24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 686/13139/22
провадження № 51-2790км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 22022240000000071 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Мегіона Тюменської області Російської Федерації (далі - РФ), депутата Державної Думи Федеральних Зборів РФ, громадянки РФ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 3 ст. 110 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 являючись депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ та представником влади РФ,уповноваженою брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких ратифікація міжнародних договорів РФ, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб із іншими депутатами та представниками влади і збройних сил РФ, усвідомлюючи злочинність своїх дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі і загибель людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи що вона порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, порушують принципи Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, 16.12.1970 № 2734 (XXV), 21.12.1965 № 2131 (XX), 14.12.1974 № 3314 (XXIX) і статей 1, 2, 3, 68 Конституції України, 22 лютого 2022 року взяла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, що знаходиться на вул. Охотний Ряд, 1 у м. Москві РФ, і під час голосування підтримала ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. Тобто будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб вчинила умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану та мали наслідком ескалацію воєнного конфлікту і спробою виправдання агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 28 травня 2025 року залишив його без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх вимог вказує на порушення правил підслідності оскільки, на його думку, постанова Генерального прокурора від 14.03.2022 про зміну підслідності в кримінальному провадженні є невмотивованою і не відповідає вимогам ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що тягне за собою визнання усіх зібраних доказів недопустимими.
Також зазначає про порушення права на захист, оскільки ОСОБА_7 не була обізнана про наявність кримінального провадження щодо неї, асудовий розгляд справи за її відсутності призвів до порушення права на справедливий суд гарантованого ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_7 не є представником влади України і не має повноважень змінювати територіальну цілісність України, а відтак вона не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 110 КК. Окрім того вважає, що остання як депутат Державної Думи РФ користується імунітетом «ratione materiae» у національній судовій системі, а тому кримінальне переслідування відносно неї може бути здійснене тільки відповідними органами міжнародної судової юрисдикції.
На переконання захисника, сторона обвинувачення не довела в суді, що засуджена діяла за попередньою змовою з іншими особами і в справі не встановлено наявність причинно-наслідкового зв'язку між конкретними діями ОСОБА_7 та загибеллю людей, а також настанням інших тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст. 110 КК.
З урахуванням зазначеного захисник вважає, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисник підтримав вимоги касаційної скарги.
Прокурор виступила проти касаційної скарги і просила залишити її без задоволення, а оскаржувані вирок та ухвалу без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Вказане кримінальне провадження розглядалося в порядку спеціального судового розгляду («in absentia») за відсутності засудженої і з обов'язковою участю захисника.
За правилами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до змісту ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом з дотриманням правил ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Оскаржувані судові рішення відповідають цим вимогам закону.
Положеннями кримінального процесуального закону впорядковано процедуру здійснення судового розгляду кримінального провадження за відсутності особи, яка притягається до кримінальної відповідальності («in absentia»), у тому числі і порядок повідомлення такої особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором (ст. 2975 та абз. 6 ч. 3 ст. 323 КПК).
Згідно з Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи від 19.01.1973 № (75)11 процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного. Особа має право на повторне проведення розгляду в загальному порядку, якщо її відсутність була викликана наявністю поважних причин, про які вона не могла повідомити уповноважені органи.
Суд першої інстанції вжив усіх можливих дій, аби наданий ОСОБА_7 державою захист був ефективним і, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК, уважно перевірив усі доводи сторони обвинувачення та захисту в суді щодо доведеності висунутого їй обвинувачення, створивши сторонам необхідні умови для реалізації ними своїх прав та обов'язків у процесі при розгляді кримінального провадження.
Право засудженої на захист було реалізовано шляхом забезпечення судом обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні (адвоката ОСОБА_5 ). З урахуванням особливостей судового провадження (in absentia), судом першої інстанції було вжито необхідних заходів, передбачених кримінальним процесуальним законом, для її повідомлення про здійснення стосовно неї кримінального провадження за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК. Органом досудового розслідування їй направлялося повідомлення про підозру в перекладі на російську мову, а також повістки про виклик до уповноважених органів за відомою робочою адресою на електронну пошту, відповідну інформацію було опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних вебсайтах Офісу Генерального прокурора і Судової влади (судом), однак забезпечити явку ОСОБА_7 до суду вжитими заходами не вдалося. Відповідно до положень абз. 3 ч. 1 ст. 2975 КПК з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Окрім того, за правилами ч. 3 ст. 400 КПК після закінчення строку на оскарження судового рішення в заочному провадженні засуджена особа не позбавлена права подати на це рішення скаргу разом із клопотанням про поновлення строку, якщо причини її неявки до суду виявляться поважними. За такого ОСОБА_7 , у разі оскарження нею цих судових рішень у встановленому порядку, не буде позбавлена можливості ставити перед судами апеляційної та касаційної інстанцій питання про усунення порушень які, на її думку, були допущені під час судового розгляду.
Доводи захисника в касаційній скарзі щодо порушення правил підслідності в кримінальному провадженні є неприйнятними.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 36 КПК Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов'язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об'єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного стану.
Постановою Генерального прокурора України ОСОБА_8 від 14 березня 2022 року, через невиконання органом досудового розслідування необхідного комплексу слідчих дій у кримінальному провадженні, проведення досудового розслідування в цьому провадженні було доручено Слідчому відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (т. 3, а. к. п. 36-37).
У цьому випадку прокурор діяв у межах своїх повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК.
Використані в ч. 10 ст. 216 та ч. 5 ст. 36 КПК поняття «неефективність досудового розслідування» розуміються у такому значенні, що відповідні рішення приймаються в межах розсуду та дискреційних повноважень прокурора з урахуванням реальних можливостей та спроможності результативного (швидкого та ефективного) виконання завдань досудового розслідування органом (підрозділом) уповноваженим проводити досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні, в межах визначених законом строків, спрямованих на збирання належних і допустимих доказів у кримінальному провадженні та встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. З урахуванням цього суд не може давати будь-яку оцінку правильності чи неправильності такого рішення прокурора, яке було прийнято ним з використанням наданих дискреційних повноважень, і уповноважений лише перевірити чи було це рішення прийнято у встановленому законом порядку та чи містить у собі відповідне обґрунтування. Тому, у випадку надання судом оцінки доводам сторони захисту щодо мотивів прийняття прокурором рішення про визначення підслідності у кримінальному провадженні, це означатиме втручання в дискреційні повноваження прокурора, що не передбачено законом.
Зважаючи на це Суд не вбачає законних підстав визнавати усі зібрані докази у кримінальному провадженні недопустимими.
Що стосується доводів захисника про наявність у ОСОБА_7 імунітету від кримінального переслідування, як депутата Державної Думи РФ, то в цій частині Суд зазначає наступне.
Питання дипломатичного імунітету в Україні регулюється Указом Президента України від 10.06.1993 №198/93, яким депутати Державної Думи Російської Федерації таким імунітетом не наділені. Жодна з ратифікованих Україною конвенцій, зокрема «Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року», «Конвенція про спеціальні місії 1969 року», «Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року» та «Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру» не наділяють депутатів Державної Думи Російської Федерації дипломатичним імунітетом.
З урахуванням зазначеного дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 110 КК, як умисні дії вчиненні особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК цей суд зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції уважно перевірив наведені в ній доводи, які за змістом аналогічні тим, що викладені ним у касаційній скарзі, та дійшов переконливого висновку про законність цього судового рішення, а тому ці доводи захисника обґрунтовано відхилив зазначивши у своєму рішенні відповідні мотиви з яких визнав їх безпідставними, і залишив вирок без змін.
Повномасштабне вторгнення РФ та розпочата нею війна в Україні є загальновідомим фактом, який ніким не заперечується.
Факт повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України 24 лютого 2022 року визнано рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», пунктами 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», пунктами 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).
Тимчасова окупація РФ частини території України, яка розпочалася зі збройного конфлікту викликаного російською військовою агресією 20.02.2014 і продовжилась після повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія нею частини території України є подіями, які: а) констатовані нормативними, засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається Україною; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування. Тому ці факти не потребують окремого судового доказування.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово вказував на те, що право на вмотивованість судового рішення полягає у більш загальному принципі, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (Руїс Торіха проти Іспанії («Ruiz Torija v. Spain» рішення від 09.12.1994).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, ба більше, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (Гірвісаарі проти Фінляндії («Hirvisaari v. Finland» рішення від 27.09.2001).
Касаційна скарга захисника не містить у собі конкретних посилань на те, які саме докази, покладені судом в основу вироку, були отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, в чому полягають ці порушення та які саме висновки судів першої і апеляційної інстанцій мають характер припущення, що позбавляє Суд можливості перевірити ці доводи у межах касаційної процедури і дати їм відповідну правову оцінку.
За наслідками касаційної перевірки судових рішень суд касаційної інстанції встановив, що оскаржувані вирок та ухвала є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви, з яких виходили ці суди при ухваленні своїх рішень, та положення закону, якими вони керувалися.
Під час їхньої перевірки судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для зміни або скасування судових рішень.
З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Залишити без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 , а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3