20.03.2026
Провадження № 1-кп/337/40/2026
ЄУН №337/4723/23
20 березня 2026 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_4 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.2 ст. 307 КК України,
встановив:
У судовому засіданні прокурором ОСОБА_3 заявлено клопотання про продовження застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, з посиланням на те, що ризики передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та не відпали.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, заявив клопотання про застосування цілодобового домашнього арешту, вказавши, що він вже два роки утримується під вартою, має соціальні зв'язки, проживав з племінницею, та мав працевлаштування.
Захисник ОСОБА_5 підтримав позицію підзахисного, і просить застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання сторони захисту вказавши, наразі недоцільно застосовувати більш м'який запобіжний захід який не зможе запобігти заявленим ризикам.
Вислухавши позицію учасників, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Так, відповідно до, ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, як вбачається з положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Разом з тим, при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та заявленого клопотання судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
При цьому, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.177, 178, 183 КПК України.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, зокрема: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно положень п.5 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Суд вважає, що ураховуючи тяжкість інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких, суворість можливого покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим, продовжує й надалі існувати ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме переховування від суду.
Тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року).
На продовження існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України слугують такі обставини, те що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий за вчинення злочинівпов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, офіційно не працевлаштований, не має офіційного джерела доходів, наразі обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів та корисливому злочині проти власності.
Суду не надано доказів, які б давали можливість припустити, що ризики змінились або зменшились, та вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1,5 ч. 1 ст.177 КПК України, які існували при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставин, які є перешкодою для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, не встановлено.
Щодо клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу, суд вважає що на даній стадії розгляду справи, інший захід крім тримання під вартою не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , також враховуючи те, що суду не надано належних доказів працевлаштування обвинуваченого і наявності стійких соціальних зв'язків, проживання з родичкою яка потребує постійного стороннього догляду.
Суд не має підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на інший, більш м'який, крім тримання під вартою, оскільки інші заходи в достатній мірі не забезпечать запобігання ризиків, та виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.12.2023 року, при застосуванні до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, було визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 214720 грн., який слід залишити без змін, оскільки підстав для зміни, визначеного раніше розміру застави, чи для скасування такого заходу судом не вбачається і прокурором не надано.
Керуючись ст. 176, 177, 183, 369-372, 392 КПК України, суд , -
Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартоюна строк до 18 травня 2026 року включно.
Визначити розмір застави в сумі 214720 грн. (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять), яка у будь-який момент протягом дії ухвали може бути внесена на депозитний рахунок (рахунок UA928201720355289002015001205 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, отримувач платежу - ТУ ДСА України в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 26316700).
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , обов'язки: прибувати до суду у визначений час; не відлучатися за межі м.Запоріжжя без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування зі свідками даного кримінального провадження.
У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію ухвали направити Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» - для виконання, прокурору та ОСОБА_4 - для відома.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1