Іменем України
13 січня 2011 року
справа № 5020-11/268-2/238-11/256
За позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда”
(99029, м. Севастополь, вул. М.Бірюзова, 1)
про стягнення збитків за фактичне користування орендованим майном у розмірі 55978,00 грн.
Суддя Дмитрієв В.Є.
За участю представників:
позивача (Фонд комунального майна СМР) - Позняков С.О., довіреність б/н від 10.01.21011;
відповідача (ТОВ "Нефтіда") - Іванова А.В., довіреність б/н від 15.03.2010.
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до орендного підприємства „Нефтида” (далі - відповідач) про стягнення збитків за фактичне користування орендованим майном у розмірі 55978,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідачем належним чином не виконуються договірні зобов'язання щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди № 998 від 08.12.1994, у зв'язку з чим у позивач не мав можливості передати спірний об'єкт нерухомості в оренду на більш вигідних умовах, тому порушення відповідачем права позивача у користуванні та розпорядженні майном спричинило неотримання місцевим бюджетом необхідних коштів та завдало позивачу збитки (неотриманий прибуток, втрачена вигода) у розмірі 55978,00 грн.
Ухвалою суду від 02.12.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-11/268.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість передачі саме в оренду майна іншій особі на більш вигідних умовах з отриманням за користування майном грошових коштів, згідно наказу №601 від 29.05.2009 гуртожиток по вул. М. Бірюзова, 1 зарахований на баланс комунального підприємства „Житлосервіс-15” Севастопольської міської ради, що свідчить про неможливість отримання позивачем грошових коштів в якості орендної плати. Отже, позивач не довів завдання йому збитків за фактичне користування у сумі 55978,00 грн.
Ухвалою суду від 13.01.2010 замінено відповідача по справі орендне підприємство „Нефтида” на його правонаступника -товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда”. Крім того, вказаною ухвалою провадження у справі зупинено до розгляду господарським судом міста Севастополя справи №5020-2/236-12/163-9/424-2/288 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нефтіда»до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання договору оренди недійсним та набрання рішенням по вказаній справі законної сили.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 по справі 5020-2/236-12/163-9/424-2/288 позовні вимоги задоволені повністю.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 по справі 5020-2/236-12/163-9/424-2/288 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2010 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 залишена без змін.
У зв'язку з тим, що обставини, з яких було зупинено провадження у справі № 5020-11/268 відпали, ухвалою суду від 13.12.2010 провадження у справі поновлено.
Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснені їхні процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
08.12.1994 між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності (орендодавець) та Організацією орендарів „Нефтида” (орендар), був укладений договір №998 оренди цілісного майнового комплексу, згідно якому орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування будівлі гуртожитків, що розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. М.Бірюзова,1 та вул. М. Музики, 43. Термін договору оренди був продовжений до 29.12.2007.
Відповідно до пункту 8.8 Договору орендар повертає у випадку припинення дії на непоновлення договору оренди орендоване майно за актом у стані, який відповідає його нормальному зносу.
Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації припинено на підставі Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 312р „Про ліквідацію управління з питань майна комунальної власності”, його повноваження з управління комунальним майном передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, який є його належним правонаступником.
Відповідно до частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 19.03.2008 по справі №5020-11/041 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Орендного підприємства „Нефтида” про спонукання повернути орендоване майно позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Вказаним рішенням встановлено, що строк дії договору оренди № 998 від 08.12.1994 сплинув 29.12.2007.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 рішення господарського суду міста Севастополя скасовано, у задоволенні позову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2008 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду скасована, рішення господарського суду міста Севастополя залишено в силі.
26.11.2008 господарським судом міста Севастополя виданий наказ, який пред'явлений позивачем до виконання до відділу Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в місті Севастополі 18.12.2008.
Постановою від 24.12.2008 відділом Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в місті Севастополі відкрито виконавче провадження та боржнику наданий строк для добровільного виконання рішення суду, передачі майна, яке було предметом договору оренди №998, Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради та складання акту прийому-передачі. У встановлений вказаною постановою строк відповідач рішення суду не виконав та майно не повернув.
Позивач на підставі статей 224, 225 Господарського кодексу України просить стягнути з відповідача збитки за фактичне користування з січня 2009 по 20.11.2009, які завдані позивачу неповерненням орендованого об'єкту нерухомості, що в свою чергу позбавило позивача передати об'єкт у наступну оренду на більш сприятливих умовах іншої особі.
Отже, оскільки, за твердженням позивача, неотриманні доходи спричинені останньому саме з вини відповідача, сума збитків розрахована позивачем як компенсація за фактичне користування відповідачем комунальною власністю.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно частини першої статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором за двох умов: якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму; і за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця.
Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Договір припиняється після спливу строку його дії (стаття 763 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до приписів статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі припинення договору оренди орендар окремого індивідуально визначеного майна зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству або його правонаступнику.
За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.
Приписами статті 623 Цивільного кодексу України унормовано, що збитки кредиторові відшкодовуються боржником у разі порушення ним зобов'язання. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Згідно зі статтею 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до статті 218 названого Кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 224 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 Господарського кодексу України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Тобто, збитки являють собою об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника. Для стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді очікуваного і не одержаного прибутку (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. При цьому, протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, згідно з зазначеними вище нормами чинного законодавства кредитор повинен довести, що він мав реальну можливість отримання прибутку. При визначенні розміру неодержаного прибутку (втраченої вигоди) повинні враховуватися тільки конкретні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових коштів.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Докази того, що Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради вчинялись дії щодо можливої передачі в оренду спірного нерухомого майна іншій особі, та, відповідно, він міг розраховувати на отримання від неї орендної плати, в матеріалах справи відсутні.
Крім того, судом встановлено, що позивачем вчинялись дії з передання частки спірного майна комунальному підприємству „Жилсервіс-15” Севастопольської міської ради для обслуговування та утримання, що не передбачає отримання будь-якого прибутку. Зокрема, Фондом комунального майна Севастопольської міської ради видано наказ № 601 від 29.05.2009 року про зарахування гуртожитку по вул. М. Бірюзова, 1 у місті Севастополі на баланс комунального підприємства „Жилсервіс-15” Севастопольської міської ради.
Щодо гуртожитків за адресами вул. М. Музики, 43 та пр. Ген. Острякова, 25 у місті Севастополі, докази вчинення позивачем будь-яких дій, які б свідчили про бажання та реальну можливість отримання останнім прибутку, в матеріалах справи також відсутні.
Посилання позивача на докази, які підтверджують порушення відповідачем умов договору оренди №998 та норм законодавчих актів в частині неповернення орендованого майна, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки для стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. При цьому, саме кредитор повинен довести, що він мав реальну можливість отримання прибутку.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 44, 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя В.Є.Дмитрієв
Рішення оформлено відповідно
до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 14.01.2011.