Справа № 521/19522/24
Номер провадження № 2/521/315/26
12 березня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Громіка Д.Д.,
при секретарі - Котигорох Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулось АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у якому просили суд стягнути солідарно з відповідачів 194466,78 гривень інфляційних втрат за період з лютого 2013р. по 23.02.2022р., а також 18411,86 гривень 3% річних за період з 25.01.2013р. по 23.02.2022р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.10.2007 року ЗАТ «Альфа - Банк» та громадянин України ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 490050308. Відповідно до заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2013 року, справа № 520/4649/13-ц, на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308 в розмірі 89 227,29 грн. Дане рішення відповідачами не виконано. Оскільки відповідачі свої боргові зобов'язання не виконують, тому позивач був вимушений звернутись до суду з вищевказаним позовом.
Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 19.12.2024 року було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17.02.2026 року було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Однак направив на адресу суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд провести розгляд справи за його відсутності, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.
Представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу заяву про часткове визнання позову та розгляд справи за його відсутності, з урахуванням раніше поданого відзиву та додаткових пояснень. Крім цього, представник позивача звертав увагу на пропуск позивачем строку для звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується конвертами з поштовими повідомленнями, які направлялись за місцем реєстрації відповідача, однак, згідно поштового повідомлення, адресат за місцем своєї реєстрації відсутній, що вказує на вручення судової повістки належним чином (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК).
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 24.10.2007 року ЗАТ «Альфа - Банк» та громадянин України ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 490050308.
Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», 19.08.2009 року, було приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» назву організаційно-правової форми, шляхом перейменування Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» в Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Відповідно до умов кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 47 176,10 дол.США.
12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «АльфаБанк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції.
Відповідно до договору кредиту № 490050308 від 24.10.2007 року, відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит.
Відповідно до заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2013 року, справа №520/4649/13-ц на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308 в розмірі 89 227,29 грн.
Постановою приватного виконавця ВО Одеської області ВП №60354728 від 13.08.2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4649/13-ц виданого 24.12.2013р. закінчено у зв'язку із погашенням заборгованості.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи №5017/1987/2012.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим (Постанова Верховного суду України від 26.04.2017р. справа № 3-1522 гс 16, та ).
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 08.11.2019 року №127/15672/16-ц де зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування заборгованості за кредитним договором № 490050308 від 24.10.2007 року, яка розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду.
Щодо посилання відповідача на пропуск строку позовної давності, як на підставу для відмови у задоволенні позову, то суд вважає такі твердження частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2013 року по справі №520/4649/13-ц, на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з Відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308.
24 грудня 2013 року по вищевказаній справі Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист.
Постановою приватного виконавця ВО Одеської області ВП№ 60354728 від 13.08.2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4649/13-ц виданого 24.12.2013р. закінчено у зв'язку із погашенням заборгованості.
Із вищевказаним позовом представник АТ «Сенс Банк» звернувся до суду 05.12.2024 року.
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), на яку посилається заявниця в касаційній скарзі та яку правильно врахували суди попередніх інстанцій.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.
Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.
Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22), на які посилається заявниця в касаційній скарзі та які не враховані судами попередніх інстанцій.
1 липня 2023р. завершено дію карантину (Постанова КМУ №651 від 27.06.2023). Однак строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали в період з 11.03.2020р. продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Суд вважає, що невиконане боржником заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2013 року по справі № 520/4649/13-ц, умов договору, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення, а саме до 13.08.2021 року.
Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочені з 02 квітня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в грудні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).
Відповідно до заочного рішенням Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2013 року по справі № 520/4649/13-ц на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з Відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308 у розмірі 89227,29 грн.
Постановою приватного виконавця ВО Одеської області ВП№ 60354728 від 13.08.2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4649/13-ц виданого 24.12.2013р. закінчено у зв'язку із погашенням заборгованості.
Тобто за період, який просить позивач стягнути, не було завершено виконавче провадження.
Представником відповідача надана квитанція щодо погашення вказаної заборгованості, проте остаточне погашення заборгованості відбулося тільки 12.08.2021р., тому посилання відповідача на погашення заборгованості не спростовують обов'язку сплати заборгованості за попередній час.
Таким чином, суд вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 490050308, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішення суду станом на 23.02.2022 року, яка складається із суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість не з 02.04.2017 по 13.08.2021 року (дату закінчення виконавчого провадження), з огляду на те, що Закон України №540-ІХ, яким зупинено перебіг позовної давності на період карантину на території України набрав чинності 02.04.2020, а отже строк позовної давності обмежується 02.04.2017.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 25.09.2024 у справі №206/2984/23.
Так, заборгованість по процентам розрахована за наступною формулою:
(Проценти) - (Сума боргу) х (Процентна ставка (%)) / 100% х (Кількість днів) / (Кількість днів у році)
де:
(Сума боргу) - сума простроченого боргу;
(Процентна ставка (%))- три проценти річних, відповідно до ст. 625 ЦК України;
(Кількість днів) - різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку;
(Кількість днів у році) - кількість днів у календарному році.
85413,92*3%*1595:365=11197,41
Таким чином, сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість рахується з 02.04.2017 по 13.08.2021 року та разом складає - 11 197,41 грн.
Інфляційні втрати розраховуються за формулою:
[Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]
Де:
[Сума боргу] - сума простроченого боргу.
[Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період.
85413,92 грн.*1,393384-85413,92 грн.= 33600,45 грн.
Відповідно і сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість рахується з 2 квітня 2017 по 13.08.2021 та складає у загальному розмірі 33600,45 грн.
Таким чином, суд доходить висновку, що в межах розгляду даної справи заборгованість відповідачів перед АТ «СЕНС БАНК», складає 44797,86 грн.
Згідно ч. ч.1-2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Вирішуючи питання щодо стягнення судового збору, суд виходить з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню на суму 44797,86 грн., що складає 21 % від ціни позову.
Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір", із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду через систему "Електронний суд" позивачем сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Таким чином, в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 508,70 грн.
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосудця, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення; з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, на вирішення спірних правовідносин не впливають, не мають значення для правильного вирішення спору, а тому судом до уваги не приймаються.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 16, 526, 527, 612, 625, 1050 ЦК України, ст.ст.12,13,76,259,263-265,268, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість у розмірі 44797 (сорок чотири тисячі сімсот дев'яносто сім тисяч) 86 копійок.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», витрати по сплаті судового збору у розмірі 508,70 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 20 березня 2026 року.
Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:
Учасники справи:
Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ - 23494714).
Відповідачі: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ).
Суддя: Д.Д. Громік