Справа № 133/538/26
Провадження №11-сс/801/225/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
18 березня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора
у режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника
у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
підозрюваної
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Вінниці судове провадження за апеляційною скаргою прокурора Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26.02.2026, якою було відмовлено у клопотанні слідчого та до підозрюваної
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Сигнал Козятинського району Вінницької області, одруженої, яка має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працюючої, з середньою освітою, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020230000075 від 22.02.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 345 КК України,
Ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26.02.2026 до підозрюваної ОСОБА_8 був застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020230000075 від 22.02.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 345 КК України.
Свою відмову у задоволенні клопотання про застосування до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту слідчий суддя мотивував тим, що хоча наданими стороною обвинувачення матеріалами підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 345 КК України, та встановлено існування одного ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, водночас прокурором не доведено наявності інших заявлених ризиків і не обґрунтовано неможливість застосування до підозрюваної більш м'якого запобіжного заходу. При цьому слідчий суддя врахував дані про особу підозрюваної, зокрема те, що вона раніше не судима, має постійне місце проживання, самостійно виховує двох малолітніх дітей та характеризується позитивно, у зв'язку з чим дійшов висновку, що застосування домашнього арешту буде надмірним та невиправдано суворим, а запобігти встановленому ризику можливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з покладенням відповідних процесуальних обов'язків.
Не погодившись із даним рішенням прокурор Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на переконання прокурора, ухвала слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26.02.2026 є незаконною та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, є підставою для скасування або зміни судового рішення під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Зокрема, прокурор зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про застосування до підозрюваної більш суворого запобіжного заходу, дійшов помилкового висновку про недоведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та можливість забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Разом із тим, як наголошує прокурор, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді або суду вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
У зв'язку з цим у апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_8 23.02.2026 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 345 КК України, а обґрунтованість такої підозри підтверджується доказами, зібраними під час досудового розслідування, зокрема протоколом огляду місця події від 22.02.2026, протоколом допиту потерпілого, протоколом допиту свідка, а також іншими матеріалами кримінального провадження.
На думку прокурора, суд першої інстанції належним чином не врахував, що надані стороною обвинувачення матеріали у своїй сукупності свідчать про обґрунтованість висунутої підозри у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Крім того, прокурор у своїй апеляційній скарзі наголошує на наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема зазначає, що підозрювана може ухилятися від органів досудового розслідування та суду, оскільки обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до п'яти років, а тому, усвідомлюючи можливість притягнення до кримінальної відповідальності, може вчиняти спроби уникнути виконання покладених на неї процесуальних обов'язків.
Окрім цього, прокурор вказує на наявність ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки підозрюваній відомі місця їх проживання та роботи, що, на його переконання, створює реальну можливість впливати на них з метою зміни показань або відмови від участі у кримінальному провадженні.
Також, прокурор звертає увагу, що з урахуванням принципу безпосередності дослідження доказів, передбаченого ст. 23 КПК України, свідки мають бути безпосередньо допитані судом, а тому існує ризик впливу на них з боку підозрюваної.
Крім того, прокурор зазначає, що під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу суд першої інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування від правосуддя.
Посилаючись, зокрема, на рішення ЄСПЛ у справах «Ілійков проти Болгарії» та «Бекчієв проти Молдови», прокурор вказує, що ризик переховування має оцінюватися з урахуванням характеру особи, її моральних принципів, місця проживання, місця роботи, сімейних зв'язків та інших обставин.
На переконання прокурора, у даному кримінальному провадженні наявні ризики, які не можуть бути усунуті шляхом застосування до підозрюваної більш м'яких запобіжних заходів, а тому відмова слідчого судді у застосуванні до неї запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту є безпідставною.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши позицію прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовільнити та застосувати до підозрюваної запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, думки захисника та підозрюваної, які просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, дослідивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26.02.2026 відповідає.
Оскільки кожна кримінальна справа має унікальні фактичні обставини, суд не має права діяти за шаблоном чи формально, а зобов'язаний ухвалювати рішення, які є персоніфікованими, із врахуванням індивідуальних особливостей справи, конкретного підозрюваного та специфіки доводів сторін у межах відповідного провадження.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів судової справи було встановлено, що 22.02.2026 о 08 годині 00 хвилин інспектор роти № 3 взводу № 2 старший лейтенант поліції ОСОБА_9 , який перебуває на посаді згідно наказу ДПП №112 по о/с від 08.02.2021, посвідчення серії ВНП 022224, спеціальний жетон № 0011168, та поліцейський взводу № 1 роти № 1 сержант поліції ОСОБА_10 , який перебуває на посаді згідно наказу ДПП №750 по о/с від 20.06.2023, посвідчення серії ВНП 018690, спеціальний жетон №0196437, у відповідності до «Розстановки сил та засобів взводу № 1 роти № 2 БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП з 08.00 22.02.2026 до з 20.00 22.02.2026» заступили на чергування по охороні громадського порядку та публічної безпеки на території Козятинської територіальної громади та Самгородоцької об'єднаної територіальної громади у складі екіпажу «Юнкер - 308».
Близько 16 години 35 хвилин того ж дня під час несення служби по охороні громадського порядку та публічної безпеки на території Козятинської територіальної громади по вул. Довженка в м. Козятині Хмільницького району у відповідності до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» проведено перевірку військово-облікових документів у ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ході якої установлено, що останній перебуває в активному розшуку як особа, яка ухиляється від мобілізації. На пропозицію прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення відомостей військового обліку ОСОБА_11 відмовився та законних вимог працівника поліції не виконав, в зв'язку з чим прийнято було рішення про застосування поліцейськими заходів примусу.
Під час проведення заходів з адміністративного затримання ОСОБА_11 (згідно тексту клопотання) поряд з місцем, де проводилось затримання, перебувала ОСОБА_8 , яка своїми окриками та непристойними висловлюваннями в бік поліцейських, підбурювала інших присутніх до вчинення активних дій з протидії виконання працівниками поліції своїх посадових обов'язків. При цьому, ОСОБА_8 за допомогою відеокамери власного мобільного телефону здійснювала фільмування подій та викрикувала заклики до вчинення насильства та заподіяння тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу.
У цей час до працівників поліції підійшов ОСОБА_12 , який знаходився поряд та спостерігав за подіями. Підійшовши з-заду до поліцейського сержанта поліції ОСОБА_10 , який в цей час знаходився на землі та проводив заходи до застосування спеціальних засобів відносно ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , підбурюваний закликами ОСОБА_8 до вчинення протиправних дій відносно працівників поліції, правою рукою розстебнув кобуру поясного спорядження поліцейського, в якій перебувала табельна вогнепальна зброя поліцейського - пістолет марки ФОРТ-17, споряджений магазином та бойовими патронами, дістав його із кобури і утримуючи зброю в правій руці.
Усвідомлюючи, що вогнепальна зброя працівника поліції перебуває в руках ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом викрику фрази: «Стріляйте в нього, стріляйте, стріляйте!», підбурила ОСОБА_12 до вчинення подальших активних дій, направлених на спричинення тілесних ушкоджень працівникам поліції.
У цей же час поліцейський сержант поліції ОСОБА_10 помітивши, що його зброєю заволоділи, вільною рукою схопився за руку ОСОБА_13 , але останній, протидіючи діям поліцейського, повалився на ОСОБА_10 , тим самим обмеживши його рухи та можливості повернути зброю. ОСОБА_13 , підбурюваний викриками ОСОБА_8 про заподіяння тілесних ушкоджень працівникам поліції, став колінами на ділянку тіла в області грудної клітини поліцейського ОСОБА_10 , тим самим обмеживши його дії та рухи.
Таким чином ОСОБА_8 своїми окриками викликала у ОСОБА_14 рішучість і бажання до вчинення подальших протиправних дій, спрямованих на заподіяння тілесних ушкоджень поліцейському ОСОБА_10 .
Однак поліцейський ОСОБА_10 , протидіючи діям ОСОБА_13 , вирвав табельну вогнепальну зброю з руки останнього та скинув його зі свого тіла на землю.
Продовжуючи вчиняти протиправні дії, направлені на заподіяння тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_13 , знаходячись за спиною поліцейського ОСОБА_10 , рукою обхопив його за шию та почав здушувати. Під час цього поліцейський ОСОБА_10 , утримуючи в руці табельну вогнепальну зброю поліцейського - пістолет марки ФОРТ-17, відповідно до ст. 46 ЗУ «Про Національну поліцію», використав вогнепальну зброю для подання сигналу тривоги за для подання сигналу тривоги, при цьому здійснив три постріли в гору, після чого ОСОБА_13 відпустив шию ОСОБА_10 , спричинившм поліцейському ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді гіперімії м'яких тканин шиї, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
23.02.2026 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 345 КК України.
Оцінюючи доводи сторін щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого їй кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції виходить із правових підходів, сформульованих у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні від 28.10.2004 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що для вирішення питання про застосування запобіжного заходу факти, які викликають підозру щодо причетності особи до злочину, не повинні бути встановлені до такого ступеня переконливості, який необхідний для ухвалення обвинувального вироку або навіть для пред'явлення офіційного обвинувачення.
Водночас, як наголошено у рішенні Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства», поняття «обґрунтована підозра» передбачає існування таких фактів чи інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити інкриміноване їй кримінальне правопорушення.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», згідно з якою під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу оцінці підлягає саме наявність обґрунтованої підозри, тоді як встановлення доведеності вини особи не є предметом такого розгляду, оскільки доведення вини віднесено до завдань досудового розслідування, яке здійснюється слідчим у межах кримінального провадження.
Підозра ОСОБА_8 у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020230000075 від 22.02.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 345 КК України, підтверджується наступними зібраними доказами:
?протоколом огляду місця події від 22.02.2026 проведений за місцем вчинення злочину;
?протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 ;
?протоколом допиту свідка ОСОБА_9 ;
?протоколом затримання ОСОБА_13 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, в порядку ст. 208 КПК;
?інформацією про амбулаторне звернення пацієнта в КП «Козятинська ЦРЛ» №381.
Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, що наданих доказів достатньо для того, щоб прийти до висновку, що підозра щодо вчинення ОСОБА_8 інкримінованого їй кримінального правопорушення обґрунтована.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, наявність хоча б одного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя цих вимог закону дотримався у повному обсязі.
Так, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність у даному кримінальному провадженні обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення.
Разом із тим, як правильно зазначив слідчий суддя, на даній стадії кримінального провадження не вирішується питання доведеності вини особи, остаточної кваліфікації її дій чи достатності доказів для постановлення обвинувального вироку. На цьому етапі суд лише перевіряє, чи є підозра обґрунтованою, тобто чи містять зібрані органом досудового розслідування докази та відомості такі факти й інформацію, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити відповідне кримінальне правопорушення. Саме такий підхід узгоджується як із положеннями кримінального процесуального закону, так і з практикою Європейського суду з прав людини, на яку обґрунтовано послався слідчий суддя.
Отже, доводи апеляційної скарги прокурора в частині наявності обґрунтованої підозри фактично не спростовують висновків слідчого судді, оскільки останній цю обставину встановив та визнав доведеною.
Разом із тим, сам по собі факт наявності обґрунтованої підозри, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, не є безумовною підставою для застосування саме того запобіжного заходу, про який просить сторона обвинувачення, оскільки для цього прокурор повинен також довести наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також недостатність більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя, дослідивши доводи клопотання та надані матеріали, дійшов висновку про доведеність лише одного із заявлених ризиків, а саме ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто ризику переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду.
Такий висновок слідчого судді є належним чином мотивованим, оскільки він виходив із тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, характеру можливого покарання, а також врахував практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої ризик переховування повинен оцінюватися не лише крізь призму суворості можливого покарання, а й з урахуванням даних про особу підозрюваної, її способу життя, соціальних зв'язків, сімейного стану, місця проживання та інших індивідуальних обставин.
Водночас інший ризик, на який посилалася сторона обвинувачення, а саме ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчим суддею обґрунтовано визнано недоведеним, оскільки наведені у клопотанні доводи мали загальний характер та не були підкріплені конкретними обставинами, які б свідчили про існування реальної, а не абстрактної ймовірності такого впливу з боку підозрюваної.
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом ст. 177 КПК України ризик у кримінальному провадженні не може ґрунтуватися виключно на припущеннях сторони обвинувачення. Такий ризик має бути підтверджений належними фактичними даними, які дають достатні підстави вважати, що підозрювана може вдатися до дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню. Саме лише посилання на те, що їй відоме місце роботи чи проживання свідків, без наведення будь-яких конкретних відомостей про спроби впливу, наміри такого впливу або інші обставини, які б реально свідчили про існування такого ризику, не є достатнім для висновку про необхідність застосування більш суворого запобіжного заходу.
Отже, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що прокурором не доведено у повному обсязі наявність усіх ризиків, на які він посилався у клопотанні.
Крім того, одним із основних доводів апеляційної скарги прокурора є посилання на те, що слідчий суддя безпідставно не застосував до підозрюваної цілодобовий домашній арешт та необґрунтовано обрав більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Однак колегія суддів не може погодитися і з цим доводом апеляційної скарги.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, що зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрювану обов'язки, передбачені законом.
Саме така процесуальна ситуація, як убачається з матеріалів провадження, мала місце у даному випадку. Слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри та одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, однак дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела неможливості запобігання цьому ризику шляхом застосування до підозрюваної більш м'якого запобіжного заходу.
З таким висновком слідчого судді колегія суддів погоджується, оскільки прокурор у суді першої інстанції не навів належного та переконливого обґрунтування того, чому саме цілодобовий домашній арешт, а не інший, менш суворий запобіжний захід, є необхідним і пропорційним у цьому кримінальному провадженні.
Навпаки, слідчим суддею було враховано обставини, що характеризують особу підозрюваної, а саме: вона раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, негативних даних щодо неї стороною обвинувачення не надано, має на утриманні двох малолітніх дітей, яких, зі слів підозрюваної, виховує самостійно, проживає за рахунок тимчасових заробітків, а застосування до неї цілодобового домашнього арешту фактично істотно обмежило б можливість забезпечення належного утримання дітей. Ці обставини прокурором належним чином не спростовані.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, вік і стан здоров'я підозрюваної, міцність її соціальних зв'язків, наявність родини й утриманців, репутацію, майновий стан та інші дані про особу. Як убачається зі змісту ухвали, слідчий суддя ці вимоги закону виконав та належно зважив наведені обставини.
Посилання прокурора на те, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваної, не може бути визнане достатнім, оскільки таке твердження саме по собі не підтверджене конкретними фактичними даними. Застосування більш суворого запобіжного заходу не може ґрунтуватися на загальних припущеннях, а має бути зумовлене реальною необхідністю, яка у даному випадку стороною обвинувачення належним чином не доведена.
Таким чином, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що за наявності встановленого ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, належну процесуальну поведінку підозрюваної можливо забезпечити шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання із покладенням передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України обов'язків.
Колегія суддів також враховує, що запобіжний захід має відповідати принципу пропорційності та не може бути надмірним порівняно з тими ризиками, які встановлені у конкретному кримінальному провадженні.
У цьому випадку застосування до ОСОБА_8 цілодобового домашнього арешту за відсутності доведеності неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу було б невиправдано суворим обмеженням її прав.
За таких обставин колегія суддів вважає, що слідчий суддя повно та всебічно перевірив доводи клопотання, правильно застосував положення ст.ст. 177, 178, 181, 194 КПК України, належним чином мотивував своє рішення та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення клопотання слідчого і застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Отже, доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують правильності висновків слідчого судді, а тому підстав для скасування ухвали та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26.02.2026, якою було відмовлено у клопотанні слідчого та до підозрюваної ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020230000075 від 22.02.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 345 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4