Справа № 752/10221/25
Провадження №: 1-кп/752/1330/26
17.03.2026 року м. Київ
Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретаря ОСОБА_4 ,
провівши в приміщенні суду судове засідання кримінального провадження №22023000000000980 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 14 ч. 1 ст.258; ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111, ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 263 КК України, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
встановила:
прокурор ОСОБА_7 в судовому засіданні просив задовольнити подані ним клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжних заходів у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, які подав в письмовому вигляді з наведенням мотивів та підстав.
Захисник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 заперечувала щодо задоволення клопотання прокурора та подала письмові заперечення, в яких зазначила, що кожен із ризиків, на які посилається прокурор, ґрунтується на припущеннях і не підтверджений конкретними фактами. Крім того, захисник вважала за можливе змінити ОСОБА_6 запобіжний захід на домашній арешт або визначити ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у виді застави від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника та також надав письмові заперечення щодо клопотання прокурора. Зазначив, що клопотання прокурора є ідентичними, і останній не змінює ані зміст клопотання, ані його мотиви, що суперечить ЄСПЛ. Ризики, вказані прокурором є лише припущеннями, які вказуються вже 2 роки і такі ризики жодним чином не доведені. Зазначає, що є доказ, який вказує на те, що в його розмовах відсутнє розкриття інформації, що може зашкодити Україні та її обороноздатності. Також зазначив, що доказів, які доводять його причетність і тим більше винуватість у вчиненні злочинів відсутні. Просив визначити йому альтернативний запобіжний захід у виді застави від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Захисник ОСОБА_9 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Зазначила, що клопотання прокурора є формальними та ідентичними, в яких ризики дублюються. Вказала, що ОСОБА_5 має міцні соціальні зв'язки, має постійне місце проживання та відмовився від обміну. Вказала, що запобіжний захід полягає в тяжкості інкримінованого злочину, хоча це суперечить ЄСПЛ. Вважала за можливе застосувати відносно ОСОБА_5 більш м'який запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку обох захисників та ОСОБА_6 . Зазначив, що клопотання прокурора не обґрунтоване і доказів його причетності немає, а тому просив змінити йому запобіжний захід на більш м'який.
Заслухавши думку сторін, вивчивши клопотання прокурора, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою суд повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством. У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
На переконання колегії суддів, прокурором було доведено, що ризики, які були встановлені раніше, а саме: перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, можливість незаконного впливу на свідків, ризик вчинення нових злочинів, переховування обвинувачених від суду, продовжують існувати та їх ступінь не зменшилась. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину проти основ Національної безпеки України, за який передбачено покарання у виді 15 років позбавлення волі або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, а тому, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути призначено судом у випадку визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих злочинів, обвинувачені можуть вживати заходи, спрямовані на переховування від суду, із врахуванням, в тому числі і військового стану в Україні, наявності ряду тимчасово окупованих територій, які не підконтрольні органам державної влади. Факт того, що обвинувачені відмовились від обміну жодним чином не нівелює вказаний ризик. Слід вказати, що такі доводи обвинувачених будь-якими доказами не підтверджені.
Крім того, враховуючи стадію кримінального провадження (судове провадження), обізнаність обвинувачених про свідків у кримінальному провадженні, які мають надати свої показання в суді, колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , перебуваючи на більш м'якому запобіжному заході, можуть вчиняти дії направлені на затягування судового розгляду справи, з метою уникнення відповідальності за інкриміновані злочини. Колегії суддів невідомий зміст показань свідків, а тому вважати обґрунтованими доводи обвинувачених про те, що свідки не вказують на них, у колегії суддів не має.
При визначенні питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, колегія суддів також бере до уваги характер інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 та ОСОБА_5 злочинів, які згідно пред'явленого обвинувачення, вчинені військовослужбовцями, офіцерами Управління державної охорони України в умовах воєнного стану, коли Україна опинилась в найбільш складних умовах через вторгнення країни-агресора.
Також слід зазначити, що колегією суддів проаналізовано аргументи, які наводилися сторонами захисту, щодо відсутності доказів наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, однак колегія вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинувачених під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для застосування та подальшого продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не зазначено.
Крім того, на переконання колегії суддів, запобігання вказаним ризикам, таким як: здійснення тиску на свідків, експертів та спеціалістів, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, ризик вчинення нових злочинів та переховування від суду, досягнуто саме завдяки обраним та продовженим запобіжним заходам у виді тримання під вартою.
Також, колегія суддів відповідно до вимог закону враховує вік обвинувачених, стан здоров'я, наявність міцних соціальних зв'язків, наявність постійного місця проживання, роботи, єдиного джерела доходу, однак наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про існування обставин, які зможуть усунути ризики, а також такі дані не є достатньою підставою для зміни обвинуваченим запобіжного заходу, враховуючи і те, що визначення будь-якого іншого альтернативного запобіжного заходу суперечить вимогам ч. 6 ст. 176 КПК України.
На думку колегії суддів, продовження щодо обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, що обумовлений надзвичайно високим рівнем суспільної небезпечності інкримінованих дій, які вчинені в період триваючої повномасштабної збройної агресії рф проти України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню. Також слід вказати, що у суду відсутні будь-які застереження щодо продовження застосування до обвинувачених найбільш суворої міри запобіжного заходу.
Щодо доводів сторони захисту про визначення обвинуваченим розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених зокрема, статтями 109-114-2, КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Так, абзацом 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема ст.ст. 109-114-2 КК України.
Таким чином, застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави є виключно дискреційним повноваженням суду. На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини злочину; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище»; помірність обраного розміру застави та можливість її сплати, а також за певних обставин шкода, завдана злочином.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, умисного, особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України, тобто у державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану за попередньою змовою групою осіб, так і ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного, особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України, тобто у державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану за попередньою змовою групою осіб.
При цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Отже, враховуючи специфіку інкримінованих обвинуваченим злочинів, вчинених в умовах воєнного стану, проти основ національної безпеки держави, обставини, викладені в обвинувальному акті, ступінь суспільної небезпеки, наявність суспільного інтересу, обумовленого вище наведеним, підстави для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави кожному з обвинувачених - відсутні, а тому, на даному етапі судового розгляду колегія суддів вважає за необхідне не визначати розмір застави ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183 КПК України, колегія суддів
постановила:
клопотання прокурора ОСОБА_7 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває у Відділі забезпечення досудового розслідування СБ України, на 60 (шістдесят) діб до 15.05.2026 року включно.
Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) діб до 15.05.2026 року включно.
Строк продовження існуючої міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обчислювати з 17.03.2026 року.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, захисникам, прокурору та направити в ДУ «Київський слідчий ізолятор» і Відділ забезпечення досудового розслідування СБ України.
Повний текст ухвали буде оголошено 19.03.2026 року о 16 год. 00 хв.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 діб з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3