Справа № 154/3496/25 Головуючий у 1 інстанції: Лутай А. М.
Провадження № 22-ц/802/343/26 Доповідач: Данилюк В. А.
18 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Данилюк В. А.,
суддів - Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 17 листопада 2025 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 25.08.2025 звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач в обґрунтування вимог вказує, що 12.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 103001053, відповідно до якого відповідачу були надані кредитні кошти у сумі 5000,00 грн. Відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін, встановлений договором та інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору.
Відповідач свої зобов'язання не виконав, платежі, передбачені кредитним договором, не вносив, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на день формування позовної заяви становить 24987,50 грн та складається з: 5000,00 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 19437,50 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; 550,00 грн - заборгованість за комісією.
10.02.2022 було укладено договір № 10-02/2022-50 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитними договорами позичальників, в тому числі за договором № 103001053.
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено Договір № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 103001053.
Таким чином ТОВ «Коллект Центр» наділене правом вимоги до відповідача за договором № 103001053.
На підставі наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача в свою користь заборгованість за договором № 103001053 в розмірі 24987,50 грн, а також понесені позивачем судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.
Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 17 листопада 2025 рокупозов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіза договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 103001053 від 12.11.2021 в розмірі 24987,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду,представник відповідача ОСОБА_2 адвокат ПрацевитийГ. О. подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення,яким в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Ткаченко М. М. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з таких підстав.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Із наведеного слідує, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справисудом встановлено, що 12.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 103001053.
Відповідно до умов договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику фінансовий кредит у сумі 5000грн, строком на 15 днів - з 12 листопада 2021 року по 27 листопада 2021 року, зі сплатою комісії за надання кредиту 550,00грн - нараховується одноразово за ставкою від суми кредиту, та процентів за користування кредитом - 937,50грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом /розділ 1 договору/.
У п. 2.2.2 вказаного договору зазначено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.
Сторонами також у п. 2.3 договору погоджено умови пролонгації строку кредитування.
Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору продовження вказаного в п. 1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:
2.3.1.1. пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства tengo.com.ua (далі Сайт Товариства) і є невід'ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору;
2.3.1.2. пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого пунктом 1.4 (у даному випадку 27 листопада 2021 року), а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.
Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач не подав.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
ТОВ «Мілоан» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали в електронному вигляді договір про споживчий кредит № 103001053 від 12.11.2021 року, який за своєю правовою природою є кредитним договором. Спірні правовідносини виникли у сфері споживчого кредитування.
На підставі цього кредитного договору відповідач отримав кредит в сумі 5000,00 грн, взяв на себе зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти за користуванням ним, однак не виконав їх.
В подальшому право вимоги за кредитним договором за договором факторингу перейшло від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт капітал».
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено Договір № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 103001053.
Таким чином ТОВ «Коллект Центр» наділене правом вимоги до відповідача за договором № 103001053.
В зв'язку з цим у ТОВ «Коллект Центр» виникло право вимагати від ОСОБА_1 повернення тіла кредиту в розмірі 5000,00грн та сплати процентів за користування кредитом.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (такий правовий висновок викладений в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).
За обставинами справи погодженим строком кредитування є строк 15 днів (п. 1.3. кредитного договору), у визначений строк кошти повернуто не було, а тому відбулася автоматична пролонгація договору на 60 днів за підвищеною ставкою 5% (п. 2.3.1.2 Договору.
Із наданого ТОВ «Коллект Центр» розрахунку заборгованості вбачається, що проценти у розмірі 19437,50 грн було розраховано з 12.11.2021 по 27.11.2021 - максимальних 15 днів пролонгації на пільгових умовах; з 28.11.2021 по 27.01.2022 - максимальних 60 днів пролонгації на стандартних умовах).
Доводи апеляційної скарги про те, що автоматична пролонгація договору на 60 днів ставкою 5,00% (п. 1.6 Договору) не відбулася і відсотки нараховані поза межами строку кредитування, суперечать змісту договору споживчого кредитування та вимогам закону.
Що стосується доводів апелянта щодо неправомірного стягнення комісіїз покликанням на те, що ці умови договору є нікчемними, то такі доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Сторони договору передбачили сплату позичальником комісії в сумі 550 грн, яка нараховується за ставкою 11 відсотків від суми кредиту одноразово (пункт 1.5.1 договору).
Відповідно до п. 4 частини першої ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту., в тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України передбачена можливість включення до умов споживчих договорів нарахування комісії, а тому така умова договору не може бути визнана нікчемною.
Покликання в апеляційній скарзі на практику розгляду подібних справ судами апеляційної інстанції колегія суддів вважає некоректним, враховуючи, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, повно та об'єктивно дослідивши обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням чинного законодавства апелянтом, спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права і додержанням норм процесуального права.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Працевитого Геннадія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 17 листопада 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді: