Номер провадження 2-о/754/211/26
Справа № 754/3850/26
Іменем України
про відмову у відкритті провадження
19 березня 2026 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І., перевіривши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особи: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
Зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення
1.09.03.2026 представник Заявника, ОСОБА_3 , звернувся до Деснянського районного суду м. Києва в інтересах ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факту самостійного виховання та утримання ним малолітньої дитини, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з Заявником.
2.Підставою для звернення до суду Заявник зазначає необхідність встановлення цього факту для реалізації конституційних та соціальних прав, передбачених законодавством для одиноких батьків (зокрема, отримання підвищеної податкової соціальної пільги, щорічної додаткової соціальної відпустки та пільг за міською програмою "Турбота. Назустріч киянам"). Також встановлення факту необхідно для підтвердження статусу батька, що самостійно виховує дитину, для забезпечення гарантій права на відстрочку від призову на військову службу, оскільки Заявник є державним службовцем.
3.В обґрунтування підстав Заявник вказує, що шлюб між ним та матір'ю дитини було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2017 року у справі № 754/12194/16-ц. З моменту припинення шлюбних відносин у 2017 році спільна дитина проживає виключно з батьком. Мати дитини з 2017 року фактично самоусунулася від виконання батьківських обов'язків, не проживає з сином, не бере участі в його навчанні, розвитку та оздоровленні, а також не надає жодної фінансової допомоги на його утримання.
4.Заявник стверджує, що він протягом останніх восьми років повністю самостійно утримує сина, забезпечує всі його потреби та займається вихованням. Факт спільного проживання та одноосібного виховання підтверджується Розпорядженням Деснянської РДА від 12.02.2024 № 141, яким офіційно визначено місце проживання дитини з батьком; актом обстеження умов проживання від 11.01.2024, листом сектору ювенальної превенції від 27.12.2023, довідками КНП "ЦПМСД №4" та школи №119. Крім того, ці обставини Заявник підтверджує засвідчені нотаріальними заявами свідків ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ).
5. Заявник звертає увагу суду на те, що будь-який спір про право щодо місця проживання, порядку виховання чи матеріального забезпечення дитини між ним та матір'ю відсутній. Заінтересована особа не оспорює факт проживання дитини з Заявником та не заявляла вимог щодо зміни порядку участі у її вихованні.
6. Заявник в обґрунтування правових підстав посилається на судову практику щодо можливості встановлення такого факту в порядку окремого провадження, яка викладена у рішеннях Печерського районного суду м. Києва від 22.08.2024 у справі № 757/35985/24-ц та Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 у справі № 736/1853/24.
7. Суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України.
8. Мотиви, з яких суд дійшов такого висновку
9. За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
10. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
11. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
12. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язковим для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (див., зокрема, постанову від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвали від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, від 07.05.2025 у справі № 522/1514/21), норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (постанова від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17).
14.При цьому Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних відносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактів, які встановлюють суди на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та давати оцінку релевантності та обов'язковості застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц; пункти 38-39).
15. Поняття "подібні правовідносини" полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Подібність правовідносин у відповідних справах слід оцінювати за змістовим, субєктним та обєктним критеріями, з-поміж яких змістовий критерій (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
16. Суд, у справі, що розглядається, ураховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.
17. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22, в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, зробила такий висновок:
"Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
За установлених обставин факт самостійного виховання дитини матір'ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим така заява має бути залишена без розгляду".
18. 12 лютого 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 127/3622/24 для уточнення висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), за яким факт самостійного виховання дитини матір'ю (батьком) взагалі не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.
19. 19 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою (провадження № 14-25цс25) повернула справу № 127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.
20. Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) ґрунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в новій редакції.
21. Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.
22. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).
23. За висновками Великої Палати Верховного Суду, обґрунтування колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX, а отже, правовідносини в справі № 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у цій справі. Наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими у справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження (п. 44 в ухвали Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 127/3622/24, провадження № 14-25цс25).
24. У цій справі Заявник, звертаючись до суду в порядку окремого провадження, зазначив, що встановити факт самостійного виховання та утримання дітини необхідно для того, щоб отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
25. Тобто, метою встановлення факту заявник визначив отримання права на відстрочку від мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку із самостійним вихованням та утриманням дитини.
26. Проте встановлення такого факту матиме негативні наслідки для матері дитини, а також потребує дослідження й врахування інтересів дитини.
