Постанова від 17.03.2026 по справі 910/10742/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/10742/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Сімчук В. І., Субора Н. С.,

відповідача - Качмар О. Й., Шабаровський Б. В.,

третьої особи 1 - Друг О. М., Шкуро К. В.,

третьої особи 2 - Друг О. М., Шкуро К. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Майданевич А.Г.- головуючий, Коротун О.М., Сулім В.В.

від 13.10.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Markel Capital Limited в особі керуючого агента - Markel Syndicate Management Limited, MS Amlin Corporate Member Limited в особі керуючого агента - MS Amlin Underwriting Limited

про стягнення 2 505 462 580,68 грн,

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/27 від 15.01.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/10742/23 у зв'язку із запланованим відрядженням судді Вронської Г. О.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2026 для розгляду справи № 910/10742/23 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кондратова І. Д., Студенець В. І.

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.12.2025 оголошувалась перерва до 20.01.2026, в судовому засіданні 20.01.2026 оголошувалась перерва до 03.02.2026, в судовому засіданні 03.02.2026 оголошувалась перерва до 03.03.2026, в судовому засіданні 03.03.2026 оголошувалась перерва до 10.03.2026.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" про стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 15 березня 2021 року № 001443/2001/0000004 у розмірі 2 505 462 580,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані настанням 24.02.2022 страхового випадку за укладеним між сторонами договором добровільного страхування майна № 001443/2001/0000004 від 15.03.2021, а саме - втратою застрахованого майна внаслідок війни. В обґрунтування наявності підстав для стягнення з відповідача страхового відшкодування позивач у позовній заяві зазначив, що починаючи з 24.02.2022 і до цього часу територія місцезнаходження застрахованого майна, а саме територія Генічеського (раніше - Новотроїцького) району Херсонської області, тимчасово окупована військами РФ і органи державної влади України не здійснюють на цій території своїх повноважень. Внаслідок цих подій позивач, незважаючи на наявність запису про державну реєстрацію права власності, фактично втратив всі правомочності власника застрахованого майна, оскільки практичне здійснення володіння, користування та розпорядження цим майном не є можливим. В свою чергу, компетентні органи державної влади України повідомили позивачу про неможливість забезпечити реалізацію права власності на застраховане майно в умовах окупації відповідної території. З огляду на ці обставини, забезпечення позивачу реалізації його права власності на застраховане майно неможливе. Отже, з 24.02.2022 застраховане майно вибуло як із володіння, користування і розпорядження позивача, так і з-під юрисдикції державних органів України, а будь-які інструменти для повернення майна у передбачуваному майбутньому у позивача відсутні, що свідчить про втрату застрахованого майна, в розумінні пункту 6 договору.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

15.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" було укладено договір добровільного страхування майна № 001443/2001/0000004 (далі - договір), за умовами якого відповідачем здійснено страхування належного позивачу на праві приватної власності майна (підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), загальною задекларованою вартістю 75 542 400,00 Євро, а саме: трансформаторна підстанція 150/35 кВ збору потужності ВЕС «Новотроїцька», а також виробничий об'єкт ВЕУ № 9 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 10 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 12 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 13 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 14 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 15 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 16 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 17 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 18 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 19 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 20 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», виробничий об'єкт ВЕУ № 21 вітропарк ВЕС «Новотроїцька», розташованих за адресою: Херсонська область, Новотроїцький район, Сивашівська с/рада, комплекс будівель і споруд № 1.

Згідно із преамбулою до договору, серед іншого, його було укладено відповідно до "Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу)" від 14.01.2016 та «Правил добровільного страхування фінансових ризиків» (далі-Правила).

Відповідно до пункту 3.1. договору його предметом є майнові інтереси Товариства, пов'язані з володінням, та/або користуванням, та/або розпорядженням майном, що застраховано за цим договором.

За умовами пункту 5 договору його дія поширюється на всю територію України, за винятком територій Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей.

Страховим випадком у розумінні пункту 6 договору є факт понесення збитків страхувальником (вигодонабувачем) внаслідок пошкодження, знищення чи втрати застрахованого майна в результаті настання подій (страхових ризиків), зазначених нижче, визначення яких наведені в Умовах добровільного страхування майна, що підписані страховиком та страхувальником: 1. терористичний акт; 2. диверсія; 3. страйки та (або) масові заворушення; 4. протиправні дії третіх осіб, направлені на пошкодження або знищення застрахованого майна; 5. повстання, революція або бунт; 6. заколот та (або) державний переворот; 7. війна та (або) громадянська війна (пункти 6.1 - 6.7 договору).

Строк дії договору встановлювався з 00 годин 00 хвилин за київським часом 28.03.2021 до 24 години 00 хвилин за київським часом 27.03.2022 (пункт 8 договору).

Відповідно до розділу 1 «Загальні положення та визначення» Умов добровільного страхування майна (далі - Умови) останні є невід'ємною частиною договору добровільного страхування майна (далі - договір). За цим договором страховик зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні зазначених у договорі подій (страхових випадків) виплатити страхувальнику і/або вигодонабувачу страхове відшкодування в межах страхової суми, зазначеної у договорі. Місцем дії договору є виключно територія, що зазначена в пункті 5 договору як територія страхування та адреса, за якою знаходиться застраховане майно, яка зазначена в пункті 7.1 договору. У будь-якому разі не є застрахованим та не підлягає страхуванню майно, що розташоване в Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим. Майно вважається застрахованим тільки під час його знаходження на території страхування, яка вказується в договорі. Якщо застраховане майно вилучається, переміщається з території страхування, то покриття, передбачене договором, не діє стосовно такого майна (пункти 1.2 - 1.5 Умов).

Відповідно до визначень, наведених у пунктах 1.23, 1.27, 1.28, 4.1 Умов:

«страховим випадком», «одним страховим випадком» за цим договором вважатиметься факт завдання збитку/збитків, що виникли внаслідок і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій. Тривалість і обсяг будь-якого «одного страхового випадку» обмежується всіма збитками, понесеними страхувальником щодо майна, застрахованого за цим договором, під час періоду у 72 послідовні години, що виникли внаслідок або в результаті однієї причини. Проте, жодний такий період у 72 послідовні години не може виходити за рамки строку дії договору, крім випадків, коли страхувальник вперше зазнав прямого матеріального збитку до закінчення строку дії договору, а також починатись до початку строку дії договору (пункт 1.23. Умов);

«війна» означає силову боротьбу між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєний конфлікт суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, з врахуванням виключення, зазначеного в пункті 3.1.3 цих Умов (пункт 1.27 Умов);

«страхове покриття» - зобов'язання страховика щодо виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку, яке виникло протягом строку дії договору (пункт 1.28 Умов);

«страхова сума» - грошова сума, у межах якої страховик відповідно до договору та Умов зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова сума є максимальною сумою, що може бути виплачена страхувальнику за усіма страховими випадками, що сталися протягом строку дії цього договору із застрахованим майном, щодо якого вона встановлена (пункт 4.1 Умов).

Відповідно до розділу 2 «Страхові випадки та страхові ризики» Умов, згідно з цим договором у частині страхування майна страховим випадком є факт понесення збитків страхувальником внаслідок втрати, знищення або пошкодження страхованого майна в результаті настання подій (страхових ризиків), що позначені «Так» у договорі у розділі 6 у тлумаченні визначень цього договору: терористичний акт; диверсія; страйки та (або) масові заворушення; протиправні дії третіх осіб, направлені на пошкодження або знищення застрахованого майна; повстання, революція або бунт; заколот та (або) державний переворот; війна та (або) громадянська війна (пункт 2.1 Умов).

Розділом 3 «Виключення із страхових випадків і обмеження страхування» Умов визначені випадки і обмеження, які не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню.

Згідно із пунктами 3.1.2, 3.1.4 Умов не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок:

- події, що прямо або опосередковано сталася внаслідок захоплення, конфіскації, націоналізації, реквізиції, експропріації, затримання, законного чи незаконного заволодіння, зайняття, ембарго, відчуження, а також втрату або пошкодження застрахованого майна на виконання закону, наказу, постанови або вказівок будь-якого органу влади, втрати або пошкодження застрахованого майна внаслідок контрабанди або незаконного перевезення або незаконної торгівлі (пункт 3.1.2 Умов);

- затримки, втрати частки ринку, неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу або відкликання ліцензії, амортизації, обмеженості в функціональності, витрати на прискорення відновлення перерви діяльності (пункт 3.1.4 Умов).

Відповідно до пункту 6.1.3 Умов страхувальник має право при настанні страхового випадку отримати страхове відшкодування в порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 6.2.5 Умов передбачено, що страхувальник повинен при настанні страхового випадку дотримуватись вимог розділу 8 Умов.

Відповідач за умовами пунктів 6.3.5 та 6.3.6 Умов має право: самостійно проводити розслідування обставин випадку, призначати на свій розсуд та за свій рахунок кваліфікованих фахівців (експертів) для визначення причин страхового випадку та розміру збитків; у разі виникнення сумніву в обґрунтованості (законності) вимог страхувальника на виплату страхового відшкодування, відстрочити її до підтвердження або спростування цих сумнівів.

Відповідно до пунктів 6.4.3 та 6.4.4 Умов страховик зобов'язаний: протягом 10-ти робочих днів, після отримання усіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитку, прийняти рішення щодо визнання (чи невизнання) події страховим випадком; при настанні страхового випадку - сплатити страхове відшкодування не пізніше 10-ти робочих днів з моменту прийняття рішення про визнання події страховим випадком.

Розділом 7 Умов визначені дії сторін у разі настання страхового випадку.

Згідно із пунктами 7.1.1- 7.1.3 Умов у разі настання випадку, який має ознаки страхового, страхувальник вчиняє наступні дії:

- негайно, протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин, звертається у цілодобовий інформаційний центр страховика і повідомляє про випадок, що стався, за телефонами: +38 (044) 225 60 00; НОМЕР_1 (Київстар); НОМЕР_2 (Vodafone); НОМЕР_3 (Lifecell) або на e-mail: office@uniqua.ua (пункт 7.1.1. Умов);

- протягом 48 (сорока восьми) годин з моменту настання випадку надає особисто або надсилає факсом, поштовим зв'язком страховику письмове підтвердження повідомлення про подію (пункт 7.1.2 Умов);

- негайно проінформувати відповідні органи, виходячи з їх компетенції (органи внутрішніх справ, пожежної охорони, аварійні служби тощо) про настання страхового випадку та отримати від них документи, що підтверджують факт та обставини настання випадку (пункт 7.1.3 Умов).

Пунктом 8.1 Умов передбачено перелік документів, які надаються страхувальником страховику при настанні події, яка має ознаки страхового випадку.

Згідно із пунктами 8.2 та 8.3 Умов страховик залишає за собою право змінити перелік документів, передбачених пунктом 8.1 Умов, а також вимагати у страхувальника додаткові документи, якщо з урахуванням конкретних обставин їх відсутність унеможливлює встановлення майнового інтересу, факту та причин настання страхового випадку та (або) визначення розміру збитків. У разі неможливості надання яких-небудь документів з об'єктивних причин, страхувальник зобов'язаний надати страховику письмове пояснення причин їхньої відсутності/ненадання.

Пунктом 8.5 Умов передбачено, що рішення про визнання події страховим випадком приймається страховиком протягом 10-ти робочих днів після отримання всіх документів, зазначених у пункті 8.1 цього договору.

Відповідно до пунктів 8.6 - 8.8 Умов виплата страхового відшкодування її одержувачу здійснюється страховиком на підставі заяви про виплату страхового відшкодування і страхового акта протягом 10-ти робочих днів з дати прийняття рішення про визнання події страховим випадком (оформлення страхового акта) шляхом, зазначеним її одержувачем у заяві про виплату страхового відшкодування, - безготівковим переказом на банківський рахунок, готівкою через касу страховика або іншим шляхом, зазначеним вигодоодержувачем у заяві про виплату страхового відшкодування.

У разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, страховик зобов'язаний повідомити страхувальника в письмовій формі, з обґрунтуванням причин відмови протягом 10-ти робочих днів з дати отримання всіх документів, передбачених договором.

Строк прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування може бути додатково продовжений страховиком: до 60 днів - при необхідності проведення додаткової перевірки обставин страхового випадку, розміру заподіяного збитку та (або) якщо документів, отриманих від страхувальника недостатньо для прийняття рішення по випадку, що має ознаки страхового; якщо органами внутрішніх справ розпочато досудове розслідування проти страхувальника або посадових осіб страхувальника, або уповноважених ним осіб, або його представників та/або ведеться досудове розслідування обставин, які спричинили настання страхового випадку - до закінчення досудового розслідування, а у випадку звернення до суду з обвинувальним актом - до моменту набрання вироком, ухвалою суду законної сили; якщо за фактом настання страхового випадку розпочато досудове розслідування - до закінчення досудового розслідування (закриття кримінального провадження), але не більше, ніж на 90 календарних днів з дати отримання страховиком останнього документу від страхувальника; у випадку звернення до суду з обвинувальним актом - до моменту набрання вироком, ухвалою суду законної сили.

У розділі 9 Умов сторони погодили порядок визначення розміру страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

Підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є, зокрема: несвоєчасне повідомлення страхувальником, без поважних на це причин, про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; інші випадки, передбачені законом, Правилами та договором страхування (пункти 10.1.5, 10.1.8 Умов).

Даний договір складено в двох примірниках українською та англійською мовами, кожен з яких має однакову юридичну силу. При виникненні суперечностей при трактуванні умов цього договору, пріоритетне значення має українська мова (розділ 12.1 Умов).

Відповідно до пункту 12.11 Умов страхувальник, як тільки йому стане відомо про обставини, які можуть вчинити настання збитку має строки протягом 24 годин письмово повідомити страховика, за договором, який, у свою чергу, має повідомити страховика протягом семи днів з моменту, коли йому стало відомо про виникнення таких обставин. Умова повідомлення про збитки є необхідною та впливає на виконання зобов'язань за договором страховиком. При повідомленні про страховий випадок страхувальник має надати страховику максимально можливу і достовірну інформацію та свідчення, а також повноцінно співпрацювати у розслідуванні та врегулюванні будь-якого збитку.

Страхувальник має надати підписані та документально підтверджені докази збитку протягом 60 днів з моменту настання страхового випадку (за виключенням письмового обґрунтування збільшення даного строку наданого страховику) із зазначенням часу, місця та причин збитку, підтвердження майнового інтересу щодо пошкодженого чи втраченого майна, а також фінансового розміру збитку. Якщо документи, що підтверджують настання збитку, не будуть надані протягом 1-го року з дати закінчення строку дії договору, страховик звільняється від будь-якої відповідальності за цим правочином. В будь-якій заяві чи вчиненій дії по повідомленню про настання збитку по даному договору необхідність доведення того, що збиток покривається за цим договором, не є виключенням зі страхових випадків та підлягає сплаті, покладається на страхувальника (пункт 12.12. Умов).

24.02.2022 військами російської федерації здійснено повномасштабне вторгнення на територію України, у тому числі на територію Генічеського району Херсонської області.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 уся територія Генічеського (Новотроїцького) району Херсонської області, на території якого знаходилось застраховане майно позивача, включено до Переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій з 24.02.2022. В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача.

З відомостей, які містяться на офіційному веб-сайті Державної прикордонної служби України за посиланням: https://dpsu.gov.ua/uk, вбачається, що станом на 09:42 год 24.02.2024 на території Херсонської області велись активні бойові дії.

З наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що близько 7:00 год 24.02.2022 зафіксовано пошкодження турбін ВЕС "Овер'янівська" внаслідок її ураження ракетами російської федерації, яка перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Україна". У зв'язку з цим, з метою запобігання виникненню аварій на обладнанні, роботу обладнання, застрахованого за спірним договором, було зупинено за рішенням начальника ВЕС "Новотроїцька" Микули О.Г. 24.02.2024.

Обставини припинення експлуатації застрахованого майна позивача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 19.09.2023 вих. № 01/46648 та Державного підприємства "Гарантований покупець" від 20.09.2023 № 15/3526 з відомостями щодо погодинного відпуску електроенергії Товариством, згідно з якими з 24.02.2022 відпуск електроенергії ВЕС "Новотроїцька" припинився.

З наявних у матеріалах справи копій листів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестас Юкрейн" від 28.02.2022 та Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 19.09.2023 вих. № 01/46487 вбачається, що технічне та диспетчерське обслуговування застрахованого обладнання позивача з 24.02.2024 було припинене у зв'язку з відсутністю доступу до такого об'єкта внаслідок окупації військами російської федерації території, на якій розташоване відповідне обладнання.

Із змісту наявних у матеріалах справи копій листів: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області: від 19.07.2022 № 6601-196/02 та від 10.02.2023 № 6602-456/66, Херсонської обласної військової адміністрації від 06.03.2023 № 317-08-09-319/23, вбачається, що застраховане Товариством майно розташоване на тимчасово окупованій російською федерацією території, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, у зв'язку з чим вказані суб'єкти владних повноважень не мають можливості ні надати допомогу в забезпеченні позивачу реалізації прав власника такого майна, ні надати будь-яку інформацію про його стан.

23.02.2023 позивачем направлено на email та на поштову адресу відповідача повідомлення про страховий випадок, вих. № 2, в якому вказано про настання 24.02.2022 страхового випадку за договором, а саме, втрати застрахованого майна внаслідок війни російської федерації з Україною (в результаті чого було зареєстровано справу № 00555192).

У повідомленні наголошувалося, що починаючи з 24.02.2022 і до цього часу територія місцезнаходження застрахованого майна (а саме, територія Генічеського (раніше - Новотроїцького) району Херсонської області) тимчасово окупована військами рф і органи державної влади України не здійснюють на цій території своїх повноважень.

Крім того, за твердженнями позивача, останній внаслідок цих подій, незважаючи на наявність запису про державну реєстрацію права власності, фактично втратив всі правомочності власника застрахованого майна, оскільки практичне здійснення володіння, користування та розпорядження цим майном є неможливим.

У свою чергу, позивач зазначив, що компетентні органи державної влади України повідомили, що не можуть забезпечити реалізацію права власності на застраховане майно в умовах окупації відповідної території.

Також є відсутньою можливість отримання будь-якої інформації про стан застрахованого майна.

Підсумовуючи усе вищевикладене, позивач у своєму повідомленні про страховий випадок від 23.02.2023 вих. № 2 зазначив, що відповідні обставини вказують на те, що, в даному випадку, має місце не суто відсутність доступу до застрахованого майна, а його фактична втрата страховиком та, що застраховане майно вибуло як із володіння, користування і розпорядження позивача, так і з-під юрисдикції державних органів України, а будь-які інструменти для повернення майна у передбачуваному майбутньому у позивача відсутні, що свідчить про втрату застрахованого майна у розумінні пункту 6 договору.

24 лютого 2023 року позивач направив на адресу відповідача заяву від 24 лютого 2023 року вих. № 4 про виплату страхового відшкодування.

До даної заяви (посилаючись у ній на ті ж самі обставини, що і у вказаному повідомленні від 23.02.2023 вих. № 2), на підтвердження факту настання страхового випадку, позивач долучив: копію повідомлення вих. № 2 від 23.02.2023; копію договору добровільного страхування майна № 001443/2001/0000004 від 15.03.2021; інформацію про ТОВ «Віндкрафт Таврія» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копію Статуту ТОВ «Віндкрафт Таврія» з описом, що містить ключ доступу до електронної версії Статуту; копію Витягу з реєстру платників податку на додану вартість від 06.05.2016; копії технічних паспортів на застраховане майно; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо застрахованого майна; балансову довідку від 23.02.2023; копію запиту вих. № 40 від 05.07.2022 з доказами направлення; копію листа ГУ ДСНС України у Херсонській області № 6601-196/02 від 19.07.2022; копію Адвокатського запиту вих. № 2-06-02/23 від 06.02.2023 з доказами направлення; копію листа ГУ ДСНС України у Херсонській області № 6602-456/66 від 10.02.2023 з копією конверта і інформацією про дату вручення.

04.04.2023 позивач направив на адресу відповідача лист від 03.04.2023 вих. № 6 з проханням повідомити про прийняте у страховій справі № 00555192 рішення (повідомлення про страховий випадок від 23.03.2023 вих. № 2).

Листом вих. № 00555117 від 06.04.2023 відповідач повідомив, що для визнання події страховим випадком та виплати страхового відшкодування, страхувальник зобов'язаний надати страховику документи, що підтверджують настання та обставини страхового випадку, факт втрати, знищення або пошкодження застрахованого майна. Також відповідач наголосив, що відсутність доступу до майна сама по собі не є підставою для визнання страхового випадку та просив надати докази стосовно реального стану застрахованого майна та обставин його втрати, знищення або пошкодження. Крім того, відповідач вказав, що перелік документів, що підтверджують факт настання збитків, передбачений умовами пункту 8 договору. Також відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3.1.4 Умов до договору не визнається страховим випадок та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу.

20.04.2023 позивач, у відповідь на лист відповідача вих. № 00555117 від 06.04.2023, направив останньому лист за вих. №7 від 20.04.2023 з додатками: 1) копією адвокатського запиту за вих. № 2-24-02/23 від 24.02.2023 з доказами направлення; 2) копією листа Херсонської обласної військової адміністрації № 317-08-09-319/23 від 06.03.2023; 3) балансовою довідкою №3 від 23.02.2023, в якому повідомив, що в доданій до заяви про виплату страхового відшкодування балансовій довідці № 3 було виявлено технічні описки у даті та реквізитах компанії, а тому позивач надає балансову довідку з виправленими описками; відносно обставин втрати застрахованого майна позивач, повторно зазначив, що з 24.02.2022 і до цього часу територія місцезнаходження застрахованого майна тимчасово окупована військами рф і органи державної влади України не здійснюють на цій території своїх повноважень; а також, що з 30.09.2022 територію Херсонської області було анексовано російською федерацією з посиланням на «договір між Російською Федерацією і Херсонською областю про прийняття Херсонської області і створення у складі Російської Федерації нового суб'єкта» від 30.09.2022, на підставі якого було прийнято Федеральний конституційний закон від 04.10.2022 № 8-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Херсонської області і створення у складі Російської Федерації нового суб'єкта - Херсонської області»; і що не визнаючи легітимності прийнятих державою-агресором нормативних актів, внаслідок вищезазначених подій позивач фактично втратив всі правомочності власника застрахованого майна, оскільки практичне здійснення володіння, користування та розпорядження цим майном є неможливим; додатково позивач зазначив про отримання листа Херсонської обласної військової адміністрації, в якому остання зазначила, що застраховане майно розташоване на тимчасово окупованій російською федерацією території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

У зв'язку з цим, позивач просив у встановлені договором строки прийняти рішення про визнання або відмову у визнанні події страховим випадком, а в разі продовження строку на прийняття відповідних рішень в межах, визначених пунктом 8.8 договору - додатково повідомити про це позивача.

Листом за вих. № 00555118 від 15.05.2023 відповідач повідомив позивача, що до процесу врегулювання залучаються перестраховики та всі зацікавлені сторони.

Також зазначив, що страховим випадком за договором вважається факт завдання збитку/збитків, що виникли внаслідок і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій.

Посилаючись на пункти 6.2.7, 12.11 Умов до договору відповідач звернув увагу заявника на те, що повідомлення про випадок було надано заявником 24.02.2023, а також, що необхідність доведення того, що збиток покривається за цим договором, не є виключенням зі страхових випадків та підлягає сплаті, покладається на страхувальника.

Додатково відповідачем було зазначено, що згідно із Умовами до договору та Правил страхування під втратою/знищенням майна вважається такий його стан, коли витрати на його відновлення дорівнюють або перевищують вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку, або страхову суму за договором страхування, в залежності від того, яке значення менше, і що втрата доступу до приміщення або втрата права володіння, користування та розпорядження майном є іншим страховим випадком, який не покривається умовами укладеного договору.

Крім того, надані позивачем докази збитку не містять інформації, яка вимагається договором, тому відповідач не може прийняти їх для задоволення вимог договору.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/10742/23 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" 2 505 462 580,68 грн страхового відшкодування та 939 400,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- ні умовами спірного правочину, ні положеннями чинного законодавства тлумачення терміну "втрата майна" не визначено;

- судом враховано, що відповідно до пункту 3.1 договору предметом страхування останнього є не конкретно визначене майно, як річ матеріального світу, а саме майнові інтереси позивача, пов'язані з володінням, та/або користуванням, та/або розпорядженням майном, застрахованим за цим договором;

- з системного аналізу вказаних умов договору, а також з урахуванням дійсних намірів сторін, якими вони керувалися під час укладання спірного правочину, вбачається, що під "втратою застрахованого майна" у розумінні договору страхування слід розуміти не фізичне пошкодження чи знищення застрахованого обладнання Товариства, а саме втрату ним будь-якої з правомочностей як власника щодо користування, володіння та розпорядження таким майном (або усіх правомочностей у сукупності);

- застосування запропонованого відповідачем тлумачення умов договору, за яким під "втратою майна" розуміється виключно його фізична втрата (знищення) чи пошкодження (про що також зазначено в поданих відповідачем висновках експертів: від 23 жовтня 2023 року № 15174 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, складеного Ткачук І.А. та від 23 жовтня 2023 року № 85/23 за результатами проведення семантико-текстуального дослідження, складного Фраймович Л.В.), істотно звужує встановлені правочином права позивача, оскільки фактично ототожнює такий страховий випадок "втрата майна внаслідок війни" з іншими визначеними пунктом 6 договору страховими випадками, а саме "пошкодження майна внаслідок війни" та "знищення майна внаслідок війни";

- подані відповідачем висновки експертів не можуть бути враховані судом, оскільки вони є недопустимими доказами в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України;

- з наданих відповідачем висновків вбачається, що експерту Ткачук І.А. Компанією були поставлені такі питання: "1. Який семантичний зміст поняття "втрата майна"? 2. Яке значення має словосполучення "втрата майна" у контексті "Договорів добровільного страхування майна від 15.03.2021 № 001443/2001/0000004 та від 04.11.2021 № 001443/2001/0000015, укладених між ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" та ТОВ "Віндкрафт Таврія", та між ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" та ТОВ "Віндкрафт Каланчак"?". Експерту Фраймович Л.В. відповідачем було поставлено таке питання: "Який об'єктивний зміст має словосполучення "втрата майна" в контексті Договорів добровільного страхування майна від 15 березня 2021 року № 001443/2001/0000004 та від 04 листопада 2021 року № 001443/2001/0000015?";

- отже, перед експертами були поставлені питання не про лінгвістичне визначення змісту словосполучення "втрата майна", а про тлумачення цього терміну, як умови спірного договору добровільного страхування майна, шляхом системного аналізу його взаємозв'язку з усіма іншими умовами договору, що мало б здійснюватись в порядку статті 213 Цивільного кодексу України і вимагало спеціальних знань у сфері права. Відтак, висновки експертів Ткачук І.А. і Фраймович Л.В. складені з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки містять висновки з питань, які не входять до компетенції (кваліфікації) вказаних експертів;

- крім того, у вищевказаних висновках експертів відсутнє обґрунтування того, чому зазначені особи тлумачать поняття "втрата майна" як зміну виключно фізичного стану такого майна;

- в свою чергу, як вже зазначалося судом, визначення змісту страхового ризику "втрата майна внаслідок війни" виключно як знищення чи пошкодження застрахованого майна фактично суперечить положенням укладеного між сторонами спірного договору, оскільки в пункті 6 зазначеного правочину чітко встановлено, що страховим випадком є факт понесення збитків позивачем внаслідок пошкодження, знищення чи втрати майна. Тобто, ці події визначено окремо;

- при цьому, наявність у розділі 9 Умов порядку визначення розміру страхового відшкодування виключно в разі його пошкодження чи знищення не звільняє страховика від обов'язку виплатити страхувальнику страхове відшкодування в разі настання страхового ризику - втрати майна, враховуючи загальний порядок такої виплати, встановлений в пункті 9.2 договору страхування;

- крім того, до спірних правовідносин положення Правил добровільного страхування фінансових ризиків, на які посилався відповідач у своїх заявах по суті справи в контексті тлумачення терміну "втрата майна", не підлягають застосуванню, оскільки страхування фінансових ризиків є іншим видом страхування і стосуються лише ризиків порушення договірних зобов'язань, внаслідок яких майно вибуває з власності страхувальника на підставі судового рішення. Натомість, у даному випадку спірні правовідносини виникли на підставі саме договору добровільного страхування майна та майнових інтересів;

- суд також відхиляє посилання відповідача на положення Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14 січня 2016 року (які в матеріалах справи відсутні і сторонами долучені не були), оскільки останні прямо суперечать положенням укладеного між сторонами договору, у тому числі щодо порядку визначення розміру страхового відшкодування та обсягу страхових ризиків. При цьому, пунктами 12.5 та 12.16 Умов до договору страхування прямо передбачено, що: "у випадку виникнення суперечностей з приводу тлумачення або трактування окремих положень, зазначених у Правилах та у договорі та Умовах, пріоритет у застосуванні мають умови договору. У разі протиріч між умовами цього договору та Правилами, перевагу мають умови цього договору";

- суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що в англомовній версії укладеного між сторонами договору страховим випадком визнається виключно пошкодження чи знищення майна ("loss or damage"), оскільки в пункті 12.1 Умов сторони прямо погодили пріоритетність умов договору, викладених саме українською мовою;

- суд також відхиляє як необґрунтовані посилання третіх осіб на положення англомовних умов договору перестрахування від 28 березня 2021 року № В090221N995890189, за якими страховим випадком визначено лише пошкодження чи знищення майна ("loss or damage"), оскільки в російськомовній версії цього ж правочину, аналогічно до умов укладеного між сторонами правочину українською мовою, визначено, що: "страховым случаем является факт понесения убытков страхователем (выгодоприобритателем) в результате повреждения, уничтожения или потери застрахованного имущества в результате наступления событий (страховых рисков), - войны";

- судом також враховано, що "втрата майна" у розумінні умов укладеного між сторонами правочину не є тотожною втраті майна у розумінні приписів цивільного законодавства, тобто втрати усієї "тріади" правомочностей власника, оскільки пункт 3.1 укладеного між сторонами правочину передбачає страхування альтернативних майнових інтересів власника майна (окремо щодо кожної з правомочностей: володіння, та/або користування, та/або розпорядження);

- разом із цим за загальними підходами до розуміння сутнісного змісту елементів права власності, які склалися в усталеній судовій практиці, право володіння - це забезпечена законом можливість мати в себе певну річ, фактично панувати над нею, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (володіння може бути законним і незаконним); право користування - юридична забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб (можливість отримувати плоди і доходи); право розпорядження - це юридичне закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення (передача за договором іншій особі, знищення, переробка тощо);

- з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивач внаслідок війни, тобто, з незалежних від нього причин, позбавлений як права володіння застрахованим майном внаслідок неможливості доступу до нього (листи ГУ ДСНС у Херсонській області: від 19 липня 2022 року № 6601-196/02 та від 10 лютого 2023 року № 6602-456/66, лист Херсонської обласної військової адміністрації від 6 березня 2023 року № 317-08-09-319/23), так і права користування останнім за його цільовим призначенням відповідно до наявної у матеріалах технічної документації на спірне обладнання внаслідок неможливості його технічного та диспетчерського обслуговування (листи ТОВ "Вестас Юкрейн" від 28 лютого 2922 року та лист Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 19 вересня 2023 року вих. № 01/46487). Натомість відповідачем не спростовано у встановленому законом порядку факт використання позивачем застрахованого майна за його цільовим призначенням після 24 лютого 2024 року, а також факту отримання постійного доступу до застрахованого майна;

- суд зазначає, що правомочність розпорядження майном полягає не в ілюзорному праві власника бути потенційним відчужувачем належного йому майна, а саме можливість ефективно та на власний розсуд розпорядитися належною йому річчю, зокрема, шляхом її реалізації (продажу) за визначеною продавцем ціною, здійснення її удосконалення, модернізації з метою покращення корисних властивостей тощо;

- разом із цим, незважаючи на державну реєстрацію права власності на спірне майно за позивачем, останній фактично позбавлений можливості розпорядитися своїм майном на власний розсуд, зокрема, шляхом його продажу, з огляду на імперативні положення статті 662 Цивільного кодексу України, якими передбачений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, як і загалом гарантувати існування предмету договору-купівлі продажу на момент укладення відповідного правочину, що прямо суперечить приписам статті 656 Цивільного кодексу України;

- крім того, положеннями статті 391 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Однак, з огляду на окупацію території, на якій розташоване застраховане майно, позивач позбавлений можливості реалізувати передбачені законом гарантії з охорони належного йому майна у визначеному законом порядку, як і повноцінно реалізувати вказані правомочності власника майна;

- судом враховано, що на час звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду даної справи, статус територій місцезнаходження застрахованого майна як тимчасово окупованих територій протягом більш ніж трьох років не змінився, будь-які визначені чинним законодавством механізми щодо охорони чи повернення такого майна власнику також відсутні. Вказані обставини додатково свідчать про відсутність у позивача правомірних очікувань щодо повернення його майна в майбутньому в придатному для використання стані;

- суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача на приписи Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якими передбачено, що за підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України;

- зокрема, вказані приписи законодавства жодним чином не спростовують факту втрати позивачем можливості реалізовувати свої правомочності власника застрахованого майна, а лише встановлюють гарантії держави щодо збереження статусу власника цього майна, як титульного володільця. При цьому, вказані норми Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не визначають ні механізму охорони майна на тимчасово окупованих територій, ні порядку відшкодування завданих збитків, у разі його пошкодження чи знищення;

- відповідно до пункту 3.1.2 Умов не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок події, що прямо або опосередковано сталася внаслідок захоплення, конфіскації націоналізації, реквізиції, експропріації, утримання, законного чи незаконного заволодіння, зайняття, ембарго, відчуження, а також втрату або пошкодження застрахованого майна на виконання закону, наказу, постанови або вказівок будь-якого органу влади, втрати або пошкодження застрахованого майна внаслідок контрабанди або незаконного перевезення або незаконної торгівлі. Разом із цим, позивач у своєму повідомленні про настання страхового випадку, у заяві про виплату страхового відшкодування, а також у позовній заяві чітко зазначив, що спірною страховою подією є саме втрата застрахованого майна внаслідок війни, а не його захоплення, законне чи незаконне заволодіння, утримання третіми особами. У той же час, пунктом 3.1.2 Умов чітко визначено, що не є страховим випадком лише втрата майна на виконання закону, наказу, постанови або вказівок будь-якого органу влади, або втрата застрахованого майна внаслідок контрабанди, або незаконного перевезення, або незаконної торгівлі;

- у даному випадку має місце окупація території, на якій знаходиться застраховане майно, а не безпосереднє захоплення такого майна. Зокрема, преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" прямо встановлено, що перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом;

- відповідно до пункту 3.1.4 Умов не визнається страховим випадок та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок події, що прямо або опосередковано сталася внаслідок затримки, втрати частки ринку, неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу або відкликанні ліцензії, амортизації, обмеженості в функціональності, витрати на прискорення відновлення перерви діяльності. Однак, вказаний пункт Умов підлягає застосуванню виключно у разі, коли неможливість використання або відсутність доступу до майна є єдиним існуючим обмеженням щодо нього. У свою чергу, у разі знищення чи, як у даному випадку, втрати застрахованого майна, вказане застереження Умов не підлягає застосуванню, оскільки вказані події завжди призводять до неможливості використання і відсутності доступу до майна. При цьому, як уже було зазначено судом, у даній справі будь-які неточності положень укладеного між сторонами договору підлягають тлумаченню на користь позивача;

- за пунктом 3.2.3 Умов до договору останній не покриває страхуванням та страховик не відшкодовує збитки, що сталися із майном, що зазначене нижче, а саме: будь-які будівлі (застраховане майно) та майно в них, якщо застраховане майно не експлуатується або не використовується або є порожнім протягом 60-ти або більше днів, якщо страхувальником не була отримана попередня письмова згода страховика (за виключенням технічного обслуговування). Однак, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується і відповідачем не спростовано того, що на момент настання страхового випадку - 24 лютого 2022 року, застраховане майно використовувалося позивачем за його цільовим призначенням, тобто не було таким, що не експлуатується, або не використовується, або є порожнім протягом 60 (шістдесяти) чи більше днів;

- таким чином, жодне із зазначених відповідачем виключень із страхових випадків не підлягають застосуванню до спірних у даній справі правовідносин;

- наявними в матеріалах справи належними доказами підтверджується і відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано факт настання передбаченого договором страхового випадку - втрати застрахованого майна внаслідок війни;

- заперечуючи проти задоволення позову, відповідач також вказував на те, що позивач повідомив про настання страхового випадку з порушенням встановленого договором строку, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування;

- судом враховане й те, що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку зумовлене, насамперед, стрімкою окупацію Херсонської області військами російської федерації, припиненням поштового зв'язку та перебоями із телефонним зв'язком, у зв'язку з чим позивач був об'єктивно позбавлений можливості повідомити відповідача про страховий випадок у передбачені пунктами 7.1, 7.2 Умов строки;

- разом із цим, несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 29 червня 2022 року в справі № 216/1806/20, від 04 листопада 2020 року в справі № 757/56677/19-ц, від 19 серпня 2019 року в справі № 569/6516/15-ц;

- однак, у даному випадку несвоєчасне повідомлення про страховий випадок ніяким чином не вплинуло на можливість відповідача дізнатися, чи є відповідна подія страховим випадком, оскільки факт окупації території місцезнаходження застрахованого майна є загальновідомим;

- при цьому, з матеріалів справ вбачається, що позивачем разом із заявою на виплату страхового відшкодування також були подані документи та докази на підтвердження факту настання відповідної події, за результатом оцінки яких відповідач мав можливість встановити, чи є така подія страховим випадком та прийняти за результати їх розгляду відповідне рішення про виплату/відмову у виплаті страхового відшкодування;

- разом із цим, суд звертає увагу на те, що ні в листі відповідача від 6 квітня 2023 року вих. № 00555117, ні в листі від 15 травня 2023 року вих. № 00555118, не вказувалось про факт пропуску позивачем строку повідомлення про страховий випадок, а також про те, що таке несвоєчасне повідомлення позбавило відповідача встановити, чи є відповідна подія страховим випадком;

- враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку несвоєчасне повідомлення страховика про страховий випадок не є підставою для відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування;

- відповідач також зазначав про непослідовність дій позивача та неповноту поданих ним документів для прийняття рішення про визнання події страховим випадком. Однак, у жодному зі своїх листів до позивача відповідач не вказав про факт ненадання позивачем передбачених пунктом 8.1 договору документів, а також не визначив, які конкретно документи зобов'язаний додатково надати позивач, у тому числі в порядку пункту 8.2 Умов (про застосування якого відповідач також не повідомляв Товариство в листах від 6 квітня 2023 року вих. № 00555117 та від 15 травня 2023 року вих. № 00555118), для прийняття відповідачем рішення за результатами розгляду матеріалів страхової справи № 00555192;

- оскільки заявлений до стягнення розмір страхового відшкодування в розмірі 2 505 462 580,68 грн є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору і відповідачем не подано жодних заперечень щодо необґрунтованості заявленої позивачем суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з Компанії вказаної суми підлягає задоволенню.

Постановою від 13.10.2025 Північний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/10742/23. Прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. Присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 127 280,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було зроблено помилковий висновок, що ні умовами спірного правочину, ні положеннями чинного законодавства тлумачення терміну "втрата майна" не визначено. Судом першої інстанції не враховано, що Правила страхування є загальновідомими та публічно доступними в мережі Інтернет (за посиланням https://uniqa.ua/stMiorage/files/shares/rules/pravila-dobrovilnogo-strakhuvannya-mayna.pdf), неправильно застосовано приписи частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, що загальновідомі обставини не підлягають доказуванню. Водночас не надано власну оцінку вищенаведеним конкретним положенням Правил страхування;

- згідно із визначенням, наведеним в пункті 4.2.22 Правил, під «усіма ризиками зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування» слід розуміти, якщо інше не передбачено договором страхування, втрату або пошкодження застрахованого майна в результаті прямого непередбачуваного впливу на нього ззовні будь-якого шкідливого фізичного фактору, що не виключений відповідно до Правил та (або) договору страхування. Під втратою або пошкодженням застрахованого майна в результаті дії усіх ризиків зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування, слід розуміти, якщо інше не передбачено договором страхування, несприятливу зміну фізичного стану застрахованого майна, що страхувальник або його працівники не передбачили, а також не могли передбачити на підставі всіх професійних навичок, необхідних для здійснення своєї діяльності. Якщо інше не передбачено договором страхування, незначні зміни, які не зменшують вартість застрахованого майна, як втрата або пошкодження застрахованого майна не розглядаються;

- втратою/знищенням майна, якщо інше не передбачено умовами договору, вважається такий його стан, коли витрати на його відновлення дорівнюють або перевищують вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку, або страхову суму за договором, в залежності від того, яке значення менше (абзац 2 пункту 12.2.1 розділу 12 Правил);

- отже, враховуючи положення статті 8 Закону України «Про страхування», пункт 6 договору, зміст понять "страховий випадок", "страховий ризик", "втрата/знищення майна", "втрата або пошкодження застрахованого майна", "війна", визначення яких наведені в пунктах 1.24, 1.28 Умов, пунктах 4.2.22, 12.2.1 Правил, страховим випадком (втратою застрахованого майна внаслідок війни) є факт понесення страхувальником збитків внаслідок прямого непередбачуваного впливу на застраховане майно силової боротьби між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєного конфлікту суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій. Іншого визначення поняття «втрата майна» у договорі та Умовах до договору узгодженими сторонами не передбачено, тому відсутні будь-які суперечності між Правилами страхування та договором щодо цього визначення. А тому, визначення поняття «втрата майна» у Правилах страхування є однаковим для всього змісту правочину і це поняття «втрата майна» означає фізичне знищення застрахованого майна, доказів чого у даному випадку позивачем не було надано;

- судом першої інстанції Правила страхування не досліджувались, оскільки, як вбачається з оскаржуваного рішення, суд зазначив, що Правила страхування в матеріалах справи відсутні і сторонам долучені не були. При цьому, суд першої інстанції посилається на те, що Правила страхування суперечать положенням укладеного між сторонами договору, у тому числі щодо порядку визначення розміру страхового відшкодування та обсягу страхових ризиків;

- при цьому, суд першої інстанції посилався на пункти 12.5 та 12.16 Умов до договору, якими передбачено, що у випадку виникнення суперечностей з приводу тлумачення або трактування окремих положень зазначених у Правилах та у договорі та Умовах, пріоритет у застосуванні мають умови договору. Водночас, колегія судів зауважує, що за приписами цих пунктів, потрібно, встановити, чи є ці відмінності такими, що становлять суперечністьпротиріччя, та навіть, якщо «окремі положення» Правил страхування справді суперечатьпротирічать «окремим положенням» договору, тоді лише ці «окремі положення» не підлягають застосування (і замість них застосовуються відповідні окремі положення договору), а решта положень Правил страхування цілком застосовуються, оскільки вони є частиною загального договору страхування. При цьому, як вже було зазначено, будь-які протиріччя між договором та Правилами страхування щодо визначення поняття «втрата майна» відсутні, оскільки таке визначення міститься лише в Правилах страхування;

- згідно з визначеннями, наведеними в Умовах, «страховим випадком», «одним страховим випадком» за цим договором вважатиметься факт завдання збитку/збитків, що виникли внаслідок і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій. Тривалість і обсяг будь-якого «одного страхового випадку» обмежується всіма збитками, понесеними страхувальником щодо майна, застрахованого за цим договором, під час періоду у 72 послідовні години, що виникли внаслідок або в результаті однієї причини. Проте, жодний такий період у 72 послідовні години не може виходити за рамки строку дії договору, крім випадків, коли страхувальник вперше зазнав прямого матеріального збитку до закінчення строку дії договору, а також починатись до початку строку дії договору (пункт 1.23. Умов); «війна» означає силову боротьбу між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєний конфлікт суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, з врахуванням виключення, зазначеного в пункті 3.1.3 цих Умов (пункт 1.27 Умов);

- при цьому, сторонами у договорі погоджено, що не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню, зокрема: шкода/збитки внаслідок події, що прямо або опосередковано сталася внаслідок захоплення, конфіскації, націоналізації, реквізиції, експропріації, затримання, законного чи незаконного заволодіння, зайняття, ембарго, відчуження, а також втрату або пошкодження застрахованого майна на виконання закону, наказу, постанови або вказівок будь-якого органу влади, втрати або пошкодження застрахованого майна внаслідок контрабанди або незаконного перевезення або незаконної торгівлі (пункт 3.1.2. Умов); шкода/збитки внаслідок затримки, втрати частки ринку, неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу або відкликання ліцензії, амортизації, обмеженості в функціональності, витрати на прискорення відновлення перерви діяльності (пункт 3.1.4 Умов). А також, що в будь-якій заяві чи вчиненій дії по повідомленню про настання збитку по даному договору необхідність доведення того, що збиток покривається за цим договором, не є виключенням зі страхових випадків та підлягає сплаті, покладається на страхувальника (пункт 12.12 Умов);

- отже, чітке формулювання пункту 3.1 Умов підтверджує, що «страховий випадок» у значенні договору не є і не може бути простою втратою контролю над/можливості використання/можливості доступу до застрахованого майна, і підтверджує позицію відповідача та третіх сторін, що термін «втрата» у визначенні «страхового випадку» в договорі вимагає фізичного пошкодження/знищення;

- таким чином, однакове для всього змісту правочину значення поняття «втрата майна», як визначено у пунктах 4.2.22 та 12.2.1 Правил страхування, та поняття «страховий випадок», як визначено в статті 6 договору, пунктах 1.23 Умов до договору та пункті 3.1 Умов до договору, а також загальноприйняте значенням терміну «втрата майна» у сфері відносин страхування щодо політичного насильства дозволяють суду встановити зміст поняття «втрата майна» у спірному правочині як несприятливу зміну фізичного стану застрахованого майна (знищення);

- неможливість позивача володіти, користуватись і розпоряджатись майном (неможливість здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном) внаслідок окупації території Генічеського району, на території якого знаходиться застраховане майно, не підтверджує настання страхового випадку (втрату застрахованого майна внаслідок війни) в розумінні пункту 6 договору, пунктів 1.23, 1.27 Умов, пунктів 4.2.22, 12.2.1 Правил, а також сформованого вище судом (на підставі перелічених положень цих актів) визначення відповідного страхового випадку;

- при цьому, наведені позивачем обставини щодо неможливості здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном вказують на те, що збитки останнього внаслідок фактичної неможливості здійснення ним володіння, користування і розпорядження застрахованим майном спричинені неможливістю доступу позивача до застрахованого майна внаслідок окупації території Генічеського району, які (збитки внаслідок неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна) в силу вимог пункту 3.1.4 Умов не є страховим випадком та не підлягають відшкодуванню відповідачем;

- колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що пункт 3.1.4 Умов підлягає застосуванню виключно у разі, коли неможливість використання або відсутність доступу до майна є єдиним існуючим обмеженням щодо нього, і що в разі знищення чи, як у даному випадку, втрати застрахованого майна, вказане застереження Умов не підлягає застосуванню, через те, що вказані події завжди призводять до неможливості використання і відсутності доступу до майна, оскільки зміст положення пункту 3.1.4 Умов не дає підстав для таких тверджень;

- зокрема, зі змісту наведеного вище пункту 3.1.4 Умов вбачається, що він не містить жодних спеціальних умов, обмежень чи застережень щодо його застосування;

- крім того, виключенням зі страхових випадків, відповідно до вказаного пункту Умов є втрата майна внаслідок відсутності доступу до нього, а не навпаки - відсутність доступу до втраченого майна;

- колегією суддів досліджено пункт 9.5 Умов до договору та пункти 12.2.1 і 12.5 Правил страхування та встановлено, що в них «втрата» та «знищення» майна повністю ототожнюються;

- колегія суддів погоджується з доводами відповідача (викладеними у відповіді на відзив на апеляційну скаргу), які зводяться до того, що відсутність згадуваних вище Правил у матеріалах справи (на що звертає увагу позивач у відзиві на апеляційну скаргу) не завадила суду першої інстанції дати їм оцінку, оскільки останні розміщенні у мережі Інтернет за посиланням: https://uniqa.ua/storage/files/shares/rules/pravila-dobrovilnogo-strakhuvannya-mayna.pdf, а отже інформація, яка міститься у них є загальнодоступною, загальновідомою та такою, що не потребує окремого доказування (в силу положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України). Наведені вище висновки (в частині визнання інформації, що розміщена у мережі Інтернет загальнодоступною, загальновідомою, а отже такою, що не потребує окремого доказування) ґрунтуються на позиції Верховного Суду, відображеній у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/3853/23 та від 24.10.2018 у справі № 210/2794/15-ц;

- разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції стосовно того, що під «втратою застрахованого майна» у розумінні договору слід вважати не фізичне пошкодження чи знищення застрахованого обладнання Товариства (тобто, несприятливу зміну фізичного стану застрахованого майна), а саме втрату ним будь-якої з правомочностей як власника щодо користування, володіння та розпорядження таким майном (або усіх правомочностей у сукупності), оскільки відповідні висновки спростовуються змістом наведених вище положень Правил;

- при укладенні договору страхування страхувався не абстрактний інтерес сам по собі, а належне позивачу майно, яке є джерелом цього інтересу, і саме воно могло бути пошкоджене або знищене у разі настання страхового випадку;

- суд вважає, що за умовами укладеного сторонами договору відповідачем було застраховано конкретне визначене у договорі майно (трансформаторна підстанція 150/35 кВ збору потужностей ВЕС «Новотроїцька», а також виробничі об'єкти ВЕУ № 9, № 10, № 12, № 13, № 14, № 15, № 16, № 17, № 18, № 19, № 20, № 21 вітропарку ВЕС «Новотроїцька»), а не право власності позивача на зазначене застраховане майно, а страховим випадком, за умовами пункту 6 договору, є факт понесення позивачем збитків внаслідок пошкодження, знищення чи втрати застрахованого майна в результаті настання подій (страхових ризиків) зазначених у договорі;

- при цьому, майно і право власності на майно, а, відповідно, і втрата майна та втрата права власності на майно є різними за своїм змістом поняттями;

- втрата права власності на застраховане майно не покривається умовами укладеного сторонами договору, а отже висновок суду першої інстанції, стосовно того, що під «втратою застрахованого майна» у розумінні договору слід вважати не фізичне пошкодження чи знищення застрахованого обладнання Товариства (тобто, несприятливу зміну фізичного стану застрахованого майна), а саме, втрату ним будь-якої з правомочностей як власника щодо користування, володіння та розпорядження таким майном (або усіх правомочностей у сукупності) є таким, що не відповідає дійсним обставинам даної справи;

- відповідно до доданих позивачем до позовної заяви Інформаційних довідок з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна), останній і досі є власником застрахованого майна;

- при цьому, частиною 4 статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачається, що за підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України;

- отже, враховуючи положення статті 8 Закону України «Про страхування» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), пункту 6 договору, змісту понять «страховий випадок», «страховий ризик», «втрата/знищення майна», «втрата або пошкодження застрахованого майна», «війна», визначення яких наведені в пунктах 1.23, 1.27 Умов, пунктах 4.2.22, 12.2.1 Правил, колегія суддів вважає, що страховим випадком (втратою застрахованого майна внаслідок війни) у спірній ситуації міг бути факт понесення страхувальником збитків (у формі несприятливої зміни фізичного стану застрахованого майна) внаслідок прямого непередбачуваного впливу на застраховане майно силової боротьби між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєного конфлікту суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій;

- у матеріалах даної справи відсутні будь-які докази того, що позивач з об'єктивних та поважних причин весь цей час (протягом усього періоду з 24.02.2022 до 23.02.2023) не міг повідомити відповідача про випадок за телефонами або на e-mail та надати особисто або надіслати факсом, поштовим зв'язком відповідачу письмове підтвердження повідомлення про подію;

- крім того, колегією суддів встановлено, що до заяви про виплату страхового відшкодування від 24.02.2023 позивачем не було додано копії звернення позивача в правоохоронні органи щодо втрати застрахованого майна внаслідок окупації території місцезнаходження застрахованого майна, копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань; матеріали справи копії таких документів також не містять;

- вищевказане в сукупності свідчить про те, що позивач не дотримався вимог розділу 7 Умов (дій у разі настання страхового випадку) щодо своєчасного повідомлення відповідача про настання страхового випадку, надання письмового підтвердження повідомлення про подію, інформування відповідних органів про настання страхового випадку та отримання від них документи, що підтверджують факт та обставини настання випадку, та не дотримався вимог розділу 8 Умов (умов здійснення виплати страхового відшкодування), а саме, не надав відповідачу всі передбачені договором документи на підтвердження факту і обставин настання страхового випадку і розміру збитків, зокрема, не надав документів компетентних органів, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку, зокрема, копії заяви до органів внутрішніх справ або інших компетентних органів, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (пункт 8.1.6);

- оскільки позивач не дотримався вимог розділу 8 Умов (умов здійснення виплати страхового відшкодування) та не надав відповідачу всі передбачені договором (пунктом 8.1) документи на підтвердження факту і обставин настання заявленого ним страхового випадку і розміру збитків, не надав документів компетентних органів, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку, зокрема, а саме копії заяви до органів внутрішніх справ або інших компетентних органів, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (пункт 8.1.6), то відповідач об'єктивно не міг встановити, чи є заявлена позивачем подія страховим випадком та прийняти за результати їх розгляду відповідне рішення визнання події страховим випадком та виплату страхового відшкодування чи про відмову у визнанні події страховим випадком та відмову у виплаті страхового відшкодування;

- відтак, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач не порушив встановлені у пунктах 6.4.3, 6.4.4, 8.5, 8.6 Умов договору зобов'язання розглянути подані позивачем документи, прийняти рішення щодо визнання події страховим випадком і виплати страхового відшкодування у встановлений договором строк;

- з огляду на вищевикладене, та у зв'язку з тим, що наявними в матеріалах даної справи доказами не підтверджується факт настання передбаченого договором страхового випадку - втрати застрахованого майна внаслідок війни, позивачем у встановленому процесуальним законом і договором порядку не доведено, що заявлений ним збиток не є виключенням зі страхових випадків та підлягає відшкодуванню, натомість, зібраними у справі доказами підтверджується, що заявлений позивачем випадок є виключенням із страхових випадків, згідно з пунктом 3.1.4 Умов - не визнається страховим випадком та не підлягає відшкодуванню, а також позивачем без поважних на те причин несвоєчасно повідомлено відповідача про настання відповідної події, колегія суддів вважає наявними правові підстави для відмови у задоволенні позову.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 справі № 910/10742/23, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/10742/23 залишити в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" в своїй касаційній скарзі зазначило, що підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 справі № 910/10742/23 є наявність виключних випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 5 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також статтю 21 (скаржником помилково зазначено статтю 20) Закону України "Про страхування" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) щодо обов'язку страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 19.08.2019 у справі № 569/6516/15-ц, від 04.11.2020 у справі № 757/56677/19-ц, від 17.05.2022 у справі № 569/6553/20, від 29.06.2022 у справі № 216/1806/20. Крім того, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, що полягало у долученні доказу на стадії апеляційного провадження - Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14.01.2016, який ліг в основу всієї оскаржуваної постанови та висновків апеляційного суду, зроблених в результаті перегляду справи судом апеляційної інстанції, наслідком чого стало прийняття постанови від 13.10.2025 у справі № 910/10742/23; при тлумаченні правочину, в порушення статті 213 Цивільного кодексу України, не застосував положення договору, а застосував положення Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14.01.2016, які не підлягали застосуванню.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відзив обґрунтовано, зокрема, тим, що:

- суд апеляційної інстанції не долучав Правил добровільного страхування майна на стадії апеляційного провадження та не приймав жодних рішень про приєднання їх як доказу на стадії апеляційного провадження. Натомість, апеляційний господарський суд обґрунтовано, з дотриманням норм процесуального права та врахуванням висновків Верховного Суду, надав оцінку Правилам добровільного страхування майна, як того вимагає процесуальний закон, що відповідає практиці Верховного Суду. Тому посилання Скаржника на «порушення порядку подання доказів» є необґрунтованим та суперечить висновкам Верховного Суду. В іншому разі (у разі ненадання судом оцінки Правилам добровільного страхування майна, які є частиною укладеного між сторонами Договору) апеляційний суд допустив би неповноту судового розгляду;

- апеляційний господарський суд правильно застосував статтю 213 Цивільного кодексу України - врахував як положення договору, так і положення Правил добровільного страхування майна;

- суд апеляційної інстанції правильно застосував пункт 5 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо обов'язку страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, а стаття 20 Закону України «Про страхування» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) стосується обов'язків страховика, а не страхувальника.

Крім того, треті особи подали письмові пояснення, в яких просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Письмові пояснення третіх осіб обґрунтовані, зокрема, тим, що:

- заяви позивача спрямовані на те, щоб перешкодити Суду врахувати документ, який під час укладення договору страхування сам позивач визнав його невід'ємною частиною;

- Правила були предметом розгляду в суді першої інстанції та обидві сторони мали можливість надати пояснення та висловити позицію щодо їх застосування;

- Правила добровільного страхування є загальновідомою обставиною в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України;

- аргументи позивача щодо Правил добровільного страхування не узгоджуються з його попередньою поведінкою та заявами, відповідно щодо позивача має бути застосований процесуальний естопель;

- будь-які гіпотетичні недоліки в частині формального долучення Правил як доказу не призвели до порушення основних засад (принципів) господарського судочинства і тому Верховний Суд не може скасувати правильну по суті та законну оскаржувану постанову;

- оскаржувану постанову прийнято відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правильно застосував пункт 3.1.4 Умов до договору до спірних правовідносин;

- суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки щодо несвоєчасного повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку.

27.02.2026 від відповідача надійшли пояснення у справі, в яких Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" повторно зазначило аргументи (такі вже були викладені у відзиві на касаційну скаргу) на спростування доводів викладених у касаційній скарзі.

5. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 15 березня 2021 року № 001443/2001/0000004.

У статті 1 Закону України "Про страхування" (Закон України "Про страхування" тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно із частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України (Цивільний кодекс України тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (частина 1 статті 6 Закону України "Про страхування").

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України "Про страхування").

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4 Закону України "Про страхування").

Згідно із статтею 982 Цивільного кодексу України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розміргрошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (частина 3 статті 16 Закону України "Про страхування").

Статтею 17 Закону України "Про страхування" визначено, що Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити: предмет договору страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 18 Закону України "Про страхування" факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно з пунктами 1-3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; 3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Положеннями статті 21 Закону України "Про страхування" визначені обов'язки страхувальника, а саме страхувальник зобов'язаний: своєчасно вносити страхові платежі; при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункт 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України).

Між позивачем та відповідачем у справі, що переглядається, виник спір чи є страховим випадком, у розумінні пункту 6 договору, втрата застрахованого майна, а саме втрата позивачем можливості володіти /користуватись/ розпоряджатись майном у зв'язку із тим, що застраховане майно знаходиться на окупованій території.

Суд першої інстанції встановив, що ні договір страхування, ні Умови до договору не містять визначення поняття "втрата майна".

Натомість, суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції, оскільки місцевий господарський суд не врахував, що Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) є невід'ємною частиною договору, і вони містять визначення поняття "втрата майна".

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що у пунктах 4.2.22, 12.2.1 Правил, страховим випадком (втратою застрахованого майна внаслідок війни) є факт понесення страхувальником збитків внаслідок прямого непередбачуваного впливу на застраховане майно силової боротьби між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєного конфлікту суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що судом першої інстанції Правила страхування не досліджувались, оскільки, як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що Правила страхування в матеріалах справи відсутні і сторонами долучені не були.

Водночас, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) є загальновідомими обставини і не підлягають доказуванню, оскільки є загальновідомими та публічно доступними в мережі Інтернет (за посиланням https:// uniqa.ua/stMiorage/files/shares/rules/pravila- dobrovilnogo-strakhuvannya-mayna.pdf).

Відтак, за висновками суду апеляційної інстанції, відсутність у матеріалах справи Правил не перешкоджало місцевому господарському суду надати їм оцінку.

Щодо наведених висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, судами встановлено, що договір страхування укладено відповідно до Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14.01.2016.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначив, що він додає до апеляційної скарги Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14.01.2016.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що до апеляційної скарги додано Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 18.12.2015 (т. 6 а. с. 120-138).

Третіми особами до письмових пояснень також додано Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 18.12.2015 (т. 6 а. с. 188-263). При цьому, в самих письмових поясненнях третіх осіб зазначено, що до них додаються Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14.01.2016.

За посиланням в мережі Інтернет https: //uniqa.ua/ stMiorage/files/shares/rules/pravila-dobrovilnogo - strakhuvannya -мayna.pdf), на яке послався суд апеляційної інстанції, також розміщено Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 18.12.2015.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявними в матеріалах даної справи доказами не підтверджується факт настання передбаченого договором страхового випадку - втрати застрахованого майна внаслідок війни, саме на підставі дослідження умов Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 18.12.2015.

Однак, постанова суду апеляційної інстанції не містить доводів про те, що Правила в редакції від 18.12.2015 є ідентичними з Правилами в редакції від 14.01.2016, на підставі яких було укладено договір страхування і Умови до договору, та з якими позивач був ознайомлений відповідно до пункту 12.6 Умов до договору.

Тобто, висновки суду апеляційної інстанції щодо визначення поняття «втрата майна» та відповідно про те, що страховий випадок не настав є передчасними, оскільки такі зроблено на підставі Правил в редакції від 18.12.2015.

Натомість, не дивлячись на посилання у договорі страхування на Правила в редакції від 14.01.2016, самі Правила в редакції від 14.01.2016 в матеріалах справи відсутні, і їх зміст судом апеляційної інстанції не досліджено, що в свою чергу унеможливлює перевірити обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції в спірних правовідносинах.

Наведене також свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо неправильного застосування судом першої інстанції приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки такі висновки ґрунтуються на тому, що Правила страхування є загальновідомими та публічно доступними в мережі Інтернет, які як вже було зазначено опубліковано в редакції від 18.12.2015.

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі в розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Разом з тим, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Згідно із частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від учасника справи, тягар доведення яких покладений на останнього (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 03.06.2025 у справі № 914/855/24, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень).

Як вбачається з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, апеляційним господарським судом при перегляді рішення суду першої інстанції були застосовані Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу), які було додано відповідачем до апеляційної скарги.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Правила страхування є загальновідомими та публічно доступними в мережі Інтернет (за посиланням https://uniqa.ua/stMiorage/files/shares/rules/pravila-dobrovilnogo-strakhuvannya-mayna.pdf), відтак відповідно до приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню.

Однак, як було зазначено вище у цій постанові, суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, неправильно застосувавши частину 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не навів у постанові обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов'язано прийняття під час апеляційного провадження додаткового доказу (Правила страхування), який не був предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи наведене, аргументи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України знайшли своє підтвердження.

Крім того, страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк встановлений договором (пункт 5 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України).

Підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування встановлені статтею 991 Цивільного кодексу України та статтею 26 Закону України "Про страхування", згідно з якими страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, також однією з підстав для відмови у задоволенні даного позову суд апеляційної інстанції зазначив те, що позивачем без поважних на те причин несвоєчасно повідомлено відповідача про настання відповідної події.

У постановах від 04.11.2020 у справі № 757/56677/19-ц, від 17.05.2022 у справі № 569/6553/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) Верховний Суд виснував, що несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком.

Постанова суду апеляційної інстанції не містить мотивів того, що несвоєчасне повідомлення позивачем відповідача про настання страхового випадку позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком. Навпаки відповідач заперечує факт того, що у даному випадку настав страховий випадок. До того ж, як встановив суд першої інстанції, ні в листі відповідача від 6 квітня 2023 року вих. № 00555117, ні в листі від 15 травня 2023 року вих. № 00555118, не вказувалось про факт пропуску позивачем строку повідомлення про страховий випадок, а також про те, що таке несвоєчасне повідомлення позбавило відповідача встановити, чи є відповідна подія страховим випадком.

Отже, аргументи позивача про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення пункту 5 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України знайшли своє підтвердження.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням:

а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

У зв'язку з наведеним вище у цій постанові, оскаржувана постанова зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі при вирішенні цього спору.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами касаційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 справі № 910/10742/23 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, здійснити належну перевірку обставин, зазначених у цій постанові, надати доказам та доводам учасників справи належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

7. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Таврія" задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у справі № 910/10742/23.

3. Справу № 910/10742/23 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

В. І. Студенець