Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/2487/25
Провадження № 2/382/313/26
(заочне)
19 березня 2026 року м. Яготин
Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Нарольського М. М.,
помічник судді, який здійснює повноваження секретаря судового засідання, Поліщук К. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу № 382/2487/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 25249,50 грн за договором позики № 194763 від 11.11.2020 року.
Посилається на те, що 11.11.2020 року між сторонами по справі був укладений Договір позики № 194763. Договір позики був підписаний відповідачем електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов Договору позивач взяв на себе зобов'язання надати грошові кошти в розмірі 5000 грн на строк повернення позики (термін платежу): 10 грудня 2020 року, із сплатою стандартної відсоткової ставки 0.01 % в день. Позивач виконав свої зобов'язання за Договором, надавши відповідачу кредитні кошти у вищезазначеному розмірі.
Ухвалою суду від 12.11.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення позивач та його представник не заперечують.
Відповідач в судові засідання не з'явився, у зв'язку з чим суд зазначає таке.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята статті 128 ЦПК України).
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Відповідач відзив на позов не надіслав, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, згідно з вимогами ст. ст. 128, 130 ЦПК України. Відповідачка повторно в судове засідання не з'явилася, про час, місце та дату проведення судових засідань повідомлялася за зареєстрованим місцем проживання та відповідно до ст. 128 ЦПК України вважається повідомлена належним чином. Відповідач про поважність причин не з'явлення суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. На підставі зазначеного, суд відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України ухвалив, без постановлення окремого документу, провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження факту укладення між сторонами по справі кредитного договору представником позивача подано роздруковану копію Договору позики № 194763 від 11.11.2020 року; копію Графіка платежів до Договору; копію Паспорта позики .
На підтвердження факту перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів представником позивача подано довідку про перерахування суми кредиту № 194763 від 01.09.2025 року, в якій вказано номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 , яке не має приналежності ОСОБА_1 .
Крім того, представником позивача подано розрахунок заборгованості за Договором позики № 194763 від 11.11.2020 року, відповідно до якого заборгованість відповідача за даним договором складає 25249,50 грн.
Інших доказів не подано, клопотань щодо витребування доказів не заявлено.
Відповідно до ст. ст. 11, 13, 14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов'язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
В силу ст. ст. 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як стверджує позивач, що 11.11.2020 року між ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір позики № 194763 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого позивач повинен був перерахувати грошові кошти у розмірі 5000 грн на рахунок відповідача, на строк повернення позики (термін платежу): до 10 грудня 2020 року, із сплатою стандартної відсоткової ставки 0.01 % в день.
З метою підписання договору, а також підтвердження ознайомлення з правилами та іншими документами, відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор - /4631fq96/.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Відповідно до п.п. 1.1.1 Договору позики № 194763 від 11.11.2020 року розмір позики, тобто загальний розмір Кредиту: 5000 грн. Дата надання/видачі Кредиту 11.11.2020 року.
Згідно п. 1.2 вищезазначеного Договору Кредит надається Позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, казаної у п.п. 1.1.1 цього Договору, на банківський рахунок Позичальника шляхом використання наданих Позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Після підписання відповідачем електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора «/4631fq96/» Договору про відкриття кредитної лінії № 194763 від 11.11.2020 року, ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" на виконання вимог Договору повинно було перерахувати позичальнику грошову суму коштів, вказану у п.п. 1.1.1 Договору.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст. 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Докази мають бути належними, допустимими та достовірними.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Факт перерахування кредитних коштів представник позивача підтверджує довідкою ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" про перерахування суми кредиту за Договором позики № 194763 від 11.11.2020 року та витягом з договору №04/08-17ПК про надання послуг з переказу коштів (Переказ на карту) від 04.08.2017 року укладеного між ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЛАЄНС" та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛЕКСІ" Договір №04/08-17ПК про надання послуг з переказу коштів (Переказ на картку) від 04.08.2017 року.
Суд враховує, що за загальним правилом доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 16 вересня 2020 року, вбачається, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно п. 63 вищезазначеного Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Відповідно до п. 46 вищезазначеного Положення відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті.
Отже, належним доказом щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором є виписка з клієнтського рахунку та платіжні інструкції.
З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 25 травня 2021 року по справі №554/4300/16-ц, вбачається, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Натомість, в довідці ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" про перерахування суми кредиту вих.№ 194763 від 01.09.2025 року за Договором позики № 194763 від 11.11.2020 року зазначено, що 11.11.2020 року на платіжну картку НОМЕР_1 були перераховані грошові кошти в розмірі 5000 грн.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, що власником платіжної картки НОМЕР_1 є саме відповідач ОСОБА_1 .
Вказані документи не є первинними бухгалтерськими документами, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" коштів в сумі 5000 грн на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 . Тому вони не є належними доказами, які підтверджують здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів саме відповідачу.
Отже, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження виконання ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" умов Договору позики № 194763 від 11.11.2020 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок саме відповідача у справі ОСОБА_1 , як позичальника, шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Крім того, довідка ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" про перерахування суми кредиту № 194763 від 01.09.2025 року за Договором позики № 194763 від 11.11.2020 року та розрахунок заборгованості за кредитним договором складені в одностороньому порядку, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони. При цьому, із цієї копії довідки явно вбачається фотонакладення підпису та печатки, а тому у суду виникають обґрунтовані сумніви у її достовірності. Інші надані документи (розрахунки, довідки) складені в одностороньому порядку, а тому, за відсутності інших об'єктивних доказів перерахування коштів відповідачу, не можуть достовірно свідчити про виконання договору кредитною установою.
Доводи позивача про те, що кредитні кошти були перераховані відповідно до умов кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів, на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються судом, як припущення.
Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17 зазначив, що в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем суд має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.»
Враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що представником позивача не доведено належними та допустимими доказами факту перерахування на рахунок саме відповідача коштів за Договором позики № 194763 від 11.11.2020 року.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 265, 268, 279, 280-284, 354 ЦПК України,
В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛЕКСІ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повні найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛЕКСІ", місцезнаходження: м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, 10/1, код ЄДРПОУ 41229318.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Суддя М. М. Нарольський