19 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/8141/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Літвінової О.Г., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 20.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №223869159 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5500 грн.
Зазначений кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором №MNV5СХ83, що, в свою чергу, є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відразу після вчинених дій відповідача 20.12.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перераховано грошові кошти в сумі 5500 грн на банківську карту ОСОБА_1 4149-62хх-хххх-3372, що, в свою чергу, слугує доказом того, що останній прийняв пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №223869159 від 20.12.2021 року, строк дії яких неодноразово продовжувався додатковими угодами.
Провадження №22-ц/822/515/26
05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №05/0820-01 строком дії до 04.08.2021 року, строк дії яких неодноразово продовжувався додатковими угодами.
04.06.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.
Відповідач не виконував умови взятого на себе зобов'язання, не погашав кредит та не сплачував проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним договором №223869159 від 20.12.2021 року не погашена.
У зв'язку із вищевикладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №223869159 від 20.12.2021 року у розмірі 14 867,60 грн та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
В апеляційній скарзі наводить обставини, викладені в позовній заяві, та мотивує її тим, що в суді першої інстанції товариством долучено всі наявні на той час документи, які передані первісним Кредитором та всіма наступними Факторами.
Відповідно до умов договору факторингу сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний факт не взаємопов'язаний з предметом договору та переходом права вимоги.
Вказує, що 20.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №223869159.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ст.1078 ЦК України).
Стверджує, що договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, що свідчить про перехід прав вимоги за кредитним договором №223869159 від 20.12.2021 року спочатку до ТОВ «Таліон Плюс», а в подальшому до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і вже 04.06.2025 року до ТОВ «Юніт Капітал».
Звертає увагу, що реєстр прав вимоги не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у разі бажання та необхідності Сторін.
Спірні Договори факторингу у встановленому порядку недійсними не визнані, а тому висновки суду першої інстанції, що Товариство не набуло права вимоги до боржника, є необґрунтованим. Розрахунок кредитної заборгованості, здійснений при відступленні права вимоги, є підтвердженням суми заборгованості, а підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчили передачу права вимоги до боржників в повному обсязі.
Вважає, що скаржник дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути витрати, пов'язані із розглядом справи.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором №223869159 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 20.12.2021 року, тобто значно пізніше, ніж було укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Також вказав, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора, наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги кредитора.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №223869159 у формі електронного документу з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора, на визначених в ньому умовах, що становлять його зміст (а.с.33-36).
В п.1.1. Договору обумовлено, що кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит в розмірі кредитного ліміту на суму 5500 грн.
Кредитна лінія надається строком на 28 днів від дати отримання суми кредиту, а саме до 17.01.2022 року (п.1.7. Договору).
У п.1.8 Договору сторони погодили, що встановлений в п.1.7 Договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
За користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом (п.1.9 Договору): - виключно на період строку, визначеного в п.1.7 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,47 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом (536,55 процентів річних) (пп.1.9.1); - за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах, п.1.8 Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п.1.7 строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою 1,49 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним (543,87 процентів річних) (пп.1.9.2); - якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів у порядку, передбаченому п. 1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і становить 1,98 процентів в день від суми кредиту за кожен день користування ним (722,70 процентів річних) (пп.1.9.3).
Відповідно до п.1.12 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом на таких умовах: - зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду (пп.1.12.1); - з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти за ставкою 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним (1087,70 процентів річних) (п.п.1.12.2).
Проценти в розмірі, визначеному п.п.1.9 або 1.12.2 Договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником (п.1.13).
У п.4.2 сторони Договору погодили, що строк дії договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту, визначеного у п.1.7 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених п.1.8 та п.1.12.1 договору. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.
Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами у розумінні частини 2 статті 625 ЦК України (п.4.3 Договору).
Пунктом 4.4 Договору визначено, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно - телекомунікаційній системі товариства та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.
20.12.2021 року ОСОБА_1 подано заявку на отримання кредиту, де крім іншого, зазначено номер мобільного телефону, електронну адресу, номер банківської карти (а.с.20).
Згідно з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно - телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 20.12.2021 року о 19:07 подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичальнику 20.10.2021 року, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором - № MNV5СХ83) одноразовий ідентифікатор було направлено 19:08:36, введено позичальником о 19:09:01 год, перерахування грошових коштів позичальнику здійснено 20.12.2021 року 19:09:8 год (а.с.12).
Матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору №223869159 від 20.12.2021 року та правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та порядок дій споживача в ІТС ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.13-27, 32-33).
З платіжного доручення від 20.12.2021 року вбачається, що АТ «Альфа-Банк» за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ на карту 4149-62хх-хххх-3372 коштів у розмірі 5500 грн (а.с.9).
Відповідно до виписки по особовому рахунку за кредитним договором №223869159 від 20.12.2021 року вбачається, що боржнику надано кредит, за яким заборгованість складає 14867,60 грн, з яких: 5500 грн заборгованість за сумою кредиту; 9367,60 грн заборгованість за простроченими процентами (а.с.43).
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» борг ОСОБА_1 становив 14470,50 грн (а.с.45), а розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» борг відповідача становив 14867,60 грн (а.с.77).
28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01 (із додатками), відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.43-46).
Відповідно до умов вказаного договору наведено визначення, а саме: «боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором (п.1.1.), «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права на вимоги, які виникнуть в майбутньому (п.1.3.). Згідно з умовами цього договору, клієнт зобов'язується відступити фактору Права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1). Строк дії договору до 28.11.2019 року (п.8.2.).
28.11.2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 та викладено п.8.2. Договору в наступній редакції, продовжено строк дії договору до 31.12.2020 року (а.с.77/зворот).
31.12.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 та викладено його в новій редакції. Строк дії договору до 31.12.2021 року (а.с.78-81).
31.12.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2022 року (а.с.83), а надалі укладалися №31 від 31.12.2022 року та №32 від 31.12.2023 року, якою строк дії договору обумовлений до 31.12.2024 року (а.с.83/зворот-84).
З реєстру прав вимоги №174 від 22.02.2022 року загальна заборгованість ОСОБА_1 складала 14634,40 грн (а.с.70-71).
05.08.2020 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2021 року, який неодноразово продовжувався додатковому угодами, де строк дії було продовжено до 30.12.2024 року (а.с.63-68).
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 14867,60 грн (а.с.61-62).
04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором, що підтверджено реєстром боржників від 04.06.2025 року (а.с.53-58).
Матеріали справи також містять платіжні інструкції щодо сплати коштів за право грошової вимоги згідно договорів факторингу між вказаними вище товариствами (а.с.46, 60/зворот, 93).
Щодо укладення договору в електронному вигляді.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з нормою ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі по тексту Закон).
Статтею 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.ч.3, 4, 6, 12 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору.
Статтею 12 Закону передбачено, що у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, виходячи з вимог Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За наведеного, з урахуванням матеріалів справи колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами 23.08.2021 року було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору №876081131, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису і відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Також встановлено, що прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало своєчасно і повністю, надавши кредитні ресурси у повному обсязі, що підтверджується письмовими доказами та не спростовано й не заперечено стороною відповідача.
Щодо набуття права вимоги позивачем.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст.513, ст.514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
В п.2.1.1.5. договору кредиту №223869159 від 20.12.2021 року кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою.
Згідно пункту 1.4. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.
Відповідно до п.п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 2 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
В п.п.5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року обумовлено, що фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.
Надана копія договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до фактора - ТОВ «Таліон Плюс».
Аналогічним чином право вимоги за вказаним кредитним договором відступлено ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», та в подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Юніт Капітал».
Колегія суддів стверджує, що копії договорів факторингу, реєстрів права вимоги та відомостей про оплату за вказаними договорами є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
В постанові від 18.10.2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012).
При цьому, суд апеляційної інстанції завертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 07.01.2026 року у справі №727/2790/25 зазначено, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає помилковим твердження суду першої інстанції про те, що на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 р.
За наведеного та наявності рамкової угоди про співпрацю за укладеними договорами факторингу, враховуючи підписані реєстри божників, здійснення оплати договорів факторингу починаючи від першого кредитора й поетапного переходу права вимоги до позивача у справі, апеляційний суд вважає доведеною обставину, що ТОВ «Юніт Капітал» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги, а відповідач прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання його електронним цифровим підписом, однак, у порушення умов вказаного договору, не виконав своїх зобов'язань щодо повернення коштів та сплати відсотків.
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню.
У постанова КЦС ВС від 09.08.2023 року (справа №201/6750/16) міститься висновок про те, що при визначенні розміру заборгованості відповідача суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Отже, можливість стягнення процентів за неправомірне користування кредитом в іншому розмірі, ніж це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, має визначатися окремим зобов'язанням (умовою договору) та не може ототожнюватися з розміром процентів, визначеним умовами договору за правомірне користування кредиту в порядку частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 в п.95-108 щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).
У матеріалах справи відсутні докази продовження строку договору (дисконтного періоду) шляхом здійснення ОСОБА_1 протягом дисконтного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду.
Крім того, ТОВ «Юніт Капітал» звертаючись до суду з позовом, не посилалося на нарахування процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК України.
З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» процентів за користування кредитом після 17 січня 2022 року (більше 28 днів), тобто поза межами строку кредитування.
Як вбачається з поданих розрахунків заборгованості, такі здійснені за період з 20.12.2021 року по 22.02.2022 року = 61 день, а в подальшому з 22.02.2022 року по 04.03.2022 року = 11 днів, з 08.04.2022 року по 16.04.2022 року = 7 днів, що в сукупності становить 78 днів, які відповідають умовам, які обумовлені в п.1.12.1. Договору кредиту.
Однак, доведеним є зобов'язання ОСОБА_1 з повернення ТОВ «Юніт Капітал» за договором кредитної лінії №223869159 від 20.12.2021 року, заборгованості у розмірі 8734 грн (за 28 днів дії договору), з яких: 5500 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 3234 грн відсотки за користування кредитом.
Наведене узгоджується із умовами договору, де обумовлено строк кредитування з 20.12.2021 року по 17.01.2022 року, довідкою щодо дій позичальника, де ОСОБА_1 обумовив та підписанням погодив саме 28 днів строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі №755/15853/15-ц, від 10 лютого 21022 року у справі №263/1976/16-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України припиняється також і право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем частково доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 8734 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.
Оскільки суд першої інстанції в повній мірі не з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Юніт Капітал».
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо розподілу судового збору та витрат на правничу допомогу.
05.06.2025 року між ТОВ «Юніт Капітал» та Адвокатським бюро «Тараненко і партнери» укладено Договір про надання правової допомоги №05/06/25-01, де в додатку №1 до вказаного договору обумовлено вартість послуг (а.с.40-42/зворот).
Відповідно до п.3.3 Договору про надання правової допомоги гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору (Додаток №1 до цього Договору).
Відповідно до п.3.4. Договору після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025 року клієнту ТОВ «Юніт Капітал» було надано виконавцем - Адвокатським бюро «Тараненко і партнери» такі послуги:
- складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №223869159 від 20.12.2021 року - 2 год/5000 грн;
- вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором -1 год/1000 грн;
- підготовка адвокатського запиту 1 год/500 грн;
- підготовка та подання клопотання про отримання інформації 1 год/500 грн, на загальну суму 7000 грн (а.с.12).
Також, 26.08.2024 року сторони уклали додаткову угоду №25770498410 до Договору про надання правової допомоги №05/06/25-01 (а.с.81-8402)
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18 та постанові від 08 червня 2022 року у справі №357/380/20.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою №58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі №369/849/18 та від 17.12.2025 року у справі №944/1035/24.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Отже, враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи - задоволення позовних вимог на 58,75%, характеру наданих послуг, дотримання критеріїв розумності та справедливості, співмірності та необхідності заявлених витрат правничої допомоги, змістом якої не охоплюється технічна робота, а вивчення матеріалів справи здійснюється саме з метою написання позовної заяви й охоплюється часом на її складання, а тому колегія суддів дійшла висновку, що розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи в суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн. В іншій частині заява є необґрунтованою.
За приписами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України).
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При поданні позову позивач сплатив 2422,40 грн (а.с.93) та за подання апеляційної скарги 3633,60 грн (а.с.170), які підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 в розмірі з урахуванням пропорційності до задоволених вимог у розмірі (1423,16 + 2134,74) = 3 557,90 грн.
Керуючись ст.ст.367, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №223869159 від 20 грудня 2021 року у загальному розмірі 8734 грн, що складаються з 5500 грн заборгованості за тілом кредиту та 3234 грн заборгованість по відсотках.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3557,90 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк