Справа № 595/285/26
Провадження № 2-а/595/40/2026
19.03.2026 місто Бучач
Бучацький районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Созанської Л.І.,
за участю секретаря судового засідання Швидкої Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 а, в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалівський Богдан Володимирович, до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалівський Б.В., звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6761216 від 03 березня 2026 року.
Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що постановою службової особи Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Кулика О.Б. серії ЕНА № 6761216 від 03 березня 2026 року на нього накладено адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП в розмірі 425 грн. В постанові зазначено, що позивач керував транспортним засобом без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Із зазначеною постановою позивач не згідний, вважає її незаконною, необґрунтованою, оскільки він фактично транспортним засобом не керував та жодних правил дорожнього руху не порушував.
За вказаних обставин ОСОБА_1 просить суд скасувати постанову серії ЕНА № 6761216 від 03 березня 2026 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у справі про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, закрити провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, стягнути судові витрати.
Ухвалою судді від 10 березня 2026 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалівський Б.В., до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в судове засідання не з'явився, надіслав до суду письмовий відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 через його безпідставність. Зазначає, що водій ОСОБА_1 у м. Бучач по вул. Степана Бандери, 12, керував транспортним засобом марки V250CR, р.н. НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п. 2.1.ґ ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Поліцейським Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Куликом О.Б. було виявлено дане порушення та винесено відносно позивача ОСОБА_1 постанову серії ЕНА № 6761216 від 03 березня 2026 за ч. 1 ст. 162 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Зазначає, що у постанові апеляційного суду у справі № 201/4659/21 від 08.09.2021 право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується з обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. Таким чином, відсутність полісу договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є підставою для притягнення водія транспортного засобу до адміністративної відповідальності. Твердження позивача, про те, що він не керував транспортним засобом є хибним, оскільки після зупинки транспортного засобу марки V250CR, реєстраційний номер НОМЕР_1 , працівниками поліції було встановлено особу водія, котрим виявився ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що правила дорожнього руху не порушував, однак відповідно до ст. 32 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Підтвердженням порушень є надані поліцейськими документи, а саме постанова серії ЕНА № 6761216 від 03.03.2026, відповідно до якої позивача було зупинено по вул. Степана Бандери,12 в м. Бучач Чортківського р-ну Тернопільської області за порушення правил дорожнього руху, а саме у ОСОБА_1 перебував відсутній чинний страховий поліс обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або внутрішній електронний договір обов'язкового страхування у візуальній формі. Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач дійсно допустив порушення ПДР, тому оскаржувану постанову винесено працівником поліції у межах повноважень та у суворому дотриманні закону, відповідно до об'єктивних обставин справи, тому позов до задоволення не підлягає. Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Тернопільській області, в користь ОСОБА_1 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу, то на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано договір № 74 про надання юридичної (правничої) допомоги представництва інтересів та ведення справ в суді від 12.09.2025, у якому відсутній розрахунок наданих послуг з їх детальним описом. Також такий розрахунок відсутній, як в Додатковій угоді № 2 від 06.03.2026 до Договору про надання правничої допомоги від 12.09.2025 так і в акті прийому-передачі наданих правничих послуг до Додаткової угоди № 2 від 06.03.2026. При цьому, позивачем не додано до матеріалів позовної заяви жодного документу, котрий підтверджував оплату гонорару в 3000 грн за отримання правової допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо). При цьому, наведений в Договорі про надання юридичної (правничої) допомоги представництва інтересів та ведення справ в суді № 74 від 12.09.2025 перелік послуг не є доказом щодо обсягу фактично наданих послуг та їх вартості. Відсутність вказаних доказів унеможливлює винесення рішення про стягнення з ГУНП в Тернопільській області витрат на правову допомогу.
Представник позивача - адвокат Ковалівський Б.В. в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути без його та позивача участі. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить розглянути справу у його відсутності.
На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6761216 від 03 березня 2026 року, прийнятої службовою особою Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Куликом О.Б., Кулій Н.О. 03 березня 2026 року о 21 год. 04 хв. в м. Бучач по вул. Степана Бандери, 12 керував транспортним засобом без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив вимоги п.2.1 «ґ» Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, за що на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив постанову до суду та просить її скасувати.
Частиною першою ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Нормами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені статтею 126 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року №3353-XII «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10 жовтня 2001 року, №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чинного законодавства.
Пунктом 1.9. ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно пункту 2.1.ґ ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат "Зелена картка" (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".
Частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідженими у справі доказами достовірно встановлено факт складання відповідачем оскаржуваної постанови.
Відповідно до статті 90 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т. і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
На підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідач не надав суду відеоматеріали, які б підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, у той час, як обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто, зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Водночас, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Лише фіксація вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Долучену до відзиву представником відповідача копію знімку екрана стосовно відомостей з МТСБУ, на яку у відзиві посилається представник відповідача, суд до уваги не приймає, оскільки зазначена копія не є доказом у розумінні вимог КАС України та, відповідно, не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
У рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України, Європейський суд з прав людини, що при оцінці доказів суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Верховним Судом викладена правова позиція у постанові від 26 червня 2019 року в справі №536/1703/17 (провадження №К/9901/3839/17), згідно якої притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а непідтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року в справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За наведених обставин суд вважає, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, за відсутності достатніх даних про вчинення ним правопорушення, як і відсутність доказів на порушення позивачем вимог п. 2.1 «ґ» ПДР України.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості особи (правова позиція Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, може бути винесено одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відтак, надаючи правову оцінку аргументам сторін у справі, суд приходить до висновку, що працівник відповідача при винесені оскаржуваної постанови належним чином не задокументував наявність правопорушення, що унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні, а тому оскаржувана постанова серії серії ЕНА № 6761216 від 03 березня 2026 року підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача сплаченого судового збору в сумі 532,40 грн та 3000 грн витрат на правову допомогу, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач поніс витрати на сплату судового збору у сумі 532,40 гривень, а тому вказана сума підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача до матеріалів справи додано: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15 вересня 2025 року; договір про надання юридичної (правничої) допомоги представництва інтересів та ведення справ в суді № 74 від 12 вересня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Ковалівським Б.В.; додаткову угоду до договору № 2 від 06 березня 2025 року; акт прийому-передачі наданих правничих послуг до додаткової угоди № 2 до договору про надання правничої допомоги від 06 березня 2026 року. Згідно долучених документів, вартість наданих послуг адвокатом становить 3000 гривень.
У відзиві на позов відповідач просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в користь позивача, оскільки вважає, що їх розмір завищений та неспівмірний із складністю даної справи та часом, затраченим адвокатом на надання юридичної допомоги.
Зважаючи на викладене, даючи оцінку зазначеним вище аргументам, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг та час проведеної представником позивача роботи, а також оцінивши заперечення представника відповідача відносно стягнення витрат на правову допомогу, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт, у зв'язку з чим вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1000 грн.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 72-77, 121, 134, 139, 242, 244-246, 257, 271, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 а, в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалівський Богдан Володимирович, до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6761216 від 03 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 а до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень, провадження у справі - закрити.
Стягнути в користь ОСОБА_1 а за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області суму судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із адміністративним позовом в суд, що становить 532,40 грн та 1000 (одну тисячу) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління національної поліції в Тернопільській області, місцезнаходження: вул. Валова, 11, м. Тернопіль, 46001.
Суддя: Л. І. Созанська