Номер провадження: 11-кп/813/1239/26
Справа № 496/2359/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12020160250000511 від 06.09.2020 року за апеляційною представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 24.10.2025 року, щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на час вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді помічника військового коменданта комендатури військових сполучень залізничної дільниці станції та аеропорту Одеса, у військовому званні «старший лейтенант», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.415 КК України,
встановив:
Оскарженою ухвалою ОСОБА_9 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.415 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвалою суду вирішено долю речових доказів та заходів забезпечення в кримінальному провадженні.
Судові витрати на залучення експертів ухвалою суду віднесено за рахунок держави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався на те, з моменту вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення і до моменту розгляду кримінального провадження в суді минуло понад 5 років.
Не погодившись із ухвалою суду, представник потерпілої - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник посилається на те, що місцевим судом не прийнято до уваги неявку обвинуваченого в судові засідання, який виходив на зв'язок виключно в режимі відео конференції, що на думку представника свідчить про переривання перебігу давності. Також представник зазначає, що місцевим судом не було прийнято рішення за його клопотанням про зміну обвинуваченому запобіжного заходу та не вирішено цивільний позов потерпілої.
Іншими учасниками ухвала місцевого суду оскаржена не була.
Захисником ОСОБА_10 подано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких захисник зазначає, що з часу вчинення кримінального правопорушення минуло більше п'яти років, а перебіг давності не зупинявся. На переконання захисника апеляційна скарга представника потерпілої не містить жодних доводів та аргументів, які б спростовували наявність обставин для закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_9 у зв'язку зі спливом строку давності.
Апеляційний розгляд, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено без участі обвинуваченого та його захисника, які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явились. Захисник просила розглянути апеляційну скаргу без її участі та участі обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого вироку, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового провадження на доступ до правосуддя та приймаючи до уваги те, що учасники кримінального провадження, будучи повідомленими про дату та час апеляційного розгляду до суду не з'явилися, суд оцінює таку поведінку, як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; думку представника потерпілої, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення скарги; перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Надаючи оцінку доводам представника потерпілої про незаконність ухвали суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. У зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закривається судом (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК).
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Частиною 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Строк давності - це передбачений ст.49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Частина 1 статті 49 КК України передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Вказаною нормою кримінального закону встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Посилання представника на те, що обвинувачений жодного разу не з'вився до зали судових засідань та приймав участь переважно в режимі відео конференції, що свідчить про переривання перебігу строку давності, апеляційний суд визнає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до положень ст.49 КК України (в чинній редакції) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, зокрема минуло 5 (п'ять) років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини. При цьому, вказані положення кримінального закону можуть бути застосовані у разі, якщо: протягом вказаного строку особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Згідно з висновками Об'єднаної Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 квітня 2021 року (справа №328/1109/19), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
У даному кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.415 КК України, за загальним правилом, початком перебігу строку давності є день його вчинення - 05.09.2020 року.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_9 із моменту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.415 КК України до дня закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, не вчинив новий злочин та не переховувався, ані від органу досудового розслідування, ані від суду.
Той факт, що обвинувачений приймав участь в судовому розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції в режимі видео конференції, не свідчить про його ухилення від суду, оскільки це не заборонено процесуальним законом.
Таким чином, слід констатувати, що на момент розгляду місцевим судом клопотання сторони захисту про застосування положень ст. 49 КК України до обвинуваченого ОСОБА_9 , передбачені законом строки давності притягнення останнього до кримінальної відповідальності сплинули.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що на день постановлення оскаржуваної ухвали існували законні підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України, у зв'язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченого п.3 ч.1 ст. 49 КК України.
За таких обставин доводи апелянта про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, у зв'язку зі спливом строку давності на підставі ст. 49 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим
Також колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апелянта щодо не розгляду місцевим судом клопотання представника потерпілої про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 193 КПК, розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, обвинуваченого, його захисника. При цьому, ініціювання клопотання про застосування запобіжного заходу відноситься виключно до компетенції прокурора.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо не вирішення місцевим судом питання щодо цивільного позову, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 КПК, вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливо лише у разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. У такому випадку суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Водночас у разі постановлення ухвали про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті не вирішується, а залишається без розгляду. У такому випадку позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
Закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, тому така особа не звільняється від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Таким чином, у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження, цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Оскільки ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.415 КК України на підставі ст. 49 КК України, кримінальне провадження щодо нього закрито з нереабілітуючих підстав, місцевому суду належало залишити цивільний позов без розгляду та роз'яснити право потерпілої сторони звернутися до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в порядку цивільного судочинства.
Водночас в оскаржуваній ухвалі місцевий суд не вирішив питання щодо долі цивільного позову потерпілої сторони, що не відповідає вимогам процесуального закону.
За наведених обставин, оскаржена ухвала підлягає зміні, шляхом доповнення резолютивної частини ухвали вказівкою про те, що цивільний позов представника потерпілої підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити її, в тому числі і шляхом зміни резолютивної частини ухвали.
Згідно п.3 ч.1 ст.409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу представника потерпілої задовольнити частково, змінити ухвалу місцевого суду та доповнити резолютивну частину ухвали вказівкою щодо вирішення питання цивільного позову.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 24.10.2025 року про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.415 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК України - змінити.
Доповнити резолютивну частину ухвали таким абзацом:
«Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без розгляду».
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного 0Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4