Справа № 143/285/26
18.03.2026 року м. Погребище
Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Бойко А. В., розглянувши заяву про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини,-
Встановив:
17.03.2026 до Погребищенського районного суду Вінницької області подано позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини.
Одночасно з позовною заявою представником позивачки подано заяву про забезпечення позову шляхом встановлення на час розгляду справи графіку зустрічей ОСОБА_2 із малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
-батько, ОСОБА_2 , забирає дитину з дитячого садка кожної середи о 17:30 год. Дитина в цей день залишається на ночівлю за місцем проживання батька, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Батько зобов'язується особисто відвести дитину до дитячого садка у четвер до 08:00 та передати її вихователю/вчителю, при цьому зустріч відбувається без присутності матері;
-якщо дитина у день зустрічі не перебуває у дитячому садку, зустріч відбувається на дитячому майданчику біля будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Передача дитини для проведення зустрічі та її повернення здійснюється особисто матір'ю, ОСОБА_1 , або довіреною третьою особою: бабою, ОСОБА_4 , про що батько має бути попереджений не пізніше ніж за 24 години;
-батько зобов'язаний письмово (зокрема, через месенджер Viber) підтвердити свій намір забрати дитину з садка до 10:00 год. для зустрічі. Якщо підтвердження не отримано, дитину забирає мати, а зустріч вважається такою, що не відбулася з вини батька;
-зустрічі проводяться на території с. Крюківщина та м. Вишневе, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, із обов'язковим урахуванням стану здоров'я та бажання дитини;
-щоденне спілкування з дитиною в телефонному режимі з 19:00 до 19:30 тривалістю до 15 хвилин;
-у разі хвороби дитини, що підтверджується довідкою лікаря, якщо це припадає на день зустрічі, зустріч підлягає перенесенню на іншу погоджену з батьком, ОСОБА_2 , дату. Мати повідомляє батька про хворобу дитини за допомогою текстового повідомлення у Viber не пізніше 10:00 год. ранку дня зустрічі;
-батько повинен завчасно попереджати матір дитини про неможливість зустрічі відповідно до визначеного йому графіку.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що після розірвання шлюбу між сторонами їхня малолітня дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та фактично проживає із матір'ю, ОСОБА_1 . Однак після розлучення стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 значно погіршились, у зв'язку з чим ОСОБА_1 постійно стикається із неправомірними діями зі сторони батька дитини, ОСОБА_2 , який умисно маніпулює інтересами дитини. ОСОБА_2 або взагалі не спілкується з дочкою, не бере її до себе, або ж умисно без повідомлення/інформування позивачки раніше забирає дочку з садочка і починає погрожувати ОСОБА_1 неповерненням дитини за її звичним, постійним місцем проживання. Будь-якого конкретного графіку спілкування з дочкою ОСОБА_2 не притримується. ОСОБА_1 не заперечує проти спілкування батька з дочкою, однак має побоювання щодо неповернення дочки матері, у зв'язку з чим просить забезпечити позов шляхом встановлення на час розгляду справи графіку зустрічей батька з дочкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Розгляд заяви здійснюється без повідомлення сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Оцінивши доводи заявника, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20) Верховний Суд виклав такий висновок щодо застосування заходів забезпечення позову у справі про визначення місця проживання малолітніх дітей: «колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову».
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
У заяві про забезпечення позову представник позивачки просить до прийняття судом рішення у даній справі, забезпечити позов шляхом встановлення тимчасового графіку зустрічей батька з дитиною, оскільки позивачка не заперечує проти зустрічей дитини з батьком, однак має побоювання щодо неповернення дитини матері, що може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Однак посилання заявника на ризики унеможливлення виконання рішення суду по суті є припущенням. На даний час дитина проживає разом із матір'ю, а наявна в матеріалах справи переписка не може бути беззаперечним доказом наявності ризику невиконання рішення суду.
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Окрім того, положеннями частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору. Такий висновок може бути наданий як на запит сторони у справі, так і на виконання вимог ухвали суду про його витребування, зокрема і для вирішення питання забезпечення позову.
Зазначений висновок має важливе значення для вирішення процесуального питання про забезпечення позову, у тому числі з огляду на співмірність заходів забезпечення позову, які просить представник позивачки.
Указаний висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, що підлягає обов'язковому врахуванню судом відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Таким чином, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати представник позивачки, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, суд вважає, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.149,150,153,258-261,353 ЦПК України, суд, -
Постановив:
У задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя