19 березня 2026 року
м. Харків
справа № 621/1561/24
провадження № 22-ц/818/1114/26
провадження№ 22-ц/818/1115/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниця ОСОБА_2
відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Центренерго», відокремлений підрозділ Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції,
третя особа - Національне агентства з питань запобігання корупції,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 21 січня 2025 року та додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 січня 2025 року в складі судді Вельможної І.В.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», відокремленого підрозділу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції, третя особа: Національне агентства з питань запобігання корупції, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що 26.02.2024 ОСОБА_1 отримав повідомлення «Про заплановане вивільнення у зв'язку із скороченням штату» від 23.02.2024 №01/90, в якому йому було повідомлено що, «У зв'язку із скороченням штату працівників Зміївської ТЕС, відповідно до наказу від 14.12.2023 № 2004 та наказу від 09.02.2024 №о 96-к «Про попередження про заплановане звільнення у зв'язку зі скороченням штату», керуючись ст. 49-2 КЗпП України, повідомлено про те, що посаду заступника директора теплової електростанції з матеріально - технічного забезпечення, яку він займає, скорочено. Враховуючи зазначене, відповідно до статей 32, 492 КЗпП України повідомлено про наступне можливе вивільнення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться з дотриманням вимог чинного законодавства України. Також, ОСОБА_1 було запропоновано переведення на іншу роботу та повідомлено про вакантні посади, які є в наявності на даний час та інша наявна робота для подальшого працевлаштування. Про прийняте ОСОБА_1 рішення щодо переведення необхідно ним зазначити у відповідній графі цього попередження».
Разом з повідомленням ОСОБА_1 надано перелік запропонованих для переведення посад по апарату управління, серед яких йому була запропонована посада Заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства.
27.02.2024 він надав свою згоду на переведення на вказану запропоновану посаду шляхом заповнення графи безпосередньо в самому повідомленні «Про заплановане вивільнення у зв'язку із скороченням штату» від 23.02.2024 №01/90, а також здійснивши направлення заяви з викладеною згодою на переведення на адресу роботодавця.
У своїй заяві від 26.02.2024, ОСОБА_1 повідомив, що ознайомившись з повідомленням директора Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» ОСОБА_6 «Про заплановане вивільнення у зв'язку із скороченням штату» від 23.02.2024 №05/90, керуючись ст. 49-2 КЗпП України, він приймає пропозицію про переведення на іншу роботу та надає згоду на переведення на посаду Заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства, яку йому було запропоновано та яка є вакантною, в наявності для працевлаштування.
Зазначив, що до 20.03.2024, роботодавцем не було вчинено жодних дій для його переведення на запропоновану посаду Заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства, на яку він погодився та переведення на яку надав свою згоду.
У зв'язку з цим 20.03.2024 ним направлено роботодавцю заяву від 20.03.2024, в якій він просив повідомити про результати розгляду його згоди на переведення на посаду Заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства, а також вказав, що він готовий та бажає приступити до виконання трудових, посадових обов'язків за новою посадою.
Задля з'ясування причин не переведення на запропоновану йому посаду, на яку він погодився, також направлено і адвокатський запит, на який 05.04.2024 надійшла відповідь від роботодавця, в якій повідомлено, що посада Заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства станом на 04.04.2024 не є вакантною.
У подальшому, не здійснивши переведення на запропоновану посаду, відповідач видав наказ №275/к про припинення трудового договору (контракту) від 29.04.2024, яким 29.04.2024 звільнив його з посади Заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення Управління в зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Посилався на те, що в порушення вимог трудового законодавства його не було переведено на запропоновану йому посаду та без жодних на те законних підстав звільнено та вважав припинення трудових відносин таким, що відбулося із істотним порушенням та без дотримання законодавства про працю.
Вказав, що за його заявою відкрито кримінальне провадження, яке наразі перебуває на стадії досудового розслідування, у зв'язку з чим йому надано статус викривача. Тобто, ймовірно, що оскаржуваний наказ винесено роботодавцем за відсутності жодних на те законних підстав лише через упереджене становлення до нього, як до викривача.
Просив визнати незаконним та скасувати наказ Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» №275/к про припинення трудового договору (контракту) від 29.04.2024, яким 29.04.2024 звільнено ОСОБА_1 з посади Заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення Управління в зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді Заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства Публічного акціонерного товариства «Центренерго»; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення, з 30.04.2024 до дня ухвалення рішення у справі у відповідному розмірі, виходячи з його середньоденної заробітної плати в сумі 2364,73 грн.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» № 275/к про припинення трудового договору (контракту) від 29.04.2024, яким 29.04.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади Заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення Управління в зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України; зобов'язано здійснити нарахування та стягнути з відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на посаді Заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення Управління за період з 30.04.2024 до дня ухвалення рішення у справі 21.01.2025, з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України; стягнуто в рівних частках з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та відокремленого підрозділу в особі Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь держави судовий збір по 605,60 грн з кожного, а всього 1211,20 грн; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 січня 2025 року стягнуто в рівних частках з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та відокремленого підрозділу в особі Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі по 12 500,00 грн, а всього 25 000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями Публічне акціонерне товариство «Центренерго» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в цій частині, а також просило скасувати додаткове рішення суду та відмовити у задоволенні заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що зважаючи на відсутність в матеріалах справи жодних належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів, які би свідчили про направлення на електронну адресу Відповідача, а також про отримання останнім доповідної записки Позивача саме 10.11.2023 в електронній формі, то є всі законні підстави вважати, що судом першої інстанції було необґрунтовано, безпідставно та помилково, у порушення норм матеріального і процесуального права, встановлений факт отримання Відповідачем повідомлення про те, що Позивач має статус викривача, та про те, що існує причинно-наслідковий зв'язок між звільненням Позивача та тим, що він є викривачем. Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем уперше було повідомлено Відповідача про те, що він дійсно є викривачем тільки листом від 24.04.2024, який був зареєстрований канцелярією Відповідача також 24.04.2024 (вх. №13В). Запровадження Відповідачем змін в організації виробництва і праці, слідством якого стало скорочення чисельності або штату працівників, стосувалося не виключно одного Позивача, а і інших працівників підприємств, а тому в діях Відповідача повністю відсутній будь-який вибірковий характер по відношенню до Позивача.
Звільнення Позивача було обумовлено, виключно: зміною в організації виробництва і праці; скороченням штату працівників підприємства, у тому числі і посади Позивача; незгодою Позивача зайняти будь-яку із запропонованих протягом всього періоду його вивільнення вакантних посад, яка відповідає його кваліфікації. А порушень з цих питань з боку Відповідача судом першої інстанції не було встановлено, а також сам Позивач у судовому засіданні заявляв, що порушень процедури скорочення, встановленої діючим законодавством, не відбулося.
Вважало, що судом першої інстанції при розгляді даної справи була порушена норма ст.137 ЦПК України, стосовно розподілу між сторонами витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, не було з'ясоване найважливіше питання, а саме, якими конкретними доказами підтверджується факт понесення витрат Позивача на правову допомогу адвоката, які були ним сплачені або, які він ще намагається сплатити. Відповідачем були надані письмові заперечення, у яких він чітко та ясно виклав свою позицію стосовно неспівмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу, які не були прийняті до уваги судом.
Вказало, що подані представником Позивача адвокатом Біленко О.О. документи в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу не були підписані особисто Позивачем, оскільки підпис та почерк ОСОБА_1 мають зовсім інший вигляд, що дуже добре видно, навіть, неозброєним оком, з інших документів, які містяться у матеріалах справи. А тому ці документи не можуть вважатися належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами по справі, в зв'язку з чим не повинні враховуватися при розгляді даної заяви. Однак, не зважаючи на те, що були в наявності всі законні підстави для призначення експертизи, судом першої інстанції було зазначено, що розбіжність підписів ОСОБА_1 у підписаних ним документах з адвокатом суд сприймає критично, оскільки самим Позивачем визнається факт їх підписання укладання, а клопотання представника Відповідача про призначення по справі експертизи підпису позивача у документах, яке заявлено на стадії ухвалення додаткового рішення, задоволенню не підлягає.
23 лютого 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав письмові пояснення, в яких вважав рішення суду в частині задоволених вимог законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення без задоволення позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, фактично позбавив позивача на негайне виконання рішення суду у відповідній частині. Просив забезпечити дійсно ефективний і реальний захист порушеного права позивача - поновити позивача на роботі, про що позивачем заявлялася позовна вимога, і не вдаватися до надмірного формалізму, буквального тлумачення заявлених позивачем позовних вимог з посиланням на конкретну посаду, оскільки способом захисту встановленим законом є саме поновлення незаконно звільненого працівника на роботі, а на якій посаді вже визначає суд ухвалюючи рішення, керуючись законом та враховуючи практику Верховного Суду.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Центренерго» оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині та додаткове рішення суду - скасувати.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом №112-к від 14.02.2023 про прийняття на роботу вбачається, що ОСОБА_1 прийнято на роботу до підприємства Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго» до автотранспортного цеху на посаду заступника начальника цеху з експлуатації (а.с.108 том 1).
Наказом № 407-к від 15.06.2023 ОСОБА_1 , заступника начальника цеху з експлуатації автотранспортного цеху (Т/№ 5414) Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго», з 15.06.2023 переведено на посаду заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення, погодження з ПАТ «Центренерго» (а.с.110 том 1).
З копії наказу № 2004 від 14.12.2023 про структурні зміни та внесення змін до штатного розпису Зміївської ТЕС директора Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» (згідно рішення Дирекції ПАТ «Центренерго», протокол засідання від 13.12.2023 № 73/2023) вбачається, що пунктом 1 наказу визначено: ввести в дію з 14.12.2023 організаційну структуру (додаток № 1) та зміни до штатного розпису Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» з чисельністю 2111,30 одиниць і місячним фондом заробітної плати 31725017,49 грн. Пунктом 2 наказу визначено: забезпечити провадження наступних змін до організаційної структури відокремленого підрозділу Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго». Пунктом 2.4 наказу визначено: вивести посаду заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення. Пунктом 3, 3.1 наказу визначено: внести зміни до штатного розпису, вивести з управління посаду заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення (а.с.103, 111-112 том 1).
З повідомлення №05/90 від 23.02.2024 про заплановане вивільнення у зв'язку із скороченням штату вбачається, що заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 проінформовано про скорочення штату працівників Зміївської ТЕС відповідно до наказу № 2004 від 14.12.2023 та те, що займану ним посаду скорочено. Запропоновано ОСОБА_1 переведення на іншу роботу та наявні вакантні посади.
Повідомлення від 23.02.2024 № 05/90 підписано ОСОБА_1 , про що міститься відмітка в графі (попередження отримав).
Також з повідомлення вбачається, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення його на посаду заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури, про що свідчить підпис у повідомленні від 27.02.2024 (а.с.15, 116-119 том 1).
З заяви ОСОБА_1 від 26.02.2024 адресованої ПАТ «Центренерго» та Відокремленому підрозділу ПАТ «Центренерго» вбачається, що ОСОБА_1 , ознайомившись з повідомленням директора Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» ОСОБА_6 від 23.02.2024 № 05/90, керуючись ст. 49-2 КЗпП, прийняв пропозицію про переведення на іншу роботу та надав згоду на переведення на посаду заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства, яку йому було запропоновано та яка є вакантною, в наявності на даний час для працевлаштування. Дана заява отримана адресатом 02.04.2024 (а.с.18,19 том 1).
Листом від 20.03.2024 № 05/1381 ПАТ «Центренерго» повідомлено ОСОБА_1 про те, що йому відмовлено у призначенні на посаду заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури ПАТ «Центренерго».
Вказаний лист направлений адресату ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення на адресу: АДРЕСА_1 , трек-номер 0503827729797 та отриманий за довіреністю 16.04.2024 (а.с.105-107,120 том 1).
20.03.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ПАТ «Центренерго» та Відокремленому підрозділу ПАТ «Центренерго» в якій ставив питання повідомити його про результат розгляду його заяви від 26.02.2024 про переведення на посаду заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури Дирекції - Виконавчого органу Товариства (а.с.20 том 1).
Листом № 05/1671 від 05.04.2024 ПАТ «Центренерго» повідомило ОСОБА_1 про те, що листом від 20.03.2024 № 05/1381 йому було повідомлено про результати розгляду його заяви від 26.02.2024 та зазначено про те, що бажана ним посада не є вакантною та його не було переведено на цю посаду, оскільки він не відповідає вимогам по посаді (а.с.21 том 1).
Матеріали справи містять перелік вакансій апарату управління станом на 29.04.2024, згідно відмітки в якому, ОСОБА_1 29.04.2024 висловив незгоду на переведення на іншу роботу у зв'язку із скороченням штату; перелік тимчасових робочих місць на час військової служби під час мобілізації, відсутності з нез'ясованих причин, відпусток без збереження заробітної плати та відпусток по догляду за дитиною по Зміївській ТЕС станом на 29.04.2024, згідно відмітки в якому, ОСОБА_1 29.04.2024 висловив незгоду на переведення на іншу роботу у зв'язку із скороченням штату; перелік вакантних посад по Зміївській ТЕС ПАТ «Центренерго» станом на 29.04.2024, згідно відмітки в якому, ОСОБА_1 29.04.2024 висловив незгоду на переведення на іншу роботу у зв'язку із скороченням штату; перелік вакантних посад Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго» на 29.04.2024, згідно відмітки в якому, ОСОБА_1 29.04.2024 висловив незгоду на переведення на іншу роботу у зв'язку із скороченням штату (а.с.79-99 зворот).
Наказом №275-К про припинення трудового договору (контракту) від 29.04.2024 ОСОБА_1 , заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення звільнено в зв'язку зі скороченням штату (п. 1 ст. 40 КЗпП України) на підставі наказу № 2004 від 14.12.2023, наказу № 96-к від 09.02.2024, повідомлення 05/90 від 23.02.2024. Нараховано компенсацію за невикористану щорічну відпустку (38 днів), за 29 календарних днів за період роботи з 16.02.2023 по 31.12.2023 та 9 календарних днів за період з 01.01.2024 по 29.04.2024, з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Наказ не містить підпису ОСОБА_3 про ознайомлення з наказом № 275-К від 29.04.2024 (а.с.14,109 том 1).
З акта Зміївської ТЕС від 29.04.2024 про відмову від підпису щодо ознайомлення з наказом від 29.04.2024 № 275-К вбачається, що о 11 год. 48 хв. ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом про припинення трудового договору (контракту), заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення, в зв'язку зі скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 від підпису наказу відмовився, копію наказу від 29.04.2024 № 275-К отримав (а.с.78 том 1).
ОСОБА_1 на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено доповідну записку в якій зазначено, що ВП № 2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження зареєстрованого за заявою ОСОБА_1 , якому він визнаний викривачем (а.с.28,248, 249 том 1).
З копії електронного звернення № 1286/23 від 14.11.2023 вбачається, що ОСОБА_1 направив до НАЗК електронне звернення, як викривач, яке зареєстровано 15.11.2023 за № ПК/1773/0-23 (а.с.30).
05.03.2024 ОСОБА_1 направив до НАЗК лист в якому повідомив, що 07.11.2023 ВП № 2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області надіслано повідомлення до НАЗК про початок досудового розслідування за участю викривача ОСОБА_1 . Також у листі зазначив, що посадовими особами Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» відносно нього здійснюється моральний та фізичний тиск, як на посадову особу Товариства за його викривацьку діяльність, та просить вжити заходів реагування до посадових осіб Товариства: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які порушують охоронювані законом права ОСОБА_1 (а.с.29,30 зворот том 1).
З копії висновку, затвердженого головою комісії, начальником відділу внутрішнього контролю Департаменту безпеки та контролю ПАТ «Центренерго» ОСОБА_9 від 07.11.2023 вбачається, що за результатами службового розслідування комісія вважала б за необхідне притягнути заступника директора теплової електричної станції з матеріально технічного забезпечення Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неодноразові порушення трудової дисципліни в частині режиму робочого часу (а.с.239-247 том 1).
З листа заступника начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області О. Рожнова від 21.10.2024 № 14883/119-91/9-2024 наданого на ухвалу суду про витребування доказів вбачається, що згідно даних ЄРДР досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023220000000250 від 17.10.2023 за ч. 2 ст. 367 КК України проводилося слідчими слідчого відділення відділу поліції № 2 (м. Зміїв) Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області. Згідно з інформацією, отриманою з ЄРДР 16.10.2024 заступником Генерального прокурора ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 42023220000000250 за ч. 2 ст. 367 КК України була визначена підслідність за Центральним апаратом ДБР (а.с.122 том 2).
