Справа № 539/5498/24
Провадження № 2/538/26/26
04 березня 2026 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Бондарь В.А.
за участю секретаря судового засідання - Горілей Л.В.
розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту проживання та перебування на утриманні, -
Адвокат Юхимович Олександр Всеволодович в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту проживання та перебування на утриманні.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним чином, що ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_5 у 2021 році та практично відразу стали проживати разом з однією сім'єю, з ними проживав син позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася спільна дитина - ОСОБА_7 . ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку. ОСОБА_8 утримував та працював один. Після початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_5 був призваний на військову службу. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 загинув поблизу с. Іванівське Бахмутського району Донецької області в результаті отриманих поранень, не сумісних з життям. Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та покійним ОСОБА_10 необхідно для реалізації права на утриманні одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби. Тому просить встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 починаючи з 06.10.2021 року по день смерті останнього та встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_10 малолітнього ОСОБА_11 .
В судове засідання представник позивача адвокат Юхимович О.В. та позивач не з'явилися, надіслали клопотання відповідно до якого просили здійснювати розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача.
Відповідачі по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, в позові просили відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Савинський О.Г. надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в позовних вимогах просив відмовити.
Представники заінтересованої особи Міністерства оборони України в судове засідання не з'явився, надали додаткові пояснення по справі, відповідно до яких просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_7 в судове засідання не з'явився.
За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Під час розгляду справи в судовому засіданні відповідач по справі ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечували факт прийняття малолітнього ОСОБА_11 як рідного онука, поряд з цим просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки, оскільки вважають, що їх загиблий син ОСОБА_5 не утримував ОСОБА_1 з її неповнолітнім сином, оскільки у дитини є біологічний батько, який має відповідні обов'язки визначені СКУ.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що знає позивача по справі з 2018 року, коли її дитина ОСОБА_13 навчався в 2 класі, вона повідомила, що в неї є чоловік ОСОБА_14 , який брав участь у вихованні ОСОБА_11 , забирав зі школи з дозволу ОСОБА_15 .
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що він є господарем орендованої квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яку орендували ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з жовтня 2021 року по серпень 2023 року, договір офіційно не укладений.
Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснила, що є подругою ОСОБА_15 , знайомі, оскільки діти ходили до одного класу щколи, через деякий час ОСОБА_15 познайомилась з ОСОБА_14 , неодноразово були в гостях, ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , їх спільний син ОСОБА_18 та старший син ОСОБА_19 проживали разом, з її баченням вона вважає, що ОСОБА_14 ставився до ОСОБА_20 , як до рідного сина, оскільки приділяв увагу, піклувався, здійснював матеріальне забезпечення.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснив, що знає ОСОБА_15 давно, йому відомо, що ОСОБА_1 проживали разом з ОСОБА_8 , сином ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
Опитаний в судовому засіданні малолітній ОСОБА_11 надав пояснення, що покійного ОСОБА_22 називав батьком, відповідача по справі ОСОБА_3 бачив, але спілкування не підтримують, рідного батька знає, спілкується з ним.
Судом встановлено, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 отримавши смертельні поранення несумісні з життям поблизу н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області, що підтверджується сповіщенням сім'ї № 88 від 17.07.2023 року (а. с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_7 , батьком якого є померлий ОСОБА_10 , матір'ю - позивач по справі ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданий Лубенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) 29.09.2022 року.
На підтвердження факту проживання однією сім'єю та перебуванні на утримані представником позивача надано копію довідки управління соціального захисту населення від 22.09.2023 року №1396, що ОСОБА_1 знаходилась на обліку при управлінні соціального захисту та населення виконавчого комітету Лубенської міської ради одержувала допомогу по вагітності та пологам на сина ОСОБА_7 .
Також надано копію будинкового акту, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 з 06.10.2021 року разом з дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13).
Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_6 , батьком записано ОСОБА_23 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 12).
Також на підтвердження факту проживання однією сім'єю та перебуванні на утримані надано пояснення вчителя початкових класів (а.с. 14) та надано фотознімки (а.с. 19-21).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до приписів пункту 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Предметом доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, передусім є сукупність обставин, що є згідно із законом основними ознаками сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, які визначені ч. 2 ст. 3 СК України.
Ознакою проживання однією сім'єю є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, окрім іншого, є: змагальність сторін. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. (п. 4 ч. 3 ст 2, ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Принцип змагальності сторін полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі.
Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями ч. 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. В порядку визначеному ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
П.6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, № у ЄДРСР 83000767).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).
Надані до суду докази не підтверджують факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_10 в період з 06.10.2022 року по день смерті останнього.
У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі № 712/7830/16-ц, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягають, оскільки показання свідків не підтверджують ознак, властивих для проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 по справі № 182/670/15-ц дійшов висновку, що народження спільної дитини саме по собі не може доводити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного позивачем періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю». А в іншій справі Верховний Суд зазначив, що: «не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що наявність у сторін спільного сина ОСОБА_3, може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім'ї, а свідчить лише про те, що сторони до укладення у 2007 році шлюбу мали відносини як чоловік та жінка, проте не свідчить про утворення родини та спільність побуту» (постанова Верховного Суду від 06.04.2020 по справі № 738/1452/17).
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Також при вирішення справи суд враховує таке.
Відповідно до ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 27 СК України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.
Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Особа, яка вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, як подружжя загиблого військовослужбовця, така особа повинна довести, що вона перебувала у зареєстрованому в органі державної реєстрації актів цивільного стану шлюбі із загиблим військовослужбовцем, та не одружилася вдруге.
Єдиним, належним і допустимим доказом перебування у зареєстрованому в органі державної реєстрації актів цивільного стану шлюбі є свідоцтво про шлюб.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, відповідно до пункту 1 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону на час виникнення спірних відносин, тобто дня загибелі військовослужбовця), визначено коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, зокрема, це: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Частиною 1 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, зазначений факт в даному випадку не породжує юридичного наслідку для позивача.
Окрім того, шодо встановлення факту перебуванні на утриманні ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд наголошує, що батьком записаний ОСОБА_23 .
Сам по собі факт проживання за однією адресою не може свідчити про перебування на утриманні.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17, який відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України враховується при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Правовідносини «утримання дітей», є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.
Отже, аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Згідно ч. 1 ст 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Діюче законодавство не передбачає обов'язку інших осіб здійснювати утримання дитини у випадку, якщо батьки не позбавлені батьківських прав.
Враховуючи встановлені судом обставини та положення норм законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості заявлених вимог належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та перебуванні на утриманні малолітнього ОСОБА_11 шлюбу є безпідставними, в їх задоволенні слід відмовити.
Позивач не надала жодного доказу про надання їй грошових сум для утримання/проживання. Позивачем не надано жодних доказів про свої доходи та доходи померлого.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту проживання та перебування на утриманні - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку передбаченому п.15.5 Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Бондарь