Справа № 643/8051/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/401/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
19 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 на вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 11 травня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025221170001493, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Великий Бурлук Великобурлуцького району Харківської області, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.296 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
ВирокомСалтівського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2025 року засуджено ОСОБА_10 за ч.1 ст.296 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Цим же вироком цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково та постановлено стягнути на його користь з обвинуваченого ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі - 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 21 000 (двадцять одна тисяча) грн. 00 коп.
Згідно вироку суду, відповідно до Указу Президента України № 758/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, за наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.02.2024 № 8-рс, ОСОБА_10 був призначений на посаду стрільця - помічника гранатометника відділення охорони взводу охорони роти ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На момент вчинення кримінального правопорушення солдат ОСОБА_10 здійснював оповіщення військовозобов'язаних на території міста Харкова, згідно ст.54 постанови Кабінету Міністрів України № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Відповідно до приписів ст. ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу», на момент вчинення кримінального правопорушення солдат ОСОБА_10 перебуває на посаді стрільця - помічника гранатометника відділення охорони взводу охорони роти в ІНФОРМАЦІЯ_3 і вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу у Збройних Силах України.
У відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548- XІV (зі змінами), ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, ОСОБА_10 під час проходження військової служби повинен свято i непорушно дотримуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно i чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) i старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку i дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю та честю, не допускати самому i стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.
Однак, всупереч вказаним вимогам законодавства України, солдат ОСОБА_10 став на шлях протиправної діяльності за наступних обставин.
Так, 11 травня 2025 року приблизно о 07:00 год. ОСОБА_10 з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 заступив до мобільної групи оповіщення військовозобов'язаних, та в подальшому ніс службу на мобільному блок-пості за адресою: АДРЕСА_3 , з метою перевірки військово-облікових документів у громадян та проведення мобілізаційних заходів.
Приблизно о 15:00 год. того ж дня, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_10 зупинив раніше незнайомого йому ОСОБА_7 та попросив надати військово-облікові документи для перевірки. Того ж дня, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_4 , між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 виник словесний конфлікт з приводу повноважень працівників ОТЦК та СП та пред'явлення останнім військово-облікових документів для перевірки.
В ході вказаного конфлікту ОСОБА_10 , будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_3 , порушуючи вимоги ст. ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції та Законів України, перебуваючи у військовій формі та розуміючи, що він знаходиться у громадському місці, а також що поруч розташовані багатоквартирні будинки, і він своїми діями приверне увагу оточуючих і перехожих громадян, бажаючи продемонструвати їм своє явне нехтування до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві, свою значимість, діючи безпричинно і зухвало, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з проявом особливої зухвалості, умисно наніс один удар кулаком правої руки в живіт ОСОБА_7 , та слідом ще один удар кулаком лівої руки в грудну клітину потерпілого, після чого відійшовши на відстань близько 50 метрів разом з потерпілим, наніс ще один удар долонею лівої руки в область обличчя потерпілого, внаслідок яких він відчув фізичний біль, після чого ОСОБА_10 самостійно припинив свої протиправні дії.
Внаслідок умисних хуліганських дій ОСОБА_10 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яка виразилася у спричиненні ОСОБА_7 фізичного болю та синців на тулубі, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, викликав значний резонанс та обурення громадянського суспільства.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Захисник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить змінити вирок Салтівського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_10 , перекваліфікувати дії ОСОБА_10 з ч. 1 ст. 296 КК України на ч.1 ст. 125 КК України, призначити йому покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім того захисник просить змінити вирок місцевого суду у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 , зменшити розмір моральної шкоди, завдану кримінальним правопорушенням, з 150 000 грн. 00 коп. до 15 000 грн. 00 коп., а також у частині вирішення процесуальних витрат, пов'язаних з компенсацією витрат на професійну правничу допомогу, зменшити їх розмір з 21 000 грн. 00 коп. до 15 000 грн. 00 коп.
В обґрунтування посилається на те, що, на думку сторони захисту, дії обвинуваченого необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.125 КК України, оскільки ОСОБА_10 діяв виключно щодо конкретної особи - потерпілого ОСОБА_7 , а не з мотивів явної неповаги до суспільства, його дії не супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, як того вимагає склад злочину, передбачений статтею 296 КК України. Суд, як зазначає захисник, помилково зробив висновок в оскаржуваному вироку щодо мотивів та мети нанесення обвинуваченим третього удару потерпілому.
Зазначає щодо відсутності причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_10 та суспільним резонансом, оскільки матеріали справи не містять доказів того, хто саме здійснював відеозйомку події, поширював відеозапис, передавав його третім особам чи коментував інцидент у соціальних мережах, а тому поширення інформації, реакція користувачів у соціальних мережах і подальший суспільний інтерес є наслідком дій сторонніх осіб, а не поведінки його підзахисного. Більш того, як зазначає захисник, потерпілий самостійно надав коментарі представникам засобів масової інформації щодо обставин справи, тим самим підтримавши увагу до неї.
Вказує, що судом помилково не взято до уваги докази сторони захисту щодо проходження ОСОБА_10 військової служби в лавах ЗСУ, що підтверджується даними витягу з наказу № 123 командира військової частини НОМЕР_2 від 23 травня 2025 року, довідки № 3722 від 27 жовтня 2025 року та військово-облікового документа ОСОБА_10 серії АГ №552004.
Також звертає увагу, що мотиви суду щодо призначення покарання обвинуваченому не відповідають вимогам чинного законодавства, порушують принцип верховенства права, є упередженими і дискримінаційними, та суд, як зазначає захисник, орієнтувався не на фактичні обставини справи і вимоги закону, а на передбачення того, як може бути сприйняте рішення громадськістю, що суперечить принципам незалежності суду та об'єктивності правосуддя.
Окрім цього, просить врахувати, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги наявність щирого каяття та прагнення частково усунути завдану шкоду, що відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України є обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого.
В своїй апеляційній скарзі захисник також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визначив розмір моральної шкоди у сумі 150 000 грн., яка є явно завищеною та не відповідає ані характеру, ані тяжкості завданих потерпілому моральних страждань, а також принципу розумності, справедливості та співмірності з фактичними наслідками діяння. Крім того, захисник вказує на те, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн., на його думку, є надто завищеною, адже у даному випадку справа не відзначається підвищеною складністю, не потребувала проведення значного обсягу процесуальних дій чи підготовки великої кількості складних юридичних документів, а потерпілим не доведено фактичний обсяг часу, витраченого його представником на надання правничої допомоги.
Позиції інших учасників судового провадження
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та наполягали на її задоволенні.
Прокурор, потерпілий та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок суду без змін, оскільки висновки суду першої інстанції повністю підтверджується наявними та дослідженими судом доказами.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисників, думку прокурора, потерпілих та їх представника, зваживши на обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів, з урахуванням положень ст.404 КПК України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 задоволенню не підлягає за таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 вбачається, що сторона захисту фактично не оскаржує встановлених судом фактичних обставин заподіяння обвинуваченим ОСОБА_10 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 , однак вважає, що діям його підзахисного дана неправильна правова оцінка.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 з ч.1 ст. 296 КК України на ч.1 ст.125 КК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони за ст.296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Кримінально каране хуліганство з об'єктивної сторони полягає в посяганні на ці охоронювані законом цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних чи громадських місцях, зазвичай із ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст.296 КК визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як кримінального правопорушення проти громадського порядку та моральності від кримінальних правопорушень проти особи.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.
Для юридичної оцінки діяння за ст.296 КК обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Тобто, для правильної кваліфікації злочинних дій особи необхідно ретельного проаналізувати склад вчиненого злочину і виявити його елементи та всіх обставин кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою для правової кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч.1 ст.296 КК стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку.
Проаналізувавши матеріали справи, а також зміст оскаржуваного вироку, колегія суддів дійшла висновку, що винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, повністю та об'єктивно підтверджується дослідженими у ході судового розгляду доказами, які, в свою чергу, є належними, достовірним і допустимими, а також взаємодоповнюючими та, при їх системному аналізі, достатніми для вирішення кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду судом першої інстанції було допитано та надано об'єктивну оцінку показанням потерпілого та свідків, а саме:
- показанням потерпілого ОСОБА_7 , який у судовому засіданні пояснив, що 11 травня 2025 року близько 15:00 год., коли він йшов по вул. Примерівська під'їхало два «бусика», вийшли особи у балаклавах, їх було до 10 чоловік. Спочатку вони пройшли повз потерпілого, куди саме останній не знає, вій йшов своєю дорогою. Біля автомату з водою «Роганська» потерпілого зупинили два військових без маски, один з яких був у кепці. Особа у військовій формі сказав, що він з ТЦК і попросив надати йому документи, після чого потерпілий почав виконувати їх вказівки. Потерпілий вказує на те, що особи у військовій формі які сказали, що вони з ТЦК, не показали свої документи. Потерпілий надав документи, після чого співробітники ТЦК побачили, що у потерпілого відстрочка. Потерпілий зазначав, що коли він стояв з двома особами, які представилися співробітниками ТЦК, обвинувачений ОСОБА_10 почав з'ясовувати, що у потерпілого з документами. Коли особа, яка була в кепці і без маски повідомила йому, що у потерпілого є відстрочка. ОСОБА_10 вів себе агресивно. Коли обвинувачений дізнався, що потерпілий вчитель, то почав жартувати над ним, та сказав, «що такі нам в окопі потрібні». Далі ОСОБА_10 підійшов з людиною, яка була в кепці без маски і сказав потерпілому діставати телефон, на що останній почав виконувати його вказівки. Однак телефон потерпілий не знайшов. ОСОБА_10 підійшов до потерпілого і сказав у грубій формі з нецензурною лексикою, що якщо останній не дістане телефон, то буде погано. Потерпілий повідомив обвинуваченого, що у нього немає телефону. Дістав все з карманів щоб показати, що у нього немає телефону. Чоловік у кепці побачив у потерпілого навушники і сказав йому: «навушники є, а телефону немає? Давай діставай». Потерпілий відповів, що у нього немає телефону. Потерпілий зазначає, що він нікого не ображав, стояв мовчав. Далі, ОСОБА_10 розгнівався, що потерпілий не надав телефон, якого у останнього не було, подивився по сторонам та наніс потерпілому різкий удар в живіт, який останній не очікував. Потім одразу наніс ще один удар в район живота. Потерпілий зазначає, що стояв мовчки, не чинив опір, не тікав. Стояв чекав поки все закінчиться і він зможе продовжувати свій шлях. Далі, ОСОБА_10 забрав документи потерпілого у особи, яка з самого початку тримала їх, та сказав потерпілому йти з ним до автомобіля. Коли вони підійшли до автомобіля, то побачили на передньому пасажирському сидінні телефон потерпілого. Після того, як ОСОБА_10 побачив на сидінні телефон, він завдав потерпілому ще один удар по обличчю. Далі, ОСОБА_10 віддав потерпілому документи і вони пішли до «бусика»;
- показанням свідка ОСОБА_13 , яка у судовому засіданні пояснила, що у травні 2025 року, у неділю, перебувала у себе в дома і почула шум з вулиці. Виглянувши у вікно свідок побачила як приїхали два «буси» та зупинились біля автомату з водою, звідти вийшли люди у військовій формі в балаклавах. Свідок впізнала у судовому засіданні обвинуваченого та потерпілого. Свідок зазначила, що потерпілий спокійно йшов, коли його окружили люди у військовій формі в балаклавах та попросили у потерпілого документи. Потерпілий одразу надав документи. Поряд з обвинуваченим було ще 5 чоловік, які були одягнені у військову форму та в балаклавах, окрім обвинуваченого. Після цього військові та потерпілий пішли під дерево, постояли та відпустили потерпілого. Свідок бачила як обвинувачений наніс потерпілому більш ніж 1 удар руками по тулубу, після чого потерпілий перебував у шоковому стані. Свідок зазначила, що бесіду між потерпілим та обвинуваченим вона не чула. Сам потерпілий агресію не проявляв, втекти не намагався. Також свідок вказала, що разом з потерпілим більше нікого не було, він був сам. Свідок ОСОБА_13 зазначила, що всі ці події відбувалися приблизно 10 хвилин;
- показанням свідка ОСОБА_12 , який у судовому засіданні пояснив, що 11 травня 2025 року він разом з представниками поліції та СБУ входів до групи оповіщення. До складу групи оповіщення також входили ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та інші особи, яких він не пам'ятає за сплином часу. Загалом було 7-10 чоловік. Близько 15:00 год вони здійснювали оповіщення по вул. Примерівській у м. Харкові, і на них почав їхати автомобіль синього кольору, який побаиивши працівників поліції зупинився. Номер та марку автомобіля свідок не пам'ятає. З автомобіля вийшли двоє чоловіків та почали рух у протилежному напрямку. Свідок, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 почали рух до них. Один з цих чоловіків втік, а другий (потерпілий) зупинився. Між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та потерпілим почалася розмова, зміст якої свідок не чув, оскільки перебував на відстані 7-8 метрів від них. Далі свідок не пам'ятає що було, оскільки дивився куди втік інший чоловік. Свідок бачив, що ОСОБА_11 тримає в руках документи потерпілого, а ОСОБА_10 наніс потерпілому один удар рукою. Після перевірки документів вони відпустили потерпілого;
- показанням свідка ОСОБА_11 , який у судовому засіданні пояснив, що 11 травня 2025 року він разом з ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 перебували у групі оповіщення. Приблизно о 15:00 год. вони перебували по вул. Примерівський, 4 у м. Харкові та здійснювали оповіщення. Свідок побачив, як автомобіль різко зупинився, з нього вийшли двоє чоловіків - потерпілий та інша особа (водій). Потерпілий відволік на себе увагу, щоб прикрити свого товариша, який втік. Першим до потерпілого підійшов ОСОБА_10 , який взяв у нього документи та передав свідку для перевірки. За наслідками перевірки документів було встановлено, що потерпілий має право на відстрочку;
- показанням свідка ОСОБА_14 , який у судовому засіданні пояснив, що 11 травня 2025 року він перебував у групі оповіщення у складі 6-7 чоловік. До складу групи входив також обвинувачений ОСОБА_10 . Вони стояли на вулиці Примерівській. Потім по радіостанції від старшого групи надійшло повідомлення, щоб свідок підійшов до нього. Мету не повідомив. Поки свідок підходив, то побачив, як двоє чоловіків направляються в бік проспекту Гагарина. Вони вже були достатньо далеко і свідок до них не підходив.
Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені показання свідків об'єктивно підтверджуються, узгоджуються та доповнюються ще й наступними доказами:
- протоколом зняття інформації з електронних інформаційних систем інформації, доступ до якої не обмежується її власником, володільцем або утримувачем від 12.05.2025, відповідно до змісту якого оглянуто Telegram-канал « ІНФОРМАЦІЯ_4 » і виявлено публікацію за 11.05.2025, розміщену о 15:19 год., яка має підпис «ТЦК-шник вдарив чоловіка в живіт на Примерівській» «Біля готелю ОСОБА_16 у хлопця перевіряли документи. Під час розмови його вдарили кулаком, а через деякий час посадили в бус та відвезли», - повідомляє підписниця». Публікація містить відеозапис тривалістю 25 секунд. На відеозаписі відображено п'ять чоловіків, одягнутих у військову форму, у деяких чоловіків обличчя прикрите фабами (балаклавами) та один чоловік у цивільному одязі, який одягнутий у синьо-чорну куртку з помаранчевим капюшоном, темні штани, та чорні кросівки. Всі чоловіки знаходяться біля автомату для розливу питної води з написом «Роганська». Далі під час відеозапису на 06 секунді відеозапису відображено, як чоловік, який одягнутий у військову форму піксельного забарвлення, у чорних рукавицях, на ремені з правого боку маючий радіостанцію, наносить один удар правою рукою в ділянку живота чоловікові у цивільному одязі, одягнутому у синьо-чорну куртку з помаранчевим капюшоном, темні штани та чорні кросівки. Далі, під час огляду відеозапису на 21 секунді відеозапису відображено, як чоловік, який одягнутий у військову форму піксельного забарвлення, у чорних рукавицях, на ремені з правого боку маючий радіостанцію, наносить один удар лівою рукою в ділянку грудної клітини чоловікові у цивільному одязі, одягнутому у синьо-чорну куртку з помаранчевим капюшоном, темні штани, та чорні кросівки;
- відеозаписом, під час відтворення якого у судовому засіданні підтвердилися обставини, зафіксовані у протоколі зняття інформації з електронних інформаційних систем інформації, доступ до якої не обмежується її власником, володільцем або утримувачем від 12.05.2025;
- листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.05.2025 № МВ/316, відповідно до змісту якого згідно наявних облікових даних особи чоловічої статі з адреси АДРЕСА_4 , до ІНФОРМАЦІЯ_3 не доставлялися. До складу групи оповіщення входили: лейтенант ОСОБА_12 - офіцер відділення призову (старший групи); старший сержант ОСОБА_17 - стрілець взводу охорони, сержант ОСОБА_11 - головний сержант - командир відділення взводу охорони; солдат ОСОБА_10 - стрілець взводу охорони; солдат ОСОБА_15 - водій взводу охорони; солдат ОСОБА_18 - стрілець взводу охорони; солдат ОСОБА_14 - стрілець - помічник гранатометника взводу охорони;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 19.05.2025 за участю потерпілого ОСОБА_7 , в ході якого потерпілий підтвердив вчинення відносно нього кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, та серед іншого показав, що 11.05.2025 року близько 15:00 год. до нього підійшли 5 чоловік у військовій формі, з яких 3 чоловіка були у масках, один у кепці та один без кепки. Особа, яка була в кепці та без маски повідомила, що вони є працівниками РТЦК та СП, але документи не пред'явили. Потерпілий надав їм документи про наявність у нього відстрочки, а також роздрукований витяг з «Резерв+». Після перевірки документів їх потерпілому не повернули, а продовжували тримати в руках. Потім підійшов чоловік без маски та кепки, запитавши при цьому у чоловіка в кепці чи все в порядку з документами. Цей чоловік повідомив йому що потерпілий є вчителем. Після цього від чоловіка без маски та кепки почалися жарти стосовно професії потерпілого, одна з яких це «Нам такі в окопі треба, щоб історії розказувати». Потім чоловік без маски та кепки наніс потерпілому один удар кулаком правої руки у живіт поблизу ребер, від чого потерпілий відчув фізичну біль і зігнувся від болю. Слідом ще один удар кулаком лівої руки в ділянку грудної клітини ближче до живота з правого боку, від чого потерпілий також відчув фізичний біль. У подальшому біля автомобіля чоловік без маски та кепки також наніс один удар у праву щоку, від чого потерпілий відчув фізичний біль. Вказаний механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілий відобразив на статисті;
- протоколом проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_10 , в ході якого обвинувачений показав механізм та локалізацію нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, які вказані в обвинувальному акті;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.05.2025, відповідно до змісту якого потерпілий ОСОБА_7 впізнав обвинуваченого ОСОБА_10 за загальними рисами обличчя, за формою очей та бороди;
- висновками експерта № 09/404-С/2025 від 20.05.2025; № 09/405-С/2025 від 20.05.2025; № 09/406-С/2025 від 20.05.2025, згідно яких потерпілому ОСОБА_7 спричинено: синці на тулубі, які могли виникнути від ударної чи ударно-стискаючої дії тупих твердих предметів, та могли бути спричинені в строк не менше ніж за 5-7 діб до моменту огляду. По ступеню тяжкості це тілесні ушкодження, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відповідно до п.п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 відносяться до легких тілесних ушкоджень;
Обставини, на які посилається ОСОБА_10 в ході проведення слідчого експерименту взагалі не суперечать об'єктивним судово-медичним даним в частині способу виникнення у потерпілого ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.
Отже під час юридичної оцінки цих відомостей судом першої інстанції були з'ясовані: місце вчинення протиправних дій; обстановка, обставини та динаміка розвитку події; поведінка обвинуваченого під час вчиненого кримінального правопорушення, спосіб дій та мотивація обвинуваченого ОСОБА_10 .
Колегія суддів зазначає, що системний аналіз положень ст.296 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2016 року № 10, виходячи з правової природи правовідносин та родового об'єкта кримінальних правопорушень проти громадського порядку і моральності, дає підстави вважати, що для надання правильної правової оцінки діянням особи в кожному випадку необхідно з'ясовувати, чи посягнула ця особа на правоохоронювані цінності, для збереження яких підтримується громадський порядок, чи були ці діяння безсумнівно хуліганськими, як для винного, так і для оточення, чи мало діяння характер грубого порушення громадського порядку.
Крім того місцевим судом правильно враховані правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 березня 2024 року у справі № 202/716/22, згідно яких обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи. Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства. З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Отже, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства. За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства. Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними. Така правова позиція щодо кримінально-правової оцінки діяння, кваліфікованого судом за ст. 296 КК України, міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к).
Колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_10 , перебуваючи у громадському місці та у присутності своїх колег по військовій службі, всупереч існуючих правил і норм поведінки у суспільстві та прямих обов'язків щодо охорони цивільного населення, поводив себе зухвало, демонстрував свою зверхність над потерпілим, з яким раніше не був знайомим, безпричинно та умисно завдав йому декілька відчутних ударів, заподіявши тілесних ушкоджень, а саме два удари кулаком правої та лівої руки по тулубу ОСОБА_7 , після чого відійшов разом з останнім на відстань близько 50 метрів і завдав ще один удар долонею лівої руки в область обличчя потерпілого, що підтверджується як поясненнями самого обвинуваченого, так і показаннями допитаних в судовому засіданні свідків та потерпілого, а також дослідженими під час судового розгляду доказами у справі та даними відеозапису.
При цьому, колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що завдання обвинуваченим удару долонею руки по обличчю потерпілого (ляпасу) було спрямовано не на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, адже для спричинення тілесних ушкоджень вочевидь доцільнішим було би нанести удар кулаком, а мало на меті ще й додатково принизити гідність потерпілого (як й його професію вчителя), продемонструвати свою зверхність та демонстративне нехтування загальноприйнятими нормами і правилами поведінки.
Таким чином, обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й об'єктивні ознаки поведінки обвинуваченого свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_10 в присутності своїх колег по військовій службі, перебуваючи в громадському місці, де поруч розташовані багатоквартирні будинки, бажав протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм та правил поведінки.
Колегія суддів стверджує, що дії обвинуваченого були направлені не тільки на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, а й продемонструвати свою значимість, зверхність та зухвалість шляхом приниження потерпілого, бажання в такий спосіб протиставити себе оточуючим та суспільству, виразивши явну зневагу як до загальноприйнятих норм і правил поведінки, так і до суспільства в цілому.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст.94 КПК України, критерію «поза розумним сумнівом» оцінив усі наявні докази, прийшов до обґрунтованого висновку про винуватість обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення та цілком вірно кваліфікував його дії саме за ч.1 ст.296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, а доводи захисника в апеляційній скарзі про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого не є слушними і не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, порушень вимог ст.290 КПК України колегією суддів не встановлено, а тому суд обґрунтовано взяв до уваги та поклав в основу вироку ті докази, які були відкриті сторонам та безпосередньо досліджені у судовому засіданні.
Також не є слушними доводи захисника щодо неповноти судового розгляд через те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідка « ОСОБА_19 », з яким потерпілий спочатку перебував в автомобілі, на думку колегії суддів, є неспроможними, оскільки цей свідок, у тому числі як зазначає сам захисник в своїй апеляційній скарзі, не був безпосереднім очевидцем події у даному кримінальному провадженні та вчинення ОСОБА_10 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Аналізуючи твердження апеляційної скарги захисника про призначення ОСОБА_10 занадто суворого покарання, колегія суддів також вважає їх необґрунтованими.
Відповідно до положень ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414 КПК України, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_10 , суд першої інстанції з урахуванням вимог та обставин, передбачених статтями 50, 65-67 КК України, правових позицій, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з додержанням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини та наслідки їх вчинення, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання ,а також дані про особу винного, який досяг віку 40 років, має середньо-спеціальну освіту, неодружений, неповнолітніх дітей та батьків похилого віку на утриманні не має, є учасником бойових дій, 11.09.2022 року в результаті падіння з танку під час переміщення згідно бойового розпорядження отримав поранення - закритий уламковий перелом ключиці, має ІІІ групу інвалідності, раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Посилання захисника про необхідність визнати на підставі ст.66 КК України обставинами, що пом'якшують йому покарання - щире каяття та прагнення частково усунути завдану шкоду, на переконання колегії суддів, не є слушними виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та слушно зазначено у вироку суду, будь-які дані, що підтверджували би наявність такої обставини як щире каяття - відсутні, а визнання вини обвинуваченим має формальний характер, та свідчить про намагання обвинуваченого уникнути справедливого покарання за вчинене, тому на переконання апеляційного суду, районний суд вірно не визнав пом'якшуючою покарання обставиною - щире каяття.
При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що факти і обставини, які встановлені судом, свідчать про аморальну поведінку обвинуваченого і відсутність будь-яких антиморальних дій з боку потерпілого. Розумних підстав для конфлікту не існувало, навіть уявного приводу для нанесення тілесних ушкоджень потерпілому не було. ОСОБА_10 штучно створив такий розбрат, який привів його до порушення кримінального закону. На момент вчинення кримінального правопорушення обвинувачений, будучи працівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, є особою, на яку покладено підвищений обов'язок дотримуватися законності, поваги до громадян та честі військової служби. Натомість він, перебуваючи у громадському місці, умисно застосував фізичне насильство до вчителя історії, демонструючи зухвалу зневагу до суспільних норм та представників цивільної професії. Такі дії свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки обвинуваченого, а також про відсутність у нього стійких морально-правових орієнтирів.
Також колегія суддів приймає до уваги й наслідки, які спричинило вчинене обвинуваченим ОСОБА_10 кримінальне правопорушення, оскільки під час вчинення протиправних дій обвинувачений перебував у військовій формі і був працівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки - органу, який відіграє одну з ключових ролей у забезпеченні обороноздатності держави та реалізації конституційного обов'язку громадян щодо захисту України, в тому числі й цивільного населення.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
З аналізу ст. 1 Закону України «Про оборону України» випливає, що забезпечення оборони держави ґрунтується на єдності політичного, економічного, соціального та морального потенціалу суспільства, а мобілізаційна готовність є складовою національної безпеки.
Працівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, до яких належав обвинувачений на момент вчинення ним кримінального правопорушення, покликані не лише виконувати організаційно-мобілізаційні завдання, а й формувати у громадян довіру до держави, дотримуючись принципів законності, гуманності та поваги до людини.
Натомість ОСОБА_10 , діючи всупереч цим принципам, без жодних (навіть формальних) підстав застосував насильство до цивільної особи, чим підриває довіру громадян до органів ТЦК та СП, які виконують завдання у сфері оборони держави.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги, що бажання обвинуваченого скомпрометувати репутацію потерпілого свідчить про зневажливе ставлення обвинуваченого ОСОБА_10 до правових норм і суспільних цінностей. При цьому, потерпілий поводив себе під час судового розгляду як стримана і виважена людина, навіть коли чув суперечливі показання обвинуваченого, він хоча і був збентежений та засмучений, однак не втратив гідності та не вдався до доказування власної правоти. Натомість обвинувачений або сторона захисту навпаки обрали тактику і стратегію, яка пов'язана зі створенням негативного образу потерпілого.
Водночас, з огляду на характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого, зухвалий та демонстративний характер дій обвинуваченого, які супроводжувались застосуванням фізичного насильства у публічному місці, що призвело до негативного суспільного резонансу і формування негативної суспільної оцінки діяльності органів територіального комплектування та соціальної підтримки, відсутність внутрішнього усвідомлення обвинуваченим своєї неправомірної поведінки та осуду своїх дій, а також позицію потерпілого щодо необхідності призначення обвинуваченому реального покарання за скоєне, суд не вбачає підстав для застосування положень ст.75 КК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що такі протиправні дії з боку працівників ТЦК та СП є непоодинокими, викликають суцільне обурення, осуд, великий негативний соціальний резонанс та це питання потребує вирішенню та втручанню з боку органів влади, про що їх представники неодноразово визнавали та наголошували.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не здійснював відеозйомку події, поширював відеозапис, передавав його третім особам чи коментував інцидент у соціальних мережах, на переконання колегії суддів, не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_10 , які супроводжувались застосуванням фізичного насильства у публічному місці, призвело до негативного суспільного резонансу і формування негативної суспільної оцінки діяльності органів територіального комплектування та соціальної підтримки, свідчить про формування суспільної думки та наявність відповідних демократичних інститутів у державі.
При цьому, поведінка обвинуваченого свідчить про відсутність у обвинуваченого ОСОБА_10 внутрішнього усвідомлення своєї неправомірної поведінки та осуду своїх дій.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами захисника про наявність щирого каяття та прагнення обвинуваченого частково усунути завдану шкоду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_10 покарання за ч.1 ст.296 КК України у виді 3 років обмеження волі цілком відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам ст.50, 65 КК України, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам.
Поряд з цим, з огляду на зазначені обставини та дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, які пом'якшують покарання відповідно до ст.66 КК України, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни оскаржуваного вироку та подальшого пом'якшення покарання шляхом зменшення його розміру або призначення іншого виду покарання, який передбачений ч.1 ст.296 КК України, як на цьому наполягає сторона захисту.
Крім того, у даному конкретному випадку, доводи захисника про те, що ОСОБА_10 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 з 23 травня 2025 року по теперішній час, на думку колегії суддів, не є достатньою підставою для пом'якшення покарання, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, посткримінальну поведінку обвинуваченого, його ставлення до скоєного, а також відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
Подана апеляційна скарга захисника не містять переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків місцевого суду щодо правильності призначеного ОСОБА_10 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу. При цьому вказані захисником в апеляційній скарзі обставини, що на його думку, суттєво могли пом'якшити покарання, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_10 , а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень не можливе без його ізоляції від суспільства.
Твердження захисника про те, що судом першої інстанції безпідставно було стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_7 витрати на правову допомогу, оскільки у даному випадку справа не відзначається підвищеною складністю, не потребувала проведення значного обсягу процесуальних дій чи підготовки великої кількості складних юридичних документів, а також потерпілим не доведено фактичний обсяг часу, витраченого представником на надання правничої допомоги, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ст.118 КПК України витрати на правову допомогу є одним із видів процесуальних витрат.
Згідно з ч.2 ст.120 КПК України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
У відповідності до ч.1 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема з Додатковою угодою від 26 травня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги від 19 травня 2025 року, укладеною між потерпілим ОСОБА_7 (Клієнт), та адвокатом ОСОБА_8 (Адвокат), за надання правничої допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 21 000, 00 грн.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 26 травня 2025 року ОСОБА_20 здійснив оплату за договором про надання правничої допомоги від 19 травня 2025 року в розмірі 21 000 грн.
Таким чином загальні документально підтверджені витрати із залученням потерпілим свого представника - адвоката ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні у сумі - 21000 грн. 00 коп. цілком доведені, та підстав вважати, що вказане відшкодування витрат на правничу допомогу є явно завищеним матеріали справи не містять, а тому судом першої інстанції у відповідності до ч.1 ст.124 КПК України правомірно були стягнуті з обвинуваченого ОСОБА_10 .
Що стосується доводів захисника про безпідставне визначення розміру призначеного відшкодування моральної шкоди позивачу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Статтями 127, 128 КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, у тому числі моральної, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода, крім іншого, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною 3 цієї статті встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом, зокрема, залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону в частині вирішення цивільного позову про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілого моральну шкоду у розмірі 150 000 грн. 00 коп.
Суд першої інстанції для вирішення питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і у якому розмірі, проаналізував обставини справи, встановив розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, її обґрунтованість.
Також судом ураховано, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпілому ОСОБА_7 завдано моральну шкоду, яка полягає у фізичному болі та стражданнях від ударів, а також у його душевних стражданнях, завданих внаслідок вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 кримінального правопорушення та які виразилися у публічному приниженні його честі та гідності як педагога.
При цьому, після конфлікту потерпілий зазнав психоемоційних переживань, тривалого стресу, що негативно позначилося на його стані здоров'я, зокрема загострилася екзема на тлі нервового навантаження, що підтверджується наявними в матеріалах справи медичними документами.
Сторона захисту у своїй апеляційній скарзі не наводить жодних доказів які б свідчили про несправедливість визначено розміру моральної шкоди стражданням ОСОБА_7 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення цивільного позову в частині визначення розміру моральної шкоди та уважає його таким, що відповідає вимогам закону. Стягнення моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_7 у розмірі 150 000 грн, на переконання колегії суддів, узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, та відповідає характеру, обсягу та тривалості його моральних страждань у зв'язку із вчиненим стосовно нього кримінальним правопорушенням.
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_10 є законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України, підстав для його зміни та скасування, як на тому наполягає захисник в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4