Справа № 307/2658/25
19.03.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні №11-кп/4806/84/26 за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2026 року,
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2026 року в задоволенні клопотання захисника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт відмовлено.
Клопотання прокурора Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області ОСОБА_7 про продовження строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - задоволено.
Продовжено неповнолітньому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українцю, громадянину України, з базовою загальною освітою, непрацюючому, неодруженому, раніше не судимому, уродженцю с. Терново, Тячівського району, Закарпатської області, Україна, та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 127 КК України, строк обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави.
Строк тримання під вартою рахується з 16 години 00 хвилини 02 лютого 2026 року.
Строк дії ухвали - до 16 години 00 хвилини 02 квітня 2026 року.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що у провадженні Тячівського районного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження №12025071160000044, відомості про яке 28 січня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 297, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України, про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 297 КК України, про обвинувачення неповнолітнього ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 127 КК України.
Прокурор Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області ОСОБА_7 подав суду клопотання про продовження строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 , позаяк неповнолітній ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, за вчинення яких передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк до 15 років, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Неповнолітній ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто у вбивстві, умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2025 року відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено строк обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (Шістдесят) днів без визначення розміру застави до 21 вересня 2025 року включно.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 без змін.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2025 року відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено строк обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави до 13 листопада 2025 року включно.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_5 відхилено, а ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2025 року відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено строк обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави до 04 січня 2026 року включно.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2025 року відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено строк обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави до 07 лютого 2026 року включно.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12 січня 2026 року апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_5 відхилено, а ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Крім того, прокурор зазначив, що під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, яким неможливо запобігти шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а саме, ризики передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Даних, які б вказували на неможливість продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не встановлено. Інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинуваченого, тому наявна необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вважає, що враховуючи п. 1 та п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України немає підстав визначати розмір застави, оскільки неповнолітній ОСОБА_6 вчинив злочин, що спричинив загибель людини, тобто смерть ОСОБА_10 та вчинив злочин із застосуванням насильства щодо потерпілої ОСОБА_11 . Вказані вище ризики, які встановлені під час досудового розслідування при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо неповнолітнього ОСОБА_6 та при продовженні строку тримання його під вартою не зменшилися та продовжують існувати, і тому тримання під вартою обвинуваченого є виправданим.
Задовольняючи клопотання прокурора, та відмовляючи у задоволенні клопотання захисника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, суд першої інстанції вказав на тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні яких ОСОБА_6 обвинувачується, а також те, що ризики, передбачені положеннями ст. 177 КПК України, що стали підставою для обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, а також прийняв до уваги ту обставину, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 , а тому вважав за необхідне продовжити ОСОБА_6 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив смерть людини, то відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд не визначає розмір застави.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги п.4 ч.1 ст.196 КПК України, оскільки у своїй ухвалі не навів жодного посилання на докази, які б підтверджували обставини, покладені в основу рішення, зокрема - докази, що підтверджують відношення особи до вчинення кримінального правопорушення, що свідчить про неповноту судового розгляду, однобічність оцінки матеріалів та незаконність ухваленого рішення. зазначає, що твердження суду про наявність ризиків є голослівним і не підтвердженим доказами, що свідчить про відсутність належної мотивації ухвали та порушення принципів законності і обґрунтованості. Сторона захисту вважає, що наведені в ухвалі аргументи не можуть вважатися достатніми для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і вони повністю спростовуються доводами цієї апеляційної скарги. Звертає увагу на той факт, що суд першої інстанції зазначає про відсутність у його підзахисного міцних соціальних зв'язків, проте вважає зазначене твердження є надуманим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки його підзахисний є неповнолітнім, а його законним представником є мати, яка постійно бере участь у всіх судових засіданнях, що беззаперечно свідчить про наявність стійких соціальних зв'язків та належний контроль з боку сім'ї. Зазначає, що суд першої інстанції розглядає дане кримінальне провадження