Справа №592/17252/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/76/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
Іменем України
19 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми кримінальне провадження № 592/17252/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.10.2025 про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу слідчого судді, оскільки не були враховані обставини, за яких ОСОБА_8 вчинив інкриміновані йому правопорушення, а також відомості про особу, поганий стан здоров'я, наявність постійного місця проживання і сімейного бізнесу. Крім того, всі необхідні докази у справі вилучені, експертизи вартості майна проведені, місцезнаходження майна установлено, тому ОСОБА_8 не має об'єктивної можливості знищити чи пошкодити майно, а можливість переховуватись від органів досудового розслідування, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити нові кримінальні правопорушення є голослівними. Також просить поновити строк на подачу апеляційної скарги, так як він пропущений з поважних причин.
23.10.2025 до Ковпаківського районного суду м. Суми з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, погодженим із прокурором Окружної прокуратури м. Суми, звернувся слідчий СВ Сумського РУП в Сумській області, яке обґрунтував тим, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 289 КК, а саме у таємному викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану та вчиненні закінченого замаху на незаконне заволодіння т/з.
02.08.2025 до ЄРДР за № 12025200480002033 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 185 КК, 16.10.2025 - за ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 289 КК, а 17.10.2025 ОСОБА_8 було оголошено повідомлення про підозру у вчиненні цих кримінальних правопорушень.
Зважаючи, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 289 КК, існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, тому слідчий просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, визначивши йому заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.10.2025 до ОСОБА_8 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою і останньому була визначена застава в розмірі 242 240 грн. Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивував тим, що повідомлена ОСОБА_8 підозра є обґрунтованою, існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, запобігти яким можливо лише шляхом застосування до останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено КПК, може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення (п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК).
Ухвала слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми була постановлена 29.10.2025, при цьому у судовому засіданні було оголошено тільки резолютивну частину ухвали, а повний текст рішення слідчого судді був проголошений 03.11.2025 у відсутності учасників кримінального провадження.
Із апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді вперше захисник звернувся до Сумського апеляційного суду 05.11.2025, яка була йому повернута ухвалою Сумського апеляційного суду від 07.11.2025. Вдруге захисник звернувся до апеляційного суду 13.11.2025, тому колегія суддів вважає за необхідне поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, оскільки він пропущений з поважних (об'єктивних) причин.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, доводи підозрюваного ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу свого захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194, глава 18 КПК).
Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Розглянувши клопотання слідчого та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 242 240 грн, а не обрання будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, передбаченого ч. 1 ст. 176 КПК, та дотримався вимог ст. 176, 177, 178, 183 і 194 КПК, з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, а саме наявність на той час у органу досудового розслідування щодо ОСОБА_8 обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 289 КК, існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, на які вказував слідчий у своєму клопотанні, а також відсутність об'єктивних обставин для застосування до підозрюваного іншого, більш м'якого запобіжного заходу на цій стадії досудового провадження.
ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, за які законом України про кримінальну відповідальність передбачені покарання у виді позбавлення волі, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків в кримінальному провадженні, у якому підозрюється, і вчинити інше кримінальне правопорушення, внаслідок чого застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі слідчого судді ризикам.
При встановленні обґрунтованості підозри колегія суддів враховує усталену судову практику з цього питання ЄСПЛ, який у своїх численних рішеннях (зокрема від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, п. 175) і від 20.03.1997 у справі «Луканов проти Болгарії» (Lukanov v. Bulgaria) визначив, що слідчий суддя, оцінюючи докази на предмет доведеності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо «існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення». «Факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу» («Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. the United Kingdom), рішення від 28.10.1994, заява № 14310/88). Питання про те, що «тримання під вартою до суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою» (п. 3 рішення від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v. Italy), заява № 9627/81).
Таким чином, наявні у кримінальному провадженні докази для визнання підозри обґрунтованою є достатніми, а доведення факту вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення є завданням подальшого досудового розслідування. При цьому слідчий суддя позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та давати безпосередньо оцінку доказам його вчинення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що підозрювана може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки «небезпека ризику переховування може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
«Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
З огляду на викладене, мають місце і заявлені у клопотанні слідчого ризики того, що ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК).
Оскільки ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Має місце та реально існує також й ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки досудове розслідування знаходиться на початковій стадії, у кримінальному провадженні проведений не весь комплекс необхідних слідчих (процесуальних) дій, не встановлено всі обставини, що мають істотне значення для досудового розслідування тощо.
При встановленні вказаного ризику впливу на свідка необхідно враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а вже після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового провадження слідчим суддею суду першої інстанції. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, внаслідок чого ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та їх дослідження в судовому засіданні.
Крім того, ризик вчинення ОСОБА_8 іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК) також є цілком виправданим, оскільки попередня поведінка та репутація останнього дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятися у своїх злочинних діях.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного; 7) майновий стан підозрюваного; 8) наявність судимостей у підозрюваного; 9) дотримання підозрюваного умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Колегія суддів бере до уваги і наявність об'єктивної потреби у застосуванні до підозрюваного такого запобіжного заходу як тримання під вартою, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи на цій стадії провадження. Застосування найсуворішого запобіжного заходу вимагає від суду оцінку сукупності усіх фактичних обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій та їх актуальності, а не факту конкретного їх вчинення. Запобіжний захід застосовується виключно з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваною особою та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто, в даному випадку, слідчий суддя суду першої інстанції зробив висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому, тому доводи апеляційної скарги про відсутність встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК, що виключають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено, тому більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою на теперішній час не може забезпечити повною мірою покладені на цей захід кримінальним процесуальним законом функції та запобігти установленим слідчим суддею ризикам, які у свою чергу є виправданими та необхідними елементами, що визначають потребу в триманні підозрюваного під вартою.
Згідно ст. 182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Зважаючи на викладене, рішення слідчого судді є законним, обґрунтованим і умотивованим, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України,
постановила:
Поновити захиснику ОСОБА_10 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.10.2025.
Ухвалу слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.10.2025 відносно ОСОБА_11 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4