Справа № 930/2878/25
Провадження № 2/930/378/26
11.03.2026 року м. Немирів
Немирівський районний суд
Вінницької області
в складі головуючого судді Науменка С.М.,
при секретарі Андрущак Л.П.,
учасників справи: представника позивача адвоката - Петренко О.М.
третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку загального позовного провадження в місті Немирові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , представник позивача адвокат Петренко Олеся Миколаївна до Немирівської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_1 про визнання права на нерухоме майно в порядку спадкування за законом ,
Представники позивача адвокат Петренко Олеся Миколаївна, звернулася в суд з позовом про визнання права на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 , який проживав у АДРЕСА_1 (колишня адреса АДРЕСА_2 ).
У визначений законодавством термін позивачка подала заяву до Немирівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за законом. На підставі зазначеної заяви державним нотаріусом було заведено спадкову справу №24/2023. У цій спадковій справі нотаріус видала свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, що належали батьку позивачки.
Окрім земельних ділянок ОСОБА_3 належала частина житлового будинку, яку він придбав 19.10.1989 року. Для отримання свідоцтва про право на спадщину на вказаний будинок позивачка разом із заявою надала до нотаріальної контори усі наявні правовстановлюючі документи.
Так, для оформлення спадщини позивач надала:
- договір купівлі-продажу нерухомості посвідчений 19.10.1989 року державним нотаріусом за реєстраційним №3070;
- договір учасників спільної часткової власності на житловий будинок про встановлення порядку користування конкретними частинами будинку, посвідчений державним нотаріусом 24.01.1990 року за реєстраційним №144;
- реєстраційне посвідчення Тульчинського БТІ про право особистої власності на 8/25 частин будинку по АДРЕСА_2 ;
- довідку КП «Немирівське БТІ», №277 від 19.06.2023 р., згідно якої житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ) зареєстрований за ОСОБА_3 - 8/25 частин, а 17/15 частин - за ОСОБА_1 , Тульчинським БТІ 01.02.1990 року в реєстровій книзі № 13, реєстраційний номер 1650.
Також був наданий Технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_2 , виготовлений 15.03.1990 року зареєстрований за №1650, в якому зазначено, що власнику ОСОБА_3 належить частка 8/25.
Розглянувши надані документи, нотаріус надала позивачці постанову у вчиненні нотаріальної дії №1088/02-31 від 16.08.2024р. Причиною відмови у Постанові державний нотаріус зазначає, відсутність можливості виділити частку спадкодавця у житловому будинку, який є спільною власністю. У постанові нотаріус вказала, що оскільки у договорі купівлі-продажу не зазначено, у яких саме частках покупці придбали будинок, а у договорі учасників загальної часткової власності на житловий будинок визначено конкретні частини будинку і господарських будівель, якими мали право користуватись співвласники , то їй неможливо встановити частини в праві спільної власності на житловий будинок.
Відповідно до законодавства, що діяло на момент укладення договору купівлі-продажу, статтею 100 Цивільного кодексу УРСР 1963 року. визначено, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
Також відповідно до ст. 112 ЦК УРСР 1963 року, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державні і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Стаття 113 ЦК УРСР, визначає що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Не може бути встановлено такий порядок користування жилим будинком, при якому учаснику спільної часткової власності виділяються в користування тільки непридатні для проживання або підсобні приміщення (підвал, коридор, комора тощо).
Таким чином, формулювання «встановлення порядку користування» застосовувалось на той час саме до спільної часткової власності.
Окрім цього, згідно реєстраційного посвідчення, виданого Тульчинським БТІ 01.02.1990 року, саме на праві особистої власності ОСОБА_3 належить 8/25 частин будинку по АДРЕСА_2 . Вказане посвідчення видавалось відповідно до пункту 23 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, зареєстрованої 31.01.1966 року. Відповідно до п. 23 цієї Інструкції. На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток №4).
Якщо на документі про право особистої власності на будинок немає місця для реєстраційного напису, власникові надається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа (додаток №5).
Отже, у 1990 році після посвідчення договору учасників спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , співвласники звернулись до Тульчинського БТІ а саме для реєстрації їхніх часток у власності на будинок.
Слід зазначити, що у 2021 році інший співвласник будинку, третя особа без самостійних вимог у справі, ОСОБА_1 виготовив новий технічний паспорт і на підставі договорів купівлі-продажу від 19.10.1989 р. та договору від 01.02.1990 р., зареєстрував свою частку у спільному частковому майні у розмірі 17/25.
В зв'язку з цим позивачка ОСОБА_2 просить суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Петренко О.М. позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Представник відповідача Немирівської міської ради Вінницького району Вінницької області в судове засідання не з'явився, через електронний суд подав заяву про розгляд справи у відсутність представника Немирівської міської ради Вінницького району Вінницької області. Рішення просить винести на власний розсуд на підставі наявних у суду матеріалів.
В судовому засіданні третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_1 , позовні вимоги визнає не заперечує проти їх задоволення.
Суд заслухавши пояснення представника позивача, третю особу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки. Що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_2 вчасно у встановлений законом строк прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив в оформленні спадщини на будинок оскільки не можливо встановити, яка саме частка житлового будинку належить ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно статті 120 ЦК УРСР (1963 року), колгоспний двір це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Відповідно до ст.ст. 120,123 ЦК УРСР, які діяли до ведення в дію Закону України Про власність, кожен з членів колгоспного двору мали рівне право на майно колгоспного двору. Тобто, після введення в дію Закону України «Про власність» 15.04.1991 року у всіх членів колгоспного двору виникло право власності на все його майно в рівних частинах, в тому числі і на будинок з господарськими спорудами, які відносилися до цього колгоспного двору.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Тобто, усі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. Отже, частина житлового будинку по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року, на день припинення існування колгоспних дворів належав на праві спільної сумісної власності в рівних частках голові і членам колгоспного двору.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Ст. 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст.. 80 ЦК України встановлено, що жилий будинок є об'єктом прав приватної власності.
Згідно роз'яснень, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 практику №24-753/0/4-13 про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі на житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Пунктом 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Відповідач позовні вимоги визнає, тому відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Враховуючи вищевикладене та за відсутності іншого, крім судового, шляху для відновлення порушених прав позивача, суд приходить до висновку про задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16,328,392,1223ЦК України, ст.ст. 12, 80, 81, 82, 200, 211, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд ,-
Позовні вимоги ОСОБА_2 , представник позивача адвокат Петренко Олеся Миколаївна до Немирівської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_1 про визнання права на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , право власності в порядку спадкування за законом на 8/25 (вісім двадцять п'ятих) частин житлового будинку «А» загальною площею 127,9 кв. м., в тому числі житловою площею 66,1 кв. м., з відповідною частиною господарських будівель і споруд, а саме: з верандою «а1», з сараями «Е» «е» «Ж1», з погребом «Ж», колодязем №1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на які мав право ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Немирівського
районного суду: С.М.Науменко