Номер провадження: 11-кп/813/990/26
Справа № 947/17919/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 07.07.2025 року, у кримінальному провадженні №12025164480000138 від 18.03.2025 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, є особою з інвалідністю 2 групи, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 06.09.2024 року Київським районним судом м. Одеси за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених ч.2, п.4 ч.3 ст.59-1 КК України,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, та йому призначене покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.71 КК України ОСОБА_8 призначено покарання за сукупністю вироків, з урахуванням положень ч. 1 ст. 72 КК України шляхом повного приєднання до призначеного покарання за ч.3 ст.389 КК України невідбутої частини покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік за вироком Київського районного суду м.Одеси від 06.09.2024 року.
На підставі ч. 1 ст. 74 КК України ОСОБА_8 звільнено від покарання у виді обмеження волі на строк один рік, призначеного за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.3 ст.389 КК України.
Вирок Київського районного суду м.Одеси від 06.09.2024 року відносно ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України визначено виконувати самостійно.
Запобіжний захід вироком суду обвинуваченому не обирався.
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим за наступних обставин.
Згідно вироку Київського районного суду м. Одеси у справі №947/27330/24 від 06.09.2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік та покладено протягом строку пробаційного нагляду виконувати обов'язки, передбачені ст. 591 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;
Вирок суду набрав законної сили 07.10.2024 року та направлений для виконання до Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області.
15.11.2024 року ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, був належним чином ознайомлений з порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, де останньому роз'яснено, що ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду є систематичне невиконання засудженим обов'язків, передбачених статтею 491, 493 КВК України, а також попереджений про кримінальну відповідальність у випадку ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.Того ж дня, працівниками Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області ОСОБА_8 ознайомлено з постановою про встановлення днів явки на реєстрацію, згідно якої мав з'являтися на реєстрацію до Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області 1-ий понеділок кожного місяця.
ОСОБА_8 , будучи ознайомлений з правилами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, не прибув до Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області на реєстрацію 06.01.2025 року, а також 22.11.2024 року притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 та ч. 3 ст. 130 КУпАП, про що 07.01.2025 року та 10.02.2025 року відносно останнього винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.В подальшому, 15.12.2024 року ОСОБА_8 вчинив адміністративні правопорушення за ч. 3 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, про що 13.03.2025 року відносно останнього винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
Крім того, 16.03.2025 року ОСОБА_8 вчинив адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст. 493 КВК України систематичним вважається невиконання без поважних причин три і більше разів обов'язків, передбачених статтею 491 цього Кодексу, покладених на особу рішенням суду, або вчинення трьох і більше адміністративних правопорушень.
Отже, засуджений ОСОБА_8 , не виконав обов'язки, покладені на нього щодо відбуття покарання у виді пробаційного нагляду, умисно порушив порядок та умови їх відбуття, з метою ухилення від покарання.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, за кваліфікуючими ознаками: ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, просить вирок суду змінити в частині призначення покарання та звільнити ОСОБА_8 від покарання, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, у зв'язку з відсутністю процесуальної можливості призначення йому покарання, передбаченого санкцією цієї статті, на підставі ч.1 ст.74 КК України. Вирок Київського районного суду м. Одеси від 06.09.2024 року відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст.309 КК України виконувати самостійно. Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на призначення ОСОБА_8 остаточного покарання на підставі ст.71 КК України.В інший частині вирок прокурор просить залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що вирок підлягає зміні з підстав неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки в порушення вимог ч.3 ст.61 КК України, обвинуваченому призначено покарання у виді обмеження волі, яке не могло бути призначене, оскільки останній є особою з інвалідністю 2 групи. На переконання прокурора, з урахуванням роз'яснень пленуму Верховного Суду України, в тому числі, викладених у п.8 постанови від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд першої інстанції повинен був визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, та звільнити його від покарання, не визначаючи його виду. Прокурор зазначає, що у зв'язку зі звільнення ОСОБА_8 від покарання, у місцевого суду були відсутні підстави для призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до вимог ч.1 ст.71 КК України, а тому вирок Київського районного суду м. Одеси від 06.09.2024 року відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст.309 КК України підлягає самостійному виконанню.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження вирок не оскаржений.
Оскільки в зміненій апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого, враховуючи приписи ч.4 ст.405 КПК України, судовий розгляд проведено без участі обвинуваченого та його захисника, які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явились, клопотань про відкладення розгляду не подавали.
Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого вироку, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового провадження на доступ до правосуддя та приймаючи до уваги те, що учасники кримінального провадження, будучи повідомленими про дату та час апеляційного розгляду до суду не з'явилися, суд оцінює таку поведінку, як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами.
Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах зміненої апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Надаючи оцінку доводам прокурора про незаконність вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання та застосування положень ст.71 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого та призначив йому покарання, яке не може бути до нього застосоване.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції встановив обставину, яка пом'якшує покарання: щире каяття, а також те, що обвинувачений є особою з інвалідністю ІІ групи. Обставин, які обтяжують покарання судом не було встановлено.
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_8 є особою з інвалідністю ІІ групи, призначив останньому за ч.3 ст.389 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч.1 ст.71 КК України призначив ОСОБА_8 покарання за сукупністю вироків, з урахуванням положень ч. 1 ст. 72 КК України шляхом повного приєднання до призначеного покарання за ч.3 ст.389 КК України невідбутої частини покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік за вироком Київського районного суду м.Одеси від 06.09.2024 року. Також на підставі ч. 1 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_8 від покарання у виді обмеження волі на строк один рік, призначеного за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.3 ст.389 КК України та визначив вирок Київського районного суду м.Одеси від 06.09.2024 року відносно ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України виконувати самостійно.
Проте, принцип призначення місцевим судом покарання не ґрунтується на вимогах кримінального закону, оскільки відповідно до положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
Окрім того, відповідно до ч. 3 зазначеної статті кримінального закону обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані, постановляє вирок та звільняє засудженого від покарання.
Суд першої інстанції враховуючи, що ОСОБА_8 є особою з інвалідністю ІІ групи, хоча і звільнив останнього від покарання, проте припустився помилки та призначив обвинуваченому покарання у виді обмеження волі, яке не може бути йому призначене, з огляду на вимоги ч.3 ст.61 КК України.
З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно призначив покарання обвинуваченому ОСОБА_8 за ч.1 ст.389 КК України та застосував положення ч.1 ст.71 КК України, що свідчить про невірне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, слід констатувати, що місцевим судом при призначенні покарання неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню, що тягне за собою зміну вироку в частині призначеного покарання.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його, в тому числі і шляхом зміни резолютивної частини вироку.
Пункт 4 ч. 1 ст. 408 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Згідно з положеннями п.4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду підлягає зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 07.07.2025 року, у кримінальному провадженні №12025164480000138 від 18.03.2025 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.3 ст.389 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.3 ст.389 КК України та звільнити його від покарання, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, у зв'язку з відсутністю процесуальної можливості призначення йому покарання, передбаченого санкцією цієї статті, на підставі ч.1 ст.74 КК України.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на призначення ОСОБА_8 остаточного покарання на підставі ст.71 КК України.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 06.09.2024 року відносно ОСОБА_8 виконувати самостійно.
В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4