Номер провадження: 22-ц/819/160/26
Єдиний унікальний номер справи: 766/1235/24
18 березня 2026 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Приходько Л. А.,
суддів: Бездрабко В.О.,
Радченка С.В.,
секретар Андреєва В.В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулік Вікторії Миколаївни на рішення Херсонського міського суд Херсонської області від 21 жовтня 2025 року, у складі головуючого судді Ус О.В.,
встановив:
У січні 2024 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог представник позивача зазначав, що 26 серпня 2021 року на підставі кредитного договору №1001957033401 банком ОСОБА_1 видано кредит в сумі 200 001,00 грн. Відповідачка не виконала умови кредитного договору та має заборгованість за кредитом та відсоткам за користування кредитом, що станом на 01 грудня 2023 року становить в загальній сумі 208 718,05 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачки. Окрім того, просив стягнути на свою користь судові витрати у вигляді суми сплаченого судового збору у розмірі 2 504,62 грн.
23 жовтня 2024 року представником відповідачки подано відзив на позов, в якому, зокрема, просила задовольнити позовні вимоги лише частково, а саме в частині стягнення 169 344,37 грн боргу за кредитним договором № 1001957033401 від 26 серпня 2021 року, з яких сума боргу за тілом кредиту становить 169 317,42 грн та відсотки - в сумі 26,95 грн. Крім того, просила звільнити відповідачку від сплати судового збору, з огляду на те, що остання має дитину з інвалідністю. Також просила відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, з огляду на скрутне матеріальне становище відповідачки.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 жовтня 2025 року позов АТ «Перший Український Міжнародний банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Перший Український Міжнародний банк" заборгованість за кредитним договором №1001957033401 від 26 серпня 2021 року в розмірі 149 444,27 грн.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Перший Український Міжнародний банк" судовий збір в розмірі 2 222,85 грн.
Відстрочено ОСОБА_1 виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 жовтня 2025 року по справі № 766/1235/24 за позовом АТ "Перший Український Міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 149 444,27 грн. на 10 місяців з дня ухвалення рішення.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині надання відстрочки виконання рішення суду на 10 місяців та стягнення з ОСОБА_1 судового збору, представник ОСОБА_1 - адвокат Кулік В.М. подала апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду в зазначеній частині та ухвалити нове судове рішення, яким відстрочити ОСОБА_1 виконання рішення суду на 12 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили та відмовити в стягненні з ОСОБА_1 на користь позивача судового збору в розмірі 2 222,85 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час надання відстрочки виконання рішення суду на 10 місяців не в повній мірі врахував всі обставини, які зазначалися відповідачкою у якості підстав для надання відстрочки виконання рішення суду на 12 місяців.
Так, суд не звернув уваги, що ОСОБА_1 проживає разом із донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є інвалідом дитинства, у зв'язку з чим відповідачка отримує соціальну допомогу з 01 січня 2022 року у розмірі 2 934, 20 грн., яка є її основним доходом. Відповідно до медичного висновку донька має діагноз дитячий церебральний параліч та інші захворювання, які потребують постійного вартісного лікування, реабілітації та постійного спеціального догляду.
Крім того, до початку повномасштабного вторгнення відповідачка займалася підприємницькою діяльністю і була спроможна матеріально забезпечувати себе та свою доньку. Повномасштабне вторгнення рф, окупація міста Херсона та підрив головної споруди Каховської ГЕС унеможливило продовження її підприємницької діяльності. Практично все майно - вугілля, яке знаходилося на складах, було затоплене і стало непридатним для подальшої реалізації, збитки склали 1 244 712,00 грн.
Також апелянт зауважує, що відповідачка на праві спільної сумісної власності володіє частиною квартири, однак, приймаючи до уваги, що у даній квартирі є три власники, в ній мешкає дитина з інвалідністю, а також постійні обстріли міста Херсона, дана нерухомість не може бути використана для погашення заборгованості перед банком. Інше нерухоме майно відсутнє.
За таких обставин, представник відповідачки вважає, що відстрочення виконання рішення суду необхідне не для ухилення від сплати боргу, а для забезпечення реального виконання судом рішення за рахунок доходу від підприємницької діяльності, яку наразі намагається налагодити відповідачка. Встановлений судом першої інстанції строку 10 місяців є недостатнім для стабілізації матеріального становища відповідача та не забезпечує законної мети відстрочки, а строк у 12 місяців є більш реалістичним та обґрунтованим строком, зважаючи на тяжкі життєві обставини відповідачки.
Свою незгоду відносно стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 судового збору представник апелянта обґрунтована тим, що у відповідності до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, оскільки є законним представником дитини з інвалідністю. На думку апелянта, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у звільненні від сплати судового збору з підстав того, що у цій справ відповідачка не відноситься до категорії осіб, які можуть бути звільненні від сплати судового збору, оскільки дана норма застосовується до законного представника дитини з інвалідністю незалежно від виду позову.
Крім того, представником апелянта зазначено, що розраховуючи розмір судового збору, який необхідно було сплатити позивачеві за подання позову, судом першої інстанції не застосовано до розрахунку коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, застосування якого передбачено частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Правом на подання відзиву АТ «Перший Український Міжнародний банк» не скористалося.
Представник АТ «Перший Український Міжнародний банк» та відповідачка ОСОБА_1 , які належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов'язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до ч.2ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 жовтня 2025 року оскаржується в частині надання ОСОБА_1 відстрочки виконання рішення суду на 10 місяців та стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 2 222,85 грн. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині. В частині стягнення кредитної заборгованості рішення суду не оскаржується та не є предметом апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Надаючи ОСОБА_1 відстрочку на виконання рішення суду на строк 10 місяців, суд першої інстанції, врахувавши положення частини п'ятої статті 435 ЦПК України, виходив з наявності підстав для її надання. При цьому судом враховано, що внаслідок введення на території України воєнного стану майнове становище відповідачки погіршилось, та ОСОБА_1 через життєві обставини не має можливості працевлаштуватися, має на утриманні дитину з інвалідністю, її основним доходом є соціальна допомога на дитину та, як наслідок, погасити заборгованість, яка вже зафіксована судовим рішенням одним платежем на теперішній час теж не має можливості.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду виходячи з наступного.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, у своєму відзиві на позовну заяву відповідачка частково погоджуючись із заявленими позовними вимогами та посилаючись на частину першу статті 267 ЦПК України, просила відстрочити виконання судового рішення строком на 12 місяців з дня набранням рішенням суду законної сили, оскільки вона має скрутне матеріальне становище та здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, а сплатити на користь позивача кредитну заборгованість наразі для неї є надто обтяжливо.
На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 надано до суду наступні документи:
- свідоцтво про народження дитини (а.с.89);
- корінець медичного висновку щодо встановлення інвалідності дитині (а.с.90);
- витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 06 червня 2023 року за фактом підриву головної споруди Каховської ГЕС (а.с.91);
- свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с.93);
- посвідчення інваліда з дитинства (а.с.94-95);
- виписка з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.96-97);
- матеріали відносно вчинення кримінального правопорушення по затопленню належного ОСОБА_1 майна (вугілля) (а.с.99-109);
- довідка форми ОК-5 (а.с.110-113);
- довідка форми ОК-7 (а.с.114-116);
- розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (додаток ЄСВ 1)(а.с.117-118);
- розрахунок податкових зобов'язань (додаток Ф2) (а.с.119-120);
- податкова декларація про майновий стан і доходи (а.с.122-126).
До апеляційної скарги ОСОБА_1 долучено аналогічні докази.
Відповідно до частини першої статті267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно пункту 2 частини сьомої статті статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Відповідно до частини третьої статті435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 796/43/2018, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Право сторони звернутися із заявою про відстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням..
Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Підставою для застосування статей 435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 червня 2021 року, справа № 9901/598/19 (провадження № 11-440заі20), обов'язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.
У відповідності до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26 грудня 2003 року, який було враховано Верховним Судом в постанові від 12 листопада 2018 року в справі № 2-101/99 (провадження № 61-44406 ск 18), при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що, відповідно до статті 373 ЦПК та статті 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини першої статті18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши надані відповідачем докази, врахувавши наявність на утримані відповідачки дитини з інвалідністю, відсутність у неї інших доходів окрім отримання щомісячної соціальної допомоги, погіршення майнового стану відповідачки внаслідок введення на території України воєнного стан, дійшов обгрунтованого висновку про можливість надання ОСОБА_1 відстрочки для виконання рішення суду на 10 місяців. Разом з тим, відповідачкою не доведено доцільність збільшення відстрочки для виконання рішення суду до 12 місяців, необгрунтовано яким чином збільшення строку відстрочки може вплинути на своєчасне виконання рішення суду, з яких дохадів або за рахунок чого вона буде мати можливість виконати рішення суду саме після 12 місяців з дня ухвалення рішення суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при вирішенні питання про надання відстрочки для виконання рішення суду не враховано тяжкий майновий стан відповідачки не заслуговують на увагу, оскільки судом в повній мірі враховано всі зазначені ОСОБА_1 її життєві обставини. Крім того, скрутне матеріальне становище не завжди має характер особливих або виняткових обставин, тому матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судового рішення впродовж довготривалого часу та не є тією винятковою обставиною, що утруднює його виконання, а відтак не має виключного характеру для довготривалого відстрочення виконання рішення суду та підлягає оцінці в сукупності з іншими обставиннами. При цьому слід враховувати не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри щодо виконання рішення суду, а також інтереси сторони, на користь якої ухвалюються судове рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують достатньо мотивованих висновків суду щодо можливості надання відстрочки для виконання рішення суду саме на 10 місяців.
Щодо доводів апеляційної скарги про необгрунтоване стягнення з відповідачки судового збору у розмірі 2 222,85 грн, оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів зазначає наступне.
Так, ОСОБА_1 вважає, що оскільки вона є законним представником дитини з інвалідністю - вона звільнена від сплати судового збору підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
На підтвердження вказаних обставин додає свідоцтво про народження дитини, Медичний висновок №624 від 26 січня 2021 року, посвідчення про встановлення державної соціальної допомоги в якому вказано, що ОСОБА_1 є законним представником ОСОБА_3 .
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті третьої Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є відповідачем по справі про стягнення кредитної заборгованості, що жодним чином не пов'язано та не стосується захисту інтересів дитини з інвалідністю та не потребує здійснення останньою функцій представника дитини з інвалідністю.
В даному випадку спірні правовідносини стосуються прав та обов'язків відповідача як позичальника кредитних коштів, відтак її посилання на необхідність застосовувати положення пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору є помилковим.
Малолітня донька ОСОБА_1 не брала участі у справі та зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається, що судом вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки,
Отже, позовні вимоги безпосередньо не стосуються реалізації ОСОБА_1 прав чи виконання обов'язків законного представника дитини з інвалідністю.
Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі№ 635/3403/19.
Відтак посилання скаржниці на необхідність застосовувати положення пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору є помилковим.
Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися в повному обсязі з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача внаслідок розподілу судових витрат.
Згідно частин першої та другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана до суду юридичною особою, ставка судового збору справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн за подання позовної заяви. При цьому позивачем було застосовано коефіцієнт 0,8 для пониження розміру ставки судового збору (3 028,00 грн * 0,8 = 2 422,40 грн), тому доводи апеляційної скарги щодо незастосування коефіцієнту 0,8 під час розрахунку судового збору за подання позову не знайшли свого підтвердження.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про частково задоволення позовних вимог у розмірі 149 44,27 грн, що становить 71% від заявлених вимог, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягаютьстягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 1 719,90 грн (2 422,40 грн * 71% / 100%).
Як вбачається з оскаржуваного рішення суд першої інстанції невірно розрахував суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зазначивши про стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 2 222,85 грн.
На підставі наведеного рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом зменшення суми судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний банк», з 2 222,85 грн до 1 719,90 грн.
Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулік Вікторії Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 жовтня 2025 року в частині відстрочення ОСОБА_1 виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 жовтня 2025 року по справі № 766/1235/24 за позовом АТ "Перший Український Міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 149 444,27 грн. на 10 місяців з дня ухвалення залишити без змін.
Це ж рішення в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», з 2 222,85 грн до 1 719,90 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л. А. Приходько
Судді: В. О. Бездрабко
С. В. Радченко