27. Ця справа пов'язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.
29. Доведення факту самостійного виховання та утримання дитини пов'язане із встановленням обставин щодо невиконання матір'ю дитини материнських обов'язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
30. Такий факт одноосібного (самостійного) виховання та утримання дитини не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
31. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
32. Враховуючи викладене, суд виходить з того, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки у даній справі наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі матері дітей у вихованні та утриманні дітей, та/або ухилення від такої участі, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, і підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
33. Наведене вище узгоджується також з висновками Верховного Суду викладених у постановах від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження №61-15497св24), від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25).
34. Суд ураховує, що висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 стосуються правовідносин, які виникли до набрання законної сили Законом України № 3633-ІХ від 11.04.2024 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким було внесено зміни та викладено в новій редакції частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
35. Водночас, зазначена норма закону до набуття чинності Законом № 3633-ІХ від 11.04.2024 року передбачала, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
36. Після набуття чинності вказаним законом пункт 4 частини першої статті 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
37. Отже, як в редакції до 18 травня 2024 року, так і в редакції після набуття чинності Законом № 3633-ІХ від 11.04.2024 року, не підлягали мобілізації жінки та чоловіки, які самостійно виховували дитину. Тому в аспекті правових висновків щодо встановлення факту самостійного вихованні дитини з прийняттям Закону № 3633-ІХ від 11.04.2024 року правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22) не втратили свою актуальність чи є такими, що не підлягають застосуванню.
39. Судом не встановлено об'єктивних підстав для висновку, що застосування вищевказаної норми п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" при встановлені факту, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, має відбуватись саме в порядку окремого провадження.
40. У даному випадку зміст п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в новій редакції в частині самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду, ніяким чином не протирічить правовим висновкам викладеним у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року, відповідно до яких ця справа пов'язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини. Такий факт одноосібного (самостійного) виховання та утримання дитини не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
41. Тому висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, не підлягають урахуванню, оскільки фактичні обставини та правовідносини у зазначеній справі не є подібними до обставин у даній справі. Так, у справі № 127/3622/24, яка розглядалась судом касаційної інстанції, заявниця перебувала на військовій службі за контрактом у військовій частині та мала намір звільнитись із військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", отже фактичні обставини і правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у даній справі. У цій справі суд касаційної інстанції розглядав питання про звільнення з військової служби одинокої матері, яка самостійно виховувала дитину та проходила військову службу за контрактом (ст. 26 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
42. Тоді як предметом цієї заяви є встановлення факту самостійного виховання для отримання відстрочки від мобілізації (стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
43. Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду не відступала від правових висновків, викладених у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22. Суд при розгляді цієї справи, керуючись принципом забезпечення єдності судової практики, не встановив підстав для неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
44. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 130/1001/17, від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20).
45. Отже, у разі, якщо правові висновки мають однаковий пріоритет (тобто не переважають один над одним залежно від того, сформульовані вони колегією суддів, судовою палатою, об'єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду), Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22).
46. Тому, зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не відступала від своєї позиції у справі № 201/5972/22, а зміни до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", внесені Законом № 3633-ІХ, не суперечать цим висновкам, позиція залишається незмінною. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не може відбуватися у порядку окремого провадження, оскільки це завжди пов'язано з вирішенням спору про право (спору щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків). Такий факт має розглядатися у спорі в порядку позовного провадження з обов'язковим врахуванням найкращих інтересів дитини.
47. Суд, ураховуючи незмінну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, зауважує також те, що після ухвалення постанови у справі № 127/3622/24 від 02.04.2025 Верховний Суд у складі колегійї суддів Касаційного цивільного суду у низці пізніших постанов від 26.06.2025 у справі № 760/14564/24; від 10.09.2025 у справі № 725/6970/24; від 29.12.2025 у справі № 361/11889/24 з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду наголошував на тому, що такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
48. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
49. За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання та утримання дитини чоловіком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України. Така позиція підтримується також судом апеляційної інстанції (постанови від 23.10.2025 у справі № 754/14024/25, від 30.10.2025 у справі № 759/17982/25, від 21.10.2025 у справі № 760/14139/25).
Керуючись статтями 294, 315 ЦПК України, суд -
Відмовити у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особи: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі направити заявникові рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Інна КОВАЛЕНКО