з вересня 2025 року, однак твердження щодо відсутності соціальних зв'язків носить систематичний характер та безпідставно повторюється у кожній ухвалі про продовження запобіжного заходу без наведення конкретних, належних та допустимих доказів на його підтвердження. Звертає увагу, що його підзахисний вже рік утримується під вартою без ухвалення обвинувального вироку суду, таке тривале та надмірне застосування найсуворішого запобіжного заходу є необґрунтованим, непропорційним та таким, що прямо порушує основоположні конституційні права і свободи людини. Вважає, що ризики відповідно до ст. 177 КПК України щодо обвинуваченого ОСОБА_6 в даному провадженні відсутні, тому застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою є безпідставним так як не має на меті запобігти ризикам, наведеним у ч. 1 ст. 177 КПК України. Просить суд всебічно, повно та об'єктивно розглянути всі надані докази у справі та ухвалити рішення, яке відповідатиме принципам законності, справедливості та верховенства права, а також забезпечить ефективний захист порушених прав і законних інтересів сторін, оскаржувану ухвалу суду скасувати, змінити відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід із тримання під вартою, на цілодобовий домашній арешт, за адресою: АДРЕСА_2 із застосуванням електронних засобів контролю; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнити з під варти.
Щодо пропущеного строку на апеляційне оскарження зазначає, що відповідно до відомостей, що містяться в картці руху документа, повний текст ухвали був доставлений лише 07 лютого 2026 року о 22:15. До цього моменту сторона захисту не мала можливості ознайомитися з повним змістом судового рішення. За таких обставин копія ухвали вважається врученою саме 07 лютого 2026 року, а відтак перебіг строку апеляційного оскарження підлягає обчисленню з Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.02.2026 з моменту фактичного отримання повного тексту ухвали, а не з дати її проголошення.
Апеляційна скарга розглядаються за відсутності прокурора, обвинуваченого та його захисника, неявка яких, з огляду на положення ст. 405, 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. Приймаючи рішення про розгляд справи за відсутності вищевказаних осіб апеляційний суд бере до уваги, що: учасники судового процесу належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги; заяви про відкладення розгляду апеляційної скарги не подавали; в апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого і від нього не надходило клопотання про бажання брати участь у розгляді апеляційної скарги. Крім того, апеляційний суд приймає до уваги клопотання адвоката ОСОБА_5 про проведення судового засідання без їх участі.
Заслухавши доповідь судді про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, про основні доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
На думку колегії суддів, причини пропуску строку на апеляційне оскарження пов'язані з необізнаністю адвокатом ОСОБА_5 з мотивами прийнятого судом першої інстанції рішення та необхідністю отримання повного тексту ухвали суду, а тому в даному випадку є поважними, а тому такий строк підлягає поновленню.
За приписами до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені ст. 177, 178 КПК України, у їх зі ставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_12 , колегія суддів вважає належним чином вмотивованим, викладені в судовому рішенні судження такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з наявними в матеріалах контрольного провадження доказами та обставинами кримінального провадження.
Так, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_12 обґрунтовано взяв до уваги тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (позбавлення волі на строк від семи до десяти років); дані про особу обвинуваченого (раніше не судимий, не одружений, офіційно не працевлаштований); відсутність обставин, які б перешкоджали триманню обвинуваченого ОСОБА_12 під вартою та необхідністю завершення судового розгляду кримінального провадження
Тому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про доведення прокурором наявності передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків - переховування ОСОБА_12 від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, незаконний вплив на родичів померлого чи свідків з метою зміни ними показів на його користь, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином чи вчинення іншого кримінального правопорушення, які на даний час не відпали та не зменшилися.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що суд першої інстанції порушив вимоги п.4 ч.1 ст.196 КПК України, оскільки у своїй ухвалі не навів жодного посилання на докази, які б підтверджували обставини, покладені в основу рішення, зокрема - докази, що підтверджують відношення особи до вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів визнає безпідставними та звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_12 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Колегія суддів констатує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях, що хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, в сукупності з іншими обставинами суттєво збільшує ризик втечі, а тому враховується при оцінюванні ризиків. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Наведені вище обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать і про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_12 під час судового провадження та запобігання встановлених ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які стороною захисту не спростовані як у суді першої інстанції, так і в ході розгляду апеляційної скарги. При цьому, стороною захисту не надано таких доказів, зокрема й даних про особу обвинуваченого, які б давали обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_12 , перебуваючи на волі, не буде ухилятися від суду, незаконно впливати на свідків, родичів померлого потерпілого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення, і що до нього може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги про те, що ризики відповідно до ст. 177 КПК України щодо обвинуваченого ОСОБА_6 в даному провадженні відсутні, тому застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою є безпідставним, так як не має на меті запобігти ризикам, наведеним у ч. 1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знаходять свого підтвердження та спростовуються наведеним вище.
Колегія суддів також вважає, що продовження строку дії запобіжного заходу вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_12 з урахуванням тяжкості, характеру та конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, є необхідним із метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченого, у тому числі й запобігання настанню встановлених ризиків.
З огляду на наведене вище, доводи апеляційної скарги про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, за адресою: АДРЕСА_2 із застосуванням електронних засобів контролю, апеляційний суд відхиляє як безпідставні і необґрунтовані. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що обвинуваченим, стороною захисту не надано жодних доказів, які б спростовували встановлені ризики та, відповідно, давали можливість для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_12 більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі й домашнього арешту.
Разом із тим, колегія суддів бере до уваги і те, що доказів, які б підтверджували факт наявності в обвинуваченого таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, у тому числі й відповідних висновків компетентних посадових осіб, у ході апеляційного розгляду не встановлено й таких стороною захисту не надано.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що його підзахисний вже рік утримується під вартою без ухвалення обвинувального вироку суду, таке тривале та надмірне застосування найсуворішого запобіжного заходу є необґрунтованим, непропорційним та таким, що прямо порушує основоположні конституційні права і свободи людини, апеляційний суд відхиляє та зазначає що застосований щодо ОСОБА_12 запобіжний захід з врахуванням його тривалості та у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку й кореспондується з характером суспільного інтересу, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Крім того, колегія суддів констатує, що дані про особу обвинуваченого, зокрема про наявність у ОСОБА_12 стійких соціальних зв'язків та належний контроль з боку сім'ї, на думку апеляційного суду, не зменшує встановлені судом ризики та не є беззаперечною обставиною для висновку щодо можливості застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з ізоляцією від суспільства.
Колегія суддів вважає, що, постановляючи ухвалу про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_12 під вартою, суд взяв до уваги і положення ст. ст. 182, 183 КПК України, та обґрунтовано не визначив розмір застави, оскільки інкриміноване ОСОБА_12 кримінально-каране діяння поєднане із застосуванням насильства, що спричинило смерть потерпілого.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, впливати на свідків чи інших учасників кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчиняти інші кримінальні правопорушення, або порушувати процесуальні обов'язки, однак, обставини, за яких вчинено кримінальне правопорушення, його тяжкість та інші наведені вище обставини, у тому числі й дані про особу обвинуваченого, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
При цьому, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають та не спростовують наявність ризиків, описаних в оскаржуваній ухвалі, не свідчать про те, що такі перестали існувати, що в свою чергу унеможливлює зміну обвинуваченому ОСОБА_12 запобіжного заходу із тримання під вартою на інший, більш м'який, запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування від суду, незаконного впливу на родичів померлого чи свідків, перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином чи вчинення іншого кримінального правопорушення, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без зміни.
Керуючись ст. ст. 177, 183, 199, 404, 405, 407, 419,422-1 КПК України, апеляційний суд
Клопотання адвоката ОСОБА_5 задовольнити, поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2026 року.
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2026 року про продовження неповнолітньому ОСОБА_6 строк обраного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді