40 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 01.11.2021 року по 31.05.2024 року в розмірі 20128,26 грн. (двадцять тисяч сто двадцять вісім гривень 26 копійок).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1118,42 грн. (одна тисяча сто вісімнадцять гривень 42 копійки).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - Леліков С.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовної заяви відмовити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не було надано доказів які підтверджують факт та обсяги надання послуг, не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості заявлений до стягнення.
Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Суд першої інстанції, оцінивши повно, всебічно та об'єктивно обставини справи та сукупність наданих сторонами доказів у їх взаємозв'язку і достатності, їх належність та допустимість, вважав, що відповідач, як споживач послуг, в порушення норм діючого законодавства неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати спожитих послуг з теплової енергії, а тому позов Концерну «МТМ» підлягає частковому задоволенню, з урахування сплаченої відповідачем частини заборгованості в період розгляду справи в суді першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №321800471 від 03.02.2023 року відповідачу ОСОБА_1 з 16.07.2013 року на праві спільної часткової власності (1/2 частка) належить нежитлове приміщення №130 підвалу літ. А-5, загальною площею 112,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
02.10.2021 року позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Таким чином, станом на 01.11.2021 року Типовий індивідуальний договір № 71201261 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , між позивачем та відповідачем є укладеним.
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 за період з 01.11.2021 року по 31.05.2024 року на загальну суму 43594,70 грн., що підтверджується розрахунком основного боргу за договором №71201261, та Інформацією щодо нарахувань за послугу з постачання теплової енергії за договором №71201261.
Факт отримання відповідачем послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача, підтверджується копіями рішень Виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону в м. Запоріжжя.
Відповідачем під час судового розгляду справи сплачено в рахунок погашення боргу за послугу з постачання теплової енергії в сумі 21343,07 грн. згідно квитанції від 16.06.2025 року та в сумі 2123,37 грн. згідно квитанції від 15.09.2025 року, всього в сумі 23466,44 грн.
Основною метою діяльності концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, призначеної для централізованого опалення, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.
Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
ОСОБА_1 є споживачем наданих послуг з централізовано опалення, які надаються Концерном «Міські теплові мережі».
Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ЦК України а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року.
Станом на 01.11.2021 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено типовий договір про надання послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення №130.
Згідно із розрахунком заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, відповідач має заборгованість за надані йому послуги за період з листопада 2021 року по травень 2024 року відповідачу було відпущено теплову енергію в нежитлове приміщення 130, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 43 594 грн. 70 коп.
Відповідач належними доказами не спростував як обсяг наданих послуг так і розрахунок заборгованості.
Разом х тим, відповідачем під час судового розгляду справи сплачено в рахунок погашення боргу за послугу з постачання теплової енергії в сумі 21343,07 грн. згідно квитанції від 16.06.2025 року та в сумі 2123,37 грн. згідно квитанції від 15.09.2025 року, всього в сумі 23466,44 грн.
На підставі п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строк, встановлений договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
У відповідності до п. 18 діючих Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом
Відповідно до положень статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 638/11034/15-ц, 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц, 18 грудня 2019 року у справі № 522/2625/16-ц, 25 березня 2020 року у справі № 211/3347/18-ц, 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17, Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8196/20 від 7 липня 2020 року. Велика Палата Верховного Суду у справі № 712/8196/20 погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
Отже, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття оскаржуваного рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення такої заборгованості.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності методики нарахування заборгованості за постачання теплової енергії є тотожними доводам відзиву на позов та належним чином спростовані судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 20 березня 2026 року.
Головуючий
Судді: