79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" березня 2026 р. Справа №907/416/18(910/6341/19)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» б/н від 08.12.2025 (вх.ЗАГС. №01-05/3835/25 від 08.12.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.10.2025 (суддя Ремецькі О.Ф., повне рішення складено 20.11.2025)
у справі №907/416/18 (910/6341/19)
за позовом: ТОВ “Консервний завод “Універ»
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридична група “ІНІЦІАЛІС», м. Ужгород
до ПАТ “Державний ощадний банк України»
про стягнення суми 27.194,05дол. США, що еквівалентно сумі 700.000,00грн. (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача про зміну предмету позову від 16.07.2019)
у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ» (ідентифікаційний код 32218536)
про банкрутство
за участю представників:
від позивача: арбітражний керуючий Занько М.М. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);
від відповідача: представник Юрків Р.В.;
від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: адвокат Сочка В.І.
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.10.2025 у справі №907/416/18 (910/6341/19) позов задоволено повністю; стягнуто з Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ» суму 700 000,00 грн, а також 10 500,00 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.10.2025 у справі №907/416/18 (910/6341/19), прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.2.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву до 16.01.2026, призначено розгляд справи на 21.01.2026.
13.01.2026 представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/275/26), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
19.01.2026 ТзОВ “Юридична група “ІНІЦІАЛІС» подало відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/461/25), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 відкладено розгляд справи на 04.03.2026.
В судовому засіданні 04.03.2026 представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, надав суду пояснення щодо фактичних обставин спору, просив оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити.
Ліквідатор та представник третьої особи проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечили, просили залишити оскаржене рішення без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового судового рішення, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ» (ідентифікаційний код 32218536) звернулося до Господарського суду Закарпатської області із заявою про порушення справи про банкрутство ТзОВ «Консервний завод «Універ» у порядку ст.95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2018 порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Консервний завод «Універ».
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 07.08.2018 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Мотрунич Л.І. (згодом, повноваження ліквідатора в різний час виконували різні арбітражні керуючі, 09.07.2025 ліквідатором призначено арбітражного керуючого Занька М.М.).
Повідомлення про визнання боржника банкрутом опубліковано на сайті Вищого господарського суду України 08.08.2018 за номером 53387.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.12.2018 визнано грошові вимоги кредитора ТзОВ «Юридична група «Інціаліс» до боржника на суму 853 306,13 грн.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.12.2018 визнано вимоги кредитора ПАТ «Державний ощадний банк України» до боржника на суму 308.705.576,89грн., у тому числі за договором кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 та рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2016 у справі №907/431/16; за договором кредитної лінії №300910 від 30.09.2010 та рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.05.2017 у справі №907/425/16; а також заборгованість ТзОВ «Виноградівський райагротехсервіс» за договором кредитної лінії №300910 від 30.09.2010, визнану в розмірі 63 263 549,55 гривень у справі №907/580/17 про банкрутство «Виноградівський райагротехсервіс», з яких конкурсними є вимоги у розмірі 306.391.227,71 грн., а забезпеченими є вимоги у розмірі 2.314.349,18 грн.
01.04.2019 ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ» Мотрунич Л.І. звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення 700 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.06.2013 між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ТзОВ «Консервний завод «Універ» укладено договір комісії, за умовами якого товариство доручило, а банк зобов'язався за рахунок товариства і від свого імені та відповідно до умов заяви про продаж іноземної валюти №06/06 від 06.06.2013 продати для товариства на міжбанківському валютному ринку України 5 600 000 доларів США, належних товариству, за курсом 8,145 за 1 долар США.
Проте, 06.06.2013 відповідач на міжбанківському валютному ринку України не здійснив продаж валютних коштів, що свідчить про невиконання умов укладеного договору комісії, а також не повернув іноземної валюти товариству.
Невиконання банком умов договору комісії змусило позивача 03.11.2017 звернутись до відповідача із заявою про відмову від цього договору, а 07.11.2017 - із вимогою повернути в 7-денний строк валютних коштів в розмірі 5 600 000,00 доларів США. Вказані заяви банк отримав, проте залишив без реагування.
Позивач стверджує, що з моменту його відмови від договору комісії відпала правова підстава для знаходження належних йому грошових коштів у відповідача та просить стягнути частину суми боргу, а саме грошові кошти в розмірі 700 000,00 грн., на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України як безпідставно збережені.
Згодом позивач подав до Господарського суду міста Києва заяву про зміну предмета позову, в якій визначив позовні вимоги в доларах США, які станом на дату подання позову еквівалентні 700 000,00 грн., а саме 27 194,05 дол.США.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що між сторонами існують кредитні правовідносини, які виникли на підставі договору кредитної лінії від 25.03.2011 (з наступними змінами і доповненнями).
За умовами кредитного договору банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді мультивалютної (гривня та долар США) кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в розмірі 6 837 500 доларів США з процентною ставкою 11 % річних та остаточним терміном повернення - не пізніше 31.12.2017.
27.08.2013 сторони уклали додаткову угоду №5 до кредитного договору, в якому передбачили, що кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку на такі цілі:
- транш, що не перевищує еквіваленту 26 млн.грн. на рефінансування заборгованості перед банком, що виникла на підставі кредитного договору №80606 від 06.06.2008 та №80606/1 від 06.06.2008, укладених між позичальником і банком;
- другий транш в розмірі, що з попереднім траншем не перевищуватиме 6 202 500 доларів США на поповнення обігових коштів;
- третій транш в розмірі не більше 625 000 доларів США на поповнення обігових коштів.
Позивач умови кредитування порушив, що призвело до здійснення заходів щодо стягнення заборгованості в судовому порядку (справи №907/431/16, №907/425/16).
В подальшому, позивач самостійно ініціював процедуру банкрутства, в межах якої ухвалою суду від 18.12.2018 визнано грошові вимоги банку до боржника в розмірі 308 705 576,89 грн.
В межах кредитних правовідносин, для обслуговування позичальника на міжбанківському ринку було укладено договір комісії, за умовами якого банк діяв як комісіонер в інтересах позичальника при купівлі-продажу валюти на міжбанківському валютному ринку. 06.06.2013 за рахунок коштів АТ «Ощадбанк» у вигляді чергового траншу в розмірі 5 600 000,00 доларів США відбулось погашення гривневого еквіваленту заборгованості ТзОВ «Консервний завод «Універ» в розмірі 45 597 709,70 грн. Натомість, згодом, за умовами додаткової угоди №5 сторони погодили максимальну суму ліміту кредитування і визначили його в еквіваленті 6 837 500 доларів США.
Таким чином, відповідач наголошує, що твердження позивача про невиконання банком умов договору комісії не відповідають дійсним обставинам.
Окрім того, обставини, на які позивач посилається у позовній заяві, вже були предметом розгляду судової справи №907/595/17.
У відзиві на позов відповідач також заявив про сплив строку позовної давності.
21.10.2019 втратив чинність Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на підставі п.2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства в редакції, чинній станом на 21.10.2019, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 справу №910/6341/19 передано за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області для розгляду в межах справи №907/416/18 про банкрутство ТзОВ «Консервний завод «Універ».
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2020 справу №910/6341/19 прийнято до розгляду в межах розгляду справи №907/416/18 про банкрутство ТзОВ «Консервний завод «Універ».
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.03.2024.
07.08.2025 кредитор боржника - ТзОВ «Юридична група «Ініціаліс» звернулась до суду про повернення до стадії підготовчого провадження у справі №910/6341/19 за позовом ТзОВ «Консервний завод «Універ» до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення суми, та залучення ТзОВ «Юридична група «Ініціаліс» до участі у справі №910/6341/19 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.08.2025 постановлено повернутися до розгляду справи №907/416/18 (910/6341/19) у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання, залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТзОВ «Юридична група «Ініціаліс».
09.09.2025 третя особа подала суду письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог та клопотання про поновлення строку для подання доказів, приєднання до матеріалів справи та прийняття до розгляду копії відповіді Національного банку України від 28.10.2019 за №18-0007/55932.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2025.
У цій ухвалі вказано, що в ході судового засідання судом постановлено протокольну ухвалу про поновлення строку та приєднання до матеріалів справи відповідного доказу.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, керувався такими висновками:
- АТ «Ощадбанк» не спростував доводи ТзОВ «Консервний завод «Універ» про невиконання умов договору комісії, а також не довів вихід на міжбанківський валютний ринок та укладення угод з продажу валюти згідно визначених у заяві про продаж іноземної валюти № 06/06 від 06.06.2013 умов (сума та курс); системою підтвердження угод не підтверджено продаж доларів США у обсязі та за курсом, що визначені у заяві про продаж іноземної валюти № 06/06 від 06.06.2013;
- враховуючи невиконання відповідачем умов договору комісії від 06.06.2013, позивач реалізував право відмовитись від договору комісії, направивши на адресу банку заяву №1 від 30.10.2017, а заявою № 2 від 31.10.2017 позивач розпорядився коштами, заявивши ПАТ «Державний ощадний банк України» вимогу про їх повернення;
- оскільки підстава для перебування грошових коштів у розмірі 27 194,05 доларів США, що станом на день звернення з позовом еквівалентно 700 000,00 грн., у ПАТ «Державний ощадний банк України» відпала, такі у межах заявлених позовних вимог підлягають поверненню ТзОВ «Консервний завод «Універ» примусово;
- суд враховує висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 28.12.2012 у справі №5008/1042/2011, згідно з якими проведення банком внутрішньобанкового обміну валюти є порушенням умов договору комісії (заяви про обмін іноземної валюти), а також Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281;
- відповідно до ч.3 ст.61 КУзПБ, під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов'язаний використовувати лише один (ліквідаційний) гривневий рахунок боржника в банківській установі, на який перераховуються залишки коштів з інших рахунків, тому заявлена позовна вимога про повернення коштів може бути задоволена у гривнях в межах ціни позову;
- з врахуванням встановленого Національним банком України курсу гривні України до долара США станом день ухвалення цього рішення заявлена до стягнення сума не перевищує 27 194,05 доларів США;
- Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 у справі №910/15919/18 виклав висновок, згідно з яким «вимога позивача від 20.03.2018 щодо повернення товару, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, свідчить про відмову позивача від договору комісії. Водночас право позивача на таку відмову передбачено частиною першою статті 1025 ЦК України. Разом з цим касаційний суд відзначає, що згідно з положеннями статті 1025 ЦК України право комітента на відмову від договору комісіє є безумовним та не залежить від наявності факту невиконання або неналежного виконання комісіонером умов договору. Така відмова є підставою для припинення дії договору та повернення відповідачем позивачеві переданого на реалізацію товару»;
- слід відхилити доводи ПАТ «Державний ощадний банк України» про надання оцінки правовідносинам між сторонами у справі №№ 907/595/17, 907/431/16, 907/425/16, 907/580/17, оскільки їх предметом було визнання припиненою поруки за договором поруки від № 250311-п1 від 25.03.2011, стягнення заборгованості за договорами кредитної лінії № 250311 від 25.03.2011 та № 300910 від 30.09.2010, а також вимоги АТ «Ощадбанк» до ТзОВ «Виноградівський райагротехсервіс» щодо заборгованості за договорами кредитної лінії №300910 від 30.09.2010 та №250311 від 25.03.2011;
- ТзОВ «Консервний завод «Універ» не пропущено строк позовної давності, оскільки її перебіг розпочався зі зверненням до ПАТ «Державний ощадний банк України» з заявою № 2 від 31.10.2017 про повернення коштів, а відмова від договору комісії строками не обмежена.
Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача і третьої особи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, а при ухваленні оскаржуваного рішення порушено як норми процесуального права, так і неправильно застосовано норми матеріального права, на підтвердження чого апелянт покликається на такі доводи:
- щодо дій АТ «Ощадбанк» як комісіонера при продажі валюти 06.06.2013 відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції повідомляв, що для обслуговування позичальника на міжбанківському валютному ринку між позивачем та апелянтом була оформлена заява про продаж валюти №06/06 від 06.06.2013, в якій позивач доручив апелянту здійснити продаж іноземної валюти на наступних умовах - 5 600 000,00 дол. США, курс продажу 8,145, гривневий еквівалент 45 612 000,00 грн, натомість апелянт зобов'язався перерахувати на рахунок №29006900000101 суму іноземної валюти, а позивач доручив перерахувати гривневий еквівалент проданої валюти на поточний рахунок №26003305711295/980, надавши право на утримання комісійної винагороди у гривнях в розмірі 0,15%, а в разі неможливості виконати заяву позивач просив уповноважений банк повернути іноземну валюту на рахунок №26003305711295/840, окремий договір комісії між сторонами не укладався; однак суд не врахував таких доводів;
- надані відповідачем докази підтверджують, що кредитна заборгованість ТзОВ «Консервний завод «Універ» у валюті зобов'язання гривні, що виникла відповідно до договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 та станом на 06.06.2013 становила 45 597 709,70 грн. була погашена перед АТ «Ощадбанк» в повному обсязі, переоформивши кредитні зобов'язання позивача з однієї валюти - гривні, в іншу валюту - долар США; станом на 07.06.2013 заборгованість ТзОВ «КЗ «Універ» складала 6 124 000,00 доларів США, натомість, згодом умовами додаткової угоди №5 від 27.08.2013 до договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 сторони погодили максимальну суму ліміту кредитування у валюті зобов'язання долар США, визначивши його еквівалент в розмірі 6 837 500 доларів США;
- обставини, на які посилається позивач як на підстави своїх позовних вимог, уже були предметом розгляду судової справи №907/595/17 за позовом ТзОВ «Виноградівський райагротехсервіс» до ТзОВ «Консервний завод «Універ» та АТ «Ощадбанк» про визнання поруки припиненою;
- у підпункті 4.15. постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №907/595/17 були зроблені висновки про те, що кошти отриманого позичальником 06.06.2013 чергового траншу у розмірі 5 600 000 доларів США протягом цього ж операційного дня були конвертовані у гривні та спрямовані на погашення кредитної заборгованості позичальника за цим же кредитним договором;
- вищезазначені обставини є належним та достатнім підтвердженням відсутності у позивача жодних правових підстав для задоволення позову ТзОВ «Консервний завод «Універ» до АТ «Ощадбанк» та наявності заборгованості за цим договором;
- кредитна заборгованість ТзОВ «Консервний завод «Універ» у валюті зобов'язання гривні, що виникла відповідно до договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 та станом на 06.06.2013 становила 45 597 709,70 грн. була погашена перед АТ «Ощадбанк» в повному обсязі 06.06.2013, станом на 07.06.2013 заборгованість ТОВ «КЗ «Універ» перед АТ «Ощадбанк» складала 6 124 000,00 доларів США, а згідно з умовами додаткової угоди №5 від 27.08.2013 до договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 сторони погодили максимальну суму ліміту кредитування у валюті зобов'язання долар США, визначивши його еквівалент в розмірі 6 837 500,00 доларів США;
- вимога позивача повернути комісію від продажу валюти є вимогою нікчемною, оскільки апелянтом комісійна винагорода за продаж валюти отримана 06.06.2013, натомість відмова позивача від розпорядження грошовими коштами у вигляді комісійної винагороди зроблена в односторонньому порядку, при чому через 4 роки після виконання апелянтом своїх зобов'язань з продажу валюти;
- АТ «Ощадбанк» під час розгляду справи в суді першої інстанції заявило про сплив строку позовної давності, оскільки з 06.06.2013 до 03.11.2017 минуло більше, ніж 4 (чотири) роки, що значно перевищує строк загальної позовної давності тривалістю три роки, відповідно до положень ст. 257 ЦК України, а отже, на час розгляду судом позовної заяви про стягнення заборгованості за договором комісії строк позовної давності сплив;
- розгляд справи на стадії проведення підготовчого провадження неодноразово відкладався та тривав з 17.01.2020 до 10.09.2025, коли відбулось закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, тобто тривав 2056 календарних днів або більше ніж 5,5 років, що суперечить критеріям розумності процесуальних строків та є прямим порушенням процесуальних прав, беручи до уваги приписи ч.3 ст.177 ГПК України, якою передбачено, що підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, а у виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:
- в апеляційній скарзі АТ «Ощадбанк» намагається підмінити сам предмет спору, а саме: не виконання з боку банку обов'язку за рахунок товариства, від свого імені та відповідно до умов заяви про продаж іноземної валюти № 06/06 від 06.06.2013 продати для товариства на міжбанківському валютному ринку України 5 600 000 доларів США, належних товариству, за курсом 8,145 грн. за 1 долар США;
- будь-які посилання відповідача на укладені з позивачем кредитні договори та кредитні взаємовідносини, обставини укладення та виконання кредитних договорів не мають відношення до цієї справи, не стосуються предмету спору i не мають значення для розгляду цієї справи;
- жодними доказами факт виконання відповідачем договору комісії не підтверджується;
- виписка щодо руху коштів на банківському рахунку ТзОВ «Консервний завод «Універ» підтверджує час зарахування на рахунок ТзОВ «Консервний завод «Універ» 5 600 000 доларів США (12:18 година), списання їх з рахунку з метою продажу на міжбанківському валютному ринку (12:27 година) та зарахування на рахунок ТзОВ «Консервний завод «Універ» української гривні за курсом, іншим, ніж 8,145 гривень за один долар США, водночас, відомості про виконання зобов'язання, а саме факт укладення відповідачем угоди на міжбанківському валютному ринку України із відповідним суб'єктом міжбанківського валютного ринку та здійснення операції з продажу цієї валюти у вказаній виписці відсутні;
- той факт, що відповідач провів внутрішньобанківську проводку із зарахування на рахунок позивача коштів у гривнях в сумі, яка очевидно не відповідає дорученню комісіонера, i в подальшому, провів самостійне списання банком коштів з рахунку позивача i їх зарахування на транзитний рахунок з обліку заборгованості, не спростовує, а навпаки, підтверджує невиконання доручення комісіонера та відсутність вчиненого відповідачем правочину з продажу валютних коштів в інтересах комітента у порядку i у спосіб, що був визначений комітентом у заявці на продаж валюти;
- згідно з ч.1 ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» торгівля іноземною валютою на території України резидентами i нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України; доказів виконання вказаних нормативних вимог відповідачем не надано;
- відповідач у своїй апеляційній скарзі посилається на п. 4.15. постанови Верховного суду від 19.06.2018 у справі № 907/595/17, вказуючи на те, що судом були зроблені висновки про те, що кошти отриманого позичальником 06.06.2013 чергового траншу у розмірі 5600000 доларів США протягом цього ж операційного дня були конвертовані у гривні та спрямовані на погашення кредитної заборгованості позичальника за цим же кредитним договором, однак апелянт не враховує, що конвертація валюти та продаж на міжбанківському валютному ринку - це дві різні операції, хоча обидві пов'язані з обміном валют;
- у справі №907/595/17 не досліджувався ані договір комісії, ані обставини виходу/невиходу відповідача на міжбанківський валютний ринок України, та обставини невиконання зобов'язань за договором комісії, а тому жодні обставини, що встановлені рішеннями судів у вказаній справі, не є преюдиційними для справи, що розглядається;
- після відмови від договору комісії, та у зв'язку з пред'явленою позивачем вимогою, у відповідача виникло грошове зобов'язання щодо повернення позивачу коштів в сумі 5600000,00 доларів США, i лише з цього моменту слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності для стягнення в судовому порядку цих коштів з відповідача;
- враховуючи дату пред'явлення позивачем вимог до відповідача, строк позовної давності позивачем не був пропущений.
Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:
- наведені в апеляційній скарзі обставини жодним чином не стосуються предмету та суті справи № 907/416/18 (910/6341/19), оскільки позивач не спростовує факту надання Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» кредитних коштів чи розміру повернення такої заборгованості;
- предметом розгляду справи, що переглядається в апеляційній інстанції, є саме повернення грошових коштів позивача через невиконання АТ «Державний ощадний банк України» договору комісії, а не стягнення комісійної винагороди, як це намагається довести апелянт у пункті 2.3. апеляційної скарги;
- саме встановлення факту виконання чи невиконання АТ «Ощадбанк» зобов'язань за укладеним 06.06.2013 з ТзОВ «Консервний завод «Універ» договором комісії є предметом розгляду в цій справі, а умови договору кредитної лінії №250311 з наступними змінами та доповненнями від 25.03.2011 чи умови та обсяги погашення кредитної заборгованості позивача перед апелянтом, не є і не мають бути предметом дослідження цієї справи;
- суд першої інстанції дослідив та встановив всі обставини справи, які повинні бути встановлені при розгляді правовіносин щодо факту невиконання договору комісії, а саме: встановлення виконання чи невиконання АТ «Ощадбанк» зобов'язань за укладеним 06.06.2013 з ТзОВ «Консервний завод «Універ» договором комісії, проте, АТ «Ощадбанк» намагається підмінити сам предмет спору, а саме з не виконання з боку банку умов договору комісії, що викладені у заяві позивача від 06.06.2013, на невиконання ТзОВ «Консервний завод «Універ» умов кредитного договору;
- виходячи із системного тлумачення ст.ст. 1011,1014 та ст.203 Цивільного кодексу України, комісіонер зобов'язаний вчинити на користь комітента правочин, який відповідає вимогам законодавства;
- АТ «Державний ощадний банк України» всупереч нормам Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою НБУ від 10.08.2005 № 281, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не підтвердив операцію за заявою ТзОВ «Консервний завод «Універ» з продажу іноземної валюти долару США у розмірі 5 600 000 дол. США на міжбанківському валютному ринку за курсом 8,145 грн. за 1 дол.США, тобто не довів належними та допустимими доказами факту належного виконання договору комісії, а саме: придбання валюти за заявою ТзОВ «Консервний завод «Універ» у відповідності до вимог законодавства;
- АТ «Державний ощадний банк України» на міжбанківському валютному ринку України продаж валютних коштів ТзОВ «Консервний завод «Універ» в розмірі 5 600 000,00 доларів США за курсом 8,145 грн. за 1 долар США не здійснило, правочин, вчинення якого було визначено договором комісії, АТ «Ощадбанк» не виконано, отже, зазначені факти свідчать про невиконання АТ «Ощадбанк» умов укладеного між ними договору комісії;
- ані Цивільним кодексом України, ані іншим нормативним актом не встановлено строку для реалізації комітентом права на відмову від договору комісії, в тому числі і через 4 роки з моменту укладення договору комісії, якщо такий строк безпосередньо не встановлено самим договором, оскільки заява від 06.06.2013 не містить строку вчинення комітентом відмови від договору комісії, то комітент ТзОВ «Консервний завод «Універ» реалізував своє право на відмову від договору комісії у відповідності до ст. 1025 ЦК України;
- Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом;
- Верховний суд в межах справи №907/595/17 про визнання договору поруки припиненим досліджувалися обставини щодо припинення договору поруки від №250311-п1 від 25.03.2011, стягнення заборгованості за договорами кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 та 300910 від 30.09.2010, а також вимоги АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» щодо заборгованості за договорами кредитної лінії №300910 від 30.09.2010 та №250311 від 25.03.2011, а предметом розгляду справи, що переглядається в апеляційному порядку, є факт виконання чи невиконання договору комісії, що укладений між ТзОВ “Консервний завод “Універ» та АТ “Державний ощадний банк України» 06.06.2013, обставини чого не досліджувалися судами в межах розгляду справи № 907/595/17;
- постанова Верховного суду №907/595/17 та оскаржуване рішення не протирічать одне одному, адже у постанові Верховного суду №907/595/17 від 19.06.2018 суд зробив висновок, що кошти, які перераховані позивачем ТзОВ «Консервний завод «Універ», були конвертовані АТ «Державний ощадний банк України», але Верховний суд не досліджував та не встановив питання проведення чи непроведення біржової операції щодо продажу валюти на міжбанківському валютному ринку, позаяк, предметом розгляду справи, що переглядається в апеляційному порядку, є саме встановлення проведення чи непроведення апелянтом біржової операції з продажу валюти долару США на міжбанківському валютному ринку України;
- строк позовної давності позивачем не пропущено;
- наявність об'єктивних обставин, зокрема обмежень, встановлених законодавством під час дії карантину, а також обмежень, які діють під час воєнного стану, є об'єктивною обставиною для розгляду справи № 910/6341/19 до 2025 року.
Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.
На підтвердження обставин, на які покликається позивач як на підставу своїх вимог, до матеріалів позовної заяви, датованої 01.04.2019, додано:
копію заяви позивача №06/06 від 06.06.2013 про продаж іноземної валюти;
копію заяви позивача №1 від 30.10.2017 про відмову від договору комісії з доказами надсилання відповідачу;
копію заяви позивача №2 від 31.10.2017 про повернення коштів з доказами надсилання відповідачу.
Відповідно до цих доказів:
- у заяві про продаж іноземної валюти 06.06.2013 зазначено, що ТзОВ «Консервний завод «Універ» доручило Філії «Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк» продати іноземну валюту на наступних умовах: назва іноземної валюти, що продається, її код - дол. США, 840; сума продажу іноземної валюти - 5 600 000; курс продажу - 8,145; гривневий еквівалент іноземної валюти відповідно до курсу, що визначений у заяві - 45 612 000,00;
- водночас товариство зобов'язалося перерахувати на рахунок №29006900000101 суму іноземної валюти, що підлягає продажу, доручило уповноваженому банку перерахувати гривневий еквівалент проданої іноземної валюти на поточний рахунок №26003305711295, надало банку право утримати комісійну винагороду в розмірі 0,15%, а у разі неможливості виконати заяву просило уповноважений банк повернути іноземну валюту на рахунок №26003305711295;
- 30.10.2017 ТзОВ «Консервний завод «Універ» повідомило банк про відмову від договору комісії (заява №1), у зв'язку з тим, що під час здійснення ліквідаційної процедури було виявлено, що продаж валюти на міжбанківському валютному ринку України не здійснювався (заяву вручено АТ «Ощадбанк» 06.11.2017);
- 31.10.2017 ТзОВ «Консервний завод «Універ» звернулось до банку із заявою №2 про повернення у 7-денний строк коштів в розмірі 5 600 000,00 доларів США (заяву вручено АТ «Ощадбанк» 07.11.2017).
До відзиву на позовну заяву відповідач надав ряд доказів, з яких встановлено такі обставини:
- відповідно до платіжного доручення №15 від 06.06.2013 з рахунку платника - ТзОВ «Консервний завод «Універ» №20631356119645, на рахунок одержувача - ТзОВ «Консервний завод «Універ» №26003305711295 АТ «Держаощадбанк України» мав здійснити перерахунок суми 5 600 000,00 дол.США з призначенням платежу «Видача коштів з кредитної лінії №250311 від 25.03.2011»; платіжне доручення скріплене печаткою «Консервний завод «Універ» та не містить відміток зі сторони банку;
- 06.06.2013 листом №05/06 ТзОВ «Консервний завод «Універ» просило Закарпатське обласне Управління АТ «Ощадбанк України» перерахувати кошти в розмірі 5 600 000,00 дол.США згідно з договором кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 на рахунок товариства №26003305711295;
- 06.06.2013 ТзОВ «Консервний завод «Універ» підписав, а Філія Закарпатське обласне Управління АТ «Ощадбанк України» прийняла заяву №06/06 про продаж іноземної валюти: код - дол. США, 840; сума продажу іноземної валюти - 5 600 000; курс продажу - 8,145; гривневий еквівалент іноземної валюти відповідно до курсу, що визначений у заяві - 45 612 000,00;
- 06.06.2013 заступник начальника з корпоративного бізнесу Філії Закарпатське обласне Управління АТ «Ощадбанк України» В.І. Добруник видав розпорядження операційному відділу на виконання договору відновлювальної кредитної лінії від 25.03.2011 №250311, укладеного з ТзОВ «Консервний завод «Універ», здійснити перерахунок коштів з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 в сумі 5 600 000,00 дол.США згідно з платіжним дорученням №15 від 06.06.2013;
- відповідно до банківських виписок за період з 01.01.2013 до 31.12.2013 щодо рахунків ТзОВ «Консервний завод «Універ» в Філії Закарпатське обласне Управління АТ «Ощадбанк», банк здійснював перерахування траншів клієнту згідно з договором №250311 від 25.03.2011, а 06.06.2013 клієнт здійснив погашення заборгованості за окремими траншами.
Також до відзиву відповідач долучив постанову Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №907/595/17.
Так, предметом розгляду справи №907/595/17 була позовна заява ТзОВ «Виноградівський райагротехсервіс» до ТзОВ «Консервний завод «Універ» та до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання припиненою поруки за договором поруки №250311-п1 від 25.03.2011, укладеним між ПАТ «Державний ощадний банк України», ТзОВ «Виноградівський райагротехсервіс» та ТзОВ «Консервний завод «Універ».
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №907/595/17 позовні вимоги було обґрунтовано тим, що майновий поручитель дізнався про те, що 06.06.2013 о 12 год. 18 хв. ТзОВ «Консервний завод «Універ» (позичальником) від ПАТ «Державний ощадний банк України» в якості чергового траншу по договору кредитної лінії № 250311 від 25.03.2011 отримано суму коштів у розмірі 5 600 000 дол США, які того ж дня конвертовані у гривні та спрямовані на погашення заборгованості за попередніми траншами по цьому ж кредитному договору.
Позивач, стверджував, що станом на 06.06.2013 ТзОВ «Консервний завод «Універ» (позичальник) вже було майже вичерпано максимальний ліміт кредитування за договором кредитної лінії № 250311 від 25.03.2011 в редакції додаткових угод № 1 та № 2 до нього (51 000 000 грн.), і жодних інших додаткових угод, в тому числі щодо зміни валюти чи ліміту зобов'язання, за які поручився позивач (поручитель) між сторонами договору кредитної лінії не укладалося. Після отримання 06.06.2013 чергового траншу кредиту боржником (позичальником) у розмірі 5600000 дол. США, що еквівалентно 45 612 000 грн., загальна сума заборгованості за договором кредитної лінії вже становила 81 049 232 грн. 51 коп., що майже на 30 000 000 грн. перевищує максимальний ліміт кредитування за договором кредитної лінії.
Таким чином, позивач як майновий поручитель вважав, що відбулася зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, що є підставою для припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України.
Судовими рішеннями у справі №907/595/17 (рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2017, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018, постановою Верховного Суду від 19.06.2018) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі та встановлено такі обставини, які мають преюдиційне значення для обставин цієї справи:
- між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», (банком) та ТзОВ «Консервний завод «Універ» (позичальником) 25.03.2011 було укладено договір кредитної лінії №250311, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді мультивалютної відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом кредитування у розмірі еквіваленту 34 000 000 грн, з платою за користування кредитом, розрахованою на основі процентної ставки в розмірі 11% річних у доларах США та 17% річних у гривні, та остаточним терміном повернення не пізніше 24.03.2014;
- підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. кредитного договору сторони передбачили, що кредит може надаватися в таких валютах: долар США та гривня, погашення кредиту (його частини) здійснюється у валюті надання Кредиту (його частини);
- відповідно до пункту 2.4. кредитного договору кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку на такі цілі (цільове призначення кредиту):
2.4.1. транш у розмірі, що не перевищує еквіваленту 26 000 000 грн на рефінансування заборгованості перед банком, згідно кредитного договору № 80606 від 06.06.2008 та № 80606/1 від 06.06.2008;
2.4.2. решту кредитних коштів, що з попередніми траншами не перевищуватиме діючого ліміту кредитування надавати на поповнення обігових коштів;
- підпунктом 3.1.1. кредитного договору визначено, що банк відкриває позичальнику кредитний рахунок (рахунки) для обліку заборгованості за кредитом відповідно до правил, що діють у банку, та згідно з чинним законодавством. Банк проводить надання кредиту в безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів, наданих позичальником або шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку, для подальшої сплати платіжних документів згідно з цільовим призначенням кредиту;
- до договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 сторонами вносилися зміни на підставі укладених додаткових угод;
- згідно з додатковою угодою № 5 від 27.08.2013 сторони внесли зміни до договору кредитної лінії № 250311 від 25.03.2011, якими, зокрема, погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в еквіваленті 6 837 500 доларів США.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2018 підтримано висновки судів про те, що кошти отриманого позичальником 06.06.2013 чергового траншу у розмірі 5 600 000 доларів США протягом цього ж операційного дня були конвертовані у гривні та спрямовані на погашення кредитної заборгованості позичальника за цим же кредитним договором, а залишок заборгованості після отримання траншу кредиту та погашення за його рахунок попередньої заборгованості, склав суму 48 949 132 грн., яка не перевищувала максимального ліміту кредитування у розмірі 51 000 000 грн.
Таким чином, у справі №907/595/17 встановлено, що банківські операції щодо коштів у розмірі 5 600 000 доларів США здійснювались в межах кредитних правовідносин ТзОВ «Консервний завод «Універ» та АТ «Ощадбанк» на підставі договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011.
01.08.2019, представник позивача - адвокат Калинюк Ю.Ю., подав суду копію банківської виписки з рахунку ТзОВ «Консервний завод «Універ» №26003305711295 за 06.06.2013, у якій відображено такі операції:
- 12 год. 18 хв. на рахунок №20631356119645 зараховано 5 600 000 доларів США з призначенням платежу «перерахування коштів згідно кредитного договору №250311 від 25/03/.2011 згідно розпорядження від 06.06.2013 р. (пл.дор.№15 від 06.06.2013)»;
- 12 год. 27 хв. вказана сума була перерахована на рахунок АТ «Ощадбанк» 29006900000101 з призначенням платежу «продажа 5 600 000 доларів США на МВР зг. заяви клієнта «ТОВ Консервний з-д Універ» від 06/06/2013 р.»;
- 16 год 09 хв. АТ «Ощадбанк» перераховано на рахунок ТзОВ «Консервний завод «Універ» 45 544 858,80 грн. з призначенням платежу «Екв. від продажу 5 600 000,00 дол. США на МВР по к. 8,145 зг. заявки «ТОВ Консервний з-д Універ» згідно розпорядження від 06.06.2013 р. (комісія 0,15% - 67 141,20 грн.);
- 16 год. 11 хв. суму 45 597 709,70 грн перераховано АТ «Ощадбанк» з призначенням платежу «Погашення кредиту згідно договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 р. без ПДВ».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 задоволено клопотання позивача та витребувано в Національного банку України докази, які підтверджують інформацію стосовно того, чи здійснювало ПАТ «Державний ощадний банк України» продаж 5 600 000 доларів США на міжбанківському валютному ринку України по курсу 8, 145 гривень за один долар США 06.06.2013 року в період з 12:27 години по 16:09 годину; якщо так, то якому суб'єкту міжбанківського валютного ринку України було здійснено такий продаж. Такі ж докази витребувано в АТ «Державний ощадний банк України.
Листом від 28.10.2019 Національний Банк України повідомив суд, що запитувана інформація в Національному Банку України відсутня.
АТ «Державний ощадний банк України у доповненні до відзиву повідомив суд, що за інформацією, отриманою від казначейства АТ «Ощадбанк», 06.06.2013 банк здійснив продаж валюти на міжбанківському валютному ринку в обсязі 55 000 000, 00 доларів США та 30 000 000,00 Євро. Також казначейством АТ «Ощадбанк» підтверджено, що 06.06.2013 було здійснено задоволення заявки клієнта ТзОВ «Консервний завод «Універ» на продаж 5 600 000,00 доларів США за курсом 8,124 грн., при цьому всі міжбанківські угоди з продажу безготівкової іноземної валюти з гривню зареєстровані в програмному комплексі НБУ «Система підтвердження угод на міжбанківському ринку України «АРМ «VAL CLI». Доказів до цього доповнення не додано.
09.09.2025 третя особа у справі - ТзОВ «Юридична група «Ініціаліс», яка є кредитором позивача у справі №914/416/18 про його банкрутство, подала суду доказ - відповідь Національного Банку України №18-0005/95233 від 11.10.2021 на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2021 у справі №907/416/18.
У цьому листі зазначено, що нормативно-правові акти Національного Банку України, які діяли станом на 06.06.2013 та регламентували функціонування Системи підтвердження угоді і дії суб'єктів ринку із використанням засобів цієї Системи не містили вимог щодо підтвердження суб'єктом ринку угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в розрізі кожного окремого клієнта.
За даними Системи підтвердження угод 06.06.2013 у період часу з 12.27 до 16.09 години, АТ “Ощадбанк» підтвердив операцію за заявами та дорученнями клієнтів, що здійснювалася в межах його банку, з продажу безготівкових доларів США за гривню, проте вона не має параметрів обсягу (5 600 000,00 доларів США) та курсу (8,145 грн за долар США).
Окрім того, у цьому ж листі Національний Банк України звернув увагу на те, що поняття «Міжбанківський валютний ринок України», визначене у Положенні про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (чинного станом на 06.06.2013), включає в себе сукупність відносин не тільки між суб'єктами ринку - банками, а й між суб'єктами ринку та його клієнтами. Тож, валюта, яку продавав один клієнт банку, могла бути куплена іншим клієнтом цього банку.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №22663314 станом на 24.02.2017, долученого до позовної заяви, кінцевими бенефіціарними власниками ТзОВ «Консервний завод «Універ» є ОСОБА_1 (м.москва, російська федерація), Шаркаді Карой (м.Ніредьгаза, Угорщина), ОСОБА_2 (м.москва, російська федерація).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Предметом розгляду у цій справі є вимога позивача повернути частину з коштів, які було передано позивачем банку на підставі заяви про продаж іноземної валюти (договору комісії).
Позивач стверджує, що банк не виконав умов заяви-доручення та не здійснив продажу валюти в розмірі 5 600 000,00 доларів США на міжнародному валютному ринку, у зв'язку з чим позивач повідомив банк про відмову від договору комісії та вважає, що банк повинен повернути зазначені кошти як безпідставно збережені у зв'язку з тим, що правова підстава їх збереження відпала.
Відповідно до ст.1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з ч. 3 ст. 1012 ЦК України, істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п.1. ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ст.615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1025 ЦК України комітент має право відмовитися від договору комісії.
Відповідно до ч.2 ст.1025 ЦК України якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів.
Відповідно до ч.3 ст.1025 ЦК України у разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що відповідач не спростував доводи позивача про невиконання умов договору комісії, а також не довів вихід на міжбанківський валютний ринок та укладення угод з продажу валюти відповідно до визначених у заяві про продаж іноземної валюти №06/06 від 06.06.2013 умов (сума та курс), відтак позивач реалізував право відмовитись від договору комісії, та розпорядився коштами, заявивши банку вимогу про їх повернення. Оскільки підстава для перебування грошових коштів у відповідача відпала, такі у межах заявлених позовних вимог підлягають поверненню ТзОВ «Консервний завод «Універ» примусово.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками, адже наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт здійснення відповідачем продажу валюти в сумі 5 600 000 доларів США в межах кредитних правовідносин з позивачем, факт зарахування гривневого еквіваленту цієї суми на рахунок позивача, а також факт погашення цими коштами існуючої кредитної заборгованості позивача перед банком як умови наступного кредитування клієнта.
Таким чином, позивач не довів, а відповідач спростував те, що кошти в іноземній валюті в сумі 5600000 доларів США були збережені банком на момент подання позовної заяви. Навпаки, в межах справи про банкрутство позивача встановлено заборгованість саме позивача перед банком в розмірі понад 300 млн.грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №201/9127/21 викладено правові висновки, відповідно до яких:
« 72. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
73. Зобов'язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов'язаний повернути предмет власного збагачення.
74. Традиційно в доктрині цивільного права зобов'язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
79. Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
80. Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору….»
Отже, кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Натомість, у спірному випадку кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, станом на час розгляду спору не можуть бути оцінені як набуті чи збережені банком за рахунок клієнта.
При цьому, безпідставними є твердження позивача та третьої особи про те, що кредитні правовідносини, які склались між сторонами не є предметом дослідження у цьому спорі, адже як було встановлено з матеріалів справи, заяву №06/06 на продаж іноземної валюти позивач оформив саме в рамках кредитних правовідносин, що підтверджується платіжним дорученням №15 від 06.06.2013 та заявою №05/06 від 06.06.2013, оформленими позивачем з метою здійснення перерахунку коштів у розмірі 5 600 000,00 доларів США згідно з договором відновлювальної кредитної лінії №250311 від 25.03.2011, а також розпорядженням відділення банку від 06.06.2013 про видачу кредитних коштів позивачу.
Апеляційний суд критично оцінює твердження позивача про те, що дійсні фактичні обставини полягають у тому, що ТзОВ «Консервний завод «Універ» 06.06.2013 надало банку іноземну валюту в розмірі 5 600 000 доларів США, і не зважаючи на те, що банк не здійснив продаж такої валюти на умовах договору комісії, лише через чотири роки відмовилось від договору комісії з вимогою повернути ці кошти, враховуючи, що в період з 2013 року (рік передачі іноземної валюти на продаж) і до 2017 року (рік заяви про відмову від договору комісії і вимоги повернути кошти), позивач мав значну кредиторську заборгованість, в тому числі і перед відповідачем.
Так, у 2016 році банк ініціював стягнення кредитної заборгованості з позивача в судовому порядку, у 2018 році позивач ініціював справу про банкрутство, в межах якої визнано кредиторські вимоги банку на суму більш, ніж 300 млн. грн., і лише у 2019 році позивач звернувся до суду з цим позовом про повернення частини з коштів в розмірі 5,6 млн дол. США, а саме 27 194,05 дол.США, що на дату звернення до суду еквівалентно 700 000,00 грн.
Колегія суддів зауважує, що заява про продаж іноземної валюти №06/06 від 06.06.2013 не містить жодного зазначення щодо доручення банку здійснити такий продаж на міжбанківському валютному ринку.
Відповідно до ч.1 ст.1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.а ч.1 ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів.
Як зазначено у відповіді Національного Банку України №18-0005/95233 від 11.10.2021, яку суд першої інстанції ухвалив долучити до матеріалів справи як доказ, поняття «Міжбанківський валютний ринок України», визначене у Положенні про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 (втратило чинність з 07.02.2019) включає в себе сукупність відносин не тільки між суб'єктами ринку - банками, а й між суб'єктами ринку та його клієнтами. Тож, валюта, яку продавав один клієнт банку, могла бути куплена іншим клієнтом цього банку.
Так, відповідно до п.4 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281, в редакції, чинній станом на 06.06.2013:
власні операції банку з купівлі (продажу, обміну) іноземної валюти (власні операції) - це операції, проведені на підставі банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій в межах лімітів відкритої валютної позиції банку;
міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між суб'єктами ринку і Національним банком, а також Національним банком і його клієнтами;
обмін (конвертація) іноземної валюти - це операція з купівлі (продажу) однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту; продаж іноземної валюти - це операція з продажу іноземної валюти за гривні;
торгівля іноземною валютою - це купівля, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій з валютними деривативами;
Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України (далі - Система підтвердження угод) - це комплекс організаційно-технічних засобів, який забезпечує підтвердження договорів (угод) про купівлю-продаж іноземної валюти й банківських металів за гривні протягом часу, що встановлюється і змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України.
У листі №18-0005/95233 від 11.10.2021 Національний банк України повідомив суд, що станом на 06.06.2013 нормативно-правові акти не містили вимог щодо підтвердження суб'єктом ринку з угоди купівлі-продажу іноземної валюти в розрізі кожного окремого клієнта. За даними Системи підтвердження угод 06.06.2013 у період часу з 12.27 до 16.09 години, АТ «Ощадбанк» підтвердив операцію за заявами та дорученнями клієнтів, що здійснювалася в межах його банку, з продажу безготівкових доларів США за гривню, проте вона не має параметрів обсягу (5 600 000,00 доларів США) та курсу (8,145 грн за долар США).
Такий лист банку не є доказом невиконання умов договору комісії, як стверджують відповідач та третя особа, а навпаки містить роз'яснення щодо особливостей оформлення операцій з продажу іноземної валюти на час підписання позивачем заяви від 06.06.2013, за змістом яких АТ «Ощадбанк» могло підтвердити в Системі підтвердження угод операцію за заявами та дорученнями клієнтів, що здійснювалася в межах його банку, з продажу безготівкових доларів США за гривню, не в розрізі окремого клієнта, а на загальну суму за заявами та дорученнями клієнтів за банківський день.
За поясненнями відповідача у доповненні до відзиву така сума 06.06.2013 склала 55 млн.доларів США.
Відповідно до п.3.3. Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.08.2005 №281, в редакції, чинній станом на 06.06.2013, уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) зобов'язаний (зобов'язана) зарахувати гривневий еквівалент проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти та банківських металів на поточний рахунок власника коштів не пізніше ніж за два банківських дні, починаючи з дня зарахування відповідної суми в гривнях на кореспондентський рахунок цього (цієї) уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи) або на внутрішньобанківський рахунок - за операціями продажу, що здійснюються в межах одного банку. Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа), який (яка) обслуговує клієнта, має право за дорученням цього клієнта утримати комісійну винагороду в гривнях з коштів, отриманих від продажу іноземної валюти або банківських металів, без зарахування цієї комісійної винагороди на його поточний рахунок у національній валюті, якщо це передбачено в заяві про продаж іноземної валюти або банківських металів.
Як встановлено з матеріалів справи, зокрема, з наданих сторонами банківських виписок, еквівалент від продажу 5 600 000,00 доларів США в гривнях було зараховано на рахунок ТзОВ «Консервний завод «Універ» в розмірі 45 544 858,80 грн.
Колегія суддів зазначає, що сума 45 544 858,80 грн. та 67 141,20 грн. (розмір комісійної винагороди) становить 45 612 000,00 грн., що відповідає умовам заяви на продаж іноземної валюти, тобто кошти було зараховано без комісійної винагороди, отже безпідставними є твердження позивача про те, що банк здійснив зарахування на рахунок ТзОВ «Консервний завод «Універ» української гривні за курсом, іншим, ніж 8,145 гривень за один долар США.
Також, згідно з банківськими виписками, 06.06.2013 о 16 год. 11 хв. суму 45 597 709,70 грн перераховано АТ «Ощадбанк» з призначенням платежу «Погашення кредиту згідно договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 р. без ПДВ».
Слід врахувати, що у підпункті 4.15. постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №907/595/17 були зроблені висновки про те, що кошти отриманого позичальником 06.06.2013 чергового траншу у розмірі 5 600 000 доларів США протягом цього ж операційного дня були конвертовані у гривні та спрямовані на погашення кредитної заборгованості позичальника за цим же кредитним договором.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.7 ст.75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Водночас, наведені у підпункті 4.15. постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №907/595/17 висновки щодо спрямування коштів на погашення кредитної заборгованості позичальника підтверджуються також доказами, поданими сторонами у цій справі, натомість преюдиційне значення для вирішення цього спору мають встановлені судовими рішеннями у справі №907/595/17 обставини, які підтверджують, що банківські операції щодо коштів у розмірі 5 600 000 доларів США здійснювались в межах кредитних правовідносин ТзОВ «Консервний завод «Універ» та АТ «Ощадбанк» на підставі договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011.
Не зважаючи на те, що у справі №907/595/17 був інший предмет позову, у ній брали ті ж особи - АТ «Ощадбанк» і ТзОВ «Конвсервний завод «Уніевр», стосовно яких встановлено ці обставини, і такі відповідач не спростував в межах розгляду справи №907/416/18 (910/6341/19).
З огляду на наведене, позивач у цій справі не довів належними та вірогідними доказами існування підстав для задоволення позовних вимог, на які він покликався у позовній заяві, а саме того, що банк внаслідок невиконання умов договору комісії безпідставно та за рахунок позивача зберіг у себе кошти в розмірі 5 600 000,00 доларів США.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений у ст.79 ГПК України стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач.
При цьому, необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Повно, всебічно та об'ктивно оцінивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження відповідача про те, що спірні кошти в розмірі 5 600 000 млн дол. США є коштами, наданими позивачу на підставі договору кредитної лінії №250311 від 25.03.2011, і саме в межах цього договору були здійснені банківські операції з переведення іноземної валюти в гривневий еквівалент для погашення існуючої кредитної заборгованості та продовження надання траншів кредиту в валюті «долар США», є більш вірогідними, ніж твердження позивача про те, що банк не здійснив продаж іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку, зберіг такі кошти безпідставно після відмови комітента від договору комісії і має обов'язок повернути кошти в розмірі 5 600 000 млн дол США позивачу.
Відтак підстави позову спростовуються матеріалами справи і у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
У відповідності до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
У спірних правовідносинах, зарахування гривневого еквіваленту проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти на поточний рахунок власника коштів мало бути здійснене не пізніше, ніж за два банківських дні, отже, щонайменше з 09.06.2013 (заяву про продаж іноземної валюти датовано 06.06.2013) комітент міг дізнатись про стверджуване порушення умов договору комісії та міг пред'явити вимогу про виконання зобов'язання або відмовитись від договору комісії та розпорядитись належним йому майном. Однак, заяву про про відмову від договору комісії датовано 30.10.2017 та вручено комісіонеру 06.11.2017, позовну заяву подано суду 01.04.2019 - з пропуском строку позовної давності.
Водночас, у зв'язку з тим, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, наслідки спливу строку позовної давності за заявою відповідача не підлягають застосуванню.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст.177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Проте, як встановлено з матеріалів справи та зазначено в описовій частині оскаржуваного рішення, підготовче провадження у цій справі тривало більш, ніж п'ять років.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, № 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Зважаючи на наведені в ухвалах мотиви відкладення розгляду цієї справи, колегія суддів апеляційної інстанції констатує порушення місцевим господарським судом вимог процесуального права щодо необхідності дотримання принципу розумності строку розгляду справи судом.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» слід задовольнити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.10.2025 у справі №907/416/18 (910/6341/19) скасувати та ухвалити нове судове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В порядку ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» б/н від 08.12.2025 (вх. №01-05/3835/25 від 08.12.2025) - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.10.2025 у справі №907/416/18 (910/6341/19) скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги - покласти на позивача.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ» (90300, Закарпатська область місто Виноградів, вулиця Промислова, будинок 1, ідентифікаційний код 32218536) на користь Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» (01001, місто Київ, вулиця Госпітальна, будинок 12Г, ідентифікаційний код 00032129) 12 600,00 грн (дванадцять тисяч шістсот гривень нуль копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню, окрім випадків, передбачених у ч.2 ст.287 ГПК України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 20.03.2026.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.