19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 757/37634/23
провадження № 61-6468св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідачі: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Головне управління Національної поліції у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чекманом Микитою Петровичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання наказу незаконним та зобов'язання припинити дії.
Свої вимоги обгрунтовували тим, що їхні права та законні інтереси у свободі віросповідання під час богослужінь, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів, як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно, були порушені. Порушенням їх прав передував лист Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від 10 серпня 2023 року № 04-24/762, адресований Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі,згідно з яким 11 серпня 2023 року з 07:00 години Заповідник закриває територію Нижньої Лаври для відвідувачів.
Крім того, доступ на територію Нижньої Лаври (вул. Лаврська, 15) для священників, ченців та обслуговуючого персоналу Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічого монастиря) дозволено лише з 09:00 до 18:00 щоденно - через центральний вхід біля церкви святого Агапіта (вул. Лаврська, буд. № 11). Обґрунтуванням цього листа став відповідний наказ Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від 10серпня 2023 року № 04-07/91.
На офіційному сайті Національного заповідника (www.kplavra.kyiv.ua/ua/node/3521) також розміщено повідомлення про обмеження доступу 11 серпня 2023 року з 07:00 на територію Нижньої Лаври для відвідувачів.
Вважають, що Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», який виступає господарюючим суб'єктом, ухваленням рішення про обмеження доступу відвідувачів на територію Свято-Успенської Києво-Печерської лаври грубо порушив їхні законні права та свободи на мирні зібрання у формі участі в релігійних обрядах.
Посилаючись на наведене, просили суд визнати незаконним та таким, що порушує їхню свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужінь, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів (як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно або приватно), наказ Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від 10 серпня 2023 року № 04-07/91 з моменту його прийняття та зобов'язати Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» припинити дії щодо обмеження доступу відвідувачів на територію Нижньої Лаври.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний наказ винесений із дотриманням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» та внутрішніх актів Національного заповідника, з метою збереження об'єктів культурної спадщини від можливих масових заворушень, а тому є законним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та адвоката Ковальчука Я. В. в інтересах ОСОБА_4 рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування. Суд зазначив, що позивачі не надали жодних доказів на підтвердження того, що відповідачі обмежують їхні права на мирні зібрання. Зміст оскаржуваного наказу свідчить про те, що він не має на меті спрямованого обмеження прав саме позивачів, і не регулює право на мирні зібрання, а лише встановлює заходи безпеки для території з великою кількістю культурних пам'яток.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 травня 2025 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі 278/3367/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що суди помилково застосували до даних правовідносин положення частини четвертої статті 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що ним проводилися роботи з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування, тощо. Судові рішення ухвалено з порушеннями положень статті 27 Загальної декларації прав людини, частини першої статті 15 Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права, статті 8 Закону України «Про культуру». Нормами чинного законодавства України і міжнародними актами передбачено право кожної людини брати участь у культурному житті, включаючи можливість доступу до культурної спадщини та користування нею, а також право вивчати історію і культуру свого народу на власній території.Позивач має право безперешкодно за своїм вибором користуватися особисто або спільно з іншими громадянами культурною спадщиною Нижньої лаври Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Обмеження доступу громадян до всіх об'єктів (пам'яток культурної спадщини) заповідника без виключення є незаконним та необґрунтованим.
За своїм характером застосовані відповідачем обмеження не можна вважати виправданими і направленими на захист громадського інтересу прав та свобод інших осіб, оскільки відповідач визначав свій інтерес - в забезпеченні організації роботи Комісії в певних корпусах, а не во всіх без виключення будівлях і спорудах Нижньої Лаври , що призвело до невиправданого обмеження прав позивача.
Висновки судів про те, що оспорюваний наказ винесено для забезпечення збереження об'єктів культурної спадщини від масових заворушень, не ґрунтується на належних і допустимих доказах, по суті є припущенням. Застосований відповідачем вид обмеження не передбачений чинним законодавством про охорону культурної спадщини.Застосований відповідачем захід не є правовим в розумінні Конвенції та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки не передбачений чинним законодавством, а тому, таким заходом не може бути взагалі забезпечено охорону пам'яток в Україні.
Крім того, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Доводи інших учасників справи
Представник Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», представник Головного управління Національної поліції у м. Києві подали відзиви, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Печерського районного суду м. Києва цивільну справу № 757/37634/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання наказу незаконним та зобов'язання припинити дії.
Матеріали справи № 757/37634/23 надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 10 серпня 2023 року Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» виданий наказ № 04-07/91 «Про закриття території Нижньої лаври» зі змістом: «Відповідно до Положення про Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 16.12.2020 №2390, у зв'язку з неодноразовим перешкоджанням роботі комісії з опечатування вивільнених корпусів на території Нижньої Лаври (вул. Лаврська, 15) невстановленими особами, та з метою забезпечення належної роботи Комісії з перевірки та опечатування корпусів, утвореної наказом від 30.06.2023 №04-07/71, а також для уникнення подальших перешкоджань доступу Комісії до приміщень корпусів Нижньої Лаври, наказую:
1. Закрити з 07:00 11 серпня 2023 року територію Нижньої Лаври (вул. Лаврська, 15) для відвідувачів».
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачі посилались на те, що ухваленням рішення про обмеження доступу відвідувачів на територію Свято-Успенської Києво-Печерської лаври Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» грубо порушені їхні законні права та свободи на мирні зібрання у формі участі в релігійних обрядах, у зв'язку з чим просили визнати оспорюваний наказ незаконним та таким, що порушує їхню свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужінь, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів (як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно або приватно).
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі 278/3367/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Відповідно до Положення про Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 16 грудня 2020 року № 2390 (далі - Положення), Заповідник є адміністрацією історико-культурного заповідника у розумінні статті 33-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Згідно з пунктом 3.1 Положення Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» є юридичною особою публічного права, що за організаційно-правовою формою є державною організацією (установа, заклад). Права і обов'язки Заповідник набуває з дня його державної реєстрації .
Обов'язком Заповідника у своїй діяльності є збереження пам'яток культури, що знаходяться у його оперативному управлінні на території, що має статус заповідника.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.
У межах історико-культурного заповідника та історико-культурної заповідної території забороняється діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об'єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання (частина четверта статті 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
У частині першій статті 27 Закону України ««Про охорону культурної спадщини» зазначено, що у разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
Згідно з частиною третьою статті 33-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» адміністрація історико-культурного заповідника відповідно до закону: проводить роботу з виявлення, фіксації, класифікації, складення облікової документації на об'єкти культурної спадщини, готує документацію для їх державної реєстрації; інформує відповідний орган охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування об'єктів історико-культурного заповідника; здійснює науково-методичне керівництво проведенням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування і музеєфікації пам'яток та інших робіт на території історико-культурного заповідника та в зонах його охорони; надає висновки відповідному органу охорони культурної спадщини щодо можливості розміщення реклами на території історико-культурного заповідника та в зонах його охорони; вживає заходів для запобігання і припинення порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини, а також для усунення негативних наслідків і відшкодування шкоди, завданої такими порушеннями.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що через неодноразові перешкоджання невстановленими особами роботі комісії Заповідника з опечатування вивільнених корпусів на території Нижньої Лаври (вул. Лаврська, 15), у зв'язку із розірванням договору безоплатного користування майном зі Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) УПЦ, з метою забезпечення належної роботи Комісії для перевірки та опечатування корпусів на території Нижньої Лаври, для подальшого уникнення перешкоджань в доступі Комісії до приміщень і корпусів Нижньої Лаври та для забезпечення охорони і збереження об'єктів культури місцевого та національного значення на території Заповідника, наказом Заповідника від 10 серпня 2023 року № 04-07/91 «Про закриття території Нижньої лаври для відвідувачів», з 11 серпня 2023 року територію Нижньої Лаври тимчасово закрито для відвідувачів та визначено порядок доступу на територію Нижньої Лаври священників, ченців та обслуговуючого персоналу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічий монастир) УПЦ, а також заїзду/виїзду транспортних засобів Монастиря і працівників Заповідника.
З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку, що оспорюваний наказ Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» прийнято в межах повноважень, передбачених Положенням про Заповідник, та відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», з огляду на те, що такий наказ був спрямований не на обмеження прав конкретних осіб або перешкоджання мирним зібранням, а виключно на забезпечення охорони і збереження об'єктів культурної спадщини, зокрема, у зв'язку з неодноразовими перешкоджаннями роботі Комісії з опечатування приміщень.
Суди також установили, що позивачі не надали доказів, які б спростовували законність оспорюваного наказу або свідчили про порушення їхніх конкретних прав, зокрема прав на мирне зібрання, чи про невідповідність наказу вимогам чинного законодавства.
Враховуючи, що зазначений наказ відповідача від 10 серпня 2023 року не є дискримінаційним, має загальний характер і регулює режим доступу до території, що охороняється як пам'ятка національного значення, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правих підстав для його скасування або визнання незаконним.
Суди також урахували, що:
позивачі не надали доказів порушення їх прав на свободу світогляду та віросповідання, зокрема, права безперешкодно брати участь у релігійних обрядах; не довели,
позивачі не довели, що відповідачі обмежують їх права на мирні зібрання, оскільки зміст самого наказу свідчить про те, що він не спрямований особисто проти позивачів, а має загальний, превентивний характер;
відповідачі діяли у межах закону, а обмеження доступу на територію Нижньої лаври було введене наказом від 10 серпня 2023 року № 04-07/91 на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положення Заповідника задля запобігання масовим заворушенням і захисту пам'яток.
За встановлених у цій справі обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність втручання у право позивачів на свободу віросповідання. При цьому, звернули увагу на те, що обмеження доступу до території Нижньої лаври зумовлене не перешкоджанням релігійній діяльності, а необхідністю охорони об'єктів культурної спадщини; це обмеження застосовується не вибірково до певних осіб чи релігійних спільнот, а має загальний характер, спрямований на запобігання масовим заворушенням та охорону національної культурної спадщини.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що таке обмеження є надмірним, невиправданим або таким, що порушує принцип пропорційності, як того вимагає стаття 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виявлено й ознак того, що відповідачі вчиняли дискримінаційні дії або перешкоджали позивачам особисто брати участь у релігійних обрядах.
Водночас суди встановили, що богослужіння у низці храмів Заповідника (Святого Агапіта, Сєргія Радонєзького, Вознесенському, Успенському та Трапезному) проводяться згідно з чинним розкладом, а доступ до них залишається відкритим для всіх охочих.
Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що дії відповідачів не виходять за межі законного обмеження, передбаченого як національним законодавством, так і міжнародними правозахисними стандартами, зокрема, Конвенцією та практикою ЄСПЛ, а тому, не можуть бути визнані незаконними чи такими, що порушують права позивачів.
Верховний Суд погоджується з висновками судів та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустила порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Доводи касаційної ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права та помилковому трактуванні прав людини як абсолютних, без урахування їх правових меж.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Суди дослідили та аргументували відмову у задоволенні клопотання про залучення Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий Монастир) Української Православної Церкви в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивачів, тому колегія суддів відхиляє доводи скарги з цього приводу.
Посилання в касаційній скарзі на розгляд справи неповноважним складом суду є безпідставним, виходячи з такого.
Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Термін «повноважний склад суду» слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ЦПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Неповноважним потрібно вважати склад суду у таких випадках: справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово.
Склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі. Відповідний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах: від 28 грудня 2022 року у справі № 183/4809/19 (провадження № 61-1217св22), від 11 жовтня 2023 року у справі № 306/844/20 (провадження № 61-7891св23), від 6 березня 2024 року у справі № 686/9073/22 (провадження № 61-10417св23).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Як на підставу скасування постанови апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Чекман М. П. послалася на те, що апеляційний перегляд справи було здійснено колегією суддів, якій було заявлено відвід.
Між тим, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що 03 квітня 2025 року від адвоката Чекмана М. П. в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про відвід суддів Невідомої Т. О. та Нежури В. А.
В судовому засіданні 03 квітня 2025 року ОСОБА_1 підтримав заявлений цим суддям та заявив усну заяву про відвід і посиланням на доводи, викладені адвокатом Чекманом М. П. в заяві про відвід.
Апеляційний суд за результатами розгляду заяв як представника ОСОБА_1 - адвоката Чекмана М. П., так і самого ОСОБА_1 , ухвалою від 03 квітня 2025 року визнав заявлений суддям Невідомій Т. О. та Нежурі В. А. необґрунтованим та відмовив у його задоволенні. Колегія суддів не вбачала підстав для відводу, оскільки доводи заявленого відводу стосувалися виключно незгоди з ухваленим цими суддями процесуальним рішенням, що не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
Таким чином, підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, не підтверджена.
Інші, наведені в касаційній скарзі, доводи за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам та відхилення доказів, наданих відповідачем, які за доводами заявника є неналежними і недопустимими.
Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чекманом Микитою Петровичем, залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун