20 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/10/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
заявник: ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Чернівецька міська рада, Міністерство оборони України,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 04 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Нестеренка Є.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду незазначена,
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.
Заява мотивована тим, шо ОСОБА_1 перебуває у сімейних відносинах з ОСОБА_2 , у яких ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася спільна дитина ОСОБА_3 .
30.10.2025 року ОСОБА_2 був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Вказувала, що проживали разом та вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, разом виховували їх спільну дитину та її двох доньок від іншого шлюбу.
З часу проходження ОСОБА_2 військової служби продовжують спілкуватися та останній перераховує кошти на потреби сім'ї, купує дітям подарунки, а також цікавиться про їх успіхи у навчанні та роботі, про їх участь у веденні спільного господарства.
Метою звернення із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу є необхідність в одержанні належних соціальних пільг щодо сплати за комунальні послуги у зв'язку із перебуванням чоловіка на військовій службі, отримання статусу членів
Провадження №22-ц/822/554/26
багатодітної сім'ї.
З урахуванням цього для оформлення належних соціальних пільг щодо сплати за комунальні послуги заінтересованою собою є Чернівецька міська рада, а для можливості отримання соціальних виплат у зв'язку із смертю чоловіка під час проходження ним військової служби - є Міністерство оборони України.
Просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із 07 жовтня 2022 року по теперішній час.
Ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівці від 04 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу залишено без розгляду.
Роз'яснено заявнику, що вона має право подати позов на загальних підставах.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції таку скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вказує, що ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися в порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений. Без розгляду справи по суті, реального встановлення позиції сторін у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, заявницю, яка пояснила мету встановлення факту, відмінну від вказаних у заяві, а саме необхідності отримання статусу багатодітної сім'ї з метою демобілізації ОСОБА_2 , обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її аргументів та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 з участю заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Чернівецької міської ради, Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки існує спір про право.
На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що представник Чернівецької міської ради заперечує проти заяви ОСОБА_1 , тобто існує спір про право щодо встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та в межах доводів апеляційної скарги приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N253-В).
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
Частиною 1,2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час уразі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов.
А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19) вказано, що «для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя з'ясовує, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.
З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Суди встановлюють, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).
Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 вказала, що встановлення факту їй необхідно для одержання належних соціальних пільг щодо сплати за комунальних послуг у зв'язку із перебуванням чоловіка на військовій службі, отримання статусу членів багатодітної сім'ї, а також для можливості отримання соціальних виплат у зв'язку із смертю чоловіка під час проходження ним військової служби.
В поданій до суду першої інстанції заяві Чернівецька міська рада посилалася на те, що із заявленої вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, так як вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу пов'язана з отримання належних соціальних послуг щодо сплати комунальних послуг та отримання статусу членів багатодітної сім'ї, проте, не оспорювала сам факт проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
Такий висновок містить у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №640/10329/16.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 зроблено висновок наступного змісту, «що на етапі встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні публічно-правовий спір між позивачем та суб'єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення одноразової грошової допомоги, ще не виник. Заперечення суб'єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчить про існування спору про право».
Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога заявника щодо встановлення певного факту про наявність спору про право слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Необхідність встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу для отримання належних соціальних послуг щодо сплати комунальних послуг та отримання статусу членів багатодітної сім'ї в сукупності із зазначенням представником Чернівецької міської ради в поданій заяві до суду першої інстанції про наявність спору про право самі по собі не свідчать про наявність будь-якого спору.
Разом з тим, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, не вказав про можливе виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків внаслідок задоволення відповідної заяви, і в оскаржуваній ухвалі не зазначив між ким існує спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.
Згідно з частиною першою статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 04лютого 2026 року з порушенням норм процесуального права, а тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 04 лютого 2026 року скасувати.
Справу №725/10/26 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: О. О. Одинак
І.Б. Перепелюк