Номер провадження: 33/813/603/26
Номер справи місцевого суду: 496/4939/25
Головуючий у першій інстанції Горяєв І.М.
Доповідач Карташов О. Ю.
16.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Карташова О.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудуман А.О.
захисника особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Цімохи Ростислава Руслановича
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 28 листопада 2025 року, у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 28 листопада 2025 року визнано винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 гривень.
Згідно із постановою суду, 18.07.2025 року о 09:30 годин, ОСОБА_1 за адресою: Одеська область, Одеський район, с.Дачне, провулок Верхній, а/д М 05452 км, СП Дачне, керував автомобілем «Део», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: блідість шкіри, тремтіння пальців рук, зіниці очей, які слабко реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, незаконність, необґрунтованість оскаржуваної постанови, просить її скасувати, а провадження по справі закрити за відсутності в його діях складу та події адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що при складанні адміністративних матеріалів працівники поліції навмисно ввели апелянта в оману, щоб не витрачати свій час на проходження огляду на стан сп'яніння та поїздки до лікарні, спровокували, щодо відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, та не роз'яснивши наслідки такої відмови.
Також, в скарзі зауважується, що наявними матеріалами справи не зафіксовано відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку, а навпаки з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 від запропонованого йому огляду не відмовлявся, та наполягав на його проходженні з метою спростування сумнівів поліцейськіх, щодо нетверезості.
Крім того, в скарзі акцентується увага на тому, що із оглянутого відеозапису, вбачається, що акт огляду на стан сп'яніння не був складений працівниками поліції відносно ОСОБА_1 , а направлення на огляд йому не вручалось та взагалі було складено без його участі. Також, в скарзі зазначається, що в матеріалах справи відсутні докази правомірності зупинки транспортного засобу, а тому вимога пройти огляд на стан сп'яніння є незаконною.
Джо того ж, в скарзі апелянт зауважує, що є законослухняним громадянином, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, волонтер, одружений, має на утриманні двох дітей та працює водієм.
Заслухавши доповідь судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення, вислухавши захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Цімохи Р.Р. який приймав участь в режимі відеоконференції, та просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити; перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Положення ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Визнаючи вину ОСОБА_1 доведеною, суд не перевірив належним чином докази на підтвердження законності вимог працівників поліції та обґрунтованості їх сумнівів щодо перебування ОСОБА_1 у стані сп'яніння.
Так, змістом наявних в матеріалах провадження відеозаписів зафіксовано, що під час розмови ОСОБА_1 з співробітниками поліції, останнім було повідомлено, що він хворіє на ОСОБА_2 і є ВІЛ-інфікованим та вимушений приймати по життєво антирепресивні препарати, які не містять наркотичні сполуки, а є лише противірусними препаратами. Після чого, співробітниками поліції було висловлено припущення що ОСОБА_1 перебуває в стані наркотичного сп'яніння і не чітко сказано декілька однак сп'яніння, та запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі, на що ОСОБА_1 одразу погодився проїхати до лікарні. В подальшому, вже в автомобілі поліції, співробітник поліції почав казати ОСОБА_1 : “Якщо протягом нашої подорожі Ви змінити свою думку, скажіть нам, а то бувають випадки, що людина приїжджає до лікарні і вже там відмовляється. Можливо просто відмовитись, і ми напишемо, що є просто ознаки, а там вже донесете в суд якісь документи, довідки...Ми ж не кажемо чи точно, а кажемо лише ознаки...Ви можете пройти огляд у себе там, однак це буде коштувати Вам часу», на що ОСОБА_1 сказав “То чого ж Ви раніше не сказали, я здам все в Умані, до чого зараз оце їхати. Вертайтесь назад, здам все в ОСОБА_3 . Я ж не від чого не відмовляюсь, просто це час».
Апеляційний суд зауважує, що з оглянутого відеозапису не вбачається наявність явних візуальних ознак наркотичного сп'яніння у ОСОБА_1 , його поведінка була більш ніж адекватною та не надавала жодних об'єктивних підстав для висновку про наявність у останнього ознак наркотичного сп'яніння.
Ні матеріали провадження, ні досліджений відеозапис події, не містять відомостей, якими було би зафіксовано категоричну відмову водія від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Встановлені під час огляду відео обставини переконують апеляційний суд у відсутності об'єктивних підозр перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння, а зафіксовані у направленні на огляд ознаки явно не відповідають зафіксованим на відео даним.
Вказані обставини впливають на встановлену ст. 266 КУпАП процедуру огляду на стан наркотичного сп'яніння і недотримання вказаної процедури є суттєвим порушенням, оскільки лише дійсна наявність ознак певного сп'яніння у водія надає працівникам поліції право оголошувати вимогу пройти такий огляд у медичному закладі.
Більш того, на відео відображено, що після нечіткого оголошення таких ознак, наявність яких, на переконання апеляційного суду, є більш ніж сумнівною, уповноваженою особою вже після погодження ОСОБА_1 на проходження огляду та направлення до лікарні для проходження такого огляду, зазначено, що водій має право відмовитися та має право самостійно пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, а потім ці документи надати суду, що не відповідає вимогам Інструкції та Закону.
Крім того, не було роз'яснено ОСОБА_1 юридичних наслідків у разі можливого його притягнення до адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду, що не узгоджується із законодавчо визначеним змістом санкції ч.1 ст. 130 КУпАП.
КУпАП не містить визначення поняття провокація, як і в цілому національне законодавство. Натомість Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зробив дефініцію такого поняття та критерії для розмежування законних дій співробітників поліції від провокації до вчинення злочину.
У рішеннях ЄСПЛ, ухвалених у справах «Тейшейро де Кастро проти Португалії», «Раманаускас проти Литви», «Баннікова проти Російської Федерації» та інших Судом зазначено те, що притягнення особи до відповідальності за правопорушення, вчинене внаслідок провокації (підбурювання) із сторони поліцейських буде свідчити про порушення ст. 6 Конвенції.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення.
Відтак, ОСОБА_1 було явно введено в оману як щодо процедури огляду на стан сп'яніння, так і доправових наслідків можливого вчинення ним адміністративного правопорушення у виді відмови від проходження огляду на стан сп'яніння.
В результаті вказаних дій уповноваженої особи у ОСОБА_1 було сформовано хибне уявлення як про процедуру проходження огляду на стан сп'яніння самостійно, так і про юридичну відповідальність у разі визнання водія винуватим у вчиненні передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
А тому, сукупність встановлених обставин вочевидь не слугує підтвердженням провини ОСОБА_1 за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення фактичних обставин.
Водночас відхиляються доводи апелянта щодо правомірності зупинки транспортного засобу, оскільки обставини зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 взагалі не підлягають встановленню в межах даної справи, оскільки предметом доказування є саме фактичні дані щодо перебування особи, яка керувала транспортним засобом, в стані наркотичного сп'яніння та ці відомості не впливають на висновок про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, незгода водія із причинами зупинки, або його необізнаність про це, не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, і такий обов'язок не впливає на причину зупинки.
Неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності. Проте, якщо при цьому з'ясувалось, що водій перебував з ознаками сп'яніння чи в іншому неадекватному стані, то факт неправомірної зупинки його працівниками поліції, не звільняє водія від обов'язку виконання вимог п.2.9а ПДР України.
Отже, правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п. 2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність матеріалами провадження об'єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_1 передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, а відтак і відсутність в його діях складу даного адміністративного правопорушення, оскільки у відповідності до вимог ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, апеляційний суд вважає за необхідне постанову судді скасувати, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу даного адміністративного правопорушення в діях останнього.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, постанову Біляївського районного суду Одеської області від 28 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити, у зв'язку з відсутності у діях останнього складу даного адміністративного правопорушення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.Ю. Карташов