Іменем України
13 грудня 2010 року справа № 5020-12/281
Господарський суд міста Севастополя в складі судді Харченка І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99059)
(АДРЕСА_3, 99014)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_2, 99040)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства „Лабораторія електроніки”
(вул. Шукшина, 104, м. Севастополь, 99020)
про стягнення 77 470,00 грн.,
за участю представників:
позивача -ОСОБА_4, довіреність б/н від 10.05.2010;
відповідача -ОСОБА_5, довіреність №2 від 12.01.2010;
від третьої особи - Білялова С.С., довіреність б/н від 01.02.2010.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 77470,00 грн.
Ухвалою суду від 14.12.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження, судове засідання призначено на 12.01.2010.
Ухвалою суду від 12.01.2010 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватне підприємство „Лабораторія електроніки”.
Відповідно до позовних вимог, відповідач не виконав роботи щодо встановлення системи безпеки на автомобільній стоянці, що розташована на вул. Героїв Сталінграду (Надалі Об'єкт).
Відповідач заперечує твердження позивача і наполягає на тому, що роботи було виконано відповідно до угоди, яку не підписав позивач але сплатив всі кошти, що є на думку відповідача підтвердженням виконання робіт.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство „Лабораторія електроніки” стверджує що саме вона виконала ці роботи на Об'єкті на замовлення відповідача для фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
В рамках судового засідання суд не мав можливості з'ясувати які саме роботи виконано щодо встановлення системи безпеки на Об'єкті, оскільки для цього потрібні спеціальні знання в цій сфері діяльності.
Ухвалою від 02.02.2010 у справі призначена судова будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручено Севастопольському відділенню Харківського НДІ судових експертиз імені М.С. Бокаріуса, провадження у справі зупинено.
29.03.2010 матеріали справи №5020-12/281 повернуті Севастопольським відділенням Харківського НДІ судових експертиз імені М.С. Бокаріуса до господарського суду міста Севастополя, без виконання експертизи у зв'язку з тим, що експерту не надані додаткові матеріали та рахунок за проведення експертизи не сплачено.
Ухвалою від 01.04.2010 провадження у справі поновлено, справа призначена до розгляду.
01.04.2010 до суду надійшла заява відповідача (т.1,а.с.111) про направлення матеріалів справи до Севастопольського відділення Харківського НДІ судових експертиз імені М.С. Бокаріуса для проведення експертизи. До заяви доданий доказ оплати витрат на проведення експертизи -платіжне доручення №104 від 26.03.2010 на суму 1 838,40 грн. (т.1,а.с.112).
Ухвалою від 08.04.2010 у справі призначена судова будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручено Севастопольському відділенню Харківського НДІ судових експертиз імені М.С. Бокаріуса, провадження у справі зупинено.
18.11.2010 на адресу господарського суду міста Севастополя надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи №385 разом зі справою №5020-12/281.
Ухвалою від 25.11.2010 провадження у справі поновлено, справа призначена до розгляду.
У судовому засіданні 13.12.2010 представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючі свої заперечення тим, що роботи по встановленню системи безпеки були виконані у повному обсязі приватним підприємством „Лабораторія електроніки”, послуги якого були замовлені відповідачем. Відповідачем у підтвердження свої доказів, був наданий договір на поставку, монтаж та наладку системи відеоспостереження №11/06 від 19.11.2008 (т.1,а.с.41-42), який судом не прийнятий як доказ, у зв'язку з тим, що підписаний тільки відповідачем.
Третя особа позовні вимоги не визнала, мотивуючі свої заперечення тим, що між ним та відповідачем був укладений договір підряду №709 від 19.11.2008, відповідно до якого приватне підприємство „Лабораторія електроніки” на замовлення відповідача виконало роботи по монтажу та наладці системи безпеки на автомобільній стоянці, що розташована у м. Севастополі на вул. Героїв Сталінграду (т.1,а.с.33-37).
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд
Позивачем були замовлені послуги відповідачу по встановленню системи безпеки на автомобільній стоянці, що розташована у м. Севастополі на вул. Героїв Сталінграду.
Позивачем за замовлені послуги на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти платіжним дорученням №1 від 19.11.2008 у розмірі 61856,68 грн. та платіжним дорученням №39 від 03.04.2009 у розмірі 7077,34 грн. (т.1,а.с. 11,12).
Однак, за ствердженням позивача, відповідачем в продовж тривалого терміну не тільки не були виконані замовлені та сплачені вказаними платіжними дорученнями послуги, але і не були початі.
Позивачем на адресу відповідача були направлені претензії з вимогами про повернення грошових коштів у розмірі 68934,02 грн.: від 27.07.2009 за вих. №109, від 25.08.2009 №125 (т.1,а.с.20,23), які були направлені рекомендованою кореспонденцією про що свідчать поштові повідомлення (т.1,а.с.22,24).
Проте, відповідач зобов'язання щодо повернення сплачених йому грошових коштів не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість з урахуванням збитків від інфляції та 3% річних у розмірі 77470,00 грн.
Зазначене стало підставою для звернення позивач до суду із даним позовом.
Вивчивши матеріали справи суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з вимогами статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором про надання послуг.
Укладення договорів про надання послуг регулюється нормами глави 63 розділу III Цивільного кодексу України.
Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з матеріалами справи, позивачем на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією надіслані вимоги: №109 від 27.07.2009 та №125 від 25.08.2009.
Проте, станом на момент вирішення спору докази повернення відповідачем грошових коштів на загальну суму 68934,02 грн. в матеріалах справи відсутні, доказів виконання робіт суду не надано.
Ухвалою суду від 02.02.2010 у справі призначена судова будівельно-технічна експертиза.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи №385 від 15.09.2010 зазначено, що встановити візуальним обстеженням, чи були виконані на автомобільній стоянці, що розташована у м. Севастополі на вул. Героїв Сталінграду, роботи щодо встановлення системи безпеки не виявляється можливим, що підтверджується матеріалами справи. Також судовим експертом було встановлено, що на час візуального обстеження система відеоспостереження, яка мала бути встановлена згідно договору №11/06 від 19.1.2008, відсутня. Встановити візуальним обстеженням, в якому обсязі виконані роботи щодо встановлення системи безпеки на автомобільній стоянці та яка їх вартість, не виявляється можливим.
За таких обставин вимогу позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 68934,02 грн. суд визнає доведеною та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ані три проценти річних, ані індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у розмірі 8304,00 грн. та 3% річних у розмірі 232,00 грн.
Перевіривши розрахунки збитків від інфляції та 3% річних, суд вважає, що вказані розрахунки здійснені з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Проте, судом при перевірки розрахунку позову було встановлено, що загальна сума позовних вимог складає 77470,02 грн. = 68934,02 грн. + 8304,00 грн. + 232,00 грн. Але позивачем була заявлена сума до стягнення -77470,00 грн.
Згідно з пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Але, відповідного клопотання від заінтересованих сторін не надходило.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню загальна сума у розмірі 77470,00 грн.
Згідно зі статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита та на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, 99040; ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про банківські реквізити не відомі) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99059; АДРЕСА_3, 99014; ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомості про банківські реквізити не відомі) заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 3% річних на загальну суму 77470,00 грн., а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 774,70 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис І.А. Харченко
Рішення оформлено відповідно до
вимог ст. 84, ч. 4 ст. 85 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 20.12.2010.
Розсилка:
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99059)
(АДРЕСА_3, 99014)
2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2
(АДРЕСА_2, 99040)
3. Приватне підприємство „Лабораторія електроніки”
(вул. Шукшина, 104, м. Севастополь, 99020)