17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 639/1238/23
провадження № 51-61км26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221210000066, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 (зареєстрований на АДРЕСА_2 , проживає на АДРЕСА_3 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Вироком Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Вирішено цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 та законного представника потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , а також питання стосовно речових доказів і процесуальних витрат.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_8 23 січня 2023 року в період із 04:00 до 05:00, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, у стані алкогольного сп'яніння перебував в квартирі АДРЕСА_4 , а ОСОБА_6 та її малолітня дитина ОСОБА_9 спали в іншій кімнаті. ОСОБА_6 прокинулася та, побачивши в коридорі увімкнене світло, вийшла з кімнати та побачила ОСОБА_8 , який взяв кухонний ніж, діючи умисно, суб'єктивно усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та бажаючи настання наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6 , використовуючи як знаряддя злочину кухонний ніж-сокиру, відчуваючи ненависть до потерпілої, прицільно умисно завдав їй зверху вниз один удар ріжучою частиною ножа по голові в лобну ділянку.
Після цього він, продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті двом особам, одна з яких є малолітньою дитиною, вважаючи виконаними до кінця всі свої злочинні дії та бажаючи настання тяжких наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6 , яка стікала кров'ю, залишив останню в коридорі на підлозі та прослідував до спальної кімнати, де в цей час спала малолітня ОСОБА_9 .
ОСОБА_8 , діючи умисно, суб'єктивно усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій і бажаючи настання наслідків у вигляді смерті малолітньої потерпілої, використовуючи як знаряддя злочину вказаний кухонний ніж-сокиру, відчуваючи раптово виниклу ненависть до малолітньої ОСОБА_9 , цілеспрямовано підійшов до неї, сів на її ноги зверху, тим самим обмежив її активні дії, та цілеспрямовано завдав їй двох ударів ріжучою частиною кухонного ножа у голову. Після чого він заподіяв ОСОБА_9 в хаотичному порядку не менше трьох ударів по голові, не менше двох ударів у ділянку ніг та не менше трьох ударів у ділянку рук потерпілої.
Надалі ОСОБА_8 , впевнившись, що ОСОБА_9 не подає ознак життя і не вчиняє ніякого опору, перестав спричиняти останній тілесні ушкодження та вийшов з кімнати. В цей час ОСОБА_9 , прийшовши до тями, змогла вибігти з квартири на сходовий майданчик, де чекала на неї її мати ОСОБА_6 .
Таким чином, ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення задуманого ним злочину до кінця, однак злочин не було ним закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілі покинули місце злочину та викликали допомогу, а ОСОБА_8 надалі був затриманий працівниками поліції.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому зазначає:
- дослідженими доказами не підтверджено обвинувачення за ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України та не встановлено, що, завдаючи ударів та спричиняючи тілесні ушкодження потерпілим, засуджений мав прямий умисел на їх вбивство. Вважає, що дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України;
- потерпілі надавали неправдиві свідчення, постійно їх змінювали. Суд не надав стороні захисту можливості допитати малолітню потерпілу;
- висновок комісійної судово-медичної експертизи є сумнівним, оскільки вона експертизу проведено за наданими потерпілою фотознімками;
- така слідча дія, як слідчий експеримент за участю ОСОБА_6 фактично є повторенням протоколу її допиту;
- матеріали провадження не містять доказів механізму отримання малолітньою потерпілою середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Також вважає, що експерти неправильно встановили ступінь тяжкості спричиненого малолітній потерпілій тілесного ушкодження;
- про безпідставне залучення до участі у справі законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 .
Крім того, на думку захисника, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, оскільки не містить обґрунтованих мотивів прийнятого рішення та переконливого спростування доводів сторони захисту. Також вважає, що цей суд безпідставно не етапував підзахисного до зали судового засідання.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники та засуджений підтримали касаційну скаргу, прокурор і потерпіла заперечували щодо її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За правилами з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як передбачено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, указаних вимог закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 дотримано в повному обсязі.
Визнаючи ОСОБА_8 винуватим, суд першої інстанції врахував показання:
- самого засудженого, який не оспорював факту заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим;
- потерпілої ОСОБА_6 , яка пояснила, що ввечері 22 січня 2023 року перебувала вдома із чоловіком та дочкою і до них приїхав у гості ОСОБА_8 . У той вечір вона, її чоловік ОСОБА_11 та ОСОБА_8 вживали спиртні напої (горілку) у квартирі. При цьому спілкувалися на побутові теми, конфліктів не було. Пізніше викликали таксі, втім ОСОБА_8 не поїхав додому (це було близько 22:45), тому вона з чоловіком вирішили відвезти його додому на своєму автомобілі, однак були зупинені працівниками поліції, а її чоловіка забрали ВСП. ОСОБА_8 , на його прохання, залишився у них на ніч з 22 на 23 січня 2023 року. Коли вони з дочкою вже лягли, ОСОБА_8 декілька разів заходив до них та нервово питав, чого вони не сплять.
Прокинувшись вночі від ввімкнутого у квартирі світла, потерпіла вийшла у коридор та побачила ОСОБА_8 , який в цей час, тримаючи в правій руці кухонний ніж-сокиру, вдарив її по голові, від чого вона впала на коліна, та побачила кров на голові, а ОСОБА_8 попрямував до кімнати, в якій спала ОСОБА_12 , та, сівши на її ноги, почав заподіювати їй цим же кухонним ножем-сокирою тілесні ушкодження в ділянку голови, від яких ОСОБА_12 почала кричати. ОСОБА_6 бачила 2-3 удари, які завдав ОСОБА_8 . ОСОБА_12 по тілу, після чого потерпіла вибігла з квартири просити про допомогу сусіда. Коли сусід ОСОБА_13 , вийшовши на допомогу, відчинив двері до її квартири, ОСОБА_8 почав погрожувати йому та кидатися на нього з кухонним ножем в руках. Пізніше потерпіла побачила ОСОБА_12 , яка була вся в крові. ОСОБА_12 змогла вибігти з ванної кімнати їх квартири лише тоді, коли ОСОБА_8 вже не було в коридорі.
Вважає, що ОСОБА_8 не завдав їй більше ударів, оскільки міг припустити, що вона втратила свідомість.
Раніше вона надавала показання про те, що ОСОБА_8 витягнув дочку в коридор і там заподіював їй удари, але потім зрозуміла, що помилялася у сприйнятті цього.
Зазначила, що, на її думку, звернення до сусіда-поліцейського є нормальними діями щодо захисту дитини у ситуації, яка склалася, оскільки вона є жінкою та не змогла б особисто здійснювати спротив чоловіку з ножем.
Вважає, що ОСОБА_8 припинив протиправні дії, коли вона почала голосно кричати та кликати на допомогу сусіда;
- малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , яка пояснила, що ОСОБА_8 приїхав до них у гості. Вона заперечувала проти того, щоб він залишався на ніч. Батько викликав таксі для нього, проте той тягнув час та таксі поїхало з виклику, бо вже почалася комендантська година. Тоді батько вирішив сам відвезти ОСОБА_8 , але його забрали у військову частину. ОСОБА_8 повернувся до них додому, почав розмовляти з ОСОБА_9 . Потім пішов на кухню і зателефонував якомусь чоловіку, погрожував йому. Надалі вони удвох з матір'ю пішли на кухню. У цей момент прийшов засуджений та почав нервово себе поводити, кричати, хлопати дверима, після чого пішов до кімнати, а вони з матір'ю пішли спати. Вночі вона прокинулася та побачила, що у всіх кімнатах горить світло. Вона попросила маму принести їй води, та вийшла. Вона заплющила очі та через декілька хвилин побачила перед собою ОСОБА_8 , який тримає в руці ніж. Коли відійшла від сну, то відчула, що на ній зверху сидить ОСОБА_8 та завдає їй ударів ножем. Після удару в ділянку вуха вона втратила свідомість. Коли вона прийшла до тями, було боляче та прохолодно, встала та побігла до коридору, побачила ОСОБА_8 , який замахується на неї ножем та кричить «Зараз вб'ю», вона сховалася на кухні, потім перейшла до ванної кімнати, була там недовгий час, потім почула голос матері з під'їзду, вийшла до неї, поруч перебував сусід ОСОБА_13 . Вони з матір'ю зайшли в квартиру до ОСОБА_13 , той викликав поліції, потерпіла почула гуркіт вхідних дверей та сказала матері, що ОСОБА_8 вийшов із квартири;
- свідка ОСОБА_14 , який у ході допиту в суді першої інстанції пояснив, що є сусідом родини ОСОБА_15 . У ніч з 22 на 23 січня 2023 року відпочивав у своїй квартирі та прокинувся від стуку та крику у вхідні двері. Відчинивши, побачив у тамбурі сусідку ОСОБА_6 з тілесними ушкодженнями та кровотечею, яка сказала: « ОСОБА_16 внутри, он сейчас убьет ее». Підійшовши до її квартири, відчинив двері, і в цей час раніше невідомий йому чоловік, тримаючи в правій руці ніж-сокиру, замахнувся на нього, викрикуючи погрози: «Убью». Свідок одразу зачинив двері. Потім ситуація повторилася. Він говорив чоловіку, що є працівником поліції. Через деякий час він відчинив двері, а невідомого чоловіка у коридорі квартири вже не було. Побачивши ОСОБА_17 , яка була вся у крові, забрав її з квартири, зачинив квартиру ззовні на ключ, що був у дверях, після чого викликав працівників поліції та швидку медичну допомогу, надав першу медичну допомогу потерпілим. Коли приїхали працівники швидкої медичної допомоги, потерпілих забрали до лікарні, а працівники поліції, що прибули за викликом, затримали раніше невідомого йому чоловіка, який переховувався на цокольному поверсі сходового майданчика і який до цього, перебуваючи всередині квартири сусідів ОСОБА_15 , кидався на нього з кухонним ножем-сокирою з погрозою вбивством. Біля чоловіка на ящику лежав кухонний ніж. Це не той ніж, який був у нього в руках під час перебування в квартирі;
- свідка ОСОБА_18 який пояснив, що 23 січня 2023 року перебував на службі (УПП в Харківській області ДПП) у складі екіпажу. Отримавши виклик за адресою: АДРЕСА_5 , про бійку в квартирі, його екіпаж та інший прибули на місце події. Виявили у під'їзді невідомого чоловіка, який нібито спав, представився безхатьком і сказав, що зайшов туди відпочити, оскільки на вулиці було холодно. Під час розмови він був бадьорий, в стані алкогольного сп'яніння та намагався уникнути розмови, на запитання працівників поліції не відповідав та старався покинути місце події. Однак, під час розмови із заявником було встановлено, що саме цей чоловік спричинив тілесні ушкодження потерпілим та кидався на заявника. Поблизу невідомого громадянина у під'їзді на місці виявлено кухонний ніж. Також, виявлено потерпілих жінку та дівчину з тілесними ушкодженнями та кровотечею. Вони пояснили, що запросили цього громадянина до себе додому переночувати, а він заподіяв їм тілесні ушкодження. У дівчини були різані рани обличчя та руки. Майже одразу приїхала бригада ШМП і госпіталізувала потерпілих. Потерпіла жінка розповіла працівникам поліції про обставини вчинення нападу на неї і дочки. Також свідок зазначив, що вважає, що співробітники поліції фактично припинили злочинні дії, оскільки поведінка ОСОБА_8 свідчила про те, що у разі незатримання він міг продовжити злочинну діяльність, до того ж біля нього був виявлений ніж.
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, показання потерпілих та свідків є правдивими, повністю узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах провадження. Під час перевірки не виявлено будь-яких розбіжностей у показаннях потерпілих, певні неузгодження в їх показаннях, на які вказувала сторона захисту, з'ясовав суд та усунув шляхом допиту потерпілих та надання ними відповідних пояснень.
На противагу твердженням захисника про те, що суд позбавив сторону захисту можливості здійснити допит малолітньої потерпілої, колегія суддів зазначає таке.
Із журналу судового засідання від 19 лютого 2024 року випливає, що суд першої інстанції в присутності сторін обвинувачення і захисту, представника потерпілих, за участю законного представника потерпілої та психолога допитав малолітню потерпілу ОСОБА_9 . Остання дала суду пояснення щодо обставин події та після цього відмовилася давати відповіді на подальші запитання, тому суд, з'ясувавши думку сторін кримінального провадження, у тому числі законного представника та психолога, дійшов висновку, що слід закінчити допит малолітньої потерпілої.
Колегія суддів погоджується з такою позицією районного суду, оскільки вона узгоджується і з міжнародними нормами, стандартами та принципами правосуддя, дружнього до дитини, в яких, поміж іншого закріплено, що кількість опитувань дитини-жертви повинна бути максимально обмеженою, а їх тривалість повинна бути адаптована до віку та можливості концентрації уваги дитини.
Тому підстав вважати, що суд умисно позбавив сторону захисту можливості здійснити допит малолітньої потерпілої, колегія суддів не вбачає, оскільки суд зупинивши подальший допит дитини, керувався насамперед її інтересами, врахував емоційний стан малолітньої особи та мінімізував травмування психіки дитини.
В основу обвинувального вироку покладено і низку письмових доказів, висновки судових експертиз тощо.
Так, згідно з висновком судово-медичної експертизи від 10 лютого 2023 року№12-14/66-A/23, у малолітньої ОСОБА_9 виявлена закрита черепно-мозкова травма у формі струсу головного мозку із двома забито-різаними ранами в лобній ділянці справа, забито-різаною раною в правій тім'яній та правій тім'яно-потиличній ділянках, а також різаною раною правої вушної раковини (повне розсічення хряща) з ушкодженням шкіри соскоподібного відростка, різана рана правої кисті та садно на шкірі правого стегна. Вказані тілесні ушкодження належать до категорії легких тілесних ушкоджень. Крім того у малолітньої ОСОБА_9 , має місце закритий перелом (остеоепіфізіоліз із відривом) правого ліктьового виростка із незначним зміщенням, який належить до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 10 лютого 2023 року № 12-14/87-А/23 у малолітньої ОСОБА_9 має місце закрита черепно-мозкова травма у формі струсу головного мозку із двома забито-різаними ранами в лобній ділянці справа, забито-різаною раною в правій тім'яній та правій тім'яно-потиличній ділянках, а також різаною раною правої вушної раковини (повне розсічення хряща) з ушкодженням шкіри соскоподібного відростка та різана рана правої кисті, які утворилися від не менш ніж шестиразової ударної травматичної дії предмета, що володіє ріжучими властивостями, та, за своїми характеристиками, вірогідніше за все, співпадає з кухонним ножем-сокиркою для обробки м'яса, що наданий на дослідження. Крім того, у малолітньої ОСОБА_9 мало місце садно на шкірі правого стегна, а також закритий перелом (остеоепіфізіоліз із відривом) правого ліктьового виростка із незначним зміщенням, які утворилися в результаті не менш дворазової ударної травматичної дії тупого твердого предмета (предметів), індивідуальні особливості травматичної поверхні якого (яких) в ушкодженнях не відобразилися. Механізм утворення комплексу ушкоджень, що має місце у малолітньої ОСОБА_9 , в цілому не суперечить об'єктивним судово-медичним даним відповідно строку та способу його утворення, на який вказувала потерпіла ОСОБА_6 під час слідчого експерименту 06 лютого 2023 року, в частині локалізації травматичних впливів нападника кухонним ножем-сокиркою для обробки м'яса.
За висновком судово-медичної експертизи від 10 лютого 2023 року № 12-14/86-А/23 у ОСОБА_6 встановлено різане поранення лобної ділянки зліва, яке утворилося від одноразової травматичної дії предмета, що має ріжучі властивості та за характеристиками, найймовірніше, збігається з кухонним ножем-сокиркою для обробки м'яса, наданим на дослідження. Механізм утворення різаного поранення лобної ділянки зліва, що має місце у ОСОБА_6 , не суперечить об'єктивним судово-медичним даним відповідно строку та способу його утворення, на який вказувала потерпіла під час слідчого експерименту за її участю, в частині локалізації травматичного впливу нападника кухонним ножем-сокиркою для обробки м'яса («наніс мені один удар по голові зверху»).
Також суд поклав в основу вироку висновок комісійної судово-медичної експертизи від 13 грудня 2024 року № 08-124/2024.
Допитаний у суді першої інстанції експерт-доповідач судово-медичної комісійної експертизи ОСОБА_19 підтвердив вказані у експертизі висновки, зазначивши, що тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_9 спричинено у кількості не менше 10 ударів по її тілу, які знаходяться в різних анатомічних ділянках тіла потерпілої та були окремими, з яких 5 - по голові, 2 - по ногах, 3 - по руках, в тому числі наявні ушкодження життєво важливих ділянок тіла - голови, крім того, є рана на нозі в проєкції стегнової артерії.
З урахуванням показань потерпілих, висновків зазначених вище експертиз, доводи сторони захисту щодо невідповідності отриманих тілесних ушкоджень діям потерпілих є безпідставними.
Колегія суддів вважає неспроможними висловлені захисником сумніви щодо правильності висновків комісійної судово-медичної експертизи, оскільки така, на її думку, проведена лише за наданими потерпілою фотознімками. Так, з висновку видно, що експертиза проводилася за матеріалами справи, яку відповідно було надано експертам, а також додатково надано: медичну карту стаціонарного хворого № 1165 на ім'я ОСОБА_9 , 10 рентгенограм на ім'я ОСОБА_9 , й інші документи.
Міркування захисника у касаційній скарзі щодо правильності визначення ступеня тяжкості завданих малолітній потерпілій тілесних ушкоджень, на думку колегії суддів, є сумнівними, оскільки ступінь тяжкості завданих засудженим ударів визначався кваліфікованими експертами з відповідною освітою та навичками. Окрім того, матеріали кримінального провадження жодних даних, які би свідчили про необґрунтованість цих судових експертиз або таких, які б викликали сумніви в їх правильності, не містять. Висновки експертиз є достатньо обґрунтованими, логічними та об'єктивними, надані в межах компетенції експертів, істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи не встановлено.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, винуватість ОСОБА_8 підтверджується і протоколом слідчого експерименту від 06 лютого 2023 року, за участю потерпілої ОСОБА_6 . У касаційній скарзі захисник стверджує, про недопустимість вказаного доказу, оскільки слідчий експеримент мав ознаки допиту. Проте із цими твердженнями колегія суддів погодитися не може, виходячи з таких міркувань.
За приписами ст. 240 КПК України з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України, є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю потерпілого слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь потерпілого, свідків у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту, згідно з ч. 1 ст. 240 КПК України, є здійснення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від потерпілого, свідків відомостей під час слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.
На відміну від слідчого експерименту допит потерпілого чи свідка в розумінні статей 224, 225 КПК України - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, для отримання інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження.
Так, з даних вказаного протоколу слідчого експерименту та відеозапису до нього вбачається, що потерпіла ОСОБА_6 за місцем її мешкання надала пояснення щодо обставин скоєного ОСОБА_8 23 січня 2023 року злочину стосовно неї та її малолітньої дочки ОСОБА_9 та відтворила за допомогою статиста відомий механізм спричинення їй та ОСОБА_9 тілесних ушкоджень.
Отже, цюслідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, зокрема слідчими було дотримано всіх умов проведення слідчого експерименту (відтворення дій, обстановки, обставин події), а тому підстав уважати, що з потерпілою було проведено таку слідчу дію, як допит, про що наголошує сторона захисту, немає.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб і кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15, п. 1, ч. 2 ст. 115 КК України.
У поданій касаційній скарзі сторона захисту не заперечує факту заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілим, однак вважає, що суди попередніх інстанцій дали неправильну юридичну оцінку діям засудженого, оскільки останній, за її твердженням, не мав умислу на вбивство потерпілих, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України.
Проте колегія суддів відхиляє ці доводи, зважаючи на таке.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел прямий і непрямий. Прямий умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а непрямий - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків. Дії винуватого кваліфікуються як замах лише за наявності прямого умислу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.
Суд першої інстанції під час оцінки діянь засудженого (з'ясуванні змісту і спрямованості умислу) правильно врахував їх характер, раптовість для потерпілих, знаряддя злочину - ніж-сокиру, локалізацію ушкоджень - заподіяння ударів у ділянку голови потерпілої ОСОБА_6 та в ділянку розташування життєво важливих органів потерпілої ОСОБА_9 . При цьому потерпілі сприймали як пряму загрозу своєму життю такі його дії. Засуджений припинив свої дії по відношенню до ОСОБА_6 , коли після удару вона впала на коліна, та одразу, підійшовши до ОСОБА_9 , яка спала, почав завдавати їй ударів і припинив ці дії після того, як ОСОБА_6 , оговтавшись, покликала сусіда ОСОБА_14 , розпочала гучно кричати та стукати у двері квартири останнього.
Врахував суд і поведінку засудженого після вчиненого правопорушення, який виконавши всі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця, усвідомлюючи, що від отриманих поранень потерпілі можуть померти, і бажаючи цього, залишив їх, вдягнувся та покинув квартиру, спустившись сходами у напівпідвальне приміщення житлового будинку, де на той час нікого із сторонніх осіб не було. При цьому він бачив та усвідомлював, що малолітня потерпіла, залишена ним на місці події мала поранення особливо важливого життєвого органу, перебувала у небезпечному стані, оскільки стікала кров'ю, а також усвідомлював про нанесення ним удару лезом ножа-сокири в область голови і потерпілій ОСОБА_6 .
Таким чином, досліджені судом фактичні обставини й докази дали достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 , завдаючи ударів ножем у життєво важливі органи, діяв з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілим, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки у вигляді смерті потерпілих і бажав їх настання, проте його дії не призвели до бажаного результату, оскільки потерпілі змогли від нього втекти.
Ці висновки районного суду перевірив апеляційний суд, який визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга захисника не містить.
Той факт, що в результаті злочинних дій засудженого потерпілій ОСОБА_6 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а малолітній потерпілій ОСОБА_9 - середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я, за обставин цього кримінального провадження не спростовує того, що ОСОБА_8 діяв з прямим умислом на заподіяння їм смерті, а є результатом недоведення його злочинного умислу до кінця.
Є надуманими твердження захисника про те, що, оскільки потерпілі не чинили опору ОСОБА_8 , то відсутнє саме злочинне посягання з боку засудженого на них. При цьому колегія суддів звертає увагу, що опір жертви не є обов'язковим для кваліфікації дій як замаху на вбивство. Замах визначається умислом на позбавлення життя та вчинення дій, спрямованих на це, незалежно від того, чи чинила жертва опір, чи не змогла цього зробити через раптовість нападу або безпорадний стан.
У підсумку колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному проваджені щодо ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді апеляційної інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за п. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
Що стосується посилань захисника на безпідставне залучення до участі у справі законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , то вони є необґрунтованими, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 227 та ч. 2 ст. 44 КПК України при проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.
З наявної в матеріалах провадження постанови слідчого про визнання законного представника потерпілого від 31 січня 2023 року слідує, що у зв'язку з тим, що мати малолітньої ОСОБА_9 є потерпілою у справі, батько - свідком, а інші родичі на території України відсутні, то до участі в досудовому розслідуванні було залучено завідувача сектору з питань попередження правопорушень та дотримання законодавства щодо дітей Служби у справах дітей Новобаварському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради ОСОБА_10 , що є правомірним за таких обставин, які склалися.Отже, призначення начальника служби у справах дітей та сім'ї законним представником малолітніх дітей у разі неможливості виконання батьками обов'язків законного представника своєї дитини відповідає вимогам ч. 1 ст. 227 та ч. 2 ст. 44 КПК України. Вказане узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, виловленою у постанові Верховного Суду від 18 березня 2025 року у справі № 378/450/21 (провадження № 51-2009км24).
Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, а також незгоди з оцінкою доказів, яку надав суд, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість апеляційний суд, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг захисника та засудженого на підставах неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
Також колегія суддів вважає надуманими твердження захисника про те, що апеляційний суд безпідставно не забезпечив безпосередньої участі засудженого у судовому засіданні.
З матеріалів провадження випливає, що засуджений не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про його участь в апеляційному розгляді. Водночас прокурор подав апеляційну скаргу, в якій ставилося питання про погіршення становища обвинуваченого, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 401 КПК України передбачає обов'язкову учать обвинуваченого в апеляційному розгляді.
На виконання вказаних вимог апеляційний суд було забезпечив участь ОСОБА_8 в апеляційному розгляді в режимі відеоконференції з приміщення Державної установи «Харківський слідчий ізолятор». Під час апеляційного розгляду та відеотрансляції клопотань і заперечень стосовно цього сторона захисту не заявлялось.
До того ж проведення судового розгляду в режимі відеоконференції під час дії воєнного стану повністю кореспондується із ч. 2 ст. 336 КПК України. Також варто зазначити, що саме собою проведення судового засідання у такому режимі, за умови забезпечення належної якості конференцзв'язку, не суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нормам національного законодавства та є прийнятною формою участі в судовому розгляді і не свідчить про порушення принципів його справедливості й публічності, не порушує права особи на захист, оскільки такій особі надається можливість постати перед судом і надати суду свої пояснення.
Отже, ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.
Порушень застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено.
Суд касаційної інстанції не знаходить підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_8 , тому відхиляє і доводи захисника щодо призначення засудженому покарання за вказаними нормами статей.
Водночас колегія суддів не вбачає підстав вважати явно несправедливим призначене ОСОБА_8 районним судом покарання за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки воно відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України є правильною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, не допущено.
Покарання засудженому призначено відповідно до положень закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження нових злочинів, та узгоджується з приписами статей 50, 65 КК України.
З урахуванням викладеного касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3