10 березня 2026 року
м. Київ
справа № 569/4319/24
провадження № 51-2012км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора захисникаОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Біловодськ Луганської обл., жителя м. Луганськ,
на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено:
за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України (КК) до позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна;
за частиною 5 статті 1111 КК до позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування пов'язані з виконанням адміністративно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських функцій строком 15 років та з конфіскацією майна.
2. На підставі статті 70 КК, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування пов'язані з виконанням адміністративно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських функцій на строк 15 років та з конфіскацією майна.
3. Суд визнав доведеним, що засуджений, у вересні 2023 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, добровільно взяв участь у незаконних «виборах» в якості «кандидата в депутати Ради Біловодського муніципального округу Луганської Народної Республіки» та за їх результатами був обраний депутатом до незаконного органу влади, створеному на тимчасово окупованій території - «Ради муніципального округу муніципального утворення Біловодського муніципального округу Луганської Народної Республіки».
4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без зміни.
Вимоги і доводи касаційної скарги
5. Захисник, посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить скасувати оскаржені рішення та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
6. Вона стверджує, що:
суди попередніх інстанцій позбавили обвинуваченого процесуальних прав, зокрема надавати суду показання, подавати докази, висловлювати свою позицію щодо пред'явленого обвинувачення на стадії судових дебатів тощо, оскільки, суд першої інстанції ухвалив рішення про здійснення спеціального судового провадження; не встановили достатні докази для доведення винуватості засудженого, а також наявність чи відсутність примусу до вчинення інкримінованих йому дій;
засудженому не було вручено письмове повідомлення про підозру та обвинувальний акт, тому він не набув статусу підозрюваного та обвинуваченого;
суд першої інстанції безпосередньо не дослідив докази, а саме інтернет-сайти та телеграм-канали, дослідивши лише копії роздруківок з них.
Позиції учасників касаційного розгляду
7. У судовому засіданні сторона захисту підтримала доводи касаційної скарги, просила їх задовольнити.
8. Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги.
Оцінка Суду
9. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
10. Статтею 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність підстав для скасування судових рішень суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
11. Суд також зазначає, що коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й надати доводи тому, що це істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі[1], а також вплинуло або могло вплинути на правильність висновків суду щодо обставин справи.
12. Відповідно до статті 433 КПК Суд не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій. В межах доводів скарги, Суд зобов'язаний перевірити, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду, а також чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом[2].
Щодо дотримання прав засудженого на участь у провадженні
13. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду (in absentia), оскільки з наявної у матеріалах кримінального провадження інформації вбачається, що засуджений перебуває на окупованій території.
14. Суд першої інстанції вжив передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування засудженого про здійснення стосовно нього кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося.
15. Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 297-5 КПК з моменту опублікування повістки про виклик у загальнодержавних засобах масової інформації підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Копії процесуальних документів, що підлягали врученню обвинуваченому, було вручено захиснику згідно з частиною 2 статті 297-5 КПК.
16. Отже, Суд відхиляє доводи скарги про те, що засуджений не був повідомлений про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
17. Матеріали провадження свідчать про те, що суд першої інстанції вжив всіх можливих заходів, аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
18. Право на захист ОСОБА_7 було забезпечено шляхом участі у кримінальному провадженні захисника - адвоката ОСОБА_6 .
Щодо доведеності винуватості за частиною 5 статті 1111 КК
19. Висновок суду про добровільний характер дій засудженого зроблено на підставі досліджених у судових засіданнях доказів. Суд погоджується з такими висновками і відхиляє доводи сторони захисту в цій частині.
20. Суд відхиляє і доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції безпосередньо не дослідив докази, а саме інтернет-сайти та телеграм-канали, дослідивши лише копії роздруківок з них.
21. Суд уже зазначав, що основними доказами в кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України є електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звуко-запису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та Telegram-канали; особисте листування з використанням комп'ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам'яті тощо) [3].
22. Як убачається з вироку та матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування було проведено огляди сайтів мережі Інтернет «Луганский Информационный Центр», «Forbes.ru», «ТАСС», «Миротворець», «Официальный сайт администрации Беловодского района Луганской Народной Республики», «Твой город», «info.vybory.pro», а також телеграм каналів «Захист Старобільськ (Старобельск Біловодськ Новопсков Марківка Мілове Білолуцьк)», «Единая Россия Беловодский район», «Беловодский казачий кадетский профессиональный колледж имени П.Л. Дремова» із дотриманням вимог статті 237 КПК, зафіксовано (за допомогою функцій скриншоту, друку та запису на технічні носії інформації) зміст відображеної на інтернет-сайтах та телеграм каналах як електронних документах інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні, їх зміст детально відображає обсяг і характер зафіксованих відомостей, а додані до них матеріали дозволяють встановити зміст зафіксованих подій та їх зв'язок із засудженим.
23. Суд першої інстанції, під час розгляду справи, дослідив згадані протоколи, визнав їх належними та допустимими, обґрунтувавши, крім іншого, ними свій висновок про винуватість засудженого, з яким погодився і суд апеляційної інстанції.
24. Враховуючи викладене, Суд відхиляє вказані доводи сторони захисту.
Щодо кваліфікації дій засудженого за частиною 2 статті 111 КК
25. Суд не ставить під сумнів того, що у деяких випадках дії осіб можуть утворювати сукупність злочинів і кваліфікуватися за статтями 111 та 111-1 КК[4].
26. При цьому Суд зазначає, що у даній справі, визнаючи ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 111 КК, суди попередніх інстанцій не врахували, що засудженому інкримінувалась добровільна участь у «виборах» в якості «кандидата в депутати Ради Біловодського муніципального округу Луганської Народної Республіки», за результатами яких він був обраний депутатом до незаконного органу влади, створеному на тимчасово окупованій території - «Ради муніципального округу муніципального утворення Біловодського муніципального округу Луганської Народної Республіки».
27. Відповідно до частини 2 статті 111 КК державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України вчинене в умовах воєнного стану. Вчинення будь-яких діянь, передбачених статтею 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюється як підривна діяльність проти неї.
28. Частиною 5 статті 1111 КК передбачена кримінальна відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території
29. Суд уже зазначав, що у діях засудженого, який брав участь у незаконних виборах до незаконного органу влади, створеному на тимчасово окупованій території, відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 111 КК, оскільки ці його дії охоплюються диспозицією частини 5 статті 1111 КК[5].
30. Таким чином, вирок районного суду та ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_7 за частиною 2 статті 111 КК підлягають скасуванню, а кримінальне провадження в цій частині - закриттю.
31. Враховуючи викладене, за результатами касаційної перевірки колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для зміни оскаржуваних рішень і часткового задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.
Скасувати ці судові рішення в частині засудження ОСОБА_7 за частиною 2 статті 111 КК та закрити в цій частині кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за частиною 5 статті 1111 КК до позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування пов'язані з виконанням адміністративно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських функцій на строк 15 років та з конфіскацією майна.
Виключити із вироку та ухвали посилання на застосування статті 70 КК.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] Постанови від 28 січня 2020року, № 456/2742/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/87672451; від 17 жовтня 2022 року, № 759/1333/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/106841639
[2] Постанови Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/75286445; від 20 лютого 2020 року у справі № 360/2303/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/87857789; від 09 вересня 2020 року у справі № 658/1281/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/91555076
[3] Постанова від 25 лютого 2026 року у справі № 766/12766/23, https://reyestr.court.gov.ua/Review/134499602
[4] Постанови від 30 січня 2025 року у справі № 490/6113/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/125028785; від 11 грудня 2025 року у справі № 127/7019/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/132871053;
[5] Постанова від 05 вересня 2024 року у справі № 755/15405/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121546264