ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.03.2026Справа № 910/14162/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
пл. Франка Івана, 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 40538421
до Українсько-іспанського спільного підприємства "ІБЕРУС-КИЇВ"
вул. Кирилівська, 51-А, м. Київ, 04080;
ідентифікаційний код 05760537
про стягнення 92 689,28 грн.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Українсько-іспанського спільного підприємства "ІБЕРУС-КИЇВ" (далі- відповідач) про стягнення 92 689,28 грн. заборгованості за Договором на постачання теплової енергії №250126-01 від 01.10.205, з яких: 49 471,15 грн. - основного боргу, 33 195,14 грн. - інфляційних нарахувань та 10 022,99 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14162/25, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.11.2025 була направлена та доставлено відповідачу в його Електронний кабінет, що підтверджується Довідкою про доставлення процесуального документа до електронного кабінету 20.11.2025.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/14162/25, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
Відповідач не скористався наданим їм законом правом подати письмові заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго".
01.10.2015 року між Публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО» (3 09.08.2019 року АТ «К.ЕНЕРГО») (далі - «Енергопостачальна організація») та Українсько-іспанським спільним підприємством «БЕРУС-КИЇВ» (далі - Абонент Відповідач) було укладено Договір № 250126-01 на постачання теплової енергії. Відповідно до якого, Енергопостачальна організація зобов'язувалася поставити теплову енергію Абоненту для потреб опалення та вентиляції - в період опалювального сезону нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Волоська, буд. 21 опалювальна площа 90, 3 кв.м., а Абонент зобов'язався своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Пункт 8.1 Договору передбачає, що договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.05.2016 року.
Відповідно до п. 8.3. Договору, припинення дії договору не звільняє «Абонента» від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із Сторін. (п. 8.4 Договору).
Відповідно до п. 2.2.1, п. 2.2.2 Договору, Енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції - в період опалювального сезону кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору. Енергопостачальна організація зобов'язується підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі на тепловому вводі будівлі згідно з температурним графіком, затвердженим КМДА (Додаток № 2а).
Згідно п. 2.3.1. Договору Відповідач зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Відповідно до п. 2.3.2. Договору, Відповідач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 Договору.
Відповідно до п.1 Додатку 3 до Договору, розрахунки з Відповідачем, за відпущену теплову енергію, проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» без урахування ПДВ для потреб опалення - 1299, 95 грн (грн./Гкал).
Пункт 5 Додатку 4 до Договору визначає, що Відповідач щомісяця самостійно отримує з 12 по 15 число в Центрі обслуговування клієнтів за адресою: вул. Шекавицька, буд. 37/48: Облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; Акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «Абонент» повертає в Центр обслуговування клієнтів); - Акт виконаних робіт. Будинок за адресою: м. Київ, вул. Волоська, буд. 21, обладнаний будинковим приладом обліку, що підтверджується наданим актом прийняття теплового вузла обліку.
11.10.2018 між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» (далі - Кредитор Постачальник) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», Новий кредитор Позивач) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір цесії), відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Згідно п. 3.4.2 Договору цесії Позивач має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.
Відповідно до витягу з Додатку № 1 до Договору цесії Позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 до Українсько-іспанським спільним підприємством «ІБЕРУС-КИЇВ» за договором/особовим рахунком № 250126-01 у розмірі 49471,15 грн., яка на день подачі до суду позовної заяви не змінилась, що підтверджується: розрахунком основного боргу за теплову енергію, актом звіряння розрахунків за теплову енергію, рахунком-фактурою, довідкою про нарахування за теплову енергію, обліковими картками.
Крім того, відповідно до п. 1.3 Договору цесії Кредитор відступає, а Новий кредитор Позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).
Проте, порушуючи умови Договору, Відповідач своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого станом на 01.05.2018 утворилась заборгованість у розмірі 49 471,15 грн.
Позовні вимоги за даним позовом стосуються стягнення заборгованості в частині невиконання Відповідачем умов Договору № 250126-01 на постачання теплової енергії.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України зазначено, що власність зобов'язує, а в ст.32'2 цк вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон №2189) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладенням відповідного договору.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції що діяла на момент виникнення боргу), п.п.18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07. 2005 №630, споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до п.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (редакція Закону про житлово-комунальні послуги діяла на момент виникнення боргу) встановлено обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України (справа №6- 59ис13) від 30 жовтня 2013 року споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі.
Згідно п.1 ст.9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила) споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Частиною 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного сторонами договору позивач поставив теплову енергію за особовим рахунком №910415- 01 за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року на загальну суму 49 471,15 грн., що підтверджується довідкою про нарахування за теплову енергію договором/особовим рахунком №910415-01 за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, відомостями карток обліку споживання теплової енергії за вказаний період.
Проте, відповідач свій обов'язок зі сплати вартості поставленої теплоенергії виконав неналежним чином, обумовлені договором платежі здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість у сумі 49 471,15 грн.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідач суду не надав, доводів позивача не спростував, позовні вимоги в частині стягнення 49471,15 грн. основного боргу підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення матеріальних втрат у вигляді інфляційної складової боргу в сумі 20930,67 грн. та 3 % річних в сумі 10 388,14 грн., суд враховує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (в порядку статті 625 ЦК України) є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення індексу інфляції та 3% річних судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 33 195,14 грн. та 3% річних у сумі 10 022,99 грн. підлягають задоволенню, у сумах, заявлених позивачем.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, доводи позивача, викладені у його позовній заяві підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідачем не надано доказів на спростування доводів і тверджень позивача чи сплати наявної суми заборгованості.
За таких обставин, позовні вимоги КП “Київтеплоенерго» підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Українсько-іспанського спільного підприємства "ІБЕРУС-КИЇВ" (вул. Кирилівська, 51-А, м. Київ, 04080; ідентифікаційний код 05760537) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, пл. Франка Івана, 5, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у розмірі 49 471,15 грн., 3% річних у розмірі 10 022,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 33 195,14 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов