Справа № 742/4573/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/188/26
Категорія - - ч.2 ст.125 КК України Доповідач ОСОБА_2
18 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024275420000184 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 листопада 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Пам'ятне, Борзнянського району Чернігівської області, житель АДРЕСА_1 , одружений, освіта середня-спеціальна, працює головним інженером у ТОВ «КОМЕРЦ ПЛАЗА», раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Долю речових доказів вирішено у порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що 12 травня 2024 року, близько 12 год. 15 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи неподалік будинку №94 по вул. Європейська, у місті Прилуки, Чернігівської області, переслідуючи єдиний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , на ґрунті неприязних відносин з останнім, діючи умисно, наніс кулаком лівої руки один удар по голові в область верхньої губи ОСОБА_10 , внаслідок чого потерпілий отримав тілесне ушкодження у вигляді забійної рани верхньої губи, яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я.
Не погодившись із рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок місцевого суду скасувати та закрити щодо нього кримінальне провадження, за відсутності у його діях складу кримінального правопорушення. Зазначає, що місцевий суд взяв до уваги лише показання, які надані потерпілим, його дружиною та зацікавленим свідком - ОСОБА_11 ; за наявності суперечливих доказів - показань потерпілого і свідка ОСОБА_12 із свідком ОСОБА_11 , а також суперечливих висновків, викладених у медичній документації та висновках судово-медичного експерта, а також за відсутності деталізації тілесних ушкоджень та обґрунтованих пояснень судово-медичного експерта щодо підстав для віднесення забійної рани верхньої губи до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, що перешкоджало суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Зокрема, під час досудового розслідування потерпілий повідомляв про нанесення йому ударів в область верхньої губи та по спині в область куприка, проте висновками судово-медичної експертизи встановлено, що забій куприкового відділу хребта не має об'єктивного підтвердження в наданій медичній документації. Апелянт вказує на надання потерпілим неправдивих показань як на стадії досудового розслідування, так і в судовому засіданні. У рапорті працівника поліції зазначено, що потерпілий ОСОБА_10 повідомляв про забиту рану нижньої губи. За консультативним висновком від 12.05.2024, потерпілий звертався за медичною допомогою із діагнозом: забита рана нижньої губи. У цьому випадку, на думку ОСОБА_8 , показання потерпілого та його дружини є суперечливими та не відповідають даним, викладених у рапорті працівника поліції і консультативному висновку від 12.05.2024, в яких зазначено про забиту рану саме нижньої губи. Посилається, що місцевим судом не був допитаний в якості свідка ОСОБА_13 , який є працівником закладу охорони здоров'я та значиться у рапорті як «заявник», який оглядав безпосередньо ОСОБА_10 . Зазначає, що свідок ОСОБА_11 не бачив розвитку подій від самого початку, де саме потерпілий розпочав сварку та декілька разів вдарив ОСОБА_8 по спині, тому він вимушений був захищатись від нападу ОСОБА_10 та діяв у стані необхідної оборони. Під час проведення слідчого експерименту не було відтворено обстановку, не перевірено, чи міг бачити ОСОБА_11 розвиток подій із вікна власного помешкання, на які він вказував у допиті; не зазначено, де розташовувалися учасники експерименту, на якій відстані, не проведено вимірювання, що є порушенням ст.240 КПК України. Вказує, що висновки судово-медичних експертиз є неналежними та недопустимими доказами, так як проведені з порушеннями Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 №6, без медичного обстеження потерпілого та за копіями медичних документів, які суперечать один одному щодо забитої рани верхньої чи нижньої губи. Крім того, інформаційні повідомлення медичного закладу не відображають вичерпні дані про характер ушкоджень, конкретну локалізацію, розмір тілесних ушкоджено, їх детальне описання, клінічний перебіг, що вимагають методичні рекомендації, зазначені у Правилах. У цьому випадку, на думку обвинуваченого, ні досудовим розслідуванням, ні висновками експерта не з'ясовано, була у ОСОБА_10 забита рана верхньої чи нижньої губи. У додатковому висновку експерта №181 зазначено про висновок №160 від 18.06.2023 - 19.06.2023, проте вказана дата суперечить матеріалам кримінального провадження, так як дослідження проводились у 2024 році. Допитана місцевим судом експерт ОСОБА_14 вийшла за межі наданих їй повноважень та показала, що у консультативному висновку від 12.05.2024 допущена помилка щодо діагнозу «забита рана нижньої губи», оскільки фактично була зафіксована забита рана верхньої губи. Проте ці суперечності не усунуті у визначений КПК України спосіб, так як експерту не надано повноважень щодо виправлень консультативних висновків, здійснених лікарями.
Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його вини, просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.2 ст.125 КК України покарання у виді апробаційного нагляду на строк 1 рік 6 місяців. Відповідно до ч.2 ст.59-1 КК України, покласти на ОСОБА_8 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Апелянт зазначає, що норма закону, передбачена ч.2 ст.59-1 КК України, є імперативною і при призначенні покарання у виді пробаційного нагляду на обвинуваченого в обов'язковому порядку мають бути покладені обов'язки, передбачені п.п.1, 2, 3 ч.2 ст.59-1 КК України. Проте місцевим судом це було залишено поза увагою та, призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді пробаційного нагляду, суд не поклав на нього жодних обов'язків, тобто, не застосував закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та просили її задовольнити, проти апеляційної скарги прокурора заперечували; думку прокурора, котрий просив задовольнити апеляційну скаргу сторони обвинувачення, а апеляційну скаргу сторони захисту просив залишити без задоволення; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.
За змістом ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку не визнав. Показав, що саме потерпілий спровокував його на конфлікт та завдав йому тілесні ушкодження, а він, захищаючись, долонею лівої руки у плече лише відштовхнув від себе ОСОБА_10 .
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, його вина знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.
Так, допитаний у місцевому суді потерпілий ОСОБА_10 показав, що конфлікт з родиною ОСОБА_15 у них триває з 2011 року, а 12.05.2024 він з дружиною приїхали до будинку АДРЕСА_2 , де побачив обвинуваченого і спитав, чому той ображав його дружину. Але у відповідь ОСОБА_8 ударив його кулаком лівої руки у праву щоку, від удару ОСОБА_10 упав спиною на землю, а ОСОБА_8 продовжив наносити йому удари. Потім вийшла дружина обвинуваченого та почала бити ОСОБА_10 сумкою по голові. Після завершення конфлікту на місце прибули поліцейські, які порекомендували потерпілому звернутися до лікарні та зняти побої.
Свідок ОСОБА_12 у суді першої інстанції показала, що 12.05.2024 вони з чоловіком приїхали до свого будинку, по АДРЕСА_2 , де в цей час з під'їзду вийшов з велосипедом їх сусід ОСОБА_8 . Потерпілий спитав у нього, навіщо той ображає ОСОБА_12 нецензурною лайкою, але обвинувачений нічого не відповів, а вдарив її чоловіка кулаком у щоку. Після чого ще підбігла дружина ОСОБА_8 , вихопила її сумку та почала бити ОСОБА_12 цією сумкою.
Допитаний у місцевому суді свідок ОСОБА_11 показав, що 12.05.2024 він перебував у себе в квартирі, яка розташована на першому поверсі, по АДРЕСА_2 , та почув на вулиці галас. Він виглянув у вікно та побачив, що по алеї один за одним ішли ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , потім останній впав. Після цього до них підбігла ОСОБА_16 , вихопила сумку у ОСОБА_12 та вдарила нею потерпілого. Всі ці події відбувалися дуже швидко.
Крім показань потерпілого та свідків, вина обвинуваченого підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами:
- висновками судово-медичної експертизи №160 від 19.06.2024 та додаткової судово-медичної експертизи №181 від 24.07.2024, якими встановлено, що у потерпілого ОСОБА_10 має місце тілесне ушкодження у виді забійної рани верхньої губи, яке за механізмом удару виникло від дії тупого предмету, враховуючи характер тілесного ушкодження, воно утворилося від дії тупого предмету з обмеженою поверхнею, яким могла бути як рука, так і нога сторонньої особи, яке не могло утворитись при падінні на площині; по давності може відповідати 12.05.2024 та відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я. Враховуючи характер та анатомічну локалізацію вказаного вище тілесного ушкодження, воно могло утворитися за обставин, на які вказав свідок ОСОБА_11 під час його допиту та проведеного з ним слідчого експерименту, а також за обставин, на які вказав потерпілий ОСОБА_10 під час проведеного з ним слідчого експерименту (а.к.п..50-59);
- фактичними даними, які містяться у протоколах проведення слідчих експериментів від 09.07.2024 за участю потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_12 , згідно з якими останні показали, за яких обставин, яким способом і куди 12.05.2024 обвинувачений ОСОБА_8 наніс потерпілому ОСОБА_10 удар, зокрема, як обвинувачений кулаком лівої руки наніс удар потерпілому по голові, у вилицю, що спричинило розбиття верхньої губи (а.к.п.66-68);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 09.07.2024 за участю свідка ОСОБА_11 , згідно з яким він показав обставини події, які мали місце 12.05.2024, серед іншого, як обвинувачений ОСОБА_8 наніс удар кулаком в область обличчя ОСОБА_10 , від якого останній упав на землю (а.к.п.69-71);
- інформацією, яка міститься у листі КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» Прилуцької міської ради Чернігівської області від 13.06.2024 №01-15/522, копії журналу реєстрації амбулаторних хворих №3505, якими встановлено, що 12.05.2024 о 13 год. 15 хв., до відділення екстреної медичної допомоги амбулаторно звертався ОСОБА_10 , було проведено огляд, надані допомога та рекомендації. Діагноз: забита рана верхньої губи (а.к.п.77-78);
- консультативним висновком, зі змісту якого убачається, що у потерпілого ОСОБА_10 має місце забій куприкового відділу хребта та забійна рана нижньої губи від побиття сусідом (а.к.п.79).
Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст.125 КК України, як умисне нанесення легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, з чим погоджується і колегія суддів.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, за який він засуджений, зроблені з дотриманням вимог ст.23 КПК України, на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст.94 КПК України.
Доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, не заслуговують на увагу, з наступних міркувань.
Так, матеріалами кримінального провадження підтверджується, і не заперечується самим обвинуваченим, наявність існування неприязних відносин між родинами ОСОБА_15 та ОСОБА_17 вже досить тривалий період. Показаннями потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 беззаперечно підтверджується і конфлікт, який виник між обвинуваченим та ОСОБА_10 12 травня 2024 року, наслідком якого було спричинення тілесного ушкодження потерпілому у виді забійної рани саме верхньої губи.
Показання потерпілого ОСОБА_10 про факт спричинення йому тілесних ушкоджень обвинуваченим узгоджуються із висновками судово-медичної експертизи №160 від 19.06.2024 та додаткової судово-медичної експертизи №181 від 24.07.2024 щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень, їх локалізації, якою встановлено, що виявлене у ОСОБА_10 тілесне ушкодження у виді забійної рани верхньої губи відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, яке за механізмом удару виникло від дії тупого предмету, враховуючи характер тілесного ушкодження, воно утворилося від дії тупого предмету з обмеженою поверхнею, яким могла бути як рука, так і нога сторонньої особи, яке не могло утворитись при падінні на площині.
Допитана у суді першої інстанції експерт ОСОБА_14 показала, що висновок нею було складено на підставі цілого ряду наданих документів, після дослідження яких у сукупності у ОСОБА_10 було констатовано тілесне ушкодження у виді забійної рани саме верхньої губи, незважаючи на те, що у консультативному висновку від 12.05.2024 було зазначено про забійну рану нижньої губи.
Висновки судово-медичної експертизи №160 від 19.06.2024 та додаткової судово-медичної експертизи №181 від 24.07.2024 отримані та складені з дотриманням положень статей 87, 101, 102, 242 КПК України, та відповідно до ч.2 ст.84 КПК України слугують процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. Висновок експерта має значення для кримінального провадження, зокрема, для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Твердження сторони захисту щодо недопустимості доказів, а саме висновків експертів, оскільки експерт не досліджував безпосередньо самого потерпілого ОСОБА_10 , є неспроможними, оскільки ані кримінальним процесуальним законом, ані «Правилами судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ від 17.01.1995 за № 6, не визначено обов'язок судово-медичного експерта безпосередньо оглядати освідувану особу за наявності медичних документів, достатніх для визначення наявності, локалізації, характеру тілесних ушкоджень.
Доводи, що висновки зроблені на підставі копій медичної документації, на думку апеляційного суду, не свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому, як убачається зі змісту висновку експерта, під час проведення експертизи наданої медичної документації на ім'я ОСОБА_10 та оцінки сукупності інших матеріалів, які були направлені експерту, зокрема, протоколів допиту та проведення слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , експерт склав висновки, які, на думку колегії суддів, законно взяті до уваги судами попередніх інстанцій.
У висновку додаткової судово-медичної експертизи №181 від 24.07.2024, у вступній частині, експертом допущено очевидну описку у даті проведення експертизи №160, що не ставить під сумнів зазначені висновки експертів та не є підставою для скасування чи зміни вироку місцевого суду.
Щодо посилань сторони захисту про розбіжність у показаннях свідків та те, що свідок ОСОБА_11 не був очевидцем подій, слід зазначити, що матеріалами кримінального провадження встановлено, що допит свідків проведено з дотриманням положень ст.352 КПК України, оскільки показання ці особи надавали в судовому засіданні місцевого суду під присягою, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань; сторона захисту мала можливість поставити цим свідкам свої запитання. Будь-яких даних про те, що сторона захисту зверталась з відповідними заявами до правоохоронних органів про притягнення вказаних свідків до кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань матеріали справи не містять, тому, неповноти або неправильності дослідження цих доказів судом першої інстанції допущено не було.
Кожен із цих осіб спостерігав лише свою частину подій і викладав ці обставини так, як вони були обізнані про вказані події, а тому суперечностей в їх показаннях колегія суддів не знаходить.
Щодо тверджень обвинуваченого про те, що не було допитано свідка ОСОБА_13 , працівника закладу охорони здоров'я, який оглядав потерпілого ОСОБА_10 , то колегія суддів встановила, що про допит цього свідка ніхто із учасників провадження клопотань не заявляв, а відповідно до вимог ст.22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що його розгляд у суді першої інстанції проведений із дотриманням положень глави 28 КПК України. Сторона захисту в цій справі реалізувала свої процесуальні права в тій самій мірі, що і сторона обвинувачення, зокрема, право подавати докази та доводити перед судом їх переконливість.
Доводи сторони захисту про недопустимість даних протоколу слідчого експерименту від 09.07.2024 за участю свідка ОСОБА_11 у зв'язку з тим, що під час його проведення фактично не відтворено обстановку, не перевірено, чи міг він бачити розвиток подій із вікна власного помешкання, не здійснено жодного вимірювання та не складено схеми, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Так, відповідно до висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.09.2020 в справі № 740/3597/17, проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на змістч.4 ст.95 КПК України.
Натомість, як убачається з матеріалів кримінального провадження, 09 липня 2024 року органом досудового розслідування був проведений слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_11 , який показав обставини вчинення кримінального правопорушення, відтворив обстановку, у якій відбулися події, та розміщення усіх її учасників, та показав механізм нанесення обвинуваченим удару кулаком в область обличчя ОСОБА_10 , що повністю відповідає легітимній меті вказаної слідчої дії.
Крім того, протокол слідчого експерименту містить підпис свідка про попередження його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, у той же час хід вказаних слідчих дій було зафіксовано відповідними відеозаписами.
Аргументи обвинуваченого, що за результатами проведення слідчого експерименту не було здійснено жодного вимірювання та не складено графічного зображення та схеми, є безпідставними, оскільки відповідно до ч.6 ст.240 КПК України про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту, проте складання схеми або графічного зображення за результатом проведення слідчих експериментів не є імперативною нормою, передбаченою КПК України.
Твердження сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_8 необхідної оборони, є неспроможними та не відповідають матеріалам кримінального провадження, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1, 2 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Судам слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Проаналізувавши ситуацію, яка передувала заподіянню тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , та з урахуванням зазначених вище норм закону, колегія суддів вважає, що в обстановці, яка склалася між потерпілим та обвинуваченим ОСОБА_8 , була відсутня реальна загроза життю і здоров'ю останнього.
Зокрема, з показань як самого обвинуваченого, так і потерпілого та свідків установлено, що ОСОБА_8 розпочав суспільно-небезпечні дії щодо потерпілого після того, як ОСОБА_10 спитав у обвинуваченого, навіщо той ображає його дружину нецензурною лайкою. При цьому, потерпілий будь-які протиправні дії щодо ОСОБА_8 не застосовував, що, на переконання колегії суддів, свідчить про відсутність обставин, які б давали підстави стверджувати про те, що обвинувачений перебував у стані необхідної оборони. Відтак, у цьому кримінальному провадженні відсутні докази протиправних посягань з боку потерпілого, а відповідно, і щодо відсутності стану необхідної оборони в ОСОБА_8 за обставин, які склалися під час подій.
Водночас, стороною захисту не надано жодних доказів, які б спростовували свідчення потерпілого ОСОБА_10 та доводили невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
Відтак, позицію сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення останнім відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв'язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то вони є слушними, з огляду на таке.
Згідно з положеннями ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінального правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, місцевий суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального проступку, ставлення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо; відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про призначення йому покарання у виді пробаційного нагляду, на строк, передбачений санкцією ч.2 ст.125 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується і колегія суддів.
Разом з тим, покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства (ч.1 ст.59-1 КК України).
Реалізацію такого заходу примусу законодавцем визначено через застосування обов'язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, які безальтернативно покладаються на особу, засуджену до пробаційного нагляду.
Проте, призначивши ОСОБА_8 покарання у виді пробаційного нагляду, місцевий суд безпідставно не поклав на нього обов'язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК України, що є обов'язковим у разі призначення такого виду покарання.
Відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 - скасуванню в частині призначеного йому покарання, з ухваленням нового вироку.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 - скасувати, в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ч.2 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті цей же вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4