18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 522/12989/20
провадження № 51-4633 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі-Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 лютого 2025 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід судді ОСОБА_5 від розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні №12020165500000067 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
ОСОБА_4 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про роз'яснення вказаного рішення.
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 13 травня 2025 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_4 про роз'яснення ухвали цього суду про відмову у задоволенні відводу, мотивуючи це тим, що ухвала є зрозумілою, відповідає критеріям визначеності та ясності і не потребує додаткового роз'яснення.
Не погоджуючись з цим рішенням ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.
Як слідує з матеріалів провадження за скаргою, ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження.
Верховний Суд постановою від 03 лютого 2026 року скасував зазначену ухвалу апеляційного суду в порядку пункту першого частини першої статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки цей суд поклав в основу рішення мотивування щодо неможливості оскарження рішення про відмову в задоволенні заяви про відвід, а мав перевірити апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2025 року про відмову у задоволенні її заяви про роз'яснення ухвали цього ж суду від 27 лютого 2025 року, а тому не з'ясував реального змісту оскаржуваного рішення.
В подальшому ухвалою судді Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі частини четвертої статті 399 КПК, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягало оскарженню.
Зі змісту касаційної скарги скаржниці вбачається, що апеляційний суд, на її думку, неправильно застосував положення частини четвертої статті 380 КПК, безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження. Скаржниця також посилається на неправильне застосування правових висновків об'єднаної палати від 02 лютого 2026 року у справі № 766/2466/24 та порушення порядку розподілу апеляційної скарги між суддями апеляційного суду.
Просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї матеріали, Суд уважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 необхідно відмовити з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з положеннями ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 380 КПК суд, який ухвалив судове рішення, за заявою учасника провадження роз'яснює своє рішення, не змінюючи його змісту.
Разом з тим, роз'яснення можливе лише у разі, якщо рішення є незрозумілим, а його резолютивна або мотивувальна частина допускає неоднозначне тлумачення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ухвала про відмову у задоволенні заяви про відвід судді є чіткою та зрозумілою, а тому підстав для її роз'яснення немає.
Згідно з частиною четвертою статті 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Кримінальний процесуальний кодекс містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від кінцевого судового рішення.
Ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про відвід судді не включена до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо.
Ця ухвала може бути предметом перевірки судом апеляційної інстанції лише під час перегляду кінцевого судового рішення у справі.
Згідно зі статтею 380 КПК роз'яснення судового рішення: не змінює його змісту;
не вирішує нових питань по суті; має допоміжний (процесуально - похідний) характер.
Отже, ухвала про відмову в роз'ясненні судового рішення: є похідною від основного рішення; має той самий процесуальний режим оскарження, що й рішення, якого вона стосується.
Оскільки ухвала про відмову у відводі судді не підлягає окремому оскарженню, то і ухвала про відмову в її роз'ясненні також не може бути самостійним предметом апеляційного перегляду.
Отже, апеляційний суд обґрунтовано застосував положення частини четвертої статті 399 КПК та відмовив у відкритті провадження.
Суд погоджується з висновком судді Одеського апеляційного суду, вважає його належно вмотивованим, а ухвалу від 19 лютого 2026 року такою, що відповідає вимогам процесуального закону та узгоджується з висновками Об'єднаної падати Касаційного кримінального суду, які відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування статті 380 КПК не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки предметом перегляду не може бути рішення, яке не підлягало окремому апеляційному оскарженню.
Посилання скаржниці на нерелевантність правової позиції об'єднаної палати Касаційного кримінального суду не впливає на правильність застосування процесуальних норм.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, за умов, що такі обмеження мають законну мету та не порушують саму суть цього права.
Цей суд у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що Конвенція про захист прав і основоположних свобод не гарантує право на багатоінстанційний перегляд кожного судового чи процесуального рішення, а також не вимагає забезпечення можливості оскарження кожної проміжної ухвали. Водночас держави-учасниці мають право встановлювати процесуальні фільтри та обмеження щодо оскарження рішень судів.
Відсутність апеляційного/касаційного перегляду ухвали про відмову роз'ясненні судового рішення не порушує Конвенцію, оскільки заявниця не позбавлена можливості включити відповідні доводи до апеляційної скарги на кінцеве судове рішення у справі.
Крім того, доводи касаційної скарги про порушення, пов'язані з неправильною реєстрацією матеріалів в системі автоматизованого документообігу суду (АСДС), не підтверджені належним чином, самі по собі не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали апеляційного суду та наявність істотних порушень вимог КПК і не можуть бути самостійною підставою для касаційного перегляду, оскільки не впливають на реалізацію заявником права на доступ до суду.
Суд апеляційної інстанції детально обґрунтував відмову у відкритті апеляційного провадження, посилаючись на вимоги КПК.
Підстав для висновку про істотні порушення вимог КПК, які б тягнули скасування оскаржуваної ухвали, Суд не встановив.
Відповідно до пункту другого частини другої статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 відсутні, тому у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись пунктом другим частини другої статті 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
відмовити ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3