Номер провадження: 11-сс/813/615/26
Справа № 523/3044/26 1-кс/523/2511/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №62025150020003638 від 12.09.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 17.02.2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, працюючого на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, відносно якого на розгляді Приморського районного суду м.Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62024150020000954 від 15.06.2024 за ч.2 ст.365 КК України,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України,
встановив:
Другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №62025150020003638 від 12.09.2025 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368 КК України.
11.02.2026 року ОСОБА_8 затримано працівниками правоохоронних органів у порядку ст. 208 КПК України, а 16.02.2026 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, за обставин викладених у клопотанні слідчого.
Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 17.02.2026 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві ОСОБА_9 та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком на 60 діб, тобто до 17.04.2026 року, із визначенням застави - 601 розмір прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2000128 грн та з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України в разі внесення застави.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить визнати затримання ОСОБА_8 незаконним, скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання сторони обвинувачення, застосувати більш м'який запобіжний захід, або визначити заставу в межах п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Захисник посилається на те, що на момент затримання ОСОБА_8 були відсутні обставини, передбачені ч.1 ст.208 КПК, ст.615 КПК України та стороною обвинуваченя не надано обґрунтованих доказів, які дають підстави вважати, що існував ризик можливої втечі ОСОБА_8 з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Захисник стверджує, що затримання ОСОБА_8 без ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання, а також за місцем проведення обшуку є безпідставним, а відтак слідчий суддя зобов'язаний був звільнити ОСОБА_8 з-під варти.
Крім того захисник зазначає, що на підтвердження ризиків стороною обвинувачення не додано жодного належного та допустимого доказу, які б могли переконати стороннього об'єктивного спостерігача в тому, що такий запобіжний захід відповідає потребам досудового розслідування та особі підозрюваного. Захисник звертає увагу, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, місце реєстрації та проживання, характеризується позитивно, раніше не притягався до кримінальної відповідальності.
Під час апеляційного розгляду захисник повідомив, що не звертався до слідчого судді зі скаргою на незаконне затримання, проте під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу в місцевому суді, він повідомляв слідчого суддю про те, що під час затримання, працівники правоохоронного органу застосували до ОСОБА_10 недозволені заходи фізичного впливу, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження, однак дані обставини слідчий суддя залишив без відповідного реагування.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст.177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, врахував його суспільно-небезпечний характер, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може: переховуватись від органу досудового розслідування; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; здійснювати незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Із викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема: матеріали УСБУ в Одеській області про виявлене кримінальне правопорушення від 02.02.2026 року; протоколи допитів свідка ОСОБА_11 від 05.02.2026 та 12.02.2026 року; протокол огляду місця події від 11.02.2026 року; протокол затримання ОСОБА_12 в порядку ст.208 КПК України від 11.02.2026 року; протокол затримання ОСОБА_13 в порядку ст. 208 КПК України від 11.02.2026 року; протокол допиту в якості свідка ОСОБА_14 від 12.02.2026 року; протокол допиту в якості свідка ОСОБА_15 від 11.02.2026 року; протокол допиту в якості свідка ОСОБА_16 від 11.02.2026 року; протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_17 від 12.02.2026 року; протокол допиту в якості свідка ОСОБА_18 від 12.02.2026 року; протокол огляду та вручення імітаційних засобів від 11.02.2026 року; протокол огляду та вручення грошових коштів від 11.02.2026 року; протокол виготовлення імітаційних засобів від 11.02.2026 року та інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра можливої причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
З огляду на викладене, на даній стадії досудового розслідування, апеляційний суд визнає непереконливими доводи захисника про необґрунтованість підозри.
Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу, ні слідчий суддя, ні суд апеляційної інстанції не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки триває досудове розслідування кримінального правопорушення, та відповідно до статей 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, який відноситься до категорії тяжких корупційних злочинів, а за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, апеляційний суд вважає, що ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду існує та є обґрунтованим.
Крім того, апеляційний суд погоджується з наявністю ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23, ст.224, ч.4 ст.95 КПК.
Колегія суддів вважає, що за рахунок займаної посади, маючи зв'язки з іншими структурними підрозділами органів державної влади та правоохоронними органами, з метою уникнення кримінальної відповідальності підозрюваний може здійснювати вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, зокрема ОСОБА_11 , а також на свідків, які ще не допитані органом досудового розслідування, з метою зміни чи відмови від наданих ними показань.
Наразі досудове розслідування наразі перебуває на початковій стадії, а показання свідків у даному кримінальному провадженні, мають істотне та вирішальне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування
Ризик того, що ОСОБА_8 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.177 КПК) підтверджується тим, що підозрюваний володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього та щодо обставин, що є предметом доказування в кримінальному провадженні. Тому, будучи обізнаним про тактику та методику досудового розслідування, він може вжити заходи, як особисто, так і використовуючи знайомства в правоохоронних органах, з метою знищення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, що у свою чергу створить перешкоди органу досудового розслідування у їх вилученні з метою подальшого призначення, в разі необхідності, відповідних судових експертиз.
Крім того, перебуваючи на свободі підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом штучного затягування досудового розслідування.
Колегія суддів також враховує, що в кримінальному провадженні заплановано призначення ряду судових експертиз, проведення яких буде доручено експертам ОНДІСЕ МЮ України або Одеського НДЕКЦ МВС.
Маючи значний досвід роботи в правоохоронних органів, а також зв'язки з іншими структурними підрозділами органів державної влади та правоохоронних органів, підозрюваний має можливість перешкоджати кримінальному провадженню здійснюючи вплив на експертів
За наявності існування обґрунтованої підозри та вищевказаних ризиків, передбачених п.п.1,2,3,4 ч.1 ст.177 КПК апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого та переконливого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При цьому, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з п.2 ч.5 ст.182 КПК, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, процесуальним законом визначено, що до особи, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави вищій, ніж у зазначених межах, у виключних випадках.
На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також зауважити на виключності такого випадку.
У даному кримінальному провадженні виключність випадку полягає в тому, що ОСОБА_8 , за версією сторони обвинувачення, вчинив тяжкий корупційний злочин обіймаючи посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП №5 ОРУП №1 ГУНП, з використанням наданої йому влади і службового становища, з метою особистого збагачення, що безумовно підриває авторитет правоохоронних органів, руйнуючи довіру населення до держави в цілому, в той час як діяльність поліцейських навпаки має бути направлена на забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Зважаючи на тяжкість злочину у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 та обставини кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що застава у сумі від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та буде недостатнім стримуючим фактором для запобігання існуючим ризикам, тому на законних підставах визначив заставу у виключному розмірі.
На переконання апеляційного суду перспектива втрати застави у визначеному слідчим суддею розмірі, на даній стадії досудового розслідування, буде достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від органу досудового розслідування, впливати на свідків, або будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначеним розміром застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного та сама підозра у вчиненні тяжкого корупційного злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
Доводи захисника стосовно відсутності в матеріалах, долучених до клопотання слідчого повідомлення про підозру та інших документів, які стосуються підозрюваного, колегія суддів визнає декларативними, оскільки матеріали судової справи містять вказані документи.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про неспроможність доводів сторони захисту стосовно незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Щодо заяви захисника ОСОБА_7 про застосування незаконних заходів фізичного впливу до його підзахисного ОСОБА_8 під час затримання, колегія суддів дійшла таких висновків.
Дійсно, з матеріалів судової справи, зокрема журналу судового засідання фіксації судового процесу в місцевому суді, вбачається, що під час розгляду клопотання, сторона захисту повідомляла слідчого суддю про застосування до підозрюваного незаконних заходів фізичного впливу з боку працівників правоохоронного органу. Однак, як свідчить зміст оскаржуваної ухвали, слідчий суддя залишив поза увагою вказану заяву, що суперечить вимогам процесуального закону.
Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 і квітня 2011 року).
Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення ст.3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 21.06.2018 року (справа №532/47/16-к) та підкреслив, що залишення без процесуальної уваги заяв обвинуваченої особи про фізичний та психологічний тиск, є істотним порушенням кримінального процесуального закону..
Частиною 6 статті 206 КПК передбачено, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:
1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;
2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;
3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Відповідно до положень п.1 ч.4 ст.216 КПК України слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування в тому числі злочинів вчинених працівником правоохоронного органу.
Враховуючи повідомлену захисником інформацію щодо застосування відносно ОСОБА_8 з боку працівників правоохоронного органу недозволених методів фізичного впливу, а також інформацію, яка міститься в медичних документах, наданих захисником, колегія суддів, на виконання вимог ч.6 ст.206 КПК, вважає за необхідне доручити Другому слідчому відділу (з дислокацією в м. Одесі) ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Миколаєві провести дослідження фактів, викладених в заяві захисника, шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР в порядку ст.214 КПК та проведення досудового розслідування.
Керуючись ст. 177, 178, 182, 183, 206, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 17.02.2026 року, якою в кримінальному провадженні №62025150020003638 від 12.09.2025 року до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, з визначенням застави - залишити без змін.
Доручити Другому слідчому відділу (з дислокацією в м. Одесі) ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого в м.Миколаєві, провести перевірку обставин, викладених в заяві захисника ОСОБА_7 щодо нанесення тілесних ушкоджень підозрюваному ОСОБА_8 під час його затримання працівниками правоохоронного органу, шляхом внесення відомостей до ЄРДР в порядку ст.214 КПК та проведення досудового розслідування.
Копію ухвали надіслати до Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Одесі) ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Миколаєві - для виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4