ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18279/25
провадження № 2-др/753/288/25
(додаткове)
19 березня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Котвицького В.Л., розглянувши в порядку письмового провадження, в приміщенні суду, заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Калініної Олени Юріївнив цивільній справі № 753/18279/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.11.2025 у цивільній справі № 753/18279/25 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Калініної Олени Юріївни 03.12.2025 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якому вона просить суд вирішити питання, яке зазначалося в прохальній частині позову, а саме: залишити проживати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_2 .
За змістом положень ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Сторони в судове засідання не викликались.
Суд дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.11.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено. Шлюб, зареєстрований 21.07.2006 Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї (актовий запис № 1435) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - розірваний.
Водночас у своєму позові ОСОБА_1 також просив залишити проживати спільних дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_2 . Зазначене питання судом не було вирішено.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Судом під час розгляду справи встановлено, що від шлюбу подружжя має неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім цього судом встановлено, що сторони дійшли згоди щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей після розірвання шлюбу з матір'ю: батько дітей не просив визначити місце проживання дітей з ним, матір не заперечувала проти проживання дітей разом з нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується тільки місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.
Згідно ст. 11 Закону України Про охорону дитинства, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
При визначенні місця проживання дитини необхідно врахувати найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно статті 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
А тому, вирішуючи заяву позивача щодо залишення проживання дітей після розірвання шлюбу з матір'ю, суд виходить з того, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Саме до такого висновку дійшов Верховний суд України у своїй постанові № 200/952/18 від 15.01.2020.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів про наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей, втім позивачем заявлено вимогу про залишення проживання спільних дітей разом із матір'ю після розірвання шлюбу, проти чого остання не заперечувала, то у розрізі заявлених вимог в межах розгляду даної цивільної справи судом не вирішується питання про визначення місця проживання спільних дітей, судом вирішується лише питання про залишення проживання дітей з тим із батьків після розірвання шлюбу, з ким наразі вони проживають, відтак суд дійшов висновку про залишення дітей проживати разом із матір'ю.
Враховуючи те, що на час розгляду справи діти сторін проживають разом з матір'ю та позивач проти цього не заперечує, відповідно до статті 160 СК України суд вважає за необхідне після розірвання шлюбу залишити спільних дітей сторін проживати разом з відповідачем, відповідно позов в цій частині також підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 157, 160, 161, 270 ЦПК України, суд -
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Калініної Олени Юріївни про ухвалення додаткового рішення - задовольнити.
Ухвалити у цивільній справі №753/18279/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу додаткове рішення, яким залишити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,проживати разом із матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя В.Л. Котвицький