печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16879/25-ц
пр. 2-3508/26
13 березня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Вовк С.В.,
при секретарі судового засідання - Ємець Д.О. ,
за участі представника позивача Федька Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору дарування
Позиція сторін у справі
У квітні 2025 року Позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою та просив визнати недійсними Договір дарування приміщення від
10 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В., зареєстрований в реєстрі за № 881.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач вказує, що укладений Договір дарування від 10.10.2024 не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, адже він укладався із метою приховання активів боржника ОСОБА_1 , задля уникнення звернення стягнення на нерухоме майно кредитором ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» в рахунок погашення заборгованості встановленої рішеннями господарських судів у справі № 910/17887/23.
Позивач вказує, що починаючи з 20.08.2014 у приватній власності ОСОБА_1 перебувало нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 3 (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення № 3 (три), загальною площею 237,5 кв.м. (далі - Приміщення).
20.08.2014 право власності на приміщення зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням реєстраційного номеру 448567380000.
Після прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 10.07.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Позивача 733 718,56 грн, 11 005,78 грн, та додаткового рішення від 17.07.2024 про стягнення 45 000,00 грн, ОСОБА_1 02.08.2024 ініціювала подання апеляційної скарги на них.
Подання апеляційної скарги на судове рішення про стягнення коштів, що прийняте місцевим господарським судом, згідно ч. 2 ст. 241 ГПК України унеможливило набрання ним законної сили й видачу виконавчих документів, чим і скористалась ОСОБА_1 .
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 було відкрито провадження у справі № 910/17887/23, а розгляд скарги призначено на 16 жовтня 2024 р.
До вказаної дати засідання суду апеляційної інстанції (16 жовтня 2024 року) ОСОБА_1 взяла за мету вчинити шахрайство по відношенню до кредитора-стягувача, а саме - швидко перереєструвати належне їй на праві приватної власності нерухоме майно на іншу «дружню» особу, після чого у неї не залишилось жодного майна, на яке можна було б звернути стягнення під час здійснення виконавчих процедур.
Зокрема, як зазначає Позивач, 10.10.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. було посвідчено Договір дарування вказаного приміщення (зареєстровано в реєстрі за № 881).
Відповідно до умов зазначеного Договору дарування ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (з 08.10.2024 він є чоловіком ОСОБА_1 ) належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 3 (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 237,5 кв.м.
Враховуючи дані обставини, Позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання Договору дарування від 10.10.2024 недійсним.
Відповідачі до суду не з'явилися та не надали свої письмові заперечення стосовно предмету позову.
Процесуальні дії
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2025 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача Федько Т.В. просив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до розгляду по суті.
В підготовче судове засідання інші учасники справи не з'явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2025 закрито підготовче провадження у справі.
Фактичні обставини справи:
Судом встановлено, що 27.11.2013 між ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» як Орендарем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як Суборендарем було укладено Договір суборенди нежитлових приміщень № СО-17, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І.С. за реєстровим № 2136.
Отже, підтверджується, що ОСОБА_1 на підставі укладеного Договору суборенди отримала від Позивача у своє користування частину нежитлового приміщення строком з 02.12.2013 по 30.11.2023, та відповідно прийняла на себе зобов'язання щомісячно сплачувати Орендарю суборендну плату у порядку і спосіб, визначені вказаним Договором.
Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказах, зокрема рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі № 910/17887/23, за ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед Позивачем через невиконання умов Договору суборенди.
Оскільки, наявна заборгованість ОСОБА_1 перед Позивачем погашена не була, останній звернувся із позовною заявою до Господарського суду міста Києва.
10.07.2024 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/17887/23, яким позовні вимоги були задоволені, а саме, господарський суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Позивача основну заборгованість у сумі 733 718,56 грн та компенсував судовий збір в розмірі 11 005,78 грн.
Також, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/17887/23 присуджено до стягнення із Відповідачки-1 на користь Позивача 45 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
02.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на ухвалені вище рішення.
24.09.2024 ухвалю Північного апеляційного господарського суду апеляційна скарга ОСОБА_1 була прийнята до розгляду, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17887/23.
З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2024, тобто в період перегляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної інстанції за скаргою ОСОБА_1 рішення суду від 10.07.2024 у справі № 910/17887/23, яким стягнуто із неї заборгованість на користь Позивача, ОСОБА_1 подарувала, уклавши Договір дарування від 10.10.2024, своєму чоловікові ( ОСОБА_2 ) належне їй з 20.08.2014 р. Приміщення.
21.11.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі № 910/17887/23 було залишено без змін, а 18.12.2024 додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду присуджено до стягнення із ОСОБА_1 на користь Позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
27.01.2025 ухвалами Верховного Суду відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з перегляду в касаційному порядку усіх судових рішень, які були прийняті у справі № 910/17887/23.
13.01.2025 Господарським судом міста Києва було видано накази на примусове виконання ухвалених у справі № 910/17887/23 рішень.
21.01.2025 за заявами Позивача постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Д.А. були відкриті виконавчі провадження № 76868246, № 76869711, № 76874476 з примусового виконання (стягнення грошових коштів) рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024, додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 на загальну суму 819 724,34 грн, а відомості про боржника ОСОБА_1 внесено до Єдиного реєстру боржників.
21.01.2025 приватним виконавцем було винесено постанову про об'єднання вказаних трьох виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № 76879686.
04.03.2025 Позивач звернувся до приватного виконавця Гненного Д.А. із письмовим запитом стосовно надання інформації щодо стану проведення зведеного виконавчого провадження № 76879686.
21.03.2025 приватний виконавець Гненний Д.А. надав відповідь з якої вбачається, що жодного майна (рухомого та нерухомого), яке можливо було б реалізувати в межах виконавчого провадження для задоволення вимог Позивача, за ОСОБА_1 не зареєстровано, грошових коштів на її рахунках не виявлено.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Щодо позовної вимоги про визнання договору дарування недійсним
Судом встановлено, що починаючи з 20.08.2014 у приватній власності ОСОБА_1 перебувало нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 3 (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 237,5 кв.м.
20.08.2014 право власності на вказане приміщення було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням реєстраційного номеру 448567380000.
Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі № 910/17887/23, задоволено позовні Вимоги Позивача та стягнуто із ОСОБА_1 га його користь основну заборгованість у сумі 733 718,56 грн та судовий збір в розмірі 11 005,78 грн.
08.10.2024 Печерським відділом ДРАЦС у м. Києві зареєстровано шлюб ОСОБА_1 із ОСОБА_2 (Відповідачем-2).
10.10.2024 між Відповідачами, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В., зареєстрований в реєстрі за № 881.
Відповідно до умов зазначеного Договору дарування ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 3 (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 237,5 кв.м.
Так, враховуючи встановлені обставини, укладаючи зазначений Договір дарування приміщення своєму ж чоловіку, тобто безоплатно та без відповідних майнових дій даруючи майно чоловікові, шлюб з яким зареєстровано за 2 дні до оформлення оскаржуваного Договору дарування, та у той час, коли вже існували рішення суду про стягнення коштів і яке було оскаржено в апеляційному суді, ОСОБА_1 переслідувала мету - ухилитись від виконання грошових зобов'язань, встановлених рішеннями Господарського суду міста Києва ухвалених на користь Позивача.
Таким чином, за вказаних обставин, ОСОБА_1 діяла умисно, з метою приховати належне їй майно та унеможливити виконання рішення суду у справі № 910/17887/23, прийнятого на користь Позивача.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частина 1 ст. 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
Як підтверджується матеріалами справи Догові дарування приміщення від 10.10.2024 є фраудаторним, оскільки не відповідає законодавству щодо вимог добросовісності та зловживання правом відносно кредитора і його майнових інтересів.
Загальні конституційні норми та норми законів забороняють зловживання правом, вимагають добросовісно та чесно дотримуватися приписів закону і договору, не вчиняти дій, які можуть завдати шкоди іншій особі. Порушення цих норм неминуче тягне за собою юридичну відповідальність, щонайменше - цивільно-правову. Ці норми фактично є нормами права кредиторів на чесне до них ставлення, які підлягають захисту.
Цивільні і господарські відносини у межах яких передбачається виконання обов'язку боржника у майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості у можливості захистити свої майнові права та очікування у спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору. Цей термін походить від англ. «fraud» - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
Верховний Суд у постанові від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18 зазначає, що фраудаторні правочини регулюються в окремих сферах суспільних відносин, зокрема: у корпоративному банкрутстві, при неплатоспроможності банків, у виконавчому провадженні.
Перша судова палата КЦС ВС наводить низку правових висновків, викладених у постановах від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, вказуючи, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс України в статтях 215 та 216 наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: «однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення».
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (постанова ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.
Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм (зловживання правом).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Як зазначає Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Тлумачення ст. 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Вбачається, що укладаючи оскаржуваний Договір дарування від 10.10.2024, ОСОБА_1 з однієї сторони ухиляється від виконання рішення суду по сплаті боргу, а з іншої - вказане майно залишається у власності сім'ї, тобто в їх же користуванні. Єдині, кому від такої угоди заподіяна шкода - це Позивач як кредитор, оскільки він залишився сам на сам із невиконуваним судовим рішенням по стягненню боргу з ОСОБА_1 .
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Вимушено повторюсь, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Зі змісту поняття фраудаторного правочину випливає, що правочин на шкоду кредитору вчиняється саме боржником в період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором.
Натомість ані Відповідач-1, ані відповідач-2, будучи належним чином повідомлені про розгляд судом даної справи, під час розгляду справи не надали обґрунтованих доводів стосовно своєї добросовісності при укладенні договору дарування від 10.10.2024.
Таким чином, суд погоджується із доводами Позивача про те, що Договір дарування від 10.10.2024 було укладено з порушеннями чинного на момент його укладення законодавства та має ознаки фраудаторності.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову та необхідність їх задоволення.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами статті 141 ЦПК України стягнути з Відповідачів на користь позивача по 1 514,00 грн з кожного.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41, ідентифікаційний код 34728765) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), про визнання недійсним договору дарування - задовольнити.
Визнати Договір дарування приміщення від 10 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В., зареєстрований в реєстрі за № 881, недійсним.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41, ідентифікаційний код 34728765) судовий збір у розмірі 1 514,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41, ідентифікаційний код 34728765) судовий збір у розмірі 1 514,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Вовк