Справа №:755/1343/25
Провадження №: 1-кп/755/727/26
"17" березня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024100040003925 від 23.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Орловець, Черкаської області, громадянки України, одруженої, яка має на утриманні малолітню дитину 2018 року народження, офіційно не працевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_3 ,
у Дніпровському районному суді м. Києва перебуває на розгляді вищевказане кримінальне провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.01.2026 задоволено клопотання прокурора та застосовано до обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 24 березня 2026 року (включно), з визначенням розміру застави.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження застосування до обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що вона обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, поза тим, враховуючи соціальне становище ОСОБА_3 , ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати. Зважаючи на це, підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу на даний момент відсутні.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив суд відмовити, обґрунтовуючи це відсутністю передбачених законом підстав.
Зокрема, захисник зазначає, що клопотання прокурора є необґрунтованим, оскільки стороною обвинувачення не доведено обґрунтованості підозри, існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Просив зауважити, що доводи прокурора про нібито переховування обвинуваченої від суду не відповідають дійсності, оскільки вона не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судових засідань, судові повістки та повідомлення надсилались за невірною адресою та на неактуальні контактні дані, які були помилково зазначені стороною обвинувачення, правоохоронні органи не вжили належних заходів для встановлення її реального місця проживання, зокрема, перевіряли неправильну адресу. У матеріалах справи відсутні докази належного виклику відповідно до вимог КПК України.
Просив врахувати, що ОСОБА_3 мала постійне місце проживання та реєстрації, не змінювала його з метою ухилення, проживала разом із малолітньою дитиною, раніше не судима, має соціальні зв'язки.
Відтак, враховуючи, що ризики не підтверджені, клопотання побудоване на припущеннях, продовження тримання під вартою є непропорційним втручанням у права особи, зокрема з урахуванням того, що обвинувачена є матір'ю малолітньої дитини, а тому просив суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження тримання під вартою строком на 60 днів.
Захисник ОСОБА_7 підтримала думку колеги, заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, зазначила, що дане клопотання, суперечить Конституції України та правам на свободу, оскільки містить в собі неправдиві відомості. Просила суд перевірити відомості щодо ухвал про привід.
Обвинувачена ОСОБА_3 підтримала захисників у повному обсязі, просила застосувати до неї більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Представник потерпілого ОСОБА_5 повністю підтримав клопотання прокурора. Зазначив, що сторона захисту робить акцент лише на одному ризику, це ризик втечі, при цьому потрібно звертати увагу на всі ризики, зазначені прокурором. Просив зауважити і на те, що суворість передбаченого покарання є досить суттєвим, але проаналізовано лише один ризик. Вкотре зазначив, що обвинувачена повинна була цікавитись розглядом своєї справи, протилежна поведінка характеризує її з негативної сторони. Крім того, кримінальне провадження в суді з 2024-го року, тому вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши обвинувальний акт, дійшов такого висновку.
Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу (ч. 3 ст. 315 КПК України).
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Щодо вимог клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
У вказаному вище кримінальному провадженні ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.
Ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва від 24.01.2026 та 10.03.2026, серед іншого, встановлено обґрунтованість підозри обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. На даний момент зазначені в ухвалах обставини стороною захисту не спростовуються.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що він може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення зазначених дій.
Достовірність ризиків може бути встановлена шляхом перевірки відомостей про: 1) наявність документів, які дають змогу виїхати за межі країни; 2) майновий стан особи, який дає змогу існувати в умовах переховування, у тому числі за межами країни; 3) наявність громадянства іншої держави або документів, які дають право тимчасово чи постійно проживати на території іншої країни; 4) наявність членів родини, які проживають на території іншої країни та можуть надати тимчасовий чи постійний притулок; 5) наявність можливості (службове становище, безпосереднє знайомство, родинні зв'язки, матеріальний вплив тощо) впливу на свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні; 6) інші обставини, які вказують на достовірність ризиків, - та повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
З його урахуванням, суд приходить до висновку про наявність наступних ризиків:
щодо ризику переховування від суду, то слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку суду, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05 серпня 2022 року).
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26 червня 2001 року (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25 квітня 2000 року (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої може спробувати уникнути обвинувачена. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розслідування.
Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК України, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що обвинуваченій ОСОБА_3 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, та за яке може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років, що в поєднанні з даними про особу обвинуваченої з'ясованими судом, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що вона може втекти.
Також суд бере до уваги, той факт, що обвинувачена неодноразово не з'являлась в судові засідання, не повідомляючи суд про причини своєї неявки, що відображено в матеріалах судової справи. Що вказує на те, що ОСОБА_3 навмисно перешкоджає розгляду кримінального провадження в розумні строки та бажає уникнути кримінальної відповідальності.
Щодо ризику впливу, то оцінюючи його наявність у кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від потерпілого та свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик впливу зберігається до отримання показань наведених осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачена, не будучи обмеженою у спілкуванні потерпілим, із свідками, яким відомі обставини вчинення злочину, у якому остання обвинувачується, може здійснювати на них вплив, зокрема, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Відповідно наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином
Суд вважає, що обвинувачена ОСОБА_3 може спотворити або вжити заходів до знищення будь яких доказів щодо своєї причетності до злочину, оскільки вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання до 12 років позбавлення волі.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то суд вважає його доведеним та ймовірним, зважаючи на те, що обвинувачена ОСОБА_3 не має стабільного джерела доходу.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, відповідно до ст. 178 КПК України, суд враховує вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченої злочину, тяжкість покарання, що загрожує їй у разі доведеності її вини в інкримінованому злочині, майновий стан обвинуваченої, її вік, соціальні зв'язки, той факт, що вона проживає з цивільним чоловіком, має на утриманні малолітню дитину 2018 року народження, офіційно не працює, а також доведеність прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним ризикам, а тому клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченої ОСОБА_3 необхідно задовольнити.
Підстав для обрання інших запобіжних заходів, не пов'язаних з позбавленням волі, суд не вбачає, оскільки у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд не матиме можливості запобігти переховуванню обвинуваченої від суду, її впливу на потерпілого та свідків по справі з метою уникнення кримінальної відповідальності, та, що не менш важливо, вчиненню іншого кримінального правопорушення.
Відомостей, які би свідчили про неможливість тримання обвинуваченої ОСОБА_3 під вартою, зокрема за станом здоров'я, суду не надано.
Лише такий запобіжний захід спроможний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_3 , оскільки, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується остання, має досить високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинувачених та, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, суд враховує вимоги ст. 183 КПК України та вважає за необхідне залишити визначену обвинуваченій заставу у розмірі, який буде достатнім для забезпечення виконання нею процесуальних обов'язків, з урахуванням вимог ст. 182 КПК України, а саме 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п'ять тисяч шістсот) грн 00 коп. та у разі внесення застави, покласти обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. 139, 140, 143, 177, 183, 194, 199, 291, 314-318, 369-372, 376, 535 КПК України, суд
клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу до обвинуваченої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 16 травня 2026 року (включно).
Визначити ОСОБА_3 заставу в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п'ять тисяч шістсот) грн 00 коп. у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва (Отримувач: ТУ ДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р №UA128201720355259002001012089).
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі суду, протягом строку її дії.
У разі внесення застави зобов'язати ОСОБА_3 прибувати до суду за кожною вимогою у межах цього кримінального провадження та, у відповідності до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов'язки:
не відлучатись за межі м. Києва без дозволу суду;
повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
утриматись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Визначити 2 місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня її внесення.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави, обвинувачена вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію ухвали вручити прокурору, захисникам та обвинуваченій негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а обвинуваченою, яка тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17 год 55 хв 19 березня 2026 року.
Суддя: ОСОБА_8