Справа № 148/2204/25
Провадження № 22-ц/801/603/2026
Категорія: 88
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.
Доповідач:Рибчинський В. П.
18 березня 2026 рокуСправа № 148/2204/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., представника ОСОБА_1 - адвоката Дунаєва І.Б., розглянувши у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року у цивільній справі за клопотання ОСОБА_1 , заінтересована особа - виконавчий комітет Шпиківської селищної ради, як орган опіки та піклування про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною,
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та призначено ОСОБА_1 його опікуном. Строк дії рішення від 20.11.2023 року визначено до 20.12.2025 року.
В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, в якому зазначив, що ОСОБА_2 продовжує страждати на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді деменції змішаного генезу, внаслідок чого він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв'язку з чим просили суд призначити судову-психіатричну експертизу та продовжити строк дії рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року про визнання недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два роки з дня набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року в задоволенні клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи відмовлено.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року в задоволенні клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, заявник звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просив скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким продовжити строк дії рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року про визнання недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два роки з дня набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Одночасно з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, посилаючись на те, що на виконання вимог ч. 8 ст. 300 ЦПК України, для підтвердження хронічного, стійкого психічного розладу ОСОБА_2 необхідний висновок судово-психіатричної експертизи, проведення якої просив доручити експертам Вінницької філії судово-психіатричних експертиз державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України».
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
18 березня 2026 року в судовому засіданні апеляційного суду протокольною ухвалою було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи з тих підстав, що на вирішення експертів ставилось питання щодо психічного стану ОСОБА_2 , який не залучений до участі у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ за № 366005 від 11.04.2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом першої 1-А групи загального захворювання, безтерміново та потребує постійного стороннього догляду та допомоги;
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 20.11.2023 року у справі № 148/14663/23 визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним, опікуном призначено заявника ОСОБА_1 .
Дане рішення не оскаржувалось та не змінювалось, набрало законної сили 21.12.2023. Строк дії такого рішення установлено до 21.12.2025.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною суд виходив з того, що таке клопотання повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи, проте заявник не додав відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, обов'язкова наявність якого прямо передбачена чинним цивільним процесуальним законом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов'язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).
Згідно статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров'я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В пункті 68 рішення Європейського Суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» № 44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров'я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський Суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.
У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»).
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до часини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 Рішення Європейського Суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України» (відповідно до пункту 8 Рішення, заявник хворіла на параноїдальну шизофренію).
Окрім того, відповідно до пункту (е) частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше як у випадках і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у разі законного затримання психічнохворих.
У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав.
Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, продовження строку дії рішення про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, продовження строку дії рішення про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/4146/18 (провадження № 61-389св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 756/6838/17 (провадження № 61-10584св20), від 26 лютого 2020 року у цій справі № 336/6515/17 (провадження № 61-282св20), від 13 травня 2021 року у справі № 336/6515/17 (провадження № 61-15022св20).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та призначено ОСОБА_1 його опікуном. Строк дії рішення від 20.11.2023 року визначено до 20.12.2025 року.
В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, в якому зазначив, що ОСОБА_2 продовжує страждати на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді деменції змішаного генезу, внаслідок чого він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв'язку з чим просили суд призначити судову-психіатричну експертизу та продовжити строк дії рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року про визнання недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два роки з дня набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів залучення ОСОБА_2 як зацікавленої особи до участіу справі, повідомлення його судом першої інстанції або ж його представника про розгляд цієї справи.
Із протоколу судового засідання та оскаржуваного судового рішення від 19 грудня 2025 року вбачається, що розгляд справи місцевим судом проведено без участі ОСОБА_2 , питання про можливість виклику останнього в судове засідання з урахуванням стану його здоров'я не з'ясовувалось.
Незважаючи на те, що особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях, суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_2 , щодо якого розглядалось клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, та не повідомив його належним чином про розгляд справи.
Такі процесуальні недоліки на стадії апеляційного перегляду усунути неможливо, оскільки апеляційний суд не має передбаченої законодавством можливості залучити нового учасника процесу, щодо якого розглядається справа окремого провадження про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції .
З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.
Головуючий: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
В.В. Оніщук