"20" березня 2026 р.
м. Київ
Справа № 911/3930/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (02055, місто Київ, проспект Григоренка, будинок 15, офіс 218, код 42759693)
до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (08631, Київська обл., Фастівський р-н, селище Глеваха, вул. Вокзальна, будинок 18-а, код 33018727)
про стягнення 92278,25 грн,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 92278,25 грн за Договором №30/06/23-1 про надання правових послуг від 30.06.2023, з яких: 73330,93 грн інфляційних втрат, 18947,32 грн 3% річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.
Ухвалою від 05.01.2026 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Через систему «Електронний суд» 19.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Через систему «Електронний суд» 22.01.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій заперечує проти обставин викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Через систему «Електронний суд» 02.02.2026 від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких представник відповідача заперечує проти обставин викладених у відповіді на відзив, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін.
30.06.2023 між Адвокатським бюро «Мамаєва Дмитра Юрійовича» (Виконавець) та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради (Замовник) укладено Договір про надання правової допомоги №30/06/23-1 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов'язався надавати Замовнику послуги зі стягнення та/або реструктуризації заборгованості з фізичних та юридичних осіб, а Замовник - приймати та оплачувати такі послуги на умовах, визначених Договором.
Згідно з пунктом 1.3 Договору Виконавець також здійснює абонентське юридичне обслуговування Замовника, яке включає, зокрема: - розроблення проєктів договорів у сфері житлово-комунальних послуг; - підготовку проєктів відповідей на звернення громадян, підприємств, установ та організацій; - участь у судових справах, щодо яких не укладено окремих договорів; - надання консультацій з питань податкового законодавства та бухгалтерського обліку; - вирішення інших правових питань, пов'язаних з діяльністю підприємства.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що вартість послуг, пов'язаних зі стягненням дебіторської заборгованості населення та юридичних осіб, становить 8% від суми коштів, що надійдуть на рахунки або до каси Замовника.
Згідно з пунктом 6.2 Договору вартість послуг абонентського обслуговування становить 8000 грн на місяць з урахуванням податку на додану вартість.
Пунктом 6.3 Договору визначено, що вартість підготовки однієї заяви про видачу судового наказу або позовної заяви про стягнення заборгованості з фізичних та юридичних осіб становить 800 грн та підлягає оплаті після прийняття судом справи до провадження.
Відповідно до пункту 10.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору ним фактично надавалися відповідачу правові послуги, зокрема: підготовка проєктів договорів щодо надання житлово-комунальних послуг та реструктуризації заборгованості, направлення боржникам повідомлень та вимог щодо погашення заборгованості, підготовка та подання позовних заяв і заяв про видачу судових наказів до судів, складання інших процесуальних документів правового характеру, участь у судових засіданнях, а також представництво інтересів Замовника у судах та перед іншими органами.
Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо оплати наданих послуг, у зв'язку з чим між сторонами виникла заборгованість.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24, яке набрало законної сили, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у сумі 487825,99 грн, пеню у сумі 27687,12 грн, 3 % річних у сумі 6678,92 грн, інфляційні втрати у сумі 16563,25 грн та судовий збір у сумі 8081,33 грн.
На підставі вказаного рішення 03.06.2025 видано судовий наказ, а 11.06.2025 головним державним виконавцем Фастівського відділу державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження №78331298 щодо примусового виконання рішення суду про стягнення з відповідача 546836,61 грн.
Позивач зазначає, що станом на час звернення до суду відповідачем повністю не виконано рішення суду та не погашено заборгованість, що підтверджується відсутністю постанови про закінчення виконавчого провадження.
За твердженням позивача, останнім днем, за який були нараховані штрафні та фінансові санкції у попередній справі, є 02.09.2024, у зв'язку з чим період прострочення грошового зобов'язання для нарахування нових сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних становить з 03.09.2024 по 19.12.2025.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач, посилаючись на положення статті 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача: - інфляційні втрати у розмірі 73330,93 грн; - 3% річних у розмірі 18947,32 грн. Загальна сума заявлених до стягнення вимог становить 92278,25 грн.
У поданому до суду відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю з огляду на таке.
Відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025, за позовом того ж позивача до цього ж відповідача вже було вирішено питання щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Як зазначає відповідач, у вказаній справі №911/884/25 позивачем було заявлено вимоги про стягнення додаткових штрафних санкцій за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.
За результатами розгляду справи №911/884/25 судом було стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у сумі 39814,38 грн та 3% річних у сумі 7564,86 грн.
На думку відповідача, вказане судове рішення має преюдиційне значення, оскільки ним уже вирішено питання щодо стягнення донарахованих позивачем штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зв'язку з цим Відповідач вважає, що повторне звернення Позивача до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних фактично стосується того самого предмета спору між тими самими сторонами, що є підставою для закриття провадження у справі.
Крім того, відповідач зазначає, що нарахування штрафних санкцій позивачем здійснено з порушенням вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Крім того, Відповідач зазначає, що виконавче провадження №78331298, відкрите на підставі наказу Господарського суду Київської області у справі №911/2427/24, було закінчено постановою державного виконавця у зв'язку з повним виконанням рішення суду.
Відповідач вказує, що заборгованість за судовим рішенням погашалась частинами та нерівними платежами, у зв'язку з чим сума боргу поступово зменшувалась.
На думку відповідача, позивач під час здійснення розрахунку інфляційних втрат та 3% річних безпідставно використовує первісний розмір заборгованості - 487825,99 грн - та здійснює нарахування санкцій на цю суму за весь період прострочення, не враховуючи здійснені часткові платежі та зменшення фактичного залишку боргу.
Відповідач вважає, що у разі нарахування інфляційних втрат та 3% річних такі розрахунки повинні здійснюватися з урахуванням фактичного залишку заборгованості на відповідні дати, а не виходячи з повної суми боргу протягом усього періоду.
Отже, на думку відповідача, поданий позивачем розрахунок є математично неправильним та не може бути покладений судом в основу рішення.
На думку відповідача, заявлені позивачем вимоги спрямовані на отримання необґрунтованої вигоди та фактично використовуються як засіб надмірного збагачення, тоді як порушення зобов'язання не спричинило позивачу реальних збитків.
Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав грошове зобов'язання щодо оплати наданих послуг, у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних як компенсації за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивач наголошує, що інфляційні втрати та 3% річних мають компенсаційний характер та спрямовані на захист майнових інтересів кредитора у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання.
Щодо доводів відповідача про преюдиційність рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 позивач зазначає, що вказане рішення не перешкоджає заявленню позовних вимог у даній справі, оскільки воно лише визначає дату, з якої здійснювалося нарахування відповідних санкцій, однак не вирішує питання щодо нарахувань за інший період прострочення.
Крім того, позивач вказує, що у разі незгоди з поданим розрахунком відповідач мав право надати суду обґрунтований контррозрахунок заявлених сум, проте такого контррозрахунку відповідачем подано не було.
Позивач також зазначає, що рішення суду у справі №911/2427/24 відповідач добровільно не виконував, у зв'язку з чим його виконання відбувалося у примусовому порядку в межах виконавчого провадження.
Щодо доводів відповідача про завершення виконавчого провадження позивач зазначає, що виконавче провадження №78331298 було остаточно закінчено лише 13.01.2026 у зв'язку з повним погашенням заборгованості, що підтверджується постановою державного виконавця.
Водночас, позивач зазначає, що виконавче провадження №78331298 було знову відкрите та приєднане до зведеного виконавчого провадження №78359578.
На думку позивача, саме несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань призвело до нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а тому заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У поданих до суду запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторно заперечує проти доводів позивача та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач зазначає, що доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, не спростовують обставин, наведених у відзиві, зокрема щодо обмеження строку нарахування штрафних санкцій.
Крім того, відповідач зазначає, що відсутність контррозрахунку не може свідчити про правильність розрахунку позивача. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі №559/1622/19, відповідно до якої суд повинен перевіряти правильність поданого позивачем розрахунку та має право самостійно визначити суму нарахувань у разі встановлення його неправильності.
Відповідач також зазначає, що надання контррозрахунку є правом, а не обов'язком сторони.
Крім того, відповідач вказує, що аналогічний спір між тими самими сторонами, з тим самим предметом та з тих самих підстав уже розглядався Господарським судом Київської області у справі №911/884/25, у якій судом було вирішено питання щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
На думку відповідача, повторне звернення позивача до суду з аналогічними вимогами є недопустимим та свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Висновки господарського суду
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Дослідивши надані матеріали справи та оцінивши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 за позовом Адвокатського бюро «Мамаєва Дмитра Юрійовича» до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача, зокрема, основний борг у сумі 487825,99 грн, пеню у сумі 27687,12 грн, 3% річних у сумі 6678,92 грн та інфляційні втрати у сумі 16563,25 грн.
Як вбачається з вказаного рішення, судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 21.09.2023 по 02.09.2024.
Надалі позивач повторно звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 115189,49 грн штрафних санкцій, 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих за тим самим договором, що складалися з 67701,04 грн пені, 39814,38 грн інфляційних втрат та 7674,07 грн 3% річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 7564,86 грн, інфляційні втрати у сумі 39814,38 грн та пеню у сумі 19732,24 грн.
У даній справі №911/3930/25 позивач втретє звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 18947,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 73330,93 грн, нарахованих, за твердженням позивача, за період з 03.09.2024 по 19.12.2025 на суму боргу у розмірі 487825,99 грн, відповідно до наданого розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про надання послуг, внаслідок чого рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 з відповідача було стягнуто основну суму заборгованості.
Разом з тим, як встановлено судом, зобов'язання щодо сплати основного боргу у сумі 487825,99 грн було виконано відповідачем не добровільно, а в межах виконавчого провадження, що підтверджується матеріалами справи та постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №78331298.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
При цьому інфляційні втрати та три проценти річних є способом захисту майнового права кредитора та компенсацією втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та користування боржником чужими коштами.
Отже, нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних здійснюється за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання до моменту фактичного погашення боргу.
Разом з тим суд враховує, що інфляційні втрати та три проценти річних вже були предметом судового розгляду у попередніх справах між тими ж сторонами, зокрема у справах №911/2427/24 та №911/884/25, у межах яких судом здійснювався перерахунок відповідних сум за визначені періоди прострочення.
Отже, при вирішенні даного спору суд повинен перевірити правильність визначення позивачем періоду нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також встановити, чи не охоплюється заявлений у даній справі період нарахування попередніми судовими рішеннями.
З огляду на викладене, суд зазначає, що право кредитора на нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних виникає за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання та існує до моменту його фактичного виконання.
Водночас при вирішенні даного спору суд враховує, що частина періоду прострочення вже була предметом судового розгляду у попередніх справах між тими ж сторонами.
Так, рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 21.09.2023 по 02.09.2024.
Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 судом було вирішено питання щодо нарахування штрафних та фінансових санкцій за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.
Таким чином, заявлений позивачем у даній справі період нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних підлягає перевірці на предмет його співпадіння з періодами, які вже були предметом судового розгляду у зазначених справах.
При цьому суд зазначає, що інфляційні втрати та три проценти річних можуть нараховуватись лише за той період прострочення, який не був охоплений попередніми судовими рішеннями, та до моменту фактичного виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 вже було вирішено питання щодо нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.
Відтак вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання вже був предметом судового розгляду та правової оцінки суду, у зв'язку з чим повторне вирішення питання щодо нарахування відповідних сум за той самий період є недопустимим.
Отже, при розгляді даної справи суд не бере до уваги нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025, оскільки такі вимоги вже були предметом судового розгляду у справі №911/884/25.
Таким чином, предметом дослідження у даній справі може бути лише період прострочення, який не був охоплений попереднім судовим рішенням, а саме з 11.03.2025 по 19.12.2025.
Водночас суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі в зазначеній частині. Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за відповідний період прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим між сторонами наявний спір щодо прав та обов'язків, який підлягає вирішенню судом. Сам по собі факт того, що частина заявленого періоду вже була предметом судового розгляду у попередній справі, не свідчить про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки заявлені вимоги підлягають оцінці судом по суті. З огляду на викладене підстави для закриття провадження у справі в цій частині відсутні.
Разом із цим, в контексті вимог, заявлених позивачем у цій справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 13, 14, 42 та 74 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а також сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, надавати достовірні докази та пояснення. Обов'язок доказування є процесуальним засобом забезпечення правомірності вимог та усунення невизначеності у правовідносинах, при цьому суд розглядає справу виключно на підставі доказів, наданих сторонами, та не збирає їх самостійно, крім випадків, передбачених законом.
З поданої до суду постанови про закінчення виконавчого провадження №78331298 вбачається, що рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 щодо стягнення основного боргу та нарахованих на нього фінансових санкцій було виконано у примусовому порядку, а борг у розмірі 546836,61 грн стягувався в примусовому порядку в період по січень 2026 року.
Враховуючи зазначене, суд констатує, що при нарахуванні позивачем штрафних санкцій за спірний період не було враховано ці факти примусового виконання, що істотно впливає на правильність розрахунку та підстави для стягнення, позаяк мало місце періодичне часткове припипення існування основного боргу, а відтак і його зменшення.
Суд зазначає, що позивач у відповіді на відзив вказав про поновлення виконавчого провадження №78331298 та приєднання його до зведеного виконавчого провадження №78359578, водночас позивач не надав суду належних доказів (постанову про поновлення та приєднання до зведеного) щодо вказаної обставини. Водночас, вказана позивачем обставина, про поновлення ВП, може свідчити, що виконавче провадження за наказом №911/2427/24 про стягнення 546836,61 грн триває та позбавляє можливості суду констатувати стягнення за виконавчим документом.
Також позивач не надав до суду будь-яких офіційних відомостей про фактичне стягнення сум основного боргу у спірний період(відомості з виконавчого провадження про надходження коштів, банківські виписки, квитанції, тощо), враховуючи, що такі стягнення мали місце з огляду на постанову про закінчення виконавчого провадження №78331298.
Відсутність таких доказів робить заявлені позивачем нарахування на суму основного боргу 3% річних та інфляційних втрат непідтвердженими та не дозволяє суду встановити фактичних обсягів виконанння судового рішення в частині основного боргу.
Позивач, як сторона, яка заявляє вимоги, зобов'язаний був добросовісно врахувати здійснені державним виконавцем стягнення в частині основного боргу та надати відповідні розрахунки з урахуванням дат припинення існування частин основного боргу що стягуванись (сплачувались) в межах виконавчого провадження для всебічного і повного розгляду справи. Відсутність таких доказів та недобросовісне ведення розрахунків унеможливлює перевірку заявлених сум, враховуючи встановлений судом факт здійснення погашення частин основного боргу в межах виконавчого провадження. Водночас, суд, керуючись ст. 74 ГПК України, не має права самостійно збирати докази щодо правильності нарахувань штрафних санкцій.
Враховуючи викладене, суд констатує, що позивач не надав належних доказів для підтвердження факту поновлення та приєднання виконавчого провадження, а також правильності нарахування заявлених до стягнення сум за спірний період.
Суд наголошує, що розрахунки позивача не враховують фактичного стягнення боргу у примусовому порядку та не підтверджені документально.
Таким чином суд констатує, що вимоги позивача щодо стягнення нарахованих на суму основного боргу 3% річних та інфляційних втрат за період з 11.03.2025 по 19.12.2025 є необґрунтованими та такими, які суд самостійно перевірити та перерахувати не може, оскільки позивач не надав суду відомостей про дати та розмір погашення частин основного боргу в межах виконавчого провадження.
Щодо доводів сторін стосовно можливості перерахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке. Дійсно, суд наділений правом здійснити відповідний перерахунок, однак не вправі підміняти собою учасників справи та виконувати процесуальні обов'язки, покладені на них Законом. Сторони, у свою чергу, не можуть перекладати зазначений обов'язок на суд. Водночас у даному випадку відсутні належні вихідні дані, необхідні для здійснення судом правильного та обґрунтованого розрахунку, про що зазначалося вище.
Крім того, суд враховує, що після отримання відзиву на позовну заяву, в якому відповідачем зазначалося про здійснення часткових стягнень у межах виконавчого провадження, позивач не вчинив жодних процесуальних дій, спрямованих на спростування наведених доводів, не надав додаткових доказів та не здійснив уточненого (нового) розрахунку заявлених до стягнення сум, що також унеможливлює перевірку їх обґрунтованості судом.
На підставі викладеного суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 92278,25 грн за Договором №30/06/23-1 про надання правових послуг від 30.06.2023, з яких: 73330,93 грн інфляційних втрат, 18947,32 грн 3% річних за період з 03.09.2024 по 19.12.2025, з урахуванням поданої позивачем доказової бази на підтвердження проведених нарахувань - задоволенню не підлягають.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача, понесені ним в межах розгляду спору, залишити за позивачем.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2026.
Суддя А.Ф. Черногуз