Справа № 636/2590/26 Провадження№ 2-н/636/249/26
про відмову у видачі судового наказу
20 березня 2026 року суддя Чугуївського міського суду Харківської області Гніздилов Ю. М., розглянувши заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини,
встановив:
До суду надійшла заява про видачу судового наказу, у якій заявник просить видати судовий наказ про стягнення з боржника аліментів на утримання однієї дитини у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) щомісячно.
Дослідивши подану заяву та матеріали, що додані до неї, суд дійшов висновку, що у видачі судового наказу слід відмовити з огляду на таке.
Щодо правової природи наказного провадження суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом без виклику сторін та без проведення судового засідання виключно у випадках, прямо передбачених статтею 161 ЦПК України.
Отже, наказне провадження є спрощеною процедурою судового захисту, яка застосовується лише у разі, якщо вимога є безспірною, не потребує дослідження доказів та прямо передбачена законом.
Правова позиція щодо цього неодноразово висловлена Верховним Судом, який зазначає, що судовий наказ може бути видано лише за умови безспірності вимоги та її підтвердження належними доказами.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано у разі заявлення вимоги про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника, а саме: на одну дитину - 1/4 частини доходу; на двох дітей - 1/3 частини доходу; на трьох і більше дітей - 1/2 частини доходу.
Разом з тим заявник просить стягнути аліменти на одну дитину у розмірі 1/2 частини доходу, що не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України.
Суд зазначає, що вимоги про стягнення аліментів у більшому розмірі, ніж передбачено для наказного провадження, не є безспірними та підлягають розгляду виключно в порядку позовного провадження, оскільки потребують дослідження: матеріального становища сторін; стану здоров'я дитини; рівня забезпечення дитини; наявності інших дітей у боржника; інших обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, який зазначає, що наказне провадження може застосовуватися лише у випадках, коли заявлена вимога повністю відповідає статті 161 ЦПК України.
Відповідно до статті 163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинні бути зазначені обставини, на яких ґрунтується вимога заявника, а також до заяви повинні бути додані документи, що підтверджують ці обставини.
Судом встановлено, що до заяви не додано жодних доказів, які підтверджують: факт народження дитини; факт батьківства боржника; факт проживання дитини разом із заявником; факт перебування дитини на утриманні заявника; інші обставини, на які посилається заявник.
Відсутність будь-яких доказів унеможливлює встановлення безспірності заявленої вимоги, що є обов'язковою умовою для видачі судового наказу.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що суд не має права видавати судовий наказ без перевірки належності та допустимості доказів, які підтверджують заявлену вимогу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що: заявлена вимога не відповідає статті 161 ЦПК України; заявник просить стягнути аліменти у розмірі, який не може бути стягнутий у наказному провадженні; до заяви не додано належних доказів, що підтверджують заявлені вимоги; заявлена вимога не є безспірною та підлягає розгляду лише в позовному провадженні.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.
керуючись статтями 160-165 ЦПК України, суд
ухвалив:
У видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини - відмовити.
Роз'яснити заявнику право звернутися до суду з відповідною вимогою в порядку позовного провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Суддя Ю. М. Гніздилов