Справа № 308/12371/25
12 березня 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд в складі:
головуючого судді - Малюк В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Вереш А.В.,
позивача - ОСОБА_1 (в режимі відео конференції),
відповідача - ОСОБА_2 та його адвоката - Сенич І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із зазначеною позовною заявою, яку мотивує тим, що 12.02.2020 року між ним та позичальником ОСОБА_2 було укладено нотаріально-посвідчений договір позики грошей.
За умовами пункту 1 договору, 12.02.2020 року відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти, в розмірі 14 088 Євро та 24 471 доларів США, про що зазначено в згаданому пункті та що підтверджується власноруч зробленою розпискою вкінці третьої сторінки договору.
Згідно пункту 2 договору відповідач зобов'язався повернути вказані грошові кошти за графіком зазначеним в підпункті 2.1 та в будь-якому випадку повернути отримані в борг грошові кошти не пізніше 31.08.2020 року.
Однак позивач зазначає, що в порушення умов договору, зобов'язання щодо повернення грошових коштів, відповідач, ані в строк визначений договором, ані станом на день звернення із цією позовною заявою до суду - не виконав.
З огляду на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики в розмірі -14 088 Євро, 24 471 доларів США та три відсотки річних в розмірі - 2 108,18 Євро та 3 661,93 доларів США, а також понесені ним судові витрати.
15.01.2026 року від представника відповідача - адвоката Сенич І.І. до суду надійшов відзив на позов у якому останній заперечує правильність наведених позивачем розрахунків, оскільки вони здійснені без урахування правових наслідків пропуску строку звернення до суду та не підтверджені належними бухгалтерськими документами. Просить суд застосувати строк позовної давності. У разі відмови в застосуванні позовної давності до основної суми боргу, просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та обмежити період їх нарахування.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав з викладених у такому підстав. Зазначив, що між ним та відповідачем було укладено договір позики, умови якого відповідач порушив. Тому вважає, що є всі підстави для стягнення заборгованості в судовому порядку. Також зазначив, що поданий відповідачем відзив не відповідає вимогам ЦПК, оскільки такий подано поза межами строків, а тому такий слід залишити без розгляду. У разі якщо це заява про застосування строків позовної давності, то вказує, що з 24.02.2022 року строки зупинилися до вересня 2025 року. У подальшому такий строк продовжився, а тому на момент звернення до суду з даним позовом такий не пропущено. Це стосується і основної суми боргу і 3% річних. Позов просив задоволити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заявлені до нього позовні вимоги не визнав. Повідомив суд, що грошей у ОСОБА_1 не брав. Не заперечував, що договір позики підписував власноручно. Також зазначив, що частину грошових коштів повернув туроператору. Безпосередньо у ОСОБА_1 гроші не брав.
Адвокат Сенич І.І. в судовому засіданні просив задоволити позов частково. Вважає, що позивач і відповідач можуть розібратися з цією справою у позасудовому порядку.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, входячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 12.02.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павловська О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 75.
За умовами пункту 1 даного Договору, 12.02.2020 року відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти, в розмірі 14 088 Євро та 24 471 доларів США, які зобов'язався повернути за графіком зазначеним в підпункті 2.1 Договору, але не пізніше 31.08.2020 року.
Факт отримання відповідачем вказаних у Договорі грошових коштів стверджується власноручно зробленим підписом відповідача на оригіналі тексту договору.
Крім цього, факт підписання Договору відповідачем у судовому засіданні не заперечувався.
Щодо вимоги позивача про стягнення основної суми боргу, слід зазначити наступне.
За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав та надав відповідачу ОСОБА_2 у борг грошові кошти в розмірі - 14 088, 00 Євро та 24 471, 00 доларів США.
Згідно пункту 2 договору відповідач зобов'язався повернути вказані грошові кошти за графіком зазначеним в підпункті 2.1. та в будь-якому випадку повернути отримані в борг грошові кошти не пізніше 31.08.2020 року.
Однак встановлено, що в порушення умов договору, зобов'язання щодо повернення грошових коштів, відповідач, ані в строк визначений договором, ані станом на день звернення із позовною заявою до суду, не виконав.
Отже на даний момент сума основної заборгованості становить - 14 088, 00 Євро та 24 471, 00 доларів США.
Поряд з цим, суд критично відноситься до пояснень відповідача про те, що грошові кошти у позивача він не брав, оскільки факт отримання відповідачем вказаних у п.1 Договору грошових коштів, стверджується власноручно зробленим підписом відповідача на оригіналі тексту Договору.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як зазначено у ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Обов'язок позичальника повернути позику визначений ст. 1049 ЦК України, відповідно до якої позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо можливості стягнення грошових коштів в іноземній валюті.
У постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 Верховний Суд України зазначив, що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня. Відтак у національній валюті України підлягають стягненню й інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у ст. 1048 Цивільного кодексу України, та при застосуванні ст. 625 ЦК України.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц йдеться про те, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні валютою платежу є виключно гривня, за умови відсутності у сторін відповідної ліцензії Національного банку України.
Натомість Велика Палата ВС, розглянувши справу № 373/2054/16, дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку що позовна заява в частині стягнення основної суми боргу, у розмірі - 14 088, 00 Євро та - 24 471, 00 доларів США, є підставною та обґрунтованою, а тому підлягає до задоволення.
Що стосується вимоги позивача про стягнення 3% річних, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Разом з тим, з 17.03.2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дію воєнного стану було неодноразово продовжено, він триває і станом на даний час.
Вимога позивача про застосування ст. 625 ЦК України заявлена в тому числі за період, який стосується періоду дії в країні воєнного стану.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, згідно ст. 2 ЦПК України.
Таким чином, з огляду на наведені вище норми, підлягають до стягнення з відповідача грошові кошти у якості 3% річних, нараховані позивачем за період з 01.09.2020 по 24.02.2022 р.р.
Розрахунок суми трьох процентів річних здійснений за формулою: СВ = РБ * КД / 360 * ВР / 100%, де СВ - сума трьох відсотків річних, РБ - розмір боргу, КД - кількість днів за прострочений період, ВР - відсоток річних (3%).
З огляду на наведене, розрахунок 3% річних слід розрахувати за кількістю днів прострочення зобов'язання (з 01.09.2020 року по 24.02.2022 року), а тому відповідно, сума 3% річних становить 627,21 євро та 1089,46 доларів США.
Що стосується нарахування - 3% річних у іноземній валюті, то суд бере до уваги висновки викладені у постанові Великої палата Верховного суду від 16.01.2019 року, у справі №464/3790/16, згідно яких якщо рішенням суду стягнута сума у доларах США, то це не змінює валюту зобов'язань і не тягне за собою стягнення 3% у гривні.
Отже розрахунок та стягнення трьох відсотків річних допускається у доларах США та у Євро.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, то слід зазначити наступне.
Згідно пункту 2 Договору позики, відповідач зобов'язався повернути вказані у п.1 грошові кошти за графіком зазначеним в підпункті 2.1. та в будь-якому випадку повернути отримані в борг грошові кошти не пізніше 31.08.2020 року.
Отже, строк позовної давності у даному випадку слід обчислювати з 01.09.2020 року.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Однак пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Зазначений карантин введено з 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями) та тривав до 30 червня 2023 року.
Разом з тим, згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12.03.2020, а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено до цього часу, 3-річний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв'язку із введенням воєнного стану.
14.05.2025 Верховна Рада України прийняла законопроект від 31.05.2024 №11315 «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який був підписаний Президентом України (Закон України № 4434-ІХ).
Відповідно до ч. 2 Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (Закон України № 4434-ІХ), пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключити.
Відповідно до ч. 2 Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (Закон України № 4434-ІХ), цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.
Текст документа офіційно опубліковано в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108.
Таким чином, Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» набрав чинності з 04.09.2025.
Враховуючи вищевикладене та те, що позивач звернувся до суду з позовом - 28.08.2025 року, то суд вважає, що строки позовної давності не пропущено, а тому за викладених обставин, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 12 112, 00 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст.13,76,81,82,89,141,258,263-265,273,279,354,355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 625, 1046 -1054 ЦК України, суд,-
Позовну заяву - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики № 75 від 12.02.2020 року, у розмірі - 14 088, 00 євро та 24 471, 00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) - 3 % річних, у розмірі - 627,21 євро (за період з 01.09.2020 по 24.02.2022 рік) та 1089,46 доларів США (за період з 01.09.2020 по 24.02.2022 рік).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) сплачений позивачем судовий збір, у розмірі - 12 112,00 грн.
В решті вимог позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Повний текст рішення суду складено 20.03.2026 року.
Суддя В.М.Малюк