12.03.2026 Справа № 909/146/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024 про залишення без розгляду позовної заяви виконувача обов'язків керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська (повний текст ухвали складено 29.04.2024, суддя Малєєва О.В.)
у справі № 909/146/24
за позовом Виконувача обов'язків керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська
в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради,
Західного офісу Держаудитслужби
в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області
до відповідача-1 Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради,
до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМ"
про визнання недійсним договору від 10.07.2019 № 97 та стягнення 3920400 грн
За участю представників:
від прокуратури - Цинайко Н.І.
від позивача-1 - не з'явився
від позивача-2 - не з'явився
від відповідача-1 - не з'явився
від відповідача-2 - не з'явився
Господарський суд Івано-Франківської області 24.04.2024 задоволив клопотання Івано-Франківської міської ради від 19.04.2024 (вх. № 6678/24) про залишення позову без розгляду, залишив без розгляду позов виконувача обов'язків керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради, Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області до Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерм» про визнання недійсним договору від 10.07.2019 № 97, укладеного між відповідачами, та про стягнення 3 920 400 грн з відповідача-2 на користь відповідача-1 з наступним стягненням одержаних відповідачем-1 коштів в дохід держави.
Не погодившись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Івано-Франківська обласна прокуратура оскаржила її в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищезазначену ухвалу та повернути справу на розгляд суду першої інстанції, стягнути з відповідача судовий збір, сплачений за подання позову та апеляційної скарги, на користь Івано-Франківської обласної прокуратури.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2024, склад колегії з розгляду справи № 909/146/24 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.
30.05.2024 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 909/146/24.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури.
Ухвалою від 20.06.2024 Західний апеляційний господарський суд зупинив апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024 у справі № 909/146/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 поновлено провадження у справі № 909/146/24 з розгляду апеляційної скарги Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024.
Західний апеляційний господарський суд в ухвалі від 09.01.2025 зупинив апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024 у справі № 909/146/24 до розгляду Об'єднаною палатою Верховного Суду справи № 922/3456/23.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 поновлено провадження у справі № 909/146/24 з розгляду апеляційної скарги Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави у зв'язку з виявленими порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції під час публічних закупівель, не довів наявності передбачених законом підстав для здійснення представництва, оскільки неправильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, адже Івано-Франківська міська рада не наділена повноваженнями у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, а Держаудитслужба України здійснює державний фінансовий контроль і не уповноважена на захист інтересів держави у таких правовідносинах, тоді як такі повноваження належать Антимонопольному комітету України, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення прокурора до суду.
Прокурор не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що:
- закупівля тролейбусів за кошти міського бюджету була проведена з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (рішення Антимонопольного комітету України підтверджує антиконкурентні узгоджені дії учасників), що призвело до укладення договору, який суперечить інтересам держави та підлягає визнанню недійсним;
- суд першої інстанції неправильно встановив відсутність повноважень у Івано-Франківської міської ради та Держаудитслужби. Органи державного фінансового контролю та розпорядники бюджетних коштів мають право та обов'язок звертатися до суду для захисту інтересів держави та громади;
- прокурор правомірно подав позов в інтересах держави, оскільки уповноважений орган не вжив заходів для усунення порушень. Використання бюджетних коштів з порушенням принципів добросовісної конкуренції, ефективності та економії підтверджує наявність матеріального інтересу держави;
- порушення ТзОВ «ІНТЕРМ» у сфері публічних закупівель є підставою для висновків про порушення законодавства про публічні закупівлі. Бездіяльність Західного офісу Держаудитслужби після отримання інформації про порушення обґрунтовує звернення прокурора до суду для захисту державних інтересів.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, Івано-Франківською міською радою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона покликається на таке:
- на момент проведення закупівлі, Управління транспорту та зв'язку міської ради не виявило антиконкурентних узгоджених дій, а товари були поставлені та прийняті за укладеними договорами. Прокурор не надав доказів того, що бюджетні кошти витрачено неефективно або з перевищенням вартості, або що могли бути більш вигідні пропозиції;
- органи місцевого самоврядування не мають повноважень контролювати дотримання законодавства про захист економічної конкуренції при проведенні закупівель. Держаудитслужба може здійснювати фінансовий контроль лише у межах своїх повноважень, які не включають перевірку відповідності закупівлі законодавству про конкуренцію;
- згідно із законом, захист конкуренції та подання позовів щодо порушень законодавства про конкуренцію належить Антимонопольному комітету України, а не прокурору або органам місцевого самоврядування. Відтак, суд першої інстанції правомірно визнав, що прокуратура неправильно визначила орган, уповноважений захищати державні інтереси у спірних правовідносинах, і залишив позов без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В дане судове засідання з'явився прокурор, який підтримав свої доводи, викладені у апеляційній скарзі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні докази в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія встановила наступне:
Окружна прокуратура міста Івано-Франківська, здійснюючи повноваження, визначені ст.131-1 Конституції України та ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», в межах контролю за дотриманням законності на виконання рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.09.2023 № 63/78-р/к встановила, що під час проведення Управлінням транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради відкритих торгів щодо предмета закупівлі «Рейковий рухомий склад» (тролейбуси VOLVO, еквівалент 2 одиниці низькопідлогових, що перебували в користуванні), мали місце антиконкурентні узгоджені дії ТзОВ «ІНТЕРМ» та ФОП Риндич Б. Л.
Водночас, виявлено підстави для представництва інтересів держави у сфері бюджетних відносин щодо визнання недійсним договору № 97 від 10.07.2019, укладеного між Управлінням транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради та ТзОВ "ІНТЕРМ", оскільки його укладення суперечить інтересам держави та суспільства.
У відповідності до ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», Окружна прокуратура міста Івано-Франківська направила листи щодо виявленого порушення інтересів держави з метою вирішення питання про представництво інтересів держави в суді у разі відсутності належного реагування уповноваженими особами. Такі листи були надіслані:
- Івано-Франківській міській раді (лист від 08.01.2024 № 09.50-69-92ВИХ-24 та від 22.01.2024 № 09.50-69-384ВИХ-24);
- Західному офісу Державної аудиторської служби (лист від 09.01.2024 № 09.50-69-113 ВИХ-24);
- Управлінню Західного офісу Державної аудиторської служби в Івано-Франківській області (лист від 09.01.2024 № 09.50-69-114 ВИХ-24);
- Західному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України (лист від 09.01.2024 № 09.50-69-115 ВИХ-24).
На зазначені звернення Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради надало листи від 12.01.2024 № 07/26.1-10/8 та від 31.01.2024 № 09/01-09/351, в яких повідомило, що на момент визначення переможців за результатами закупівлі тендерним комітетом Управління антиконкурентних узгоджених дій, що могли вплинути на результати торгів, не виявлено. Водночас, на час прийняття рішення адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України укладені з ТзОВ «ІНТЕРМ» договори були виконані та закриті, а товарно-матеріальні цінності придбані.
Листом від 19.01.2024 № 130913-17/198-2024 Управління Західного офісу Державної аудиторської служби в Івано-Франківській області повідомило, що проведення моніторингу закупівель з ідентифікатором UA 2019-06-07-001997-b на момент звернення неможливе, оскільки за даними звіту про виконання договорів про закупівлю, опублікованого замовником 20.02.2020, зобов'язання за вказаними договорами виконані. Крім того, відповідно до ч.2 ст.8 ЗУ «Про публічні закупівлі», моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору та дії договору. Управлінням не встановлено порушень законодавства, зазначених у листі та відсутні підстави для звернення до суду. Також зазначено, що контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції не входить до компетенції органу державного фінансового контролю.
У листі від 31.01.2024 № 63-02/282 Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повідомило, що ТзОВ «ІНТЕРМ» сплатило штраф відповідно до рішення комітету, яке не оскаржувалося та на вимогу прокуратури надало витребувані документи.
Вважаючи встановлені фактичні обставини такими, що свідчать про участь ТзОВ «ІНТЕРМ» у проведенні відкритих торгів щодо закупівлі «Рейкового рухомого складу» з метою одержання незаконного прибутку, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їхню суперечність інтересам держави і суспільства, та знівелювавши змагальність торгів, внаслідок чого отримало бюджетні кошти в сумі 3 920 400,00 гривень, Окружною прокуратурою міста Івано-Франківська прийнято рішення звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору № 97 від 10.07.2019, укладеного між Управлінням транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради та ТзОВ «ІНТЕРМ», та стягнення з ТзОВ «ІНТЕРМ» зазначеної суми на користь Управління з подальшим зарахуванням одержаних коштів в дохід держави.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абз.2 ч.5 ст. 53 ГПК України).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні є гарантованим державою правом та реальною здатністю територіальної громади самостійно або через органи та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Згідно з ч. 1 ст. 10 цього Закону, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені функції і повноваження.
Органи місцевого самоврядування можуть бути позивачами і відповідачами у судах та звертатися до суду у разі необхідності для реалізації своїх повноважень (ст. 18-1 Закону).
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, якими органи місцевого самоврядування розпоряджаються від імені територіальних громад (ч. 3 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону).
Використання коштів місцевого бюджету з порушенням вимог законодавства підриває цю основу та завдає шкоди інтересам держави, яка гарантує місцеве самоврядування (ст. ст. 7, 142 Конституції України).
За змістом ст. 114 Бюджетного кодексу України, до повноважень місцевих рад належить, зокрема, контроль за виконанням рішення про місцевий бюджет.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують відповідні повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Як вбачається з Положення про Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради, Управління є юридичною особою, утвореною міською радою, підзвітною та підконтрольною їй, утримується за рахунок коштів міського бюджету та здійснює використання таких коштів у межах затвердженого кошторису.
Отже, у спірних правовідносинах Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів), тоді як Івано-Франківська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що затверджує та контролює виконання місцевого бюджету, є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у цих правовідносинах, у тому числі щодо захисту інтересів держави у разі їх порушення.
До позовної заяви прокурором долучено документи, що підтверджують листування з Івано-Франківською міською радою щодо порушення інтересів держави внаслідок визнання ТзОВ «ІНТЕРМ» переможцем процедури закупівлі та укладення договору за результатами тендера, спотвореного антиконкурентними узгодженими діями, а також щодо необхідності вжиття заходів шляхом звернення до суду. У відповіді Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради повідомило про те, що фінансування за договором здійснювалося за рахунок коштів міського бюджету. Таким чином, Івано-Франківська міська рада як орган, уповноважений державою у спірних правовідносинах, не вжила належних та своєчасних заходів для захисту порушених інтересів держави, що призвело до їх порушення.
Обставини справи свідчать про те, що внаслідок антиконкурентних узгоджених дій учасників процедури закупівлі було порушено принципи добросовісної конкуренції, ефективності та економії бюджетних коштів, що призвело до їх неефективного використання. Оскільки фінансування спірного договору здійснювалося за рахунок коштів міського бюджету, такі порушення безпосередньо зачіпають інтереси держави у бюджетній сфері та інтереси територіальної громади. За таких обставин звернення прокурора до суду спрямоване на захист порушених інтересів держави та є обґрунтованим.
Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст.7 Закону України «Про публічні закупівлі» та Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль у сфері публічних закупівель здійснює центральний орган виконавчої влади, уповноважений на реалізацію відповідної державної політики - Державна аудиторська служба України.
Основними завданнями такого органу є контроль за законним, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, у тому числі дотриманням законодавства про закупівлі. При цьому орган державного фінансового контролю має право звертатися до суду в інтересах держави, зокрема у разі неусунення виявлених порушень, а також порушувати питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, та стягнення коштів, отриманих за такими договорами.
Отже, Державна аудиторська служба України є органом, наділеним повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і вжиття заходів реагування у разі виявлення порушень, у тому числі шляхом звернення до суду.
До позовної заяви прокурором долучено документи, що підтверджують листування із Західним офісом Держаудитслужби та Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області щодо порушення інтересів держави внаслідок укладення договору за результатами тендера, спотвореного антиконкурентними узгодженими діями, та наявності підстав для визнання його недійсним. У відповіді Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області повідомило про непроведення контрольних заходів щодо зазначеної закупівлі та відсутність підстав для звернення до суду. Таким чином, Західний офіс Держаудитслужби не вжив належних та своєчасних заходів державного фінансового контролю та захисту інтересів держави, що призвело до їх порушення.
Метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель і розвитку добросовісної конкуренції, при цьому закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції між учасниками (ч. 1, 5 ст. 5 Закону). Встановлення Антимонопольним комітетом України факту відсутності конкуренції під час проведення процедури закупівлі свідчить про порушення зазначених принципів та вимог законодавства про публічні закупівлі, зокрема щодо визначення переможця торгів і укладення договору за їх результатами.
Такі порушення свідчать про неправомірність укладення спірного договору та є підставою для вжиття заходів реагування в межах захисту інтересів держави. Водночас, прокурор не зобов'язаний звертатися до суду в інтересах усіх можливих уповноважених органів, а достатнім є звернення в інтересах одного з них.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, безпідставно звузив зміст спірних правовідносин лише до сфери захисту економічної конкуренції та помилково визначив Антимонопольний комітет України єдиним органом, уповноваженим на звернення до суду у таких спорах, не врахувавши при цьому характер заявлених вимог та наявність бюджетного інтересу держави.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для залишення позову без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України є передчасним та необґрунтованим, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів також звертає увагу на таке:
За змістом ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
У відповідності до висновків, викладених у постанові Верховноог Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010, ст.228 була доповнена частиною 3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом, правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
У частині 3 ст.228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки: - які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; - ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; - ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; - наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна; - ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, суд має враховувати що санкції, передбачені цією нормою є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України, прокурор у цій справі повинен довести, а суд з'ясувати, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024 у даній справі, а відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Питання розподілу судових витрат буде вирішено судом першої інстанції після розгляду справи по суті.
Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 277, 280, 282-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури задоволити.
Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024 про залишення без розгляду позовної заяви у справі № 909/146/24 скасувати.
Справу № 909/146/24 передати до Господарського суду Івано-Франківської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 20.03.2026.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік