Справа № 144/1914/25
Провадження № 2/144/204/26
"18" березня 2026 р. Теплицький районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді - Германа О.С.,
за участі секретаря судового засіданні - Пігулі А.А.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження в с-щі Теплик справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,
ОСОБА_1 , через представника адвоката - Ільницького М.П. звернувсядо суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, в якому вказав, що 03.04.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений договір позики грошових коштів, згідно умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 строком до 30.06.2023 у позику грошові кошти в розмірі 50 000, 00 доларів США, що по курсу НБУ становить 1 828 430, 00 гривень, а ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання сплачувати щомісячну плату за користування такими коштами, а також повернути їх в повному обсязі до 30.06.2023. Факт прийняття ОСОБА_2 коштів по цьому договору підтверджується складеною ним на ім'я ОСОБА_3 розпискою від 03.04.2023.Станом на момент подання цього позову, відповідна позика, а також щомісячна плата за користування коштами, відповідачем не повернуті та не сплачені в будь-якому обсязі. Із вказаного випливає прострочення зобов'язань відповідача по договору позики від 03.04.2023, незабезпечення таким вчасного та повного повернення боргу, плати за користування коштами, а також інших платежів. У жовтні місяці 2025 року позивач склав та направив на адресу відповідача письмову вимогу на предмет повернення боргу по договору позики від 03.04.2023, однак, відповідач, отримавши вказану претензію на неї жодним чином не відреагував, позивач змушений звернутися для поновлення його порушеного майнового права до суду та просить стягнути за договором позики грошових коштів від 03.04.2023 борг у сумі 50 000, 00 доларів США, із платою за користування коштами в розмірі 2 % щомісячно, нарахування відсотків здійснювалося із 03.04.2023 по 30.06.2023 (2 місяці і 27 днів, або 88 днів), що з арифметичної точки зору становить 2,9 місяців, також, як наслідок, передбачена щомісячна плата за користування коштами з 03.04.2023 по 30.06.2023, що становила 2 900, 00 доларів США ((50 000, 00 * 2 * 2,9) / 100). Відтак, починаючи із 30.06.2023, відповідач прострочив виконання зобов' язання перед позивачем по поверненню валютних цінностей в загальному розмірі 52 900, 00 доларів США.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився,представник позивача, адвокат Ільницький М.П. подав через канцелярію суду заяву, відповідно до якої позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить справу розглянути за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи,про що свідчать поштові повідомлення про вручення копії позовної заяви, про причини своєї неявки суд не повідомив, у встановлений судом строк відзив не подав.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою усіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідно до договору позики грошових коштів від 30.06.2023, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 строком до 30.06.2023 у позику грошові кошти в розмірі 50 000, 00 доларів США, що по курсу НБУ становить 1 828 430, 00 гривень
Згідно зі статтею 626 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України -договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України -договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України - боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України - передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач крім переданих відповідачу в позику коштів, просив стягнути на його користь 3 % річних та інфляційне збільшення боргу , згідно із частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Договором позики грошових коштів від 03.04.2023 засвідчено отримання ОСОБА_2 у борг 50 000, 00 доларів США, із платою за користування коштами в розмірі 2 % щомісячно.
Нарахування відсотків здійснювалося із 03.04.2023 по 30.06.2023 (2 місяці і 27 днів, або 88 днів), що з арифметичної точки зору становить 2,9 місяців.
Як наслідок, передбачена щомісячна плата за користування коштами з 03.04.2023 по 30.06.2023 становила 2 900, 00 доларів США ((50 000, 00 * 2 * 2,9) / 100).
В підсумку, заборгованість ОСОБА_2 по договору позики грошових коштів від 03.04.2023 по 30.06.2023 становила 52 900, 00 доларів США.
Відтак, починаючи із 30.06.2023, ОСОБА_2 прострочив виконання зобов' язання перед ОСОБА_3 по поверненню валютних цінностей в загальному розмірі 52 900, 00 доларів США.
Щодо стягнення боргу в іноземній валюті суд виходить з наступного.
Згідно ст. 192 ЦК України - законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За ст. 524 ЦК України - зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 12 ЦПК України - передбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання за договорами позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі визначений договором (вказаний ним у розписці).
Враховуючи, що судом встановлено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов'язання, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за заборгованість за розпискою від 03.04.2026 у розмірі 52 900 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот) доларів США.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В питанні щодо надання доказів Верховний Суд у справі № 922/2604/20, вказав, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
На підтвердження витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороною позивача надано, лише попередній розрахунок понесених ним судових витрат, відповідно до якого на професійну правничу допомогу ним сплачено 35 000 грн, однак, до позовної заяви та протягом розгляду справи позивачем та представником позивачу суду не надано: договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом, тому суд вважає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню у зв'язку недоведеністю їх наявності.
У відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати 15 140 грн. 00. сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 192, 204, 207, 524, 526, 533, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 76-81, 141, ст. 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість у розмірі 52 900 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот) доларів США 00 центів;
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору в загальній сумі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя