Номер провадження: 11-кп/813/1304/26
Справа № 521/9845/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріаликримінального провадження №12025162470000229 від 05.02.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14.11.2025 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Цаіши, Зугдідського району, Грузія, громадянин Грузії, з середньою освітою, не одружений, не працюючий, який проживає в Україні без реєстрації, раніше судимий 22.07.2025 року Хаджибейським районним судом за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки,
засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Відповідно до ч.4 ст. 70, ч.1 ст.72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання призначеного вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси від 22.07.2025 року, більш суворим, призначеним цим вироком, ОСОБА_8 остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до ст. 72 КК України, зараховано до строку призначеного покарання, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 у співвідношенні один день попереднього ув'язнення до одного дня позбавлення волі, та рахується з 05.06.2025 року до дня набрання вироком законної сили чи до дня зміни чи скасування цього запобіжного заходу.
Строк відбуття покарання вироком визначено рахувати з 05.06.2025 року.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_8 задоволено повністю.
З ОСОБА_8 стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_9 суму спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 4323 грн. 95 коп.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та заходів забезпечення у кримінальному провадженні.
Оскарженим вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим в тому, що 31.01.2025 року, о 14 год. 09 хв., під час дії воєнного стану, який, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався в установленому законом порядку, а на момент вчинення кримінального правопорушення - Указом Президента України від 14.01.2025 року №26/2025 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №4220-ІХ від 15.01.2025 року, строк дії воєнного стану продовжено строком на 90 діб, він перебував у приміщенні громадської вбиральні ринку «Черемушки», що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Крут, буд. 17А, де у останнього раптово виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме мобільного телефону
Надалі, у той же час та в тому ж місці, ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи в умовах воєнного стану, переслідуючи корисливі мотиви, з метою особистого збагачення, впевнившись у тому, що на той час за ним ніхто не спостерігав та потерпіла тимчасово залишила без нагляду свій мобільний телефон, упевнився, що його злочинні дії носять таємний характер, підійшов до касового прилавку громадської вбиральні ринку «Черемушки» за вказаною адресою, та взявши до рук мобільний телефон марки «Samsung», моделі «Galaxy А14», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , з сім-карткою абонента НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_9 , поклав його до правої кишені своєї куртки темно-синього кольору, одягненої на ньому, тим самим викрав чуже майно.
Після чого, ОСОБА_8 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на свій власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_9 матеріальний збиток на загальну суму 4 323 гр. 95 коп.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник подала апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій ОСОБА_8 , просить змінити вирок в частині призначеного покарання та призначити обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.ст. 75 КК України, посилаючись на суворість призначеного покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що місцевий суд не врахував особу обвинуваченого, який опинився у тяжких особистих обставинах, пов'язаних з відсутністю житла, ставши на облік як безпритульний; він щиро розкаявся, зобов'язується відшкодувати заподіяну моральну та матеріальну шкоду; відсутність обтяжуючих покарання обставин. Також захисник вважає, що суд не врахував при призначені покарання усіх обставин, які знижують суспільну небезпеку вчиненого злочину та пом'якшують покарання.
На думку захисника, враховуючи обставини кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність обстав, які пом'якшують покарання, а також дані про особу обвинуваченого, існують законні та достатні підстави для призначення ОСОБА_8 покарання, із застосуванням положень ст.75 КК України.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції не оскаржений.
Апеляційний розгляд, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено без участі потерпілої, яка будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, клопотань про відкладення розгляду не подавала.
Обвинувачений ОСОБА_8 не звертався до суду з клопотанням про забезпечення його участі у судовому засіданні. Захисник також не клопотала про участь обвинуваченого.
В апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого, тому участь обвинуваченого не є обов'язковою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого вироку, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового провадження на доступ до правосуддя та приймаючи до уваги те, що учасники кримінального провадження, будучи повідомленими про дату та час апеляційного розгляду до суду не з'явилися, суд оцінює таку поведінку, як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України (далі - КПК) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини справи, повністю визнав свою провину в пред'явленому обвинуваченні, не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК.
В апеляційній скарзі сторона захисту не оспорює встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення злочинів, доведеність вини ОСОБА_8 у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, у зв'язку з чим вирок у цій частині не переглядається.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 злочину, не є предметом апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги захисника про невірне застосування судом першої інстанції вимог кримінального закону при призначені покарання, з посиланням на суворість призначеного покарання та прохання про зміну вироку в цій частині шляхом застосування положень ст. 75 КК України, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи обвинуваченому покарання за інкримінованими йому діями, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер вчинення злочину, особу обвинуваченого та дійшов висновку про необхідність призначення покарання останньому у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим.
Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму ВСУ №8 від 12.06.2009 року), при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання, місцевий суд послався на врахування характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного злочину та особу винного, а також наявність обставини, яка відповідно до положень ст. 66 КК України пом'якшує покарання, а саме: щире каяття.
Обставин, які у відповідності до вимог ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції не встановлено.
Апеляційний суд звертає увагу, що однією із засад призначення покарання за вчинені кримінальні правопорушення закон визначає призначення судом покарання, необхідного й достатнього для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, і чи повинен він його відбувати реально, суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини даної справи та обґрунтував неможливість застосування при призначенні покарання вимог ст.75 КК України.
Так, при призначенні покарання обвинуваченому, місцевий суд врахував щире каяття, дані про особу обвинуваченого, який не має постійного місця проживання та реєстрації на території України, раніше звільнявся від покарання з іспитовим строком, не виконав покладених на нього обов'язків, не прийняв заходів для відшкодування заподіяної шкоди у скоєному, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину.
Наведені обставини свідчать про відсутність достатніх підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає, що врахувавши обставини вчиненого злочину, тяжкість та характер вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, зокрема і ті, які зазначені в апеляційній скарзі, та обставину, що пом'якшує покарання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати в умовах ізоляції від суспільства.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що судом призначено покарання обвинуваченому в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50, 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, що свідчить про відсутність підстав вважати його явно несправедливим через його суворість.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14.11.2025 року в кримінальному провадженні №12025162470000229 від 05.02.2025 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.4 ст.185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженими, які утримуються під вартою з моменту отримання копії ухвали
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4