Справа № 760/34269/25
Провадження № 1-кс/760/197/26
21 січня 2026 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна в кримінальному провадженні №12020100090004473 від 13 липня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України,
Представник власника майна ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 звернулася до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з клопотанням, в якому просить скасувати арешт нерухомого майна, а саме: об'єкти житлової та нежитлової нерухомості (корпуси, секції, квартири, кімнати, приміщення, гаражі, блоки), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17.07.2020 у справі №760/15429/20.
В обґрунтування клопотання покликається на те, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17.07.2020 року у справі №760/15429/20 було задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 9 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100090004473 від 13.07.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України та накладено арешт на майно, а саме: об'єкти житлової та нежитлової нерухомості (корпуси, секції, квартири, кімнати, приміщення, гаражі, блоки), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною на відчуження та розпорядження цим майном.
Власник арештованого нерухомого майна вважає, що на даний час відпала потреба в наявності арешту нерухомого майна.
Зазначає, що заявник є власником об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1856132563101.
Так, у постанові Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 у справі №922/3804/20 встановлено наступне: «При зверненні до суду з відповідною апеляційною скаргою 2-ий апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор" у поданій апеляційній скарзі наголошував на недобросовісності відповідачів-фізичних осіб та наполягав на можливості останніх дізнатися про наявність судового спору в справі № 922/1428/16 за позовом Товариства до ПАТ "Обчислювальна техніка та інформатика" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю літ. А-11, загальною площею 7 082, 4 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що на думку 2-го апелянта, давало відповідачам можливість пересвідчитись в тому, що відносно нерухомого майна існує спір і тому при укладенні договорів купівлі-продажу вони виявили свою необачність. Отже, при укладенні цих договорів відповідачі могли були пересвідчитись про відсутність спорів та обтяжень саме стосовно квартир. При цьому, єдиним джерелом, в якому відповідачі могли отримати достовірну, повну та об'єктивну інформацію, за змістом норм статей 3 та 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» були дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі виявили розумну і належну обачність і пересвідчились в тому, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на момент укладення договорів купівлі-продажу квартир була відсутня інформація про обтяження чи права третіх осіб. За таких обставин відповідачі, які добросовісно покладалась на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не знали і не мали знати про існування будь-яких прав чи обтяжень, набули право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Окрім викладеного, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що квартири у багатоквартирному житловому будинку, які належать відповідачам фізичним особам не були самостійним предметом іпотеки за договором № З-Ю/13/081 від 09.12.2013 (предметом іпотеки була нежитлова будівля літ. А-11).
За наведених обставин, позивач, як іпотекодержатель в подальшому не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на них у встановленому законом порядку, бо такі житлові приміщення, як окремі частини об'єкта нерухомого майна не були самостійним предметом іпотеки, що узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц».
Враховуючи преюдиційні факти, встановлені судовим рішенням у справі № 922/3804/20, яким визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінєвровектор право іпотекодержателя об'єкта нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі літ. А-11 загальною площею 7082,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 235710463101, який є предметом іпотеки за договором іпотеки № З-Ю/13/081 від 09.12.2013, укладеним між ПАТ Авант Банк та ПАТ Обчислювальна техніка та інформатика встановлено, що кінцеві набувачі предмета іпотеки (фізичні особи власники квартир) є добросовісними набувачами предмету іпотеки, придбаного за відплатними договорами купівлі-продажу та за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження.
З огляду на вищезазначені факти встановлені у рішенні суду, майно добросовісного набувача не може.
Арешт на нерухоме майно у даному кримінальному провадженні було накладено ще 17.07.2020 року, тобто більше п'яти років тому.
Разом з тим, протягом зазначеного періоду часу у вказаному кримінальному провадженні не було проведено жодних достатніх слідчих та/або процесуальних дій з метою встановлення всіх обставин кримінального провадження та закінчення досудового розслідування, а також жодній особі не було повідомлено про підозру. Таким чином накладення арешту на майно грубо порушує право заявника як власника арештованого майна протягом тривалого часу.
У судове засідання представник заявника не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, однак, подала заяву про розгляд клопотання без її участі, вказала, що подане клопотання підтримує в повному обсязі, просила його задовольнити.
Прокурор Солом'янської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 в судове засідання також не з'явився, однак подав до суду клопотання про розгляд клопотання без його участі, в якому вказав, що проти скасування арешту не заперечує, оскільки вказане кримінальне провадження було закрито постановою слідчого від 02 липня 2025 року. До клопотання додав витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №12020100090004473 від 13.07.2020 від 21.01.2026 року.
Дослідивши клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя дійшов висновку про часткове задоволення даного клопотання з наступних підстав.
Слідчим суддею встановлено, що Солом'янським УП ГУНП у м. Києві здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020100090004473 від 13.07.2020 року за ознакою вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, стосовно можливих шахрайських дій посадовими особами ПАТ «Авант-Банк», ТОВ «Шотлайн», ПАТ «Обчислювальна техніка та інформатика», ТОВ «Рента Ріелті Буд», суддею Київського районного суду м. Донецька ОСОБА_6 та державними реєстраторами.
З метою забезпечення збереження речових доказів ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2020 року у справі №760/15429/20 накладено арешт на майно, а саме: об?єкти житлової та нежитлової нерухомості (корпуси, секції, квартири, кімнати, приміщення, гаражі, блоки), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною на відчуження та розпорядження цим майном.
ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №172164295 від 01.07.2019 року та копією договору купівлі-продажу квартири від 01.07.2019 року, зареєстровано в реєстрі №697.
Представник власника майна ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 звернулася до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з клопотанням, в якому просить скасувати арешт нерухомого майна, а саме на: об'єкти житлової та нежитлової нерухомості (корпуси, секції, квартири, кімнати, приміщення, гаражі, блоки), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17.07.2020 у справі №760/15429/20, покликаючись на те, що в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення відпала потреба.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК України).
Також, вирішуючи питання про скасування арешту майна, слідчий суддя зобов'язаний урахувати відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям та з дотриманням принципу справедливої рівноваги. ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч.3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення
Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя врахував, що існує можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, адже воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Водночас, положення кримінального процесуального закону не визначають переліку обставин, які дозволяють констатувати, що відпала потреба у застосуванні арешту майна, - як засобу забезпечення кримінального провадження. Однак логічне тлумачення відповідної норми, - дає підстави зробити висновок, що вказане може мати місце у випадку, коли перестануть існувати підстави, з огляду на які було накладено арешт.
Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.6 ст.132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Під час розгляду указаного клопотання прокурор не заперечував щодо скасування арешту майна.
Крім того, як вбачається з витягу ЄРДР у кримінальному провадженні №12020100090004473 від 13.07.2020 від 21.01.2026 року, 02 липня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, передбачено, що при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини при здійсненні правосуддя неодноразово звертав увагу на: структуру статті 1 Першого протоколу, а саме «три норми»: Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій.
Перед тим як з'ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року, заяви №№7151/75; 7152/75, серія А, №52.
Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.
Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.
Все вищенаведене свідчить про відсутність у кримінальному провадженні відомостей, які б виправдовували подальше втручання у правомірне володіння ОСОБА_3 належним їй на праві власності майном, а також про відсутність правомірних підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Враховуючи викладене, необхідно скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2020 року у справі №760/15429/20 у кримінальному провадженні №12020100090004473 від 13 липня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , із забороною на відчуження та розпорядження цим майном, оскільки в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Що стосується скасування арешту майна в іншій частині, а саме на інші об'єкти житлової та нежитлової нерухомості (корпуси, секції, квартири, кімнати, приміщення, гаражі, блоки), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , то клопотання в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_3 не є власником усього такого майна, а відповідно не наділена правом на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту на майно в порядку ст.174 КПК України.
Керуючись статтями 98, 131, 132, 170-173, 174, 309 КПК України, слідчий суддя
Клопотання задовольнити частково.
Скасувати арешт на майно із забороною на відчуження та розпорядження цим майном, накладений ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2020 року у справі №760/15429/20 у кримінальному провадженні №12020100090004473 від 13 липня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 .
У задоволення клопотання в іншій частині - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя Солом'янського
районного суду м. Києва ОСОБА_1