Справа № 154/2008/25 Головуючий у 1 інстанції: Лутай А. М.
Провадження № 22-ц/802/369/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
19 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником Назарук Юлією Володимирівною, на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 23 грудня 2025 року,
У травні 2025 року ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» подало до суду даний позов, мотивуючи вимоги тим, що 04 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі ТОВ «ФК «ЦФР») із заявою № 5021034949 на отримання кредиту. Своїм підписом у заяві на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» ОСОБА_1 підтвердила, що підписана заява разом з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» становлять між ТОВ «ФК «ЦФР», як кредитодавцем, та нею, як позичальником, кредитний договір.
Згідно із заявою № 5021034949 від 04 лютого 2016 року сума кредиту, наданого позичальнику, складає 182 718,45 грн, розмір щомісячних процентів - 2,39 % від суми кредиту, а розмір річних процентів - 9,99 % від суми боргу за договором, строк дії - 48 місяців. У даній заяві визначений порядок повернення кредиту (графік платежів) та передбачена щоденна пеня у розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Того ж дня між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ЦФР» було укладено договір поруки № 5021034949-П, відповідно до умов якого поручитель поручається перед ТОВ «ФК «ЦФР» за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором (включно з усіма змінами до нього), укладеним з ТОВ «ФК «ЦФР».
Позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 5021034949 від 04.12.2016 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 04 лютого 2016 року укладено також договір застави, який посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А. І. та зареєстрований у реєстрі за № 126.
Відповідно до договору застави предметом застави є рухоме майно - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель LT 35, тип - ВАНТАЖНИЙ ФУРГОН-В, що зареєстрований РЕГ Нововолинського МРВ ДАІ УМВС України у Волинській області 02.12.2011 року, рік випуску автомобіля - 2004, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 .
02 лютого 2023 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» укладено договір відступлення прав вимоги № 20230202, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 5021034949 від 04 лютого 2016 року, укладеним між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Укрфінстандарт».
Відповідно до додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5021034949 від 04 лютого 2016 року в сумі 143 696,73 грн, з яких: 72 932,95 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 608,24 грн - сума заборгованості за річними відсотками; 47 614,17 грн - сума заборгованості за щомісячними відсотками; 16 541,37 грн - сума заборгованості за пенею. Всі нарахування, що відбувались до дати отримання права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо ТОВ «ФК «ЦФР» станом на день відступлення права вимоги.
Також позивач зазначав, що 02 лютого 2023 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» укладено договір відступлення прав за договорами застави посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. та зареєстрований в реєстрі № 32, відповідно до умов якого відбулося відступлення прав за договорами застави, в зв'язку з чим ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» набуло прав заставодержателя щодо заставленого ОСОБА_1 майна.
Таким чином, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» за кредитним договором № 5021034949 від 04 лютого 2016 року в сумі 143 696,73 грн.
На підставі наведеного позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів указану заборгованість за кредитним договором № 5021034949 від 04 лютого 2016 року в сумі 143 696,73 грн, а також понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та за надання професійної правничої допомоги - в розмірі 6000,00 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ "Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» заборгованість за кредитним договором № 5021034949 у сумі 143 696,73 гривні.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ "Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» суму сплаченого судового збору у розмірі по 1211,20 гривень з кожного та витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі по 3000,00 гривень з кожного.
Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, покликаюсь на порушення прав споживачів у частині подвійного нарахування відсотків.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Сисин В. В. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін, зазначаючи, що вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим.
У судове засідання учасники справи не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи.
17 березня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, де вона вказувала, що прибути в судове засідання не має можливості через сімейні обставина, а відповідач перебуває в зоні бойових дій. Однак, жодних доказів поважності причин своєї неявки представник відповідача суду апеляційної інстанції не надала.
Вивчивши доводи клопотання, колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності належно повідомленого відповідача та його представника.
Як зазначено в постанові КЦС ВС від 24.10.2024 № 752/8103/13-ц (61-6892св23), якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами не надано суду доказів на підтвердження тих обставин, що ними належним чином виконувалися умови вказаного кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку суд стягнув солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 в користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт».
Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду про стягнення заборгованості із поручителя ОСОБА_2 не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушення вимог закону.
Судом установлено, що 04 лютого 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання заяви № 5021034949 від 04.02.2016 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», за умовами якого: сума кредиту становить 182 718,45 грн; строк кредитування - 48 місяців; початковий процент - 2,00% від суми кредиту; щомісячні проценти - 2,39% від суми кредиту згідно з графіком платежів; річні проценти - 9,99% від суми боргу за договором згідно з графіком платежів; щоденна пеня - 0,3% від загальної суми прострочення.
Відповідно до п. 3 вказаної заяви позичальник доручила ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати за рахунок отримуваного нею кредиту такі суми грошових коштів:
1) отримувач - ПАТ «Віес Банк» у сумі 124 641,00 грн, призначення: переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , надання кредиту згідно з КД № 5021034949 від 04.02.2016 без ПДВ;
2) отримувач - ПАТ «Альфа-банк» у сумі 13 106,00 грн, призначення: переказ грошових коштів на погашення заборгованості по КД 500515346 від 11.09.2014 за рах. кред. коштів зг. КД № 5021034949 від 04.02.2016 р. та заяви кл. без ПДВ;
3) отримувач - ОСОБА_2 у сумі 19 253,00 грн, призначення: переказ грошових коштів на погашення заборгованості по КД GP-4919392 від 15.09.2013 р. за рах.кред.коштів зг. КД № 5021034949 від 04.02.2016 та заяви кл. без ПДВ;
4) отримувач - ПАТ «Страхова компанія «ТАС» у сумі 400,00 грн, призначення: 01- 05.02.2016- ОСОБА_1 - 2893103442=25000.00-400.00 05.02-2017-5021034949-ТС-Страховий платіж. Без ПДВ;
5) отримувач - ПАТ «Страхова компанія «ТАС» у сумі 22 178,45 грн. призначення: оплата страхового платежу за договором страхування № 5021034949-С від 04.02.2016.
Відповідно до п. 4 заяви № 5021034949 від 04 лютого 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (Графік платежів) вбачається, що загальний щомісячний платіж за весь період користування кредитом становить 432 530,12 грн, з яких: повернення кредиту - 182 718,45 грн; річні проценти - 40 196,63 грн; щомісячні проценти - 209 615,04 грн.
На забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 04 лютого 2016 року укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А. І., реєстровий № 126.
Відповідно до п.1.2 договору застави позивач ОСОБА_1 на забезпечення виконання нею зобов'язань за кредитним договором передала належний їй на праві власності автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель LT35, тип вантажний фургон-В, 2004 року випуску, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований РЕГ Нововолинського МРВ ДАІ УМВС України у Волинській області 02.12.2011 року, який за згодою сторін оцінений у 285 000,00 грн.
Крім того, 04 лютого 2016 року між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ЦФР» було укладено договір поруки № 5021034949-П, відповідно до умов якого поручитель поручається перед ТОВ «ФК «ЦФР» за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором № 5021034949 (включно з усіма змінами до нього), укладеним з ТОВ «ФК «ЦФР».
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості встановлено, що ТОВ «ФК «ЦФР» виконало свої зобов'язання за кредитним договором та надало відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 182 718,45 грн, а ОСОБА_1 отримала кошти, частково погашала борг за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої станом на 02.02.2023 становить 143 696,73 грн, з яких: 72 932,95 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 608,24 грн - за річними відсотками; 47 614,17 грн - прострочена плата за управління; 16 541,37 грн - борг за пенею.
Факт укладання між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦФР» кредитного договору № 5021034949 від 04.02.2016 та факт отримання кредитних коштів у розмірі 182 718,45 грн стороною відповідача не оспорюється.
Невиконання відповідачами взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 5021034949 від 04.02.2016 стало підставою для звернення 27.05.2025 позивача до суду з цим позовом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Згідно із частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
З аналізу частини 4 статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов'язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини 4 статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Згідно з умовами п.4.2, 4.3 договору поруки № 5021034949-П від 04 лютого 2016 року слідує, що встановленою цим договором порукою забезпечується у повному обсязі виконання зобов'язань боржника за кредитним договором, укладеним боржником з кредитором. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату суми кредиту, плати за кредитом (процентів), неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків у повному розмірі та незалежно від стягнення неустойки (штрафу, пені). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого цим договором порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.
Разом з тим, п. 6.3 договору поруки передбачено, що якщо кредитор протягом 5 років від дня настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого встановленою цим договором порукою не пред'явить вимоги до поручителя, порука припиняється стосовно зобов'язання щодо виконання якого не було пред'явлено зазначеної вимоги.
Як видно з умов кредитного договору, строк, на який надається кредит, або строк кредитування передбачено у 48 місяців, тобто до 04.02.2020.
З матеріалів убачається, що з позовом до суду правонаступник кредитора звернувся 27 травня 2025 року. Договір кредиту та договір поруки укладено між сторонами 04 лютого 2016 року. Тобто, якщо до вимог, заявлених до боржника, застосовується загальний строк давності, передбачений статтею 257 ЦК України, то до вимог, заявлених до поручителя, вказаний строк обмежується строком дії поруки, встановленої в договорі поруки ( 5 років).
Отже, у даному випадку правовідносини поруки за договором слід вважати припиненими після збігу п'ятирічного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань та п'яти років, обумовлених в цілому договором.
Отже, подавши 27 травня 2025 року до суду даний позов до поручителя про стягнення кредитної заборгованості солідарно з боржником, кредитодавець фактично пред'явив вимогу до поручителя поза межами існування поруки, яка припинилась 05 лютого 2025 року.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, яка була висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11, а також у численних подальших постановах Верховного Суду, зокрема і від 09 лютого 2026 року у справі № 337/6138/18.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом визначеного договором або законом строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11.
Таким чином, оскільки строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і є підставою для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду.
Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам, не дослідив належним чином умов договорів кредиту та поруки, укладених з боржником ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 .
Разом з тим, оскільки відповідачем ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не було оскаржене, то інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , які не стосуються його прав та обов'язків, з огляду на висновок суду про припинення поруки та відмову у позові до нього як солідарного боржника, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, а тому апеляційну скаргу задовольняє частково - лише щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 .
За положеннями пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Аналізуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що через порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя ОСОБА_2 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Апелянтом при зверненні з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції сплачено 3633,60 грн відповідно до платіжної інструкції від 12 лютого 2026 року, який підлягає стягненню на його користь із позивача (а.с.170).
Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є 19 березня 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 268, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану в його інтересах представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 17 грудня 2025 року в даній справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» заборгованості за кредитним договором № 5021034949 від 04 лютого 2016 в сумі 143696,73 грн та судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В позові до ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» в користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за сплату судового збору в суді апеляційної інстанції в сумі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: