Номер провадження: 11-кп/813/1723/26
Справа № 521/1893/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2026 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023162470001807, внесеному до ЄРДР 26 грудня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 діб, тобто до 26 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, вважає її незаконною з огляду на наступне:
- захисник звертає увагу, що підстави для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутні, а його подальше утримання в установі попереднього ув'язнення порушує права обвинуваченого, передбачені Конституцією України та Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини;
- на даний час відсутні заявлені у кримінальному провадженні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які зумовили необхідність тримання під вартою обвинуваченого;
- захисник звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше не вчиняв злочинів і не притягався до кримінальної відповідальності, що спростовує твердження суду про схильність останнього до протиправної поведінки;
- судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 має родину, постійне місце проживання та реєстрації, до затримання був працевлаштований, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв'язків;
- судом не визначено розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нову, якою відмовити у продовженні строку тримання ОСОБА_7 під вартою та застосувати відносно нього менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі (домашній арешт). У випадку незадоволення апеляційним судом підстав для зміни запобіжного заходу, розглянути альтернативні заходи у вигляді застави у розмірі, що відповідає законодавчо визначеному для цього виду злочинів, а саме від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний суд звертає увагу що клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, у зв'язку із чим, апеляційний суд вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Ухвала суду першої інстанції в частині продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Хаджибейському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12023162470001807, внесене до ЄРДР 26 грудня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, та ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів вважає, що є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема переховування обвинуваченого від суду, зважаючи на тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, а тому усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, перебуваючи на волі, останній буде мати можливість переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, оскільки покази тих свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд вважає, що, в зазначеному кримінальному провадженні також існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на те, що ОСОБА_7 в силу ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості, однак, на теперішній час притягується до кримінальної відповідальності, що свідчить про певну схильність обвинуваченого до противоправної поведінки.
Тож, не відповідають дійсності посилання захисника на те, що сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки як вже раніше зазначалось, обґрунтовуючи необхідність у застосуванні найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що до теперішнього часу такі ризики продовжують існувати.
Апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 пов'язаний із незаконним обігом наркотиків, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які вживають зазначені наркотичні засоби, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки, які можуть статись із особами, які вживають такі засоби.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту про те, що ОСОБА_7 має родину, постійне місце проживання та реєстрації, до затримання був працевлаштований, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Що стосується доводів захисника з приводу альтернативного запобіжного заходу у виді застави, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та на законних підставах не визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог п.5 ч.4 ст.183 КПК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до п.5 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, суд одночасно із продовженням строку тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави.
Апеляційний суд констатує, що законодавцем визначено право, а не обов'язок суду на визначення розміру застави в кримінальному провадження з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.307 КК України.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що вказані злочини в сфері незаконного обігу наркотичних засобів та контрабандного їх переміщення по світу, дуже суворо караються у всіх, без виключення країнах світу, а тому з метою нівелювання існуючих ризиків, зокрема переховування від суду та уникнення можливого покарання, існують достатні підстави для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу, що забезпечить судовий розгляд кримінального провадження та слугуватиме виконанню його завдань (ст.2 КПК України).
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2026 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023162470001807, внесеному до ЄРДР 26 грудня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4