Відповідно до листа Державного бюро розслідування надійшов лист від 16.12.2024 за № 41059-24/10-2-01-02-16315/24 з приводу надання інформації про зареєстроване кримінальне провадження за повідомленням ОСОБА_1 від 16.10.2023 про корупційні діяння службових осіб ПАТ «Центренерго» в особі Зміївської ТЕС. За результатами розгляду Державне бюро розслідувань повідомляє, що слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023220000000250 від 17.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 17.10.2023 Харківською обласною прокуратурою на підставі заяви заступника директора Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» ОСОБА_1 від 10.10.2023 № Б/Н (вх. № 51356-23 від 16.10.2023) про те, що службові особи ПАТ «Центренерго» та Зміївської ТЕС, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, уклали договір № 16/239 від 25.07.2023 з ТОВ «Спецтермомонтаж-енерго» на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання за завищеними цінами на матеріали, внаслідок чого державі завдано збитки на суму біля 1,5 млн гривень. 26.10.2023 досудове розслідування доручено здійснювати відділу поліції № 2 Чугуївського районного управління поліції ГУНП в Харківській області. 16.10.2024 постановою заступника Генерального прокурора визначено підслідність у вказаному кримінальному провадженні за Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань. Досудове розслідування триває (а.с.210 том 2).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_1 .
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року залучено до участі правонаступницю позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», відокремленого підрозділу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції, третя особа: Національне агентства з питань запобігання корупції, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги.
Що стосується позовних вимог до відокремленого підрозділу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції, колегія суддів виходить з наступного.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (частини перша та третя статті 95 ЦК України).
Відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Відповідно до частини 1 статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20)).
Згідно з положенням про Зміївську теплову електричну станцію Публічного акціонерного товариства «Центренерго», Зміївська теплова електрична станція не є юридичною особою.
Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що: «приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем у даній справі вказаний відокремлений підрозділ Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції, відтак не має статусу юридичної особи, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині необхідно закрити.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» № 275/к про припинення трудового договору (контракту) від 29.04.2024, яким 29.04.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади Заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення Управління в зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 помер.
Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права.
Тобто, до складу спадщини після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не можуть входити його особисті немайнові права, а саме його право на визнання незаконним наказу про звільнення та в даній частині вимог не допускається залучення правонаступників.
Згідно п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
За змістом ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Між тим, згідно ч.3 ст. 377 ЦПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Отже, у разі смерті позивача судове рішення першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі лише у разі, якщо правовідносини не допускають правонаступництва, а рішення не є законним та обгрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить роботодавцю (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).
Разом з тим, суд, вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Водночас, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та багатьох інших.
Указане свідчить про сталість судової практики з вирішення подібних спорів.
Пункт 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачає, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до законодавства, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом про трудові відносини в умовах воєнного стану.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону про трудові відносини в умовах воєнного стану на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема передбачених статтею 43 Конституції України.
У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (частина перша статті 5 Закону про трудові відносини в умовах воєнного стану).
У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником (частина друга статті 7 Закону про трудові відносини в умовах воєнного стану).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з матеріалів справи згідно рішення Дирекції ПАТ «Центренерго» (протокол засідання від 13.12.2023 № 73/2023) та наказу Зміївської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» № 2004 від 14.12.2023 про структурні зміни та внесення змін до штатного розпису Зміївської ТЕС у відповідача дійсно відбулися зміни в організаційній структурі підприємства, що мали наслідком, зокрема, і скорочення посади, яку обіймав ОСОБА_1 .
На підставі № 2004 від 14.12.2023, зокрема, введено в дію з 14.12.2023 організаційну структуру (додаток № 1) та зміни до штатного розпису Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» з чисельністю 2111,30 одиниць і місячним фондом заробітної плати 31725017,49 грн; забезпечено провадження наступних змін до організаційної структури відокремленого підрозділу Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго»; виведено посаду заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення; внесено зміни до штатного розпису, виведено з управління посаду заступника директора теплової електростанції з матеріально-технічного забезпечення.
26.02.2024 ОСОБА_1 проінформований про скорочення штату працівників Зміївської ТЕС відповідно до наказу № 2004 від 14.12.2023 та те, що займану ним посаду скорочено та запропоновано переведення на іншу роботу та наявні вакантні посади.
В подальшому ОСОБА_1 надав згоду на переведення його на посаду заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури, однак листом від 20.03.2024 № 05/1381 ПАТ «Центренерго» повідомлено ОСОБА_1 про те, що йому відмовлено у призначенні на посаду начальника заступника генерального директора з питань захисту критичної інфраструктури ПАТ «Центренерго», оскільки він не відповідає вимогам по посаді.
ПАТ «Центренерго» пропонувало ОСОБА_1 інші вакантні посади на підприємстві, які були вакантними станом на 29.04.2024. Між тим ОСОБА_1 29.04.2024 висловив незгоду на переведення на іншу роботу у зв'язку із скороченням штату.
З урахуванням наведеного, колегія суддів виходить із того, що відповідач попередив позивача про наступне вивільнення більше ніж за два місяці до звільнення, чим виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При звільненні ОСОБА_1 запропоновано всі вакантні посади, які відповідали його освіті, кваліфікації та досвіду роботи.
При цьому обов'язок стосовно працевлаштування працівника означає не просто запропонувати одну чи декілька вакансій, а всі можливі вакансії для того, щоб створити якомога більше можливостей для працевлаштування особи, а також вжити усіх можливих заходів, направлених на те, аби працівник при скороченні його посади мав змогу працювати.
Подібні за змістом правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21 (провадження № 61-11101св22).
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач виконав обов'язок щодо надання ОСОБА_1 пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися протягом двох місяців та існували на день звільнення. Тобто роботодавець належним чином виконав свій обов'язок щодо забезпечення працевлаштування ОСОБА_1 .
Установивши, що у ПАТ «Центренерго» дійсно відбулися зміни в організаційній структурі підприємства, що мали наслідком, зокрема, і скорочення посади, яку обіймав ОСОБА_1 , останньому запропоновано всі вакантні посади, від яких він відмовився, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 підлягав звільненню у зв'язку з неможливістю перевести його на іншу роботу.
Доводи позивача про те, що ймовірно, що оскаржуваний наказ винесено роботодавцем за відсутності жодних на те законних підстав лише через упереджене становлення до нього, як до викривача, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не довів фактів дискримінації щодо себе чи навмисному намаганні його звільнити, що було його процесуальним обов'язком відповідно статей 12, 81 ЦПК України, а вказані доводи є виключно його припущеннями, якими не можуть доводиться обставини справи.
Так, викривач набуває свого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.
З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції».
Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв'язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.
Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.
Ще одним обов'язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним.
Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дає змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв'язку між виданням спірного наказу із діяльністю позивача, як викривача.
Судом встановлено, що на підприємстві дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та такі зміни стосувались не лише позивача, а й значної кількості працівників. Своїм правом на переведення на іншу посаду позивач не скористався. Про наступне вивільнення позивач повідомлявся належним чином.
За встановлених у цій справі обставин і досліджених доказів не вбачається, що звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням штату працівників носило вибірковий характер і не застосовувалося б до інших працівників внаслідок скорочення штату та/або до позивача - у подібних ситуаціях раніше. Отже, в даному випадку звільнення ОСОБА_1 не було пов'язано із повідомленням ним про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між таким повідомленням та звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 листопада 2023 року у справі № 464/1099/23, від 16 лютого 2024 року у справі № 947/7076/22.
Оскільки рішення Зміївського районного суду Харківської області від 21 січня 2025 року в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення вимогам закону не відповідає, а правовідносини в цій частині не допускають правонаступництва, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, а тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки додаткове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід'ємною складовою, а апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду, тому додаткове рішення також підлягає скасуванню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - задовольнити частково.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 21 січня 2025 року в оскаржуваній частині та додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 січня 2025 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до відокремленого підрозділу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - закрити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення - закрити.
Позов